Тато на фронті, мама – на лікуванні. Історія сімʼї, яка взяла 9-річну дівчинку під патронат

Патронат як екстрена допомога для родини

Валентину Євгеніївну добре знають у Марганці. Жінка працювала у магазині, виховувала рідних дітей, доглядала стареньких батьків. Не могла Валентина стояти осторонь життя громади, тому свого часу її обрали головою квартального комітету.

"Настали непрості часи, магазин закрився. Намагалася знайти роботу, але щось не складалось. З часом пішли у засвіти батьки. Так склалося, що у нашому кварталі живе керівниця Служби у справах дітей Вікторія Долгорук. З нею тісно спілкуємося. В одній розмові вона поділилася історією дівчинки Вероніки. Я і говорю: давай до нас, хай поживе у теплі, у добрі. Тим більше наші діти вже дорослі і живуть самостійно. Але є закон, і так робити не можна", – розповідає Валентина.

Через деякий час Вікторія запропонувала Валентині з чоловіком стати патронатними вихователями.

"Я завжди генерую ідеї, а от рішення приймаємо тільки спільно з чоловіком. Тоді сказала йому: зараз війна, непроста ситуація у місті, може спробуємо допомогти дитині. Сили у нас з тобою є. Так і вирішили", – ділиться історією жінка.

9-річна Вероніка протягом трьох місяців живе у патронатній сім'ї (фото надане родиною)

Патронатне виховання – це своєрідна екстрена допомога дитині, родина якої потрапила у складні життєві обставини. Тобто, якщо у сім’ї економічна криза, хтось із подружжя потрапив у лікарню, має неналежні умови проживання та ніяк не може розв'язати ці проблеми, то дітей тимчасово бере під свою відповідальність не дитячий інституційний заклад, а патронатний вихователь.

З сім’ї патронатного вихователя дитина може повернутися до біологічних батьків, коли вони подолають складні життєві обставини, або бути усиновленою чи влаштованою до сімейних форм виховання.  Патронатний вихователь працює на професійній основі, з трудовим стажем і виплатами. Він обов’язково проходить навчання.

"Ми навчалися на спеціальних курсах, проходили тренінги у Дніпрі. Пригадую момент, коли експертка з навчання кандидатів у патронатні вихователі розпочала тренінг із фрази: якщо ви думаєте, що до вас прийдуть тихі, спокійні, врівноважені діти, то ви помиляєтесь. Вона сказала, що кожна дитина, яка буде влаштована в сім'ю патронатних вихователів, потребуватиме неабиякої підтримки", – розповідає Валентина.

Навчання було не лише теоретичне, а базувалось на реальних життєвих ситуаціях. Експертки заздалегідь попереджали, як поводитимуться діти і як на це реагувати вихователям.

"Після навчання ми отримали рекомендації, документи, подали їх у міську раду, з нами уклали договір про патронат над дитиною. До мене подзвонила Вікторія Валеріївна і запитала: ви готові взяти у свою сім'ю на тимчасовий догляд і виховання дівчинку? Я відповіла, що так", – каже жінка.

Пані Валентина згадує першу зустріч із Веронікою, яку вони з чоловіком кличуть лагідно – Веронічка.

"Дівчинка вийшла з авто, ми познайомилися. "Ти тимчасово поживеш у нас. Ми дамо тобі безпеку, своє тепло, увагу. Посиділи, поспілкувалися, пообідали, купили частування. Так день за днем почав налагоджуватися діалог, хоча були і підводні камені", – ділиться Валентина.

Вероніка продовжує спілкуватись із ріднею (фото надане родиною)

Відтоді минуло три місяці. У дівчинки є все необхідне: облаштували місце для дозвілля і навчання, у дворі поставили басейн та гойдалку. Вероніка навчається у школі онлайн, їй подобається. Для школи все купили, полагодили телефон. Вихователі кажуть, що у першому своєму диктанті дівчинка зробила 16 помилок, а тепер – жодної. Вже і табличку множення вивчила. Їй подобається відповідати на уроках, бо вона розуміє теми.

