"Це вже моя третя війна із Росією". Історії іноземців, які стали на захист України
Іноземні легіонери, які мають досвід війни проти Росії, тепер застосовують його за України. Як вони ставляться до росіян, що думають про українців та як збираються боротися з окупантами у себе на батьківщині, – нижче у матеріалі РБК-Україна.
Вторгнення в Україну – далеко не перший злочин Кремля. Росія починала загарбницькі війни та інших країнах, окупувала їх фізично і політично, організовувала сепаратистські рухи, створюючи там "псевдореспубліки ", чи захоплювала держави повністю.
Молдова, Грузія, Чечня – не повний перелік країн, де побував російський контингент. Тепер ці держави частково чи повністю окуповані РФ. Багато жителів цих країн стикалися з російською агресією задовго до 2014 року, воювали проти російської армії та добре знають українського ворога в обличчя.
"Якщо я тут виграю, я й Чечню звільню"
Мусліму Мадієву 62 роки. Коли росіяни вперше зі зброєю прийшли до Чечні, йому було 33. Його перший бій відбувся ще 1992 року – за два роки до того, як РФ оголосила "спеціальну операцію" і пішла у відкриту на Ічкерію – новостворену незалежну державу на Кавказі. До цього Кремль активно вирощував та фінансував у Чечні проросійську опозицію. З нею 1992 року і воював Мадієв.
– Перший бій у мене відбувся в Ачхой-Мартанівському районі, я організував опір від цього району в Ічкерії. Коли вони (проросійські опозиціонери – ред.) вперше на нас пішли, ми перший бій приймали там. Війна то вщухала, то спалахувала. 1994 року вона почалася знову.
У ході Першої чеченської Муслім Мусаєвич воював разом з одним із найвідоміших генералів Ічкерії Русланом Гелаєвим, який призначив його своїм заступником. 1996 року вони обороняли Грозний від російських окупантів, які так і не змогли захопити місто. Після перемоги чеченських воїнів Мадієв почав працювати у Раді безпеки Чеченської республіки Ічкерія разом із ще однією значущою особистістю того періоду – Доку Умаровим.
1999 року Росія взяла реванш. Війна тривала майже 10 років, Чечню остаточно виснажили і силою приєднали як один із суб'єктів федерації.
– У нас досі безвісти зникли 25 тисяч людей. Вони просто їх закопували. Як їх тут розстрілювали, так і в нас. Ми знали, що так буде. Методи не змінюються. Вони ні своїх не шкодують, нас вони взагалі не шкодували. Зачистки, концтабори – це ми проходили, ми це бачили.
Коли у 2014 році Росія окупувала частину України, разом із українськими військами проти агресора воювали і чеченці у складі батальйону імені Джохара Дудаєва. У 2016 році батальйон поповнив і Мусім Мадієв, а пізніше став заступником командира.
– Ми намагаємось допомогти українському народу, чим можемо. Тому що ми знаємо, яке горе приносять росіяни. І нашому народові принесли. У мене вже третя війна із Росією йде. Я бачив усе це – їх злочини, все це свавілля, яке вони творять. І якби вони змогли б захопити Київ, щоб вони б тут влаштували, я знаю.
Чеченський батальйон регулярно виїжджає на фронт та бере участь у боях. Коли почалося повномасштабне вторгнення, разом із Мадієвим пішли воювати його сини. У відповідь на досить очевидне питання про те, чи є в його мотивації воювати на боці українців "особисте" до росіян, військовий якийсь час мовчить, а потім каже, що "особисте" не в нього, а в усієї Чечні.
– Як чеченці ставляться до росіян?
– Я навіть не знаю, як правильно висловитись. Якось Джохар Дудаєв сказав: "Відраза". У них якось все по-іншому. Вони раби, розумієте? Рабам треба щось робити, щоб і ми їм підкорялися. Народи, які не хочуть бути рабами, воюватимуть. І ми воюємо з ними 300 років, і ви воюєте і воюватимете, поки вони не відстануть.
