Що стримує інвестиції у видобуток критичних копалин в українських надрах, чому для нас важливі США як страховик, покупець сировини і приклад підтримки інвестора, чи можна починати видобувні проекти в Україні вже зараз – в інтерв’ю керівника титанодобувної компанії Velta Андрія Бродського для РБК-Україна.
Україна та США підписали "угоду про надра" та створили фонд, який буде інвестувати у видобуток критичної сировини та інші проекти. В Україні є значні поклади критичних мінералів – літію, титану, урану і т.д. Всі вони вкрай необхідні США та Європі, сировинна безпека яких дуже залежить від Китаю.
Для залучення західного капіталу в українські надра необхідно вирішити ряд проблем. Серед них і висока вартість електроенергії, яка навіть змушує компанії будувати власні електростанції та призупиняти проекти за кордоном. Бізнес також турбує дороговартісне приєднання до електричних і газових мереж, складність отримання екологічних погоджень.
Швидше за все, інвестору необхідно буде забезпечити страхування від військових ризиків, знайти покупця на світовому ринку та укласти з ним довгостроковий договір. Видобувний бізнес – це завжди гра в довгу, каже засновник і директор титановидобувної компанії Velta Holding Андрій Бродський. Це приватна українська компанія, яка видобуває титанову руду в Кіровоградській області. Обсяг її запасів складає 2% від світового ринку титанової сировини. Вона у 2011 році запустила в роботу Бирзулівський гірничо-збагачувальний комбінат, титановий концентрат якого постачається в Європу та США.
Українські надра потребують значних коштів та часу для проведення додаткової геологорозвідки, підтвердження запасів корисної копалини за міжнародними стандартами та підготовки інвестиційного проекту. РБК-Україна розпитало Андрія Бродського про те, що треба зробити, щоб західний інвестор погодився вкласти сотні мільйонів доларів у надра воюючої країни.
– Які загальні інвестиційні умови мають бути створені в Україні для видобутку та переробки критичної сировини?
– Потрібні комплексні заходи, які я б розділив на дві частини. По-перше, зараз гірничо-видобувна галузь разом з металургією знаходяться в дуже глибокій кризі. Ця криза викликана питаннями, пов'язаними з енергетикою, з неймовірною ціною енергії та непередбачуваним постачанням. Цю проблему треба вирішувати на державному рівні.
Я сподіваюся, що новий Кабмін та нове Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства (там дуже класний керівник Олексій Соболєв, який дуже розуміє питання бізнесу) зможе напрацювати вирішення цього кризового питання.
Потрібні термінові заходи для того, щоб не дати зупинитися новим підприємствам і перезапустити ті підприємства, які вже зупинені. Багато ГЗК в Україні зупинені тому, що виробництво нерентабельне через вартість електроенергії.
Наступне важливе питання: що треба робити у світлі підписання так званої "мінеральної угоди" зі США? Те, що я бачу зараз – все відбувається швидко і у вірному напрямку. Тут дуже потрібні дії від наших американських партнерів і вони зараз є, в першу чергу, від державної установи США – це DFC (Development Finance Corporation – корпорація розвитку США, наступник USAID, – ред.), яка є засновником з американського боку створеного Фонду відбудови України. Дехто називає його "фондом мінералів", але він буде інвестувати не лише у розробку нових родовищ, але й, я дуже сподіваюся, у будівництво переробних підприємств.
Якщо говорити про законодавство, я б сказав, що воно на 90% відповідає кращим світовим стандартам. У нас за останні 3-4 роки у законодавстві, що стосується надрокористування, змінилося дуже багато і змінилося на краще. Я, як людина, яка працює в цій сфері більш як 20 років, можу це підтвердити. Ще є над чим працювати, але це вже не такі докорінні зміни.
На рівні законодавства ще треба відпрацювати перехід на міжнародні стандарти, зокрема переведення родовищ на міжнародні стандарти оцінки геологічних запасів. Також, я вважаю за потрібне, спрощувати процедуру отримання ОВД (оцінки впливу на довкілля, – ред.). Я не кажу, що її треба скасовувати. Це сучасні вимоги суспільства, ЄС, але процедура – забюрократизована, її треба спростити. Все інше, я вважаю у нас, дуже і дуже непогано.
– Щодо питання ціни на електроенергію. Нещодавно НКРЕКП підвищила верхній прайс-кеп на деяких сегментах ринку електроенергії на вечірні години до 15 гривень за кіловат-годину. Очевидно, таке рішення підніме вартість електроенергії для промисловості.
