"Це свято, ми повертаємо наших". Як жителі Олешок вирвалися з окупації та голоду

Катастрофа

Ситуація в окупованих Олешках – місті на лівому березі Херсонської області, стала швидко погіршуватися на початку 2026 року. Уже на той момент стало зрозуміло, що завезти продукти та медикаменти до міста стало важко – росіяни заміновали дороги, що ведуть до населеного пункту, і весь час били по них дронами.

Уже наприкінці січня місцеві жителі стали скаржитися на те, що полиці в магазинах порожніють і їм доводиться розтягувати свої запаси їжі на невизначений час. 25 лютого голова Олешківської МВА Тетяна Гасаненко заявила, що постачання продуктів практично припинилися.

"За весь цей період, з середини січня по сьогоднішній день, мені відомо лише про одну доставку продуктів в Олешки", – сказала Гасаненко в коментарі журналістам.

З весни в Олешках фактично починається голод. Людей доставляють до лікарень зі слабкістю від недоїдання. Всі сподіваються на літо і власні городи, але існує ще одна проблема – росіяни полюють на місцевих за допомогою дронів. Восени обстановка погіршилася.

"Коли прийшла осінь, фактично всі продукти закінчилися, люди почали дуже швидко втрачати вагу, тому що вони вже були на межі голоду останні пів року. Я отримую повідомлення, що я втратив 10 кг, я втратив 15 кг. Люди дуже швидко втрачають вагу, це катастрофічно небезпечно для здоров'я", – розповідала Гасаненко в коментарі РБК-Україна.

До повномасштабного вторгнення в Олешках проживало близько 25 тисяч осіб. На момент, коли в місті почалася гуманітарна катастрофа, там залишалося приблизно шість тисяч осіб, включно з дітьми.

Щоб хоч якось допомогти, Сили оборони стали скидати місцевим їжу з дронів. Але окупанти часто стріляли по БПЛА і підривали автомобілі з продуктами, які намагалися зайти в місто обхідними дорогами. Люди йшли до підбитих авто і забирали напівспалені продукти, ризикуючи підірватися на мінах.

"В Олешках не можна не тільки гідно жити, не можна гідно померти. Тому що поховати нікому, тіла лежать прямо посеред вулиці. Буває таке, що в навколишніх селах, щоб не бачити наруги, як тіло гниє, як у ньому просто черви, люди прикривають тіло тканиною, притискають каменем, тому що можливості якось поховати немає", – розповідала Гасаненко.

Морг розбомбили задовго до зими, тому тіла звозили до лікарні. Через фактичну відсутність електрики умов для зберігання тіл загиблих не було, тому дуже скоро медзаклад перетворився на місце, яке обминали стороною. Через запах у ньому неможливо було перебувати.

Остання цілеспрямована доставка продуктів в Олешки була 26 травня. Відтоді люди намагалися вижити на власних запасах. У цей же час військові думали про те, як доставити людям продовольство.

27 вересня Херсонська ОВА повідомила, що Сили оборони переправили через Дніпро близько чотирьох тонн продуктів, доставивши його відразу в 100 визначених точок Олешок. В операції брали участь морська піхота, підрозділи Нацгвардії, прикордонники та інші військові.

4 жовтня нацгвардійці доставили ще майже чотири тонни гуманітарної допомоги – близько 400 посилок з їжею, медикаментами та дитячими наборами. В операції брали участь 11-та бригада НГУ імені Михайла Грушевського, 34-й Херсонський полк НГУ, морські піхотинці та прикордонники.

Через критичну ситуацію люди неодноразово намагалися вийти з Олешок самостійно. За пів року з міста пішки вийшли десятки людей – вони йшли в бік Раденська та інших населених пунктів, де ще була їжа. Але кожен такий вихід – це величезний ризик.

"Російська армія максимально блокує вихід з цієї території. На жаль, кого ми опитували, багато хто розповідав, що ті громадяни, які намагалися вирватися, вони просто загинули, підірвавшись на російських мінах, автомаршрути давно замінowані, але навіть пішохідні маршрути були теж заміновані російською армією" – розповів Дмитро Лубінець в коментарі РБК-Україна.