Сьогоднішнє керівництво Чечні на чолі з Рамзаном Кадировим Мадієв називає "не нашим". Самого ж Кадирова – сина Ахмата Кадирова, якого колись також призначив головою Чечні російський президент Володимир Путін, Мадієв вважає співробітником російських спецслужб.
– Його поставили для того, щоби мати вплив на Чечню. А на Кавказі, якщо Чечню заспокоїти, інші народи не воюватимуть. Чечня непримиренна. У нас вільний народ, ми не можемо бути рабами.
Про саму Росію Мадієв говорить неохоче, в голосі чується злість. За його словами, РФ потрібно було розвалити одразу після Першої чеченської. "Їх не можна було залишати, ми помилки припустилися, що їх залишили", додає Муслім Мусаєвич. Фразу "Росію треба розвалити" він повторить ще кілька разів. Для чоловіка, який половину свого життя воює з російськими окупантами, їхня ліквідація – єдина можливість нарешті видихнути. Тому він приїжджає туди, де з'являються вони, і робить свій внесок у розвал Росії.
Українців Муслім Мадієв називає братами, а Україну – вільним народом. "Як чеченці", додає чоловік.
– Я не лише за ваш народ тут стою. Якщо я тут виграю, я й Чечню звільню. Адже я і за свій народ тут стою. Це обов'язково, без цього ніяк.
"Ми допомагаємо Україні, бо українці допомогли нам"
З грузинським військовослужбовцем ми домовляємось зустрітися телефоном. Він називає себе Мамукою і говорить адресу. Автомобіль зупиняється біля шлагбауму, на КПП сидить грузин і чемно з нами вітається. Ми пояснюємо, навіщо приїхали, шлагбаум піднімається вгору – опиняємось на великій території військової частини.
Мамука зустрічає нас біля машини, де розмовляє зі своїми побратимами. Він увесь час сміється, але погляд залишається серйозним і певною мірою обережним. Перейшовши на російську мову, він представляється - Мамука Мамулашвілі.
Мамука Мамулашвілі – засновник та командир "Грузинського національного легіону". Чоловікові 45 років, з яких 31 рік він воює із росіянами. У 14 років Мамука поїхав до Абхазії до свого батька, який брав участь у боях проти російських окупантів. Загарбники взяли його в полон та протримали там 3 місяці. Підлітка катували та імітували розстріл. Його отця Зураба росіяни тримали в полоні майже два роки.
Мамулашвілі здобув дипломатичну освіту. Військовий промисел – це більше стиль життя, каже чоловік. Він наголошує, що Грузія зіткнулася з російською агресією набагато раніше за Україну, тому його народ добре розуміє українців.
– Я брав участь у війні у 90-х роках, ми і тоді воювали з Росією півтора роки. 2008-го це було лише кілька днів. Грузія досить багато разів зазнавала спроб окупації.
Грузинський легіон воює у лавах ЗСУ з 2014 року. Весь цей час військовослужбовці займаються спецопераціями, більшість із яких спрямована на ліквідацію російських офіцерів. Мамука не говорить подробиць, але на питання про те, наскільки ці операції вдалі, задоволено посміхається: "У нас один із найвищих показників".
Мамулашвілі розумів, що Росія розпочне повномасштабне вторгнення в Україну, тож до 24 лютого легіон займався активною підготовкою бійців. У лютому 2022 року він та його співвітчизники одними з перших "зустріли" росіян у Гостомелі.
Незважаючи на власний тяжкий досвід, Мамука зазначає, що нічого особистого до росіян не відчуває.
– Я не сказав би, що це пов'язано з емоціями. Те, що ми робимо в Україні – це професіоналізм та холоднокровність. Ми допомагаємо Україні, бо українці нам допомогли. І українці були практично єдиними, хто нам допоміг. Азербайджанці також воювали на нашому боці. Вірмени створили батальйон та воювали проти нас. Це не дивує. Я б не назвав це парадоксом, але сусідня держава, коли Грузії було важко, пішла проти нас.
