Страх у лавах Альянсу. Чому Захід побоявся запросити Україну до НАТО

Про те, які країни виступили проти запрошення України до НАТО, чому в Альянсі є ті, хто досі побоюється "ескалації", як українські союзники намагалися їх переконати, і як Володимира Зеленського зустрічали у литовській столиці – у репортажі РБК-Україна з першого дня саміту НАТО у Вільнюсі.

Заходи, подібні до самітів НАТО, як правило, самі по собі не несуть великої інтриги. Їхні рішення обговорюються і затверджуються заздалегідь, і стають відомими публіці ще до саміту.

Можна згадати один захід найвищого рівня, який також супроводжувався значною часткою невизначеності. За дивним збігом відбувався він у тому ж Вільнюсі, а інтрига знову крутилася навколо України – 10 років тому на саміті Євросоюзу у Вільнюсі на кону була Угода про асоціацію з ЄС. Той саміт закінчився повним провалом та абсолютною ганьбою для тогочасної української влади, з відомими всіма наслідками.

Цьогорічний саміт НАТО, безумовно, не можна назвати провалом. І якщо комусь і висувати цього разу претензії, то Заходу, а не Україні. З Вільнюса Україна поїде з цілим пакетом різноманітних досягнень, але, на жаль, усі разом вони навряд чи переважать головну невдачу – країни НАТО так і не наважилися запросити Україну до Альянсу чи бодай окреслити конкретні параметри такого запрошення.

Після того, як ще напередодні саміту, ввечері понеділка, несподівано майже було знято перепони на шляху до вступу до НАТО Швеції, головною інтригою залишалося питання про запрошення України до Альянсу. Дискусії про це за зачиненими дверима тривали весь день, вийшовши на найвищий рівень – глав держав та урядів.

Сама Україна в процесі безпосередньої участі не брала, проте могла багато в чому покластися на низку союзників: Францію, Велику Британію, Польщу, країни Балтії. Проти поступок щодо запрошення України виступали дві країни: США та Німеччина. Чия позиція, Вашингтона чи Берліна, була проблемнішою, достеменно невідомо. Багато західних медіа головним "україноскептиком" називають американського президента Джо Байдена, тоді як співрозмовники РБК-Україна вказують насамперед на Олафа Шольца.

Олаф Шольц (Фото: Віталій Носач/РБК-Україна)

Офіційних коментарів з цього приводу за весь перший день саміту не надходило – на подібних заходах спілкування журналістів з першими особами досить обмежене та жорстко регламентоване, до того ж вони зазвичай уникають прямих відповідей. Або зовсім відмовляються щось говорити – як голова МЗС Німеччини Анналена Бербок після прямого питання РБК-Україна про запрошення України до Альянсу.

За інформацією добре поінформованого співрозмовника РБК-Україна, за два дні до початку саміту німці разом із американцями внесли свої пропозиції до тексту підсумкового комюніке Альянсу. При цьому Німеччина прагнула взагалі прибрати слово "запрошення" з документа.

Україна разом із союзниками у відповідь почала планомірно підвищувати ставки. Першим таким ходом стала несподівана заява литовського президента Гітанаса Науседи напередодні саміту про те, що він потенційно може накласти вето на комюніке (по суті відмовитися підтримувати документ, що рівносильне), якщо воно не відповідатиме національним інтересам його країни. У вівторок вдень з'явилася вкрай різка заява українського президента Володимира Зеленського, в якій нерішучість Альянсу щодо запрошення України була названа "безпрецедентною" та "абсурдною".

За годину після цього розпочався фінальний етап узгодження тексту комюніке. На той момент, за інформацією РБК-Україна, німців (і разом з ними американців) вдалося переконати, що без згадки про запрошення України в тій чи іншій формі все ж таки не обійтися. Але при цьому Німеччина відразу спробувала вставити у формулювання про запрошення максимальну кількість запобіжників, які його фактично знецінили.

Завдання союзників України під час усіх дискусій останніх тижнів, днів і годин полягало в наступному: необхідно так прописати комюніке, щоб запрошення України до НАТО, хай і в перспективі, залишалося єдиним можливим варіантом подальшого розвитку подій, і зійти з цього шляху Альянс би вже не зміг. Логіка німців була дзеркальною: якщо запрошення України до НАТО стане неминучістю, то це негайна "ескалація" і загалом прямий шлях до третьої світової війни.

По суті, Берлін (ймовірно, і Вашингтон) досі тримає на думці можливість використовувати фактор наближення України до НАТО як потенційну розмінну карту в гіпотетичних мирних переговорах з Росією в майбутньому.

Публічно цього, звичайно, ніхто не визнає. Без залізобетонних аргументів, які можна презентувати публіці, ті ж американці вдаються до заміни понять. Наприклад, спікер Держдепу Метью Міллер на брифінгу пізно ввечері вівторка міркував про те, чому Україну не можна прийняти в НАТО прямо зараз – хоча питання про прийняття України до Альянсу зараз не стоїть у принципі, і Україна наголошує на цьому найактивніше.

