Шістдесятирічна історія автомобільного виробництва на території України має у своїх архівах чимало гідних моделей. Пригадаємо сьогодні не просто кілька найцікавіших, а таких, про які навіть знавці згадують нечасто.
Про п’ятірку маловідомих машин, що випускалися українськими автозаводами, читайте в матеріалі РБК-Україна.
При підготовці статті були використані публікації видань Autocentre, “Комерційні автомобілі” і матеріали музею "Колеса Історії".
Модельні ряди розташованих на території України автозаводів визначалися специфікою кожного історичного періоду. При тому, як не дивно, навіть в роки неринкової економіки конструктори і технологи створювали різноманітні за класом і призначенням автомобілі. Наша невеличка добірка – тому свідчення, при тому що ми не намагалися штучно урізноманітнити її.
На вулицях українських міст цей мікроавтобус здавався прибульцем з інших планет – настільки сміливим був його дизайн. Між тим, ця майже повністю склопластикова машина цікава не лише з технічної точки зору, а й за своїм походженням. Вона народилася не на одному з автомобільних заводів, а на авторемонтній базі у невеликому містечку Сєвєродонецьк на Донбасі. Новітня на той час технологія формування виробів з склопластику була непростою, але цілком годилася для дрібносерійного виробництва. Технічне начиння “Старту” було від актуальної на той час ГАЗ-21 "Волга". Після Сєвєродонецької авторембази технологічне обладнання "Старта" передали на Луганський автоскладальний завод, потім – на Донецьку автобазу "Головдонбасбуд", а після того – на машинобудівний завод у Коростені. І скрізь випускали невеликі серії мікроавтобуса, так що сумарний тираж "Старта" сягнув 250 екземплярів. Декілька машин після реставрації збереглися до наших днів.
Одна з машин, яка по праву носить титул легендарної. Потужний всюдихід на прізвисько "лаптьожник" має колісну формулу 6х6 і поєднує чималу вантажопідйомності в 7,5 тонн з феноменальною для такої маси прохідністю. Як і всі КрАЗи, машина міцна, витривала і невибаглива, що зробило ї популярною в багатьох країнах світу. Автомобіль і тепер перебуває на озброєнні кількох армій світу, а саме там, де немає звичних шляхів, сервісу і цивілізації у загальновживаному розумінні. Щодо прізвиська стає все зрозуміло, коли подивитись на його пухкі та широкі високопрофільні шини. Між іншим, почасти завдяки ним "лаптьожник" вирізняється високими тяговими властивостями на слабких ґрунтах.
Це перша концептуальна модель Львівського автобусного заводу, яка відображала бачення туристичного автобусу десятиметрового класу. Того року було побудовано дві зразки, "Україна-1" та "Україна-2", які відрізнялися зовнішнім оформленням та обладнанням салону. Проте головним в них передова технічна начинка: пневматична підвіска, гідропідсилювач керма, V-подібний 180-сильний двигун. Нова 5-ступінчаста коробка передач мало того буда повністю синхронізована, так ще керувалася через електропневматичну систему – тобто джойстиком. Дах пасажирського салону був розсувний, а ще в ньому була система безпротягного провітрювання. Ззаду салону першого концепту було влаштовано гардероб і салон містив 36 пасажирів. Версія "Україна-2" мала 28 крісел, але у неї був гардероб та туалет. Цей екземпляр не списали після випробувань, а передали авіаційному конструкторському бюро О.К. Антонова у Києві, де він багато років працював як службовий автобус.
Спроба Київського мотозаводу перейти від архаїчних мотоциклів з коляскою на випуск автомобілів вантажопідйомностю до 500 кг. Подібний транспорт, компактний, маневрений і недорогий, має попит і тепер, а о тій порі був майже революційним. Опозитний 0,750-літровий двигун розганяв машинку до 80 км/год. Мотор разом з ним системою примусового обдуву мотора помістився спереду, як і коробка передач. 13-дюймові колеса від "Запорожця" обіцяли ходовій витривалість і гідну прохідність, а трималося все на жорсткій лонжеронній рамі. Для доведення конструкції і випробувань побудували два фургони КМЗ-4 і три КМЗ-3 у варіанті класичної вантажівки. Доля їхня невідома, на жаль, коштів на запуск машин у серію виділено не було.
Армійський транспортер переднього краю (звідси і військова назва ТПК) має дивовижні позашляхові можливості, адже в нього незалежна підвіска і трансмісія 4х4 з повзучою передачею і блокуванням заднього диференціалу. А ще армійський "ЛуАЗик" може плавати, бо це повноцінна амфібія. Також його навчили літати, але вже за допомогою транспортних літаків та парашутних систем. І в наш час у світі немає транспортних засобів подібного компактного класу з таким набором можливостей. Додаткова цінність амфібії ЛуАЗ-967 у тому, що вона базується на агрегатах масової цивільної техніки, в першу чергу "Запорожця" і "Волинянки". Про цей автомобіль мало знали в роки його випуску, адже його наявність в армії особливо не афішувалася, натомість тепер ТПК є мало не в кожному автомобільному музеї.
Доля машин, про які ми розповіли вище, склалася по-різному. Не всі стали знаменитими, не всі мали успіх у публіки, а деякі ховали у темних боксах навмисне. Але не їхня у тому провина, адже всі ці моделі були вдалими з технічної і маркетингової точки зору. А найцікавіше те, що майже всі вони збереглися до наших днів і їх можна в оригіналі побачити в українських та закордонних музеях.
Нагадаємо, нещодавно РБК-Україна розповідало про українські мотоцикли, про які ви ніколи не чули.