Грузинський уряд, на його думку, сьогодні повністю перебуває під впливом Кремля. Росії дуже важливо мати Грузію під контролем, адже через неї до РФ надходить практично вся контрабанда.
- Такі "чудеса" творять великі фінанси, особливо російський кеш, який роздається під час виборів. На жаль, ось ця спадщина Радянського союзу – хабарництво та купівля виборців – вона все ще актуальна в Грузії. Після 10 років реформ ми бачимо таку саму картину.
При цьому абсолютна більшість грузинів, за словами співрозмовника, налаштована проти влади та проти росіян.
– Як грузини ставляться до того, що росіяни заполонили Грузію?
– Абсолютно негативно. Я думаю, якби росіяни мали б хоч краплю самолюбства, вони б до Грузії не приїжджали. Але самолюбства там нема.
Обстановка в Грузії, на думку Мамулашвілі, загострюється. Чи готові грузини до політичної та фізичної деокупації чи ні – цього чоловік сказати не може, бо не хоче відповідати за всіх. За його словами, грузини мають вирішити це самі. Якщо ж буде бажання, легіон їм допоможе.
– Грузинський легіон створений для протидії російській армії. Не має значення, це буде в Україні чи деінде, Грузинський легіон воюватиме, незалежно від того, коли ми звільнимо окуповані території в Україні.
Коли ми питаємо Мамулашвілі, як він почувається в Україні, він каже, що від самого початку не було ніякого внутрішнього бар'єру і, сміючись, додає "по-домашньому". Але почувши питання про ЗСУ, чоловік різко стає серйознішим.
– Збройні Сили України пройшли жорсткий етап еволюції і вони перетворилися на одну з найкращих армій у світі. Українці дуже швидко навчаються.
Російська армія, за словами чоловіка, не може похвалитися ані професіоналізмом, ані кваліфікацією. Сьогодні військові РФ беруть виключно кількістю та великими запасами старої техніки. Така армія не здатна воювати у сучасних війнах, додає Мамука.
На питанні про те, що не так з російським суспільством, на обличчі Мамулашвілі з'являється вираз гидливості.
– Це народ-терорист, народ-вигнанець, народ, який у жодному разі не повинен існувати у тій формі, в якій існує. Це загроза для всієї світової спільноти. Усі терористичні акти по всьому світу, я впевнений, це справа рук Росії. Я би сказав, що сучасний світ просто виштовхує з себе такий орган як Росія, тому що вони не можуть існувати в сучасності. Це абсолютні варвари, котрі займаються примітивними речами.
Ми проводимо паралелі подій в Україні у 2014 році та схожих з ними подій у Грузії у 2008 році. Військовий попереджає про те, що українцям треба бути обережними та уважними – Росія, не досягнувши бажаного, спробує "окупувати владу". Крім цього, Кремль продовжуватиме красти в України історію, а за те, щоб ця брехня ніколи не розкрилася, росіяни готові вбивати.
- Яке майбутнє у Росії?
– Росія обов'язково розвалиться. Думаю, ця війна дала поштовх, щоб ворожа держава розвалилася. Але це коштуватиме багато життів українців.
"Чому не може відокремитися Якутія? Ми ж можемо провести референдум"
Якутія чи Республіка Саха – на перший погляд, досить нетиповий приклад країни чи регіону, який окупувала Росія. Поки не згадуєш, що вся Російська Федерація, за винятком кількох десятків міст – це приєднані, найчастіше насильно, у різний час регіони, де росіяни не становлять основного етносу. Республіка Саха, як її називають самі якути, – один із таких прикладів.
Заселення Якутії росіянами почалося ще у 1600-х роках, туди переважно посилали ув'язнених. У роки радянської влади в регіоні відкрили родовища золота та алмазів – інтерес до Якутії став зростати. Паралельно з цим у Республіці регулярно спалахували національні рухи, один з них навіть називався "Незалежні від росіян", публікувалася література та преса якутською мовою.
