На суші і на морі. Чим Україна дивує у війні з Росією

Директор New Geopolitics Research Network Михайло Самусь для РБК-Україна про те, які особливості застосовують Сили оборони України у війні проти Росії.

Війна в Україні – це війна, якої ще ніколи не було. До 2014 року українську армію фактично руйнували і ніхто не готувався до якихось серйозних бойових дій. Навіть у період 2005-2010 років, коли були спроби реформування армії, головна ідея була така: оскільки ми йдемо в НАТО, нам потрібна невелика, мобільна армія для використання здебільшого в закордонних місіях Альянсу. Зрештою, і саме НАТО довгий час не могло визначити своє стратегічне призначення після закінчення Холодної війни.

Серед кампаній за участі сил країн НАТО була так звана Югославська кампанія, операція США "Буря в пустелі" – це здебільшого повітряні наступальні операції з використанням високоточної зброї. Тоді в НАТО вважалось, що традиційні бойові дії вже не будуть вестись так, як це було у Другій світовій війні – що ключову роль відіграватимуть повітряні удари та розвідка, а наземним силам відведено фіксування досягнень повітряно-ракетних операцій.

Потім були не досить ефективні кампанії в Афганістані та Іраці, але вони теж не були схожі на бойові дії, які проводилися під час Другої світової війни. Тоді ставка все одно робилася на сили спеціальних операцій, високоточну зброю, вони мали більше характер спеціальних, а не загальновійськових операцій.

З 24 лютого 2022 року Росія якраз вдалась до парадигми, яку американці використовували під час операції "Буря в пустелі". Агресор застосував весь арсенал своїх збройних сил – розвідку, електронну фазу, кіберфазу, ракетні та авіаційні удари, сили спецоперацій, десантників, сухопутні війська та флот. Тобто це планувалось як класична швидка повітряно-ракетно-наземна наступальна операція. Росіяни хотіли скопіювати модель американців, але зробили це неякісно і тому в них не вийшло реалізувати свій задум. Ті ж батальйонні тактичні групи – це з американської військової доктрини, аж ніяк не з російської.

Україна паралельно змогла в цих умовах продемонструвати новий підхід до ведення бойових дій. Всупереч різним обставинам, бюрократичним та політичним перепонам, нам вдалось з 2014 року створити власну концепцію національного спротиву, важливим елементом якої є територіальна оборона. Вона виконала свою роль з заповнення пробілів: коли основні завдання виконують регулярні війська, а територіальна оборона, наприклад, бореться з диверсійними групами противника і займає позиції в населених пунктах. Варто згадати, що територіальна оборона Києва, Харкова чи Миколаєва зіграли дуже важливу роль в захисті цих міст.

Це одна з особливостей нашої війни, хоча це не є повністю унікальною ідеєю. Вона була запозичена нами з країн Балтії та Скандинавії – Фінляндії, Естонії. Добровольчий союз оборони Естонії (Кайтселійт) з 1918 року має досвід, як захищати свою невелику територію. Сили регулярної армії цієї країні значно менші ніж Кайтселійт. Ідея цього добровольчого союзу полягає в тому, що все населення фактично бере участь у обороні в різній формі, з різними завданнями.

Національний спротив і територіальна оборона – це і є один із найкращих прикладів, як Україна змогла сформувати нову відповідь на ту начебто передову доктрину, яку намагалася застосувати Росія.

Ще одним елементом, який є здобутком України – це використання мережево-центричного підходу. Він на такому рівні не застосовується в більшості країн НАТО, за виключенням США, але там це забезпечується значно більшим обсягом фінансів та ресурсів. Мережево-центричний підхід передбачає систему тактичної обізнаності, коли є засоби розвідки (ті ж самі дрони) або засоби електронної розвідки тощо, все це в автоматичному режимі інтегрується в штабі і розподіляється між підрозділами або засобами ураження.

Тобто фактично інформація про противника, в тому числі координати розподіляються між бойовими одиницями в режимі реального часу. Це дає можливість ефективно та швидко знищувати ворога. Це якраз поставило українську армію на голову вище ніж російську, оскільки вони так і не спромоглися створити автоматизовані системи управління, які б могли застосовуватися на полі бою.

Такі спроби робили "вагнерівці", скопіювавши український підхід. Їхні штурмові групи теж діяли з використанням дронів, командири в штабах мали повну тактичну обізнаність і вже розподіляли між командирами на полі бою свою інформацію. Проте у збройних силах Росії все це сильно забюрократизовано, а тому працює менш ефективно. Хоча останнім часом вони почали більше використовувати розвідувальні, ударні та FPV дрони, і це є дійсно проблемою. Те, що ми робимо добре, противник може копіювати, він бере ті ж моделі і застосовує їх під час бойових дій, тому нам увесь час треба йти попереду.

Нам зараз необхідно максимально нарощувати кількість FPV, ударних дронів різного призначення, щоб їх було не тисячі на полі бою, а сотні тисяч. Це допоможе мінімізувати втрати серед особового складу. Тому зараз наше завдання перейти від якісного рівня і масштабувати нашу тактичну обізнаність, мережево-центричний підхід в кількісний рівень.

Можна сказати, що Україна також почала вводити дроноцентричність – коли дрони є головним засобом тактичної розвідки. Це дозволяє командирам тактичної ланки в реальному часі володіти обстановкою, ефективно виконувати завдання і знищувати ворога. Коли ти повністю володієш обстановкою, де знаходиться ворог, де його цілі, який характер місцевості – це зовсім інший рівень бойових дій, ніж це було навіть 10 років тому. Ця мережево-центричність та дроноцентричність – це і є ті особливості, з якими українська армія веде бойові дії.

Зараз часто кажуть, що характер бойових дій дуже схожий на Другу світову війну. Це правда, але це тому, що росіяни нас втягли в таку війну – коли зашкалює масованість використання артилерії, застосовуються десятки тисяч боєприпасів на добу. Такого ще не було після Другої світової війни. Ці оборонні рубежі, які набудували окупанти – це ще, мабуть, навіть з Першої світової війни, коли такі споруди простягалися на сотні кілометрів в довжину і десятки кілометрів у глибину. Зараз ми, скоріше, маємо суміш Першої, Другої світових війн і високих технологій.