Складнощі відносин підлітків з батьками часто полягають у різниці життєвого досвіду, посилюються через різну картину світу, недостатню емоційну близькість та брак взаємного розуміння. Як налагодити спілкування, як вирішити проблеми з комунікаціями і не допустити їх – РБК-Україна розповідає психолог.
Зміст:
"Ми – покоління, в якого нічого не було, виростили покоління, в якого все є. Крім базової безпеки", – каже про нинішніх батьків та їхніх підлітків психологиня благодійного фонду "Голоси дітей" Оксана Писарєва.
На це накладаються типові проблеми дорослішання, які нікуди не зникають навіть у війну. Але як порозумітися з підлітками, коли погляди на життя з батьками починають різнитися? Про це Оксана Писарєва розповіла РБК-Україна. Далі – пряма мова співрозмовниці.
Підлітковість – це постійний внутрішній і зовнішній конфлікт із собою та світом. Перелом у житті. Першими в нього втягуються найважливіші для дитини люди – батьки. Цей конфлікт природний. І повинен відбутися. Бо інакше може супроводжувати людину протягом життя, і переноситися в інші стосунки.
Коли дитина заходить у підлітковий вік, починає розуміти, що її батьки — не "боги", а люди, з сильними і слабкими сторонами. Починає порівнювати свою родину з іншими. І – починається конфлікт. Наприклад, не подобаються правила чи погляди батьків, але відгукуються порядки в домі друзів. Бо їх менше контролюють, або приділяють більше уваги.
Через таке тестування реальності у підлітка формується власний погляд на світ, і він може відрізнятися від погляду батьків. Дитина вчиться розуміти, що їй подобається, хто вона і чого хоче.
У цей період підліток також перестає вірити у дива: Санту чи Миколая, розуміє, хто це. І це втрата, бо світ стає не таким яскравим, як раніше.
До того ж, нові покоління завжди мають прогресивніші погляди. Про це Шекспір писав, а до нього – Арістотель і Сократ. І це теж частина процесу сепарації, коли підлітки кажуть: "Все в нашій хаті неправильно. Диван стоїть не там, їмо ми неправильно і говоримо не так".
Нове покоління знецінює попереднє і будує щось своє, часто сплітаючи традиції дідів-прадідів, але тільки не батьків.
Батьки часом можуть не помічати, що потреби і погляди дитини змінилися. У три роки, коли дитина протестує, батьки виставляють кордони, кажуть "стоп", і дитина заспокоюється. У підлітковості це може не спрацювати. Наприклад, батьки продовжують сприймати прояв автономності як каприз, або б'ють по руках там, де підліток хоче проявити самостійність.
І коли в цей період батьки починають казати, що "ти лінива, бо не прибираєш в кімнаті", "тупа, бо погано вчишся", "безсовісна, бо не допомагаєш", то ніби пропонують дитині ці ролі. Й іноді підлітки через протест починають ці ролі програвати.
Якщо ще 15 років тому діти хотіли подорослішати швидше і кимось стати, то зараз ні. Ми часто помічаємо у підлітків страх дорослішати. На них, порівняно з нашим спокійнішим дитинством, йде великий інформаційний тиск картинки успіху, і поради, як цього досягти.
І дітям складно. Вони бачать, яке складне доросле життя. Бачать батьків, які працюють по 12 годин, без вихідних, майже не ходять у відпустки, хворіють півтора дня і при цьому працюють дома онлайн паралельно.
Вони ставлять батькам болючі питання: ви вчилися, отримали дипломи, а чого за спеціальністю не працюєте? Чому я повинен слухати вчительку, яка заробляє у п'ять разів менше, ніж моя сестра-офіціантка? А блогери, які стріми проводять і заробляють мільйони?
Світоглядні чи релігійні конфлікти – це конфлікти свободи і приналежності. Вони зазвичай сильно віддаляють дітей від батьків.
Підлітка часто ставлять перед вибором: сповідувати віру, яка йому не підходить, або відторгати свою родину і систему, чи обрати належати до родини і зрадити себе. Це складний вибір для емоційно нестійкої дитини, стикаючись з яким вона може потрапити у середовище, де їй загрожує небезпека.
Якщо виникає ідейний конфлікт, єдине, що можна порадити – дати право один одному вірити в те, у що кожен вірить. Але при цьому домовитися, що, попри все, ми – родина, і є речі, які нас зв'язують.
Базова довіра у родині тримається зокрема на тому, що і дитині, і батькам дозволено думати по-різному, в родині легалізоване це право. І при цьому сім’я залишається разом, не відштовхує один одного і не намагається переробити.
Сором для підлітка -- базове переживання. Він може відчувати його, якщо, наприклад, всі у класі святкують Різдво 25 грудня, а в його родині – 7 січня. Або тато все ще слухає в машині "Шансон".
Якщо батьки проросійські, а дитина — проукраїнська, їй набагато складніше. Батьки ставлять її перед складним вибором: належати до родини чи відстоювати своє "я". Так ми підлітка кидаємо і залишаємо наодинці.
Але коли в родині буде легалізоване право мати власну думку, підлітку залишиться прийняти, що це вибір тата, і дитина за нього не відповідає. Сама дитина слухає, що хоче, українських та іноземних виконавців, однак батька поважає і любить, бо родина — її опора, і ніхто цю опору не зсуне.