– Як промисловець, я розумію, що у нас електроенергії більше, ніж достатньо, попри втрати енергетики під час війни. Але є дуже велике бажання енергетиків заробити на кризі і вони це роблять. Тим самим вони ріжуть курку, яка несе золоті яйця. Сьогодні вони накрутять ціни, а завтра їм не буде кому сплачувати.
Крім того, держава має розуміти, що їй вигідніше – отримувати не такі великі податки з "Енергоатома", "Укргідроенерго" або отримувати податки на надра, на зарплатню, валютну виручку від виробників та експортерів продукції. Я впевнений, якщо хтось в державі це порахує, баланс інтересів буде на користь видобувної та переробної промисловості.
– Ви проектували завод із виробництва титанового порошку в Україні і за кордоном. Що виходить, якщо порівняти ці проекти за вартістю електроенергії?
– В Україні електроенергія для нашого підприємства прямо зараз (25 липня, – ред.) вартує 18-19 центів за кіловат-годину (близько 8 гривень за кіловат-годину, – ред.), у США, у тому штаті, де ми збираємося будувати підприємство, – десь 6 центів (до 2,5 гривень за кіловат-годину – ред.). От і рахуйте, вартість відрізняється в три рази.
В США дорожчі витрати на заробітну платню, але ціна на електроенергію так вбиває операційні витрати, що це неможливо порівняти. Єдина можливість будувати нові потужності в Україні – це разом із видобувною або переробною частиною будувати власну енергетику. Своя генерація – значно дешевша, ніж купувати електроенергію у когось. І я впевнений, що таким шляхом буде йти багато промислових підприємств. Як це закінчиться для енергетиків, можливо собі уявити.
Подивіться на приклад "Укрзалізниці": через високі тарифи у них все більше і більше падає обсяг перевезення вантажів, тому що зараз багатьом перевізникам краще везти свою продукцію автотранспортом. Наприклад, ми вже веземо свою продукцію у напрямку портів автотранспортом. Нам так більш вигідно. Я точно знаю, так само робить багато компаній.
– Зростання цін призведе до того, що ви зменшите споживання електроенергії із мережі?
– Так, і таким же чином будуть робити багато хто. Ми будемо зменшувати і зменшувати споживання електроенергії з мережі, будемо його заміщувати власною енергетикою.
– Компанія вже має проекти власної генерації?
– Ми прямо зараз проектуємо. Наші інженери ведуть перемовини з однією із компаній, яка презентує проект із будівництва цілої альтернативної мережі. І це не єдина компанія. Таких кейсів багато. Ми розглядаємо декілька проектів і обов’язково будемо це робити.
– Ви говорили про важливість співпраці із американськими партнерами, особливо у рамках спільного фонду. Дивіться, американці сюди прийдуть, подивляться на вартість електроенергії, на безпекові ризики і скажуть: "Може не треба спішити інвестувати в Україну, можливо пошукаємо кращу юрисдикцію".
– Безумовно, так і буде. Вони будуть таке говорити, але ті компанії, які все-таки прийдуть до фонду, будуть змушені проектувати свою власну енергетику. Ми зараз готуємо документи для розгляду американським партнерам і у цьому проекті ми вже закладаємо власну генерацію.
– Ви хочете залучити кошти під проект в Україні?
– Так. У нас дуже великий проект, він не сьогоднішнього дня, але ми його презентували на конференції із відновлення України у Римі (пройшла 10-11 липня, – ред.). До речі, це був дуже вдалий форум. Я не згоден з тими, хто каже, що ця конференція не мала сенсу. У нас відбулося дуже багато цікавих зустрічей саме з реалізації цього проекту. Дуже багато конкретних і цікавих розмов, які матимуть конкретні результати.
– Можете детальніше сказати, що це за проект?
– Це проект CRM-кластера (англ. critical raw materials – критична сировина, – ред.) – замкнутий цикл з видобутку та переробки ряду критичних матеріалів, таких як титанова сировина, оксид циркону, металічний циркон, гафній, а також будівельних матеріалів (каоліну, глини, та піску) із забезпеченням власною електроенергією із відновлюваних джерел та логістикою у Кіровоградській області. Зараз йдуть проектні роботи, перемовини із залучення інвестора і я сподіваюся, що через рік ми почнемо будувати.
– Чи у вас можливість страхувати споруди, титанову руду або концентрат від воєнних ризиків?
– Так, безумовно. По-перше, ми вже страхуємо свої експортні поставки – ільменітовий концентрат, який йде на світовий ринок. Зараз ми працюємо над зменшенням ставки страхового платежу. Коли рік тому ми починали експортувати концентрат через українські порти, безпекова ситуація була одна, а завдяки успіхам ЗСУ на морі, ситуація покращилася і ставки падають.