Обидві операції дали можливість людям трохи видихнути, але гуманітарна катастрофа, що виникла в Олешках, не могла розв'язатися точковими постачаннями продуктів. Необхідне було вольове рішення, насамперед, з боку росіян.

Переговори та підготовка до евакуації

Переговори про евакуацію жителів окупованих Олешок почалися ще навесні 2026 року, коли місто вже опинилося на межі гуманітарної катастрофи. За словами уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця, першу інформацію про критичну ситуацію він отримав наприкінці лютого.

Уже 5 березня омбудсмен офіційно звернувся до Міжнародного комітету Червоного Хреста з проханням перевірити повідомлення про голод і забезпечити доставку гуманітарної допомоги. Паралельно він ініціював переговори з російською стороною про евакуацію цивільного населення, в тому числі дітей.

Однак швидких результатів ці звернення не принесли. Як стверджував Лубінець, протягом наступних місяців українська сторона регулярно направляла росіянам офіційні листи і продовжувала переговори.

Восени питання евакуації Олешок отримало міжнародну розголос. У вересні Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій звернулася до Папи Римського Лева XIV, ООН та міжнародних гуманітарних організацій з проханням сприяти порятунку цивільних.

До привернення уваги до ситуації підключилися також європейські політики і правозахисники. На початку жовтня питання Олешок підняли і на майданчику ОБСЄ. Однак домовленості про безпечний гуманітарний коридор на той момент все ще не було.

У середині жовтня до дипломатичних зусиль особисто підключився Папа Римський Лев XIV. 16 жовтня він провів телефонну розмову з Володимиром Путіним, під час якої підняв питання тимчасового припинення бойових дій для доставки продуктів, медикаментів і добровільної евакуації жителів Олешок.

Через три дні, 19 жовтня, понтифік обговорив ту саму проблему з Володимиром Зеленським. Того ж дня Лубінець повідомив про суттєвий прогрес у переговорах з російською стороною.

Вирішальна стадія переговорів пройшла за посередництва першої леді США Меланії Трамп. За словами Лубінця, представники України та Росії протягом кількох годин узгоджували остаточний текст домовленості, технічні деталі та механізм проведення гуманітарної місії. Українську сторону представляв сам Лубінець, російську — уповноважена з прав людини Яна Лантратова.

23 жовтня Білий дім оголосив про досягнення домовленості про локальне припинення вогню в районі Олешок. Американська адміністрація назвала Меланію Трамп ключовим посередником переговорів, хоча раніше до дипломатичних зусиль підключився й Ватикан.

Зрештою 27 жовтня о третій годині ночі в районі Олешок набув чинності режим припинення вогню, розрахований до кінця доби 1 листопада. Сторони приступили до розмінування маршрутів, підготовки транспорту та узгодження списків людей, які бажають виїхати.

А вже 30 жовтня українська та російська делегації прибули в окуповане місто, де почалася гуманітарна операція: жителям доставили продукти та медикаменти, а бажаючих евакуюватися почали вивозити автобусами. Для тих, хто вирішив повернутися на підконтрольну Україні територію, організували маршрут через окупований Крим, Росію та Білорусь.

Зустріч на кордоні

Відтоді як сам факт евакуації був вирішений, жителів Олешок чекав непростий і досить довгий шлях. Спочатку їх усіх "розформовували" в самому населеному пункті – ставили запитання, куди вони хочуть поїхати – на підконтрольну Україні чи Росії територію.

Потім частину з них повезли до Краснодарського краю, іншу частину – до Криму. А звідти – літаком до Білорусі. Зустрічали їх на кордоні країн. По периметру території вже розставили намети для надання медичної допомоги. В інших була їжа і тепло.

"Наше завдання – за потреби надати медичну допомогу тим, хто буде в ній потребувати, оглянути їх, забезпечити медикаментами, відповідною медичною допомогою і якщо немає загрози життю, відправити в медзаклади", – розповів гендиректор Чернігівської обласної лікарні Андрій Жиденко.

Лікарів зібралося чимало і всі вони хотіли зустріти жителів Олешок як належить.