Але Радянський Союз за традицією придушив місцевий етнос, заборонив будь-яку автентику та розбавив переважно якутське населення переселенцями. Республіка Саха стала Якутією, а 1991 року увійшла до складу Російської Федерації як найбільший її суб'єкт.
Владислав Аммосов – якут. Сьогодні він у Києві, їздить на фронт та допомагає ЗСУ у війні проти росіян. Це дивує, бо Аммосов не просто громадянин Росії. До 2011 року він працював російським розвідником і спеціалізувався переважно на тому, як "знищувати країни".
– Ми займалися цією науковою роботою, на які галузі економіки треба вплинути, щоб країна економічно не могла далі воювати. Воює ж економіка. Україну ми не опрацьовували, у нас були США, Великобританія. Але, до речі, удар по підстанціях – це один із таких чинників.
Владислав називає себе дитиною СРСР і зізнається, що до якогось часу був "імперцем". Він, як і його однолітки, зростав на радянській літературі та радянських фільмах, головними дійовими особами яких були росіяни.
– У мене був такий типовий радянсько-імперський світогляд. Все радянське – це добре, а росіяни несуть лише добро та світло. Ми ж були всі промиті пропагандою.
Піти до армії Аммосов вирішив з патріотичних міркувань – служити батьківщині вважалося не тільки " благородним справою ", а й своєрідним соціальним ліфтом, особливо для якутів, тобто "не слов'ян" . Перше, як він його сам називає, "протверезіння", настало під час Чеченських воєн, в одній з яких він брав участь.
– Я бачив, як ми воюємо, за що воюємо, за що воюють чеченці. Перша чеченська – це була війна народу, і вони виграли цю війну. А у Другій чеченській Росія напала на незалежну країну та знищила 30% населення. Тоді я бачив ці каральні операції, відношення до солдатів. Я бачив, які там служать офіцери. Це дуже протверезно діє на молоду неокрішпу психіку.
Проте після армії Владислав пішов працювати в ГРУ, де виконував різноманітні завдання "на благо батьківщини". У благо він остаточно перестав вірити у 2011 році, тому звільнився з органів та якийсь час працював сам на себе. Через п'ять років, вже після того, як Росія окупувала Крим і частину Донбасу, чоловік зрозумів, що перебувати в цій країні він більше не може, бо рано чи пізно він втратить роботу, а можливо, і свободу. Тому Аммосов разом із родиною переїхав до Польщі.
– У 2014 році Росія стала на шлях самоліквідації. Якщо ти нападаєш на іншу країну, ігноруючи всі норми та правила, то що заважає застосувати це до тієї ж Росії? Чому не може відокремитися Бурятія, Калмикія, Якутія? Ми можемо провести референдум.
Коли в Україні розпочалася повномасштабна війна з Росією, Владислав практично одразу взявся шукати можливості приїхати та стати до лав ЗСУ. Сьогодні він створює в Україні перший "Сибірський батальйон". Поки триває підготовка бійців, сам Аммосов періодично їздить на фронт, встиг побувати у Запоріжжі та, як сам каже, "сходити" до Бєлгорода.
– Вам важко дався моральний вибір вбивати своїх же?
– Та ви що! Який може бути вибір! Я колись служив в армії, я вже був підготовлений стріляти у своїх, якщо що. Ця система заточена на те, що ти завжди маєш бути готовим знищувати своїх, відстрілювати зрадників, дезертирів, виставляти загони, людей строєм виводити, розстрілювати, самому особисто під час бою пристрілювати. У Росії не стоїть питання моральної дилеми стріляти по своїх. Ви не уявляєте, який рівень насильства у Росії.
Владислав як військовий не хоче говорити про те, чим конкретно займається в Україні, натомість багато й у деталях розповідає про "русский мир", у якому жив більшу частину свого життя. Найчастіше, із чим доводиться стикатися росіянину за паспортом, але не по крові – побутовий фашизм.