Ці страхові послуги мало б забезпечувати державне Експортно-кредитне агентство, але воно чомусь страхує лише експорт машинобудування і зернову групу. Чому страхується зерно, а не страхується концентрат руд – я не розумію. Ми зараз працюємо з іноземними страховиками системи Lloyd’s (найбільший у світі ринок страхових компаній Lloyd’s of London, – ред.).
Окреме важливе питання – це страхування споруд компанії від воєнних ризиків. Ми ведемо конкретні, дуже вдалі перемовини з американською структурою зі страхування воєнних та політичних ризиків для нових об’єктів, які ми будемо будувати. Американці нам запропонували це першими, ми навіть не встигли запитати.
– Колись у них була така організація ОРІС – Корпорація іноземних приватних інвестицій, яка займалася страхуванням політичних ризиків.
– Ви знаєте як зараз вона називається? Це та ж DFC, вони залишилися страховиком, а також перетворилися на дуже потужний інвестиційний фонд. Я вважаю, це дуже і дуже добре, що в Україну прийшов такий гравець.
– Чи є обов’язковою умовою для ваших проектів, щоб війна в Україні закінчилася?
– Безумовно, я хочу, щоб війна закінчилася, як і всі. Але завдяки страхуванню воєнних ризиків, я вважаю за можливе розвивати нові проекти в Україні щонайближчим часом, не зважаючи на воєнний стан. Найголовніше – це позиція державних страхових компаній США.
– З їх допомогою це можливо зробити?
– Тільки так і ніяк інакше.
– Нещодавно уряд США, а саме Міністерство оборони уклало із видобувною компанією MP Materials угоду, в рамках якої держава забезпечує довгостроковий викуп продукції компанії та надає їй капітал. Уряд також змусив Apple купити магніти, які колись будуть вироблятися компанією. Чи можна такі умови зробити у нас?
– Я впевнений, що це приклад того, як треба діяти нашим державним органам і до чого треба йти. Саме ті складові, які ви перерахували. Я також додам, що ціни, за якими Apple та інші компанії зобов'язуються купувати магніти у MP Materials, яка ще не навіть не почала видобуток, є набагато вищими за ціни на аналогічну продукцію із Китаю.
Що роблять американці? Вони розуміють свою залежність від Китаю і прораховують, що їх сировинна безпека коштує дорожче, ніж гроші сьогодні. А тому ж Apple вони будуть компенсувати його закупівлі різними пільгами або прямими дотаціями. В США це дуже розповсюджена практика.
Кейс MP Materials – це дуже класний приклад. Нашим державним органам треба лобіювати такі самі умови в США для українських компаній, які будуватимуть нові підприємства в рамках мінеральної угоди і які будуть отримувати американські інвестиції. Треба робити так, щоб їх продукція викуповувалася американськими компаніями за розумну ціну і це робилося централізовано, на пільгових умовах і за довготривалим контрактом.
– Це важливо, бо в Україні немає покупця на критичну сировину.
– Зараз так, але я дуже ратую за те, щоб ми не тільки будували видобувні, але й переробні потужності. Проте, все одно те, що ми будемо переробляти, нам треба буде кудись продавати. Як би ми не хотіли, але F-35 ми зараз самі не виготовимо. Але дуже багато складових, яких ми можемо отримати найближчі 5-10 років, будуть йти в умовні F-35 або взагалі у F-47.
– Так, нам би налагодити видобуток руди, випуск напівфабрикату, його експорт на західні ринки, реалізувати один-три таких проекти – це вже прогрес.
– Я як підприємець зацікавлений, щоб у мене була повна локалізація тут шляхом створення сумісних підприємств, але я чомусь підозрюю, що Lockheed Martin чи Boeing не захочуть зі мною тут виробляти свої літаки, але це може зробити держава. Я не можу, а держава може.
– Взяти певний проект і "провести його за руку", щоб збудувати хоч щось.
– Так. Це програми на найближчі десятки років, але розпочинати треба сьогодні, щоб вони запрацювали за 15-20 років.
– Але ворог спробує знищити об'єкт, який має пряме відношення до оборонної сфери, у будь-якому випадку.
– На жаль, наш ворог знищує виробництва не тільки ті, які пов’язані зі зброєю. У нас у Дніпрі є багато прикладів, коли атакуються виробництва, які не мають ніякого відношення до військової тематики. Може бути все, як захищатися від цього, будемо думати.
– Чи складно українській компанії знайти покупця на її критичну сировину в Європі або в США.
