29 квітня із Сирії визволили останню українку, яка тривалий час була в ув'язненні в одному з сирійських таборів. Після початку війни в Сирії багатьох іноземців, які опинилися в країні, звезли в табори і не випускали за кордон. Українка пробула в таборі Аль-Хол цілих сім років, виховуючи там двох синів. Як співробітники українського ГУР визволяли українок з сирійських таборів і що в них відбувається, - в матеріалі РБК-Україна.
Табір Аль-Хол у Сирії спочатку створювали як місце, куди звозили біженців. У 2019 році, коли коаліція під керівництвом США звільнила території, підконтрольні ІДІЛ, у табір зігнали 10 тисяч людей, зокрема іноземних громадян. В Аль-Хол опинилися тисячі жінок, які тікали від війни. Пізніше побудували другий табір - Родж. Умови в ньому, за словами очевидців, ще гірші, ніж в Аль-Хол.
У 2018 році до українських представників влади стали звертатися родичі, чиї діти застрягли в Сирії і потрапили в табори. Голова Меджлісу Кримськотатарського народу Рефат Чубаров згадує, що звернень виявилося сотні. Рідні запитували про своїх дочок, їхніх дітей - де вони і як їх можна визволити.
"Ми склали список зі 100 осіб, це громадянки України - кримські татари, етнічні українці та різні інші національності. Вони за різними сімейними обставинами опинилися в Сирії, де йшла війна. Жінки опинилися в таборі Аль-Хол, потім з'явився табір Родж, умови в цих таборах були жахливі. Там були свої специфічні порядки, цей табір підпорядковувався окремим силам, які підпорядковувалися військовій адміністрації", - розповідає Чубаров.
Українка, яку попросили називати Аліна, опинилася в Сирії за сімейними обставинами. Коли в країні почалася війна, вона спробувала втекти, але не змогла - за кордон її не випустили.
"Ми самі виходили, тому що іншого шляху немає, тільки якщо через табір виходити. Ми намагалися, шукали дороги, і не раз. Мене закривали. Потім ми - четверо українок зібралися і дійшли до курдів. Нам пообіцяли, що нас депортують, але все залежить від наших країн. Україна - одна з тих країн, які повертають громадян", - каже Аліна.
У таборі є медресе, куди ходили її сини, але там, як вона розповідає, їх особливо нічому не вчили. З медичного обслуговування можна було розраховувати на антибіотики і знеболювальні - більшого в Аль-Холі не давали. А ще регулярно влаштовували обшуки.
"Там дуже важко. Там заборонені телефони, свої правила. Можуть зайти обшукати тебе, якщо є заборонене. У мене якось знайшли телефон, я 70 днів сиділа у в'язниці без своїх дітей. До в'язниці їх заборонено приводити. На території самого табору є окрема в'язниця, якщо ти порушуєш правила табору. Вранці мені давали чай, ввечері їжу і все. А сестри, які дивилися за моїми дітьми в таборі, відправляли мені продукти", - зазначає Аліна.
В Аль-Хол фактично в ув'язненні сидять близько 100 тисяч осіб, з них дуже багато жінок із найрізноманітніших держав. Дівчина розповідає, що з нею разом у наметах сиділи дівчата з європейських країн, включно з Великою Британією, Німеччиною та Францією.
В один із днів у таборі до Аліни підійшла жінка і сфотографувала її на документи, нічого не сказавши. Дівчина почала допитуватися і жінка швидко проговорила: "Нікому не говори, але ти їдеш".
"Це було дуже важко. Мене вночі забрали, вже ближче до обіду мене передали, я вже побачила наших хлопців із ГУР, вони забрали мене. Я так була рада, це просто не передати. Дуже щасливі ми були, дуже підтримували нас у дорозі", - зазначає Аліна.
"Я досі в шоці. Я боюся відкрити очі і знову там опинитися. Діти взагалі в аеропорт коли зайшли, для них це була нова цивілізація, вони ж взагалі ніколи цього не бачили. Це не передати словами".
Визволенням Аліни та інших українок займалося Головне управління розвідки Міноборони України. За словами одного зі співробітників, який побажав залишитися анонімним, операція з порятунку всіх українок із сирійських таборів тривала п'ять років.
"Вона була дійсно складною. Складність полягала в тому, що наші громадяни перебували на неофіційній стороні Сирії, до якої немає жодних офіційних каналів. Також з боку Іраку, з якого був тільки прохід до Сирійського Курдистану, іракська сторона ухвалила закон, згідно з яким ті, кого підозрювали в наявності родинних зв'язків з іділівцями, могли отримати довічні терміни у в'язниці".
Розвідники поперемінно перебували в Сирії та на прилеглих територіях, кожен мав свою легенду, подробиці якої вони, звісно ж, не розповідають. Обмежуються тим, що не представлялися місцевим як українці. Проблема операції полягала в тому, що для її виконання ГУРівцям потрібно було вести переговори з представниками різних конфліктуючих сторін.
"Ми переміщалися по всій території Сирійського Курдистану. Там небезпечний регіон. ІДІЛ було ліквідовано, але маленькі групи переміщаються і становлять небезпеку для місцевих. Відбуваються сутички, вони нападають, обстрілюють машини".
Ця операція проходила без залучення розвідок інших країн. Вони опікуються своїми громадянами і намагаються витягнути їх із таборів і місць ув'язнення. Єдині, хто взагалі не визволяє своїх людей із Сирії, - росіяни.
"Росія взагалі не займається репатріацією своїх громадян, їм все одно. Це видно з їхнього ведення бойових дій, як на території України, так і взагалі за кордоном. Громадяни Росії як потрапили туди, так там і залишаються. Прості росіяни, дивлячись на неефективність своєї влади, просили про допомогу наших дипломатів, про те, щоб їхніх родичів забрали на територію Іраку, а потім доставили в Росію".
Рефат Чубаров і Фатіма Бойко - координаторка об'єднання батьків із повернення дітей із Сирії, тим часом, зазначили, що деяких раніше вивезених українок відправили в Херсонську область. Це було до війни, жінок із дітьми поселили в Новоолексіївці, яка в лютому 2022 року виявилася окупованою.
"Вийшло так, що 24 лютого почалася повномасштабна війна і дуже було важко вийти з окупації. Я з дітьми, я на той період вивезла 21 дитину і 4 жінок. Я вивезла їх на територію України, потім ми поїхали в Європу, але там не вийшло, ми повернулися", - каже Фатіма Бойко.
Незважаючи на масу складнощів, зокрема й бюрократичних, сьогодні українки, які опинилися в сирійській пастці, нарешті вдома.
"Це не передати словами. Я хочу залишитися в Україні, не хочу нікуди їхати. 10 років мене не було, я дуже скучила, дуже".