У той час як запрошення (і тим більше обіцяння зробити таке запрошення) взагалі не накладає на країни НАТО жодних конкретних зобов'язань щодо протистояння з Росією, і не має жодного відношення до пункту 5 Північноатлантичного договору про колективну оборону.

Джо Байден та Єнс Столтенберг (Фото: nato.int)

У результаті фінальне офіційне формулювання комюніке саміту – про те, що запрошення Україні може бути направлене, "коли союзники погодяться і коли будуть виконані умови" – за інформацією РБК-Україна, точнісінько збігається з тим, яке хотіла бачити Німеччина. Відразу два запобіжники, "згода союзників" та "виконання умов", і максимальна розмитість формулювань. Які саме "умови" мають бути виконані, повністю залежатиме від політичної волі Альянсу, і під впливом ситуації "умови" напевно динамічно змінюватимуться.

На прес-конференції за підсумками дня генсек НАТО Єнс Столтенберг також не зміг озвучити жодної конкретики щодо цих умов. Тим не менш, намагався демонструвати максимальний оптимізм, напираючи на інші рішення союзників: про створення Ради Україна-НАТО, запуск багаторічної програми допомоги Україні, але головне – про відміну ПДЧ як обов'язкового етапу на шляху до її членства в Альянсі. У цьому плані прогрес порівняно з Бухарестським самітом справді суттєвий. Інших приводів для оптимізму, на жаль, поки що не помітно.

***

Поки на саміті чекали на остаточний текст комюніке, у центрі міста, на площі Лукішкес, збиралися литовці та українці. Жвавими потоками, з українськими, литовськими прапорами та "полярною зіркою" НАТО люди стікалися до великої сцени, на "козирку" якої висів величезний напис "UKRAINENATO33".

Місцеві українці, які приїхали до Литви, чекали на приїзд Зеленського, який мав виступити з промовою і підняти над Вільнюсом бойовий прапор, вивезений з Бахмута. За 15 хвилин до початку церемонії рухатися у натовпі стало практично неможливо – на площі зібралися тисячі людей, більшість з яких – литовці.

РБК-Україна підійшло до літніх жінок, які сиділи на лавці по периметру площі і махали литовськими та українськими прапорцями. Одна з них – Лайма, каже, що не знає англійської, але добре розмовляє російською.

– Чому ви тут?

– Тому що ми вас любимо. Ми підтримуємо вас та переживаємо за вас.

Її подруга Дана активно киває та посміхається.

– Я кілька разів була у Трускавці, приголомшливе місце. Українці – чудові люди. Я там бачила бабусь, вони торгували фруктами. Так я платила їм, але фрукти не брала.

Трохи далі від них на лаві стоїть молодий хлопець. Він представляється Ендрюсом, добре розмовляє англійською і відразу погоджується дати коментар. На питання про те, що він тут робить, він сміється і каже, що відповідь очевидна – він чекає на Зеленського.

– Цікаво, що він скаже щодо НАТО. Він же повинен лавірувати між тим, що він не тисне, але водночас і тиснути. Ми, щоправда, розуміємо це, дуже хочемо, щоб Україна була в НАТО, щоб приєдналася чим раніше, тим краще. Ми це дуже підтримуємо.

Ендрюс каже, що почувається застряглим у російсько-українській війні, головним чином тому, що Росія поряд і в Кремлі часто згадують про "Прибалтику", на яку заявляють свої права.

– Вони постійно намагаються реалізувати свої імперіалістичні комплекси. Спочатку це дивувало, зараз ні. Я думаю, там дуже мало нормальних людей, і вони, напевно, реально страждають, але вони є частиною країни-терориста. Для них це х*рово, а на інших мені начхати.

Зеленський у центрі Вільнюса (Фото: GettyImages)

Гучні оплески починаються ще до того, як Зеленський піднімається на сцену. Вийшовши з автомобіля, він іде за лаштунки, де на нього вже чекає президент Литви Науседа, широко розставляючи руки для обіймів. Разом вони виходять на сцену та овації стають ще голоснішими. Перед початком виступу звучить український гімн капела. Не знаючи слів, литовці підспівують мелодію, а трохи далі від арени з лави повільно піднімається жінка похилого віку і притискає руку до грудей.

Виступаючи перед глядачами, президент України кілька разів дякує литовцям, а Науседі каже, що той допомагає "практично у всьому".

– Сьогодні я приїхав сюди з вірою у рішення, з вірою у партнерів, з вірою у сильне НАТО. У НАТО, яке не сумнівається, не втрачає часу і не озирається на будь-якого агресора.

Очевидно, схожі меседжі, можливо, конкретніші й в інших формулюваннях, на другий день саміту Зеленський зможе передати західним лідерам особисто – сьогодні українська делегація вже братиме у подіях безпосередню участь. Але відіграти ухвалене у вівторок рішення про незапрошення України до Альянсу буде вже неможливо.