"Мені люди кажуть: Валя, це ж так важко. А я відповідаю: важко. А коли ми йдемо на роботу, то хіба там легко? Я, по-перше, допомагаю дітям. По-друге, у нас величезна підтримка від держави, соціальної служби. Наприклад, нам, як родині патронатного вихователя повинні привезти генератор. Ми отримуємо зарплату, виділяються гроші на дитину. За них ми купуємо одяг, взуття, іграшки, книжки, зошити", – каже жінка.

Валентина зізнається, що планує в майбутньому стати сім'єю патронатного вихователя для інших діток.

"У мене вже є досвід, підтримка від чоловіка, який, до речі, свого часу вчителював. Ми з ним зробили головний висновок: з дитиною треба говорити, пояснювати, привчати до відповідальності", – говорить Валентина.

Важливим моментом виховання у родині патронатного вихователя є те, що дитина залишається у громаді, де живуть її рідні, а контакти з близькими не розриваються. Саме патронат дає шанс зберегти родину для дитини, а це означає зростати в теплі та затишку.

"Веронічка зустрічалася з бабусею на нейтральній території. Вони розмовляли, прогулювалися, бабуся купила фрукти. Телефоном спілкуються постійно. З батьком Веронічка теж спілкувалася. Він був на фронті, отримав поранення", – ділиться історією жінка.

Успіхи Вероніки у школі покращились із того часу, як вона переїхала до патронатної родини (фото надане родиною)

Дитині потрібна не тільки любов, а й дисципліна

Коли у рідній сім'ї дівчинки виникли труднощі, бабуся по батьківській лінії Ірина Володимирівна запропонувала матері забрати Вероніку до себе.

"Я постійно з Веронікою спілкувалась. Допомагала, як могла: купила телефон, наймала репетитора, разом із нею почали читати буквар. Йшов час, і обставини складалися так, що я не мала можливості займатися дитиною повністю. Я м’яка людина. У Вероніки було багато свободи, а дитині потрібна не тільки любов, піклування, а й дисципліна. Коли Вероніка почала жити у сім'ї патронатних вихователів Валі та Володі, я зраділа. Вони її згуртовували. Я бачу по дитині: завжди весела, усміхнена, стала серйозніша", – каже Ірина Володимирівна  

Спершу рідні переживали за емоційний стан Вероніки, чи не протестуватиме вона, чи не замкнеться у собі. Але патронатні вихователі виконують свою роботу професійно, оскільки проходять навчання, забезпечені підтримкою держави, соціальної служби, психологів. 

"Я пояснила онучці, що вона буде жити з хорошими добрими людьми. У крайньому разі, ми маємо телефони і в будь-який момент можемо зідзвонитися. Але за три місяці я від неї не почула жодних скарг. Це при тому, що ми спілкуємося телефоном дуже часто, бачимося, звісно, рідше", – продовжує бабуся.

За словами бабусі, соціальна служба та сім'я патронатних вихователів допомогли налагодити життя дитини. І це тільки за три місяці. Попереду ще три, і Ірина Володимирівна сподівається, що вони теж підуть на користь дівчинці.

"Патронатними вихователями можуть бути тільки відповідальні люди, серйозні та дисципліновані. Тому якщо родина "не витягує" труднощі, а вони можуть бути зовсім різними, особливо під час війни, – то не соромно скористатися послугою патронату. У мене єдине бажання і побажання – хай в країні буде більше патронатних вихователів. Валентині від мене низький уклін", – каже Ірина Володимирівна.

Знання не з брошури

У Марганці патронат над дитиною був вкрай необхідним. Раніше в місті був центр соціально-психологічної реабілітації "Теплий дім", де розміщували дітей, які залишились без належного батьківського піклування або перебували у складних життєвих обставинах. Зараз центр не функціонує, оскільки місто під постійними обстрілами, а потреба у прихистку дітей залишилась.

