Чернігів вже кілька місяців перебуває під постійними атаками росіян. Блекаути, відсутність опалення і води – буденність для жителів міста. Його регулярно обстрілюють російські війська, намагаючись зруйнувати енергетичну інфраструктуру і зробити життя тут надскладним. Як виживають в Чернігові з блекаутами і дронами – читайте в репортажі РБК-Україна.
– Тиждень тому у нас був повний блекаут, потухло все місто. Не було ані інтернету, ані зв'язку, неможливо було додзвонитися, навіть повідомлення ніяк не відправити. Не було нічого. Працювали генератори по місту, пункти незламності теж працювали, люди приходили туди і заряджали телефони, – розповідає місцевий житель Олександр.
В розмові з ним, звісно, згадуємо і про те, як на початку повномасштабного вторгнення Чернігів став одним із перших українських міст, які опинилися в оточенні росіян. У лютому-березні 2022 року війська окупантів намагалися прорватися через Чернігів до Києва, обстрілюючи житлові квартали, лікарні, школи. Кілька місяців місто фактично було відрізане від решти країни – мости через Десну зруйновані, не було електрики, води і газу. Але попри це, Чернігів вижив.
– Тоді пропала вода, пропало все. І газу вже не було, і туалетом неможливо було користуватися, тобто робили все просто на вулиці. Ми в ті дні намагалися під страхом все ж таки через міст перескочити і виїхати. Полями виїжджали, жили деякий час у Хмельницькому. Потім дружина з сином поїхали за кордон, а я лишився.
Місто і саме нагадує те, що пережило в перші місяці великої війни. На його вулицях і проспектах де-не-де ще можна побачити "маркери" російських злочинів – розтрощений готель з символічною назвою "Україна", який росіяни знищили ракетою, залишки драматичного театру – туди окупанти влучили "Іскандером". Тоді постраждало майже 200 містян.
Росіяни нищать енергетичну інфраструктуру міста з показовою жорстокістю – бо можуть "дотягнутись". Один з наймасштабніших блекаутів Чернігів пережив наприкінці жовтня 2025 року. Після чергового обстрілу критичних об'єктів майже все місто опинилося у темряві. Без світла залишилися житлові квартали, магазини, транспорт, частково лікарні.
Як розповідають місцеві, в Чернігові оперативно відкрили пункти незламності, де жителі заряджають телефони, гріють воду і зігріваються самі. Чернігів – найпівнічніший облцентр України, тому і осінь, і зима тут доволі суворі.
Поки люди вчергове закуповують ліхтарі і сірники, комунальні служби переводять енергетику на генератори, але намагаються економити. Тому вночі місто занурюється у темряву – лише в вікнах будинків мерехтять ледь помітні плями світла, там люди вмикають ліхтарики і лампи.
Ми якраз йдемо парком, коли над головами людей пролітає черговий дрон. Його намагаються збити, ми чуємо кулеметну чергу неподалік.
Тим часом на лавочці біля оглядового майданчику сидить жінка і меланхолійно розглядає міський горизонт. Від гулу "шахеду" і звуку кулемету вона навіть не поворухнулася.
Підходимо до іншої жінки, яка гуляє парком разом зі своєю подругою. Ірина одразу погоджується поспілкуватись і в ході розмови постійно намагається всміхнутись, але очі видають втому.
– Дуже багато шахедів останнім часом. І вдень, і вночі. Ми тримаємося, але важко, знаєте. Є влучання в ТЕЦ, досі немає опалення, перебої з світлом, з водою також. Не працюють школи, дитячі садочки. Дистанційно все.
Один раз шахед пролетів прямо над її головою, коли вона йшла з поховання військового. Дрон ледве не зачепив хрест над Катеринівською церквою, де якраз прощалися з загиблим.
Дрон над церквою довелося побачити і нам, в перший же день в Чернігові. "Шахед" пролетів настільки низько, що можна було роздивитися його обшивку. З'являється відчуття безпорадності, бо часу ховатися вже немає. Місцеві живуть так щоденно – годинами сидять в підвалах, а потім йдуть на роботу під звичний гул з неба. Дехто каже, що вже й не помічає відбій.
– Нам дуже-дуже це страшно. І живемо дуже погано. Погано спимо. "Шахеди" кожен день, кожну ніч. Дуже збільшилась кількість обстрілів із серпня. Ось рік тому було спокійніше. Ми прикордонна область – тому вони по нас бʼють, – додає Ірина.
Попри всі труднощі, життя в місті не зупинилося. На центральній площі працюють кав’ярні з генераторами та свічками, а комунальники ремонтують лінії електропередач. Після чергового обстрілу Чернігів повільно збирає себе до купи і починає новий день.
– Сьогодні літали дрони, збивали. І вночі б'ють добряче. Так що живемо під страхом. Щоночі я йду в коридор, там дві стінки, і сиджу. Дуже гучно. Але треба триматися. Сусіди хороші, допомагаємо один одному, дружно в нас. Тримаємося, – каже нам місцева жителька Жанна Федорівна.
Багато хто з місцевих мешканців був вимушений на початку повномасштабного вторгнення виїхати з рідного міста. Та попри постійні обстріли та важкі умови життя люди повертаються додому.
– Мені зовсім не страшно було повертатися, навпаки, я дуже хотіла. І коли ти їдеш вже з Німеччини в Україну, то такий піднесений настрій. Хоч і звісно, страх присутній, але ти не боїшся, бо ти їдеш додому.
Поки ми були в Чернігові, над містом зафіксували зо два десятки дронів. Деякі з них влучили по центральній частині міста, інші – по енергетиці. Місцеві передають між собою адреси, перевіряють, чи всі живі. Із заходом сонця Чернігів опуститься в темряву, але завтра знову посвітлішає і на базар вийдуть бабки – торгувати обліпихою.
– Там на ремзаводі такий невеликий базарчик. Сидять бабки, продають оту свою обліпиху і рахують круги "шахедів"! Уже одинадцятий полетів! Я в шоці, думаю, Україна незламна, – каже Ірина.