Серед підлітків зараз є тенденція, що вони відмовляються ідентифікувати себе з якимось з гендерів. Це частково теж від страху дорослішання.
Такою поведінкою вони кидають виклик батькам, і батьки мусять зреагувати. Це породжує конфлікт. Батьки часто лякаються, бо це щось їм невідоме. Але це – частина дорослішання цього покоління, воно так себе проявляє.
Батьки повинні зрозуміти, що можна конфліктувати і відстоювати свою позицію. Мама має сказати свою думку, скажімо: "Мені це не дуже подобається, лякає, але я тебе все одно люблю". Відверто сказати дитині, що вам важко прийняти її позицію, але ви її чуєте і визнаєте право відрізнятися від вас.
Зазвичай підлітки продовжують споживати російські культурні продукти через те, що ще не дуже розуміють причинно-наслідковий зв'язок. Дорослі можуть ширше бачити картину та аналізувати. Діти можуть не розуміти, чому такого не можна робити. Тут проблема часто виникає через недокомунікацію з батьками.
Часто батьки думають, що їхній підліток достатньо дорослий, щоб зрозуміти. Однак аналітичне мислення повністю формується лише з 18 років.
Якщо в родині втрачена довіра, підліток може дивитися російське на зло батькам. І чим більше ми тиснемо, тим більше він робитиме на зло, щоб утвердити власну автономність. Особливо коли у родині відбувається зміна векторів: батьки раптово забороняють дивитися і слухати російське, нічого не пояснюючи. А все заборонене – дуже цікаве, особливо в підлітковості.
Подивилася дитина російський серіал? Спитайте її, чому. Герої подобаються, не можеш знайти щось інше? Ставте собі запитання: що можу дати замість цього?
Дитині потрібен герой, близький їй і тому фону, з якого вона вийшла. Подобається нам це чи ні, але ми вийшли зі змішаного фону, де було сильне злиття з російською культурою. Змінити це не можна відразу і швидко. Тим більше у нас майже немає україномовних підліткових серіалів з українськими треками.
Для маленьких дітей контенту більше, і вони його дивляться. А для підлітків – ні. Навіть книжок. Якщо піти в книжковий магазин і спробувати купити книжку для підлітка, якщо це не манга, – це квест.
Якщо дитина починає протестувати, проговоріть це. Спитайте, що не влаштовує, запропонуйте розібратися, і дайте зрозуміти, що любите. Підлітки продовжують боротися за любов батьків навіть тоді, коли активно перевіряють і атакують їхні особисті кордони.
Під час кожного конфлікту з дитиною питайте себе: що я хочу на виході? Якщо взаємоповаги, то буду вибудовувати свої кордони теж. Не дозволятиму розмовляти з собою на підвищених тонах. Але і до дитини буду ставитися відповідно.
Доки підліток розуміє, що може гримнути дверима, сказати, що десь краще, але довіра до родини і відчуття приналежності до неї залишається, конфлікт є здоровим. Але коли з дитиною трапляється халепа, і вона не може прийти з цим до батьків, це означає, що довіра зникла.
З роботи з реальними підлітками та батьками бачу підвищену тривожність, самоушкодження, порушення харчування, сну, складності комунікації, шкільний булінг. У критичних випадках – анорексію, булімію, суїцидальні думки.
Часто це діти з родин, де є достаток, де батьки піклуються про них, намагаються їм щось дати. Але батьки багато працюють, не мають достатньо часу на дітей, не відчувають їх, не помічають змін, і базова довіра втрачається.
Часто на консультацію приходять батьки і кажуть, що донька чи син наносить самоушкодження. Так діти виміщають агресію, тривогу, карають себе, бо думають, що з ними щось не так.
Суїцидальні думки – теж наслідки втрати довіри. Коли дитина розуміє, що не може отримати підтримку в родині, поділитися переживаннями, відчуває себе небажаною і поганою настільки, що думає, що їй краще зникнути.
Є речі, які підлітки переростають. Більшість вікових криз минають. Але з якими стосунками зі дітьми батьки вийдуть? Що хочемо на виході? Поваги і довіри? Чи щоб діти нас боялися, ненавиділи, тримали образу все життя?
З моїх спостережень – час, проведений з родиною. За 4 роки у мене не було жодного випадку, коли б підлітки жалілися на надмірну увагу від батьків.
Спілкування часто обмежується вимогами, висуванням претензій та контролем: отримав погану оцінку чи не прибрав у кімнаті. А до того, як почувається дитина, чим вона живе, що про що переживає, батьки цікавості не виявляють.
Я як мама хлопця не завжди у захваті від трилерів, бойовиків та Марвела, але ходжу з сином на ці фільми, бо це час разом. Не змушую його читати книжки, які читаю сама, але ми ходимо разом в книжковий, вибираємо щось сину, і його власна книжкова поличка зростає.
Головне – не нав'язувати. Наприклад, ми ходимо в кіно на твої фільми, але давай ще спробуємо відвідати екскурсію, яка тобі може сподобатись. Після заходу дитина може чесно сказати, що екскурсія була не дуже, і не варто казати йому, що він невдячний, адже мама хотіла як краще.
Мала кейс, коли підлітка після сеансу чекала мама, а потім вони разом йшли до кав'ярні, пили каву та їли круасани. Якось я спитала, чи подобається хлопцю наші зустрічі. Він відповів, що так, але найбільше подобається те, що після цього ми проводимо час з мамою удвох і розмовляємо.