– Коли я 15 років назад починав будувати своє підприємство, дуже багато людей крутили пальцем біля скроні і казали: "Ти божевільний, хто ти такий, щоб експортувати титанову сировину на світовий ринок". За декілька років ми зайняли 2% світового ринку титанової сировини. Треба просто працювати.
– Чи конкурента ваша продукція з китайською на американському ринку?
– По-перше, ми ще не постачаємо металевий титан, поки ми постачаємо сировину. Нам треба зробити великі інвестиції, тоді ми будемо постачальником титанового порошку. Ми конкуруємо на американському ринку із виробниками сировини із Африки, Австралії та Канади. Відчуваємо себе в цій конкурентній боротьбі дуже не погано. Ми дуже гнучкі та креативні, ми не обманюємо партнерів та виконуємо свої зобов’язання.
Сподіваюся, коли ситуація дійде, щоб конкурувати з китайськими партнерами саме на металевому ринку – буде теж саме.
– Що роблять європейці, щоб замістити постачання сировини з Китаю?
– Я дуже люблю Європу, але в мене таке враження, що вони не так швидко розвиваються в бік сировинної безпеки, як США. Я дуже добре знаю ситуацію в Європі з критичними матеріалами, їх залежність від, скажімо так "специфічних країн", - ще більша, ніж у США. Якщо у Сполучених штатів є свої родовища, то у Європі їх майже немає, а ті, що є – не розробляються. Чому так? Питання до європейців.
У 2021 році на той час єврокомісар з торгівельних питань Марош Шевчович був у Києві на форумі, під час якого був підписаний великий меморандум про розвиток і фінансування з європейського боку виробництва критичних матеріалів в Україні з їх постачанням в ЄС.
У рамках цього меморандуму є дуже непогані напрацювання з боку ЄБРР, але поки це не йде ні в яке порівняння із активністю американців. Я сподіваюся, що Європа ще прискориться і скаже своє дуже потужне слово.
– У них є родовище "Фен" у Норвегії, його розробляє компанія Rare Earths Norway.
– Я дуже давно чую про цей проект, але поки все на одному місці. Я не бачу конкретних дій щодо цього проекту.
– Представники іншої приватної видобувної компанії – BGV Group Management Геннадія Буткевича, говорили, що в Україні мало готових проектів, які перебувають на стадії bankable feasibility study, тобто із прорахованими виробничими та фінансовими показниками, які можна показувати інвесторам. Що треба зробити, щоб таких проектів побільшало?
– Потрібна ініціатива бізнесу. Я не вірю в те, що якась державна установа, орган або хтось інший може довести підготовку проекту до стадії bankable feasibility study. Це може бути лише приватна компанія.
Я більше скажу, таких проектів, які стосуються видобутку рудних критичних мінералів і які наближаються до bankable feasibility study в Україні зараз всього два.
– Мабуть, у вас і BGV?
– Так. В Україні дійсно дуже не багато фахівців, які можуть ці проекти створити і підготувати і майже немає фахівців, які можуть збудувати щось від А до Я.
– Скільки часу потрібно на те, щоб купити спецдозвіл, провести геологорозвідку, підтвердити запаси родовища за міжнародною системою JORC і дійти до стадії bankable feasibility study?
– Ми встигли це зробити за 7 років. Це вважається дуже класним результатом. Ми почали геологорозвідку на Бирзулівському родовищі у Кіровоградській області у 2006 році. У 2012 році ми вже виходили на потужності.
– За які кошти весь цей час живе бізнес?
– Ось тут і є складнощі. 7 років – дуже не поганий результат не тільки для України, але й світу, де це займає від 7 до 20 років. Це дуже складні процеси і дуже мало компаній, інвесторів, які хочуть йти в такі напрямки.
Мене часто питають, чому ніхто за роки незалежності не будував нові гірничо-збагачувальні підприємства. У нас дуже класні, креативні і талановиті бізнесмени, але можна взяти земельну ділянку у Києві, за півроку зробити проект торгівельного центру, ще за рік його побудувати і за три роки вам уже буде йти прибуток. А вкладати гроші протягом 7-10 років бажання немає, у всякому разі не було.
– Наш уряд підготував ряд ділянок для їх розробки в рамках угод про розподіл продукції (УРП), коли отримана продукція розподіляється між інвестором та державою. Як цей механізм можна зробити більш цікавим для інвестора?
– Механізм УРП – дуже не поганий. Проте, даний перелік родовищ є досить дивним, він містить об’єкти на тимчасово окупованих територіях. Я щиро сподіваюся, що вони будуть деокуповані і тоді їх треба виставляти, але не зараз. Проте, у цьому переліку є цікаві родовища. Моя компанія не буде туди йти, але я знаю американські компанії, які точно будуть брати участь у конкурсах нашого уряду.