"У Дніпропетровській області активно йшла і нині продовжується популяризація патронату над дитиною, нас запрошували на тренінги, до нас приїздили партнери. Ми отримували знання не з брошури, а на високому практичному рівні. Тепер працюємо у цьому напрямі", – розповідає начальниця  Служби у справах дітей Марганецької міської ради Вікторія Долгорук.

Вікторія Долгорук прилаштовує дітей у патронатні родини (фото надано Координаційним центром з розвитку сімейного виховання та догляду дітей)

У 2024 році стартував проект "Родина для кожної дитини – розвиток сімейного патронату", він покликаний збільшити кількість патронатних сімей у громадах. Проект об’єднав громади навколо спільної мети: допомогти якомога більшій кількості дітей отримати родинне виховання та необхідну підтримку, поки їхні батьки долають складні життєві обставини.

Громадам технічно і матеріально допомагають організовувати заходи з популяризації патронату і розвитку сімейних форм виховання. А майбутні патронатні вихователі та їхні помічники отримують соціальний та психологічний супровід, всебічну підтримку спеціалістів.

За словами Вікторії Долгорук, влаштування дитини в сім'ю патронатного вихователя має чимало переваг. По-перше, це комплексна допомога. Родина приймає до себе дитину, а соціальна служба в той час допомагає батькам подолати складну життєву ситуацію. Плюс батьки не відірвані від дитини, вони спілкуються та можуть відвідувати одне одного. По-друге, сім'я патронатних вихователів страхує, коли треба негайно ухвалити рішення щодо прихистку дитини.

"Але є і мінус. Це людський фактор. І дитина, і патронатні вихователі можуть прив’язатися. Тому ми радимо постійно говорити, що ви друзі, партнери, але не родичі. Так склалося у житті, що нам треба одне одному допомогти. Я завжди закликаю патронатних вихователів мати холодний розум і усвідомлювати свою роль", – говорить Вікторія.

Зараз у Марганці 16 дитячих будинків сімейного типу, 6 прийомних родин, понад 100 родин опікунів. За потреби вони нададуть прихисток дитині, яка цього потребуватиме.

"Нам важливо, щоб поки інші сімейні форми виховання чекають дитинку, вона була в безпеці, під родинним крилом і адаптувалася. Ми завжди ставимо за мету повернути дитину в біологічну родину, для нас це найбільша радість, але, на жаль, реальність вносить свої корективи", – говорить Вікторія.

Контролює сім'ї патронатних вихователів Служба у справах дітей. Спеціалісти відвідують такі родини, телефонують, цікавляться всіма подіями і деталями. Патронатні вихователі несуть відповідальність за догляд, виховання та реабілітацію дитини у своїй сім'ї.

На думку Вікторії Долгорук, нині наше суспільство все більше цікавиться патронатним вихованням. Раніше родини, які потребували такої допомоги, боялися осуду. Війна поступово змінює ситуацію.

"Чоловік на фронті, а дружині треба пройти курс лікування. Якщо жінка написала заяву про влаштування дитини в сім'ю патронатного вихователя, то у неї була підстава. Якщо вона не віддала її бабусі чи кумі, то їй видніше. Чому нас не засуджують, коли ми ведемо дітей у дитсадок, у дитячі табори? Чому людина у скруті не може отримати таку підтримку?" – каже Вікторія.

"Родина для кожної дитини: розвиток сімейного патронату" реалізується спільно Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ), Партнерством "Кожній дитині", Міністерством соціальної політики України, Координаційним центром із розвитку сімейного виховання та догляду дітей, Національною соціальною сервісною службою України, службами у справах дітей територіальних громад, обласних воєнних адміністрацій, центрами надання соціальних послуг, регіональними центрами соціальних служб, неурядовими організаціями за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Детально про патронат над дитиною в Україні та інші форми сімейного виховання можна почитати на ресурсі "Україна для кожної дитини".