"Це свято, тому що ми повертаємо наших українців. Це дуже важливо, мій колектив без питань… Повірте, якби була можливість, сюди б приїхало не 25 співробітників, а 100-150. Це дійсно свято. Вони там так настраждалися. 21 століття, це геноцид… Доводити людей до такого стану, немає ні людяності, нічого святого", – додав Жиденко.

У наметах гріються родичі – вони чекають своїх рідних, яких до цього десятки разів вмовляли виїхати з Олешок. Молода дівчина Дар'я розповідає, що тата було марно переконувати – він завжди до всього готовий.

"Нам пощастило, що в нас є город і тато все літо порається, все буде робити, до нього друзі приходять, питають, чого він скаче, а він їм – а я подивлюся на вас узимку, ви нічого не робите, а я все літо орав. Зрозуміло, що тієї їжі, яку він хоче, не буде, але базові продукти в нього були. Він все сам. Він дуже у нас… Як мама каже, у нього золоті руки", – зазначає Дар'я.

Ірина сама виїхала з Олешок у квітні 2022 року. Там залишився її хрещений. Поки вона говорить, її маленька донька проситься на руки і намагається надягти на себе мікрофони-петлічки, які на дівчину одягли журналісти.

"Проблема з їжею почалася ще півтора року тому. Саме блокада почалася… З жовтня минулого року. У грудні вже точно нічого не завозили. Може якісь поодинокі машини могли заїхати, але для такої кількості людей це ніщо. Люди організовувалися і намагалися допомогти. Це саме виживання – день прожили і слава богу" – зазначає Ірина.

Вона намагається згадати, як було в Олешках і розповідає про міни. Вони стали основною перешкодою для місцевих жителів, коли ті намагалися здобути собі їжу останні місяці.

"Міни були розкидані, вони були різного характеру, були ті, які реагували на метал, на людей, на рух, спрацьовували і людям сікло ноги. Я говорила один раз по телефону і чую сильний вибух, а через пару днів прочитала, що там загинула людина", – додає Ірина.

Омбудсмен Дмитро Лубінець зібрав навколо себе десятки журналістів і не встигає відповідати на всі запитання. Він дипломатично зазначає, що в якісь моменти було важко домовитися з росіянами.

"Цей досвід може стати основою нового механізму реагування на найскладніші гуманітарні кризи – механізму, в центрі якого завжди будуть стояти люди, їхня безпека і право на життя", – підкреслив він.

Першими приїхали тварини, яких евакуювали з Олешок, а з ними – їхні господарі.

"Ми втрьох виїжджали – чоловік мій, брат, у брата шарпей, у мене такса, на руках тримали постійно. Йдемо їсти – в першу чергу годуємо їх, потім самі. Якщо не доїдаємо, знову ж таки своє віддаємо їм", – розповідає одна з жительок Олешок.

Потім один за одним на територію стали виїжджати автобуси. З них виходили люди – втомлені, але майже всі – усміхнені. Їх зустрічали щільним коридором і піднятими вгору жовто-блакитними прапорами.

Одного чоловіка оточили люди, він говорить по телефону і до нас долітає його: "Мам, перестань, я добре". Його обіймає інший чоловік, він плескає його по грудях і говорить журналістам: "Мій! АТОшник, чотири роки ховався".

Людей зустрічають родичі. Дар'я бачить свого тата, іде в натовп і висмикує його звідти, він обертається на неї. Поки вони обіймаються, дівчина швидко витирає рукавом сльози.

З автобуса спустили діда, він на інвалідному візку. Літній чоловік уже погано чує і не може відповісти на всі запитання, тому кілька разів декламує молитву, яку читав, поки виживав в Олешках.

Олешківці не дуже хочуть говорити про те, що було в місті – їм простіше говорити, що вони відчувають зараз. Така велика кількість людей бентежить більшість, але це збентеження не виглядає для них дискомфортно. Скоріше радісно і трохи ніяково.

Журналісти ще кілька разів підходять до Лубінця. Перед від'їздом з точки зустрічі він дає свій останній цього дня коментар.

"Тепер позаду – небезпека, страх і невизначеність. Попереду – можливість нарешті видихнути, оговтатися від пережитого і поступово повертатися до життя без постійного страху за власну безпеку", – підкреслив Лубінець.