– Який стан геологорозвідки наших родовищ в очах американського інвестора?
– Різний стан, але жодне наше родовище не оцінене за міжнародними стандартами. По деяким родовищам геологорозвідувальна складова буде дуже великою, це будуть десятки або сотні мільйонів доларів капіталовкладень.
– Які основні кроки мав би зробити уряд, щоб збільшити привабливість видобутку критичної сировини в Україні?
– Перший аспект – це безумовно енергетика. Мають бути стимули, якщо інвестор будуватиме власні енергетичні потужності. Також необхідно розповсюдити закон про інвестнянь на нові гірничі проекти. Там прописані дуже класні речі.
По-друге, є указ президента № 306 від 16 липня 2021 року, там гарно розписані всі стимули, які потрібні інвестору. Уряд мав розробити державну програму підтримки інвесторів у гірничо-видобувну галузь. Окремо там сказано про титанову індустрію, на сьогодні – це флагман галузі критичних матеріалів в Україні. Єдина діюча галузь CRM. Треба терміново приймати державну програму та реалізовувати цей наказ Президента.
– Що ви можете сказати про проблему приєднання новозбудованого об’єкта до електричних або газових мереж?
– Коли ми починали замислюватися над власною електростанцією, перше, що мені спало на думку – це газопоршнева генерація. Але так сталося, що наше підприємство розташоване у чистому полі (біля родовища, – ред.). Коли ми його проектували, мені здалося, що з нас дуже забагато хотіли отримати газові компанії за будівництво газової магістралі – це декілька десятків кілометрів, адже ми далеко розташовані від основних мереж. Тоді я вирішив створювати підприємство на електроенергії і дизельному паливі.
Наприкінці минулого року, я ще раз розглянув можливість будівництва газопоршневої станції. І знову виявилося, що для її підключення до газової мережі ми маємо збудувати газопровід. Нам це буде коштувати декілька мільйонів доларів і, згідно з законом, ми маємо його передати облгазу. Я навіть не знаю, кому облгаз зараз належить. Я не розумію, чому я маю за власні кошти збудувати для себе газопровід і комусь його подарувати. Ну, не буду будувати.
З енергомережею – теж саме, якщо я буду будувати лінію електропередачі високої напруги, я маю її передати "Укренерго" або обленерго, останні – це взагалі приватні компанії. Я комусь маю подарувати мільйони доларів. Чому? Ми будемо виступати з ініціативою, щоб це змінювати.
– Що ви скажете про валютні обмеження на виведення дивідендів за кордон у значній кількості?
– Я розумію, чому були введені ці обмеження під час воєнного стану. Цю норму треба переглядати і не лише для гірничо-видобувної сфери, але і всіх підприємств, які були збудовані за кошти іноземних інвесторів тому, що інвестор має отримувати прибуток і має право розпоряджатися власними коштами.
– На якій стадії перебуває ваш проект заводу із виготовлення металічного титану у США?
– Не повірите, ми були вимушені призупинити розвиток проекту у США через проблеми з нашою енергетикою. Ми увійшли у глибоку кризу в Україні через енергетику і я не можу робити інвестиції в американський проект, бо зараз ми працюємо на нулі.
– Через витрати на електроенергію в Україні?
– Так, ми витрачаємо на електроенергію все, що заробляємо. З такою вартістю електроенергії далі жити не можна. Те, що я б міг інвестувати в Україні та США, я зараз віддаю енергетичним компаніям.
У 2021 році наша компанія за місяць добувала близько 18 тисяч тонн ільменіту, рахунок за електроенергію за місяць тоді складав 10-12 мільйонів гривень при курсі долара 27-28 гривень. Зараз курс грубо кажучи 40 гривень, а рахунки за електроенергію – 36-40 мільйонів на місяць, при тому, що ми не виробляємо понад 10 тисяч тонн ільменіту на місяць. Вартість енергетики у валютному виражені збільшилася більше ніж в 4 рази, і так для всіх промислових підприємств.
– Це вплинуло на загальний стан компанії і проект в США?
– Безумовно, але ми не відмовляємося від проекту заводу в США, ми потихеньку його готуємо. При цьому, деякі державні органи США дуже хочуть нам фінансово допомогти будувати. Ми зараз ведемо перемовини щодо їх програм підтримки розвитку нових підприємств. Сподіваємося, що ситуація в Україні зміниться і ми знову зможемо інвестувати як в Україні, так і в США.