Усе заради Трампа. Чому переговори в Стамбулі не наблизили кінець війни

Головне:

• Які цілі в Стамбулі переслідували Україна і РФ і чи вдалося їх досягти?
• Хто в команді Трампа розуміє реальну ситуацію?
• У кого в руках вихід із переговорного глухого кута?

Головний результат багатостраждальних переговорів у Стамбулі було безпомилково спрогнозовано більшістю аналітиків ще до їх початку – повна відсутність якогось результату.

Звісно, якщо таким вважати хоч якийсь прогрес у плані зупинення війни. Як правильно зауважили члени української делегації, навіть якщо підсумком зустрічі буде лише звільнення тисячі українців з російського полону – воно того варте.

Такі гуманітарні кроки і раніше публічно пропонувалися українською стороною як так звані confidence-building measures – заходи зі зміцнення довіри. Їхній сенс у тому, що якщо дві сторони можуть домовитися про якісь неполітичні поступки одна одній, з'являється шанс, що вдасться домовитися і щодо більш суперечливих пунктів.

Утім, у даному випадку, масштабним обміном (робота над яким до того ж тільки почалася) все може і закінчитися. Інакше й бути не могло, в умовах, коли жодної довіри учасники переговорів один до одного не відчують. До того ж переслідують абсолютно різні цілі.

Росія: обман Трампа

За останні тижні Москва вже перестала бути беззаперечним фаворитом Трампа в російсько-українській війні. Але все одно агресори і далі користуються явною прихильністю "судді", на роль якого Трамп сам себе призначив.

Українській владі доводиться не тільки щодня вихваляти керівну і спрямовуючу роль Трампа в переговорах, а й іти на реальні поступки, виконувати вимоги і забаганки американського президента, навіть підписувати конкретні документи на кшталт угоди про надра. Росіянам же достатньо лише мляво позначити готовність хоча б із кимось поговорити – і у Трампа це викликає бурхливий захват.

Цього разу Кремль знову виконав необхідний мінімум, і ні краплею більше: Путін якісь переговори запропонував – запропонував, набрана не зрозуміло з кого делегація прилетіла – прилетіла. Трампу, схоже, цього цілком достатньо, щоб зробити висновок, що "Росія хоче миру".

У цьому сенсі російська делегація виконала поставлене перед нею на переговорах завдання ще до початку самих переговорів – самим фактом своєї появи в Стамбулі. І попутно вкотре продемонструвала, що поки що ні на міліметр не готова відступати від своїх захмарних, озвучених ще три з гаком роки тому вимог – тієї самої "демілітаризації-денацифікації".

Саме з цією метою очолював її Володимир Мединський, як і навесні 2022-го в тому ж Стамбулі. Агресори прямо говорили, що розглядають нинішню зустріч як "продовження" тих переговорів. І той факт, що реалії за час, що минув, повністю змінилися, причому за більшістю факторів далеко не на користь Москви, їх не хвилює. Навпаки, судячи із численних витоків з переговорів, апетити росіян зросли ще більше.

У будь-якому разі, жоден істотний прогрес у Стамбулі був неможливий з найпростішої причини – РФ поки що не бажає закінчувати війну. У Кремлі вірять у можливість поліпшити "реалії на землі" за час літньої кампанії. І нічна пропозиція Путіна про переговори – не більше ніж спосіб вийти з поставленого Україною і європейцями ультиматуму про перемир'я. І при цьому не опинитися в очах Трампа тим, хто "не хоче миру".

І така ситуація триватиме доти, доки свої підходи не змінить сам Трамп.

США: роздратування Трампа

Багатьом світовим лідерам непросто мати справу з Трампом навіть не через те, що він, наприклад, прихильний до якихось усталених стереотипів, або, скажімо, жорстко обстоює американські інтереси і не схильний до компромісів. А тому, що в принципі непросто мати справу з людиною, яка часто не впевнена в тому, що вона сама вчора говорила.

Скільки вже разів журналісти ловили його на елементарних протиріччях, апелювали до його ж свіжих заяв із протилежними меседжами і наштовхувалася, здається, на щире здивування американського лідера: хто таке говорив?... я говорив?.. я не говорив!..

В історії навколо переговорів у Стамбулі Трамп показав цю свою якість у всій красі. Спершу "забувши" про дану Європі та Україні обіцянку вдарити по Росії санкціями, якщо вона відмовиться від перемир'я. А потім показавши своє вміння набором із п'яти слів описати будь-яку геополітичну ситуацію: Путін не прилетів у Стамбул, тому що я не прилетів; а я не прилетів, тому що не прилетів Путін; я б міг прилетіти, але я не прилетів.

І видно було, що президента США в ці дні явно дратували питання на російсько-українську тему – адже в цей час він проводив турне Близьким Сходом, підписуючи багатомільярдні угоди з людьми, які пообіцяли йому подарувати цілий літак. Від таких дрібниць, як убогий склад російської делегації на переговорах Трамп просто відмахнувся, заявивши, що доки він особисто не поговорить із Путіним, діла не буде. Але, як відомо, "він не прилетів".

Переговори в Стамбулі (фото: Getty Images)

При цьому деякі члени команди Трампа все прекрасно розуміють. Щонайменше, держсекретар Марко Рубіо, один із небагатьох "дорослих у кімнаті". Той у спілкуванні з журналістами неодноразово, і з власної волі, акцентував увагу на низькому рівні російської делегації. І навіть відкрито зізнавався, що нічого не чекає від стамбульських переговорів.

Але можливості Рубіо впливати на ситуацію дуже обмежені. У вибудуваній Трампом авторитарній культурі влади бути розумнішим за начальника – тяжкий злочин, і амбітний держсекретар це добре розуміє.

Тому хоча Володимир Зеленський, разом із лідерами європейських топ-країн, продовжує телефонувати Трампу і пояснювати реальний стан речей, поки що не схоже, щоб це сильно впливало на позицію американського лідера. Можливо, ситуацію змінить начебто запланований дзвінок Трампу від Путіна. Але страшно уявити, в який саме бік.

Україна: боротьба за Трампа

За складних обставин, що склалися, українська делегація, ймовірно, вичавила максимум із можливого. На переговори, реагуючи на заклик Трампа, приїхав особисто Зеленський, взявши із собою не заступників третього помічника, а вище керівництво країни. Трампу не дали жодного приводу звинуватити Київ у "невдячності" або "небажанні закінчувати війну".

Навпаки, в тет-а-тет протистоянні з агресорами Україна дала зрозуміти, що не має наміру відступати просто так, навіть у дрібних деталях. Якщо у росіян делегацію очолював Мединський, символізуючи бажання продовжити дискусії "того" Стамбула, то в України – міністр оборони Рустем Умеров, поруч із яким сиділо багато топових військових.

Тим самим Україна демонструвала, що не збирається відступати від позначеної вимоги: спочатку – припинення вогню (для обговорення якого якраз і потрібні військові), і тільки потім можуть бути дебати на інші теми.

У підсумку, крім обміну "1000 на 1000", домовилися обмінятися взаємним баченням перемир'я. Шанси на те, що з цього щось вийде, дуже невеликі, якщо агресори справді пропишуть у своїх "вимогах" відхід ЗСУ з чотирьох областей, апріорі неможливий.

Вихід зі сформованого статусу кво можливий тільки зусиллями Трампа, в руках якого та сама "ядерна кнопка" вторинних санкцій. Отже, як і писало РБК-Україна, боротьба за прихильність американського президента триватиме.