– У Якутії є два світи – якутський світ та російський світ. І десь краєчком вони, може, стикаються, але практично не перемішуються. Це особливість Росії. Ті з росіян, хто живе в Якутії, не вчать якутську мову, хоча всі якути знають російську, бо це своєрідна мова імперії. Якщо ти її не знаєш, ти взагалі нікуди не просунешся. І якщо у нас призначається главою якут, замом у нього обов'язково має бути росіянин.
Свій рідний регіон Владислав називає "колонією", хоча багато якутів цього не розуміють. Це через те, що у Якутії ведеться активна проросійська пропаганда. Крім того, Кремль діє в дусі імперії, змушуючи одних місцевих поневолювати інших. Самі ж росіяни, на думку чоловіка, не так жорстокі, як "забиті".
– Їхнє життя зробили настільки безглуздим і нікчемним, що вони самі це прийняли. Адже якби вони жили добре, напевно, вони не хотіли б піти померти. А коли в тебе сіре життя, убоге існування, кредити, вічно незадоволене оточення, дружина, діти, то тобі піти здохнути на війні зручніше, ніж тягнути на собі весь цей тягар.
Наскільки б абсурдною не була російська пропаганда, росіяни віритимуть у неї, бо "якщо вони замисляться, то їм доведеться визнати, що їхнє життя лайно і вони самі – лайно", каже Аммосов.
На питання про те, чому ж російські офіцери, багато з яких мають доступ до інших джерел, теж вірять у пропаганду, Владислав розсміявся.
– Скінчилися ті часи, коли офіцер – то була біла кістка, блакитна кров. Ці часи скінчилися. Нині більш рабської та забитої істоти, ніж російський офіцер, просто не знайти. Це раніше були якісь традиції, порядність. Зараз це "гаси світло".
Сьогоднішню армію Аммосов називає "робітничо-селянською", яка існує за простим принципом: офіцер - це раб, а командир має над ним абсолютну владу. "Біла кістка та блакитна кров" закінчилися в 1917 році, тепер же російський солдат "тягне свою колгоспну лямку".
– Україна все ж таки вільніша, це відчувається. Навіть на фронті немає такого, як у Росії "я начальник, ти дурень". Люди шанобливіше ставляться один до одного.
Як і до його "колег", ми ставимо питання про мотивацію. Тут вона не такий очевидна, як у ситуації з чеченцями чи грузинами, адже Якутія є частиною Росії, що визнано міжнародним законодавством. Владислав якийсь час мовчить, а потім вимовляє практично те, що кажуть люди, чиї країни окуповані РФ.
– Воюючи на боці України, я воюю проти Росії. І я хочу, щоби цієї країни не було. Адже дуже просто сидіти десь за кордоном, чекати, коли вона розвалиться. Але вона може розвалитися ще через 50-100 років, принісши ще більше страждань, поневірянь людям. А можна допомогти цій справі. Я вважаю, що перемога України визначить багато процесів у Росії.
***
За роки свого існування як у складі країни "совєтов", так і у якості федерації, Росія ніколи не втрачала можливості відновити своє імперське минуле. Окупуючи прикордонні держави, знищуючи власну етнічну різноманітність, Кремль не забував наголошувати, що світове панування розподілене неправильно і роль "господині світу" має дістатися Росії.
Світові лідери тривалий час мирилися з амбіціями Москви, які відверто лякали, і намагалися не злити "російського ведмедя". Можливо, у цьому одна з причин, чому 2022 року російська армія розпочала наймасштабнішу війну на європейському континенті з часів Другої світової.
Сьогодні тисячі людей, які не є українцями, вирішили воювати проти російської армії, де б вона не була. Перебуваючи у лавах ЗСУ, вони борються не так за спокійне життя самих українців, як проти окупантів, які захопили їхні держави. Говорячи про мотивацію, кожен із них зазначав, що вірить – перемога України запустить процес розпаду РФ.