"Сім кілометрів пішки під дронами і артою". Як проходить пошук тіл загиблих на фронті

Вони заходять під обстрілами, мінами й дронами, щоб повернути додому тих, хто вже ніколи не повернеться живим. Пошукова група "Плацдарм" здійснює одну з найбільших гуманітарних місій війни: знаходять і забирають тіла загиблих військових з поля бою. Про те, як це відбувається, читайте детальніше у матеріалі РБК- Україна.

"Я не міг собі уявити, що там було". Як працює місія "Плацдарм"

За майже 11 років на території України через бойові дії на лінії зіткнення та на окупованих територіях залишаються тисячі загиблих, як військових так і цивільних, зокрема і тіла армії РФ. "Плацдарм" – організація, яка першою в Україні почала займатися пошуком загиблих ще 11 років тому.

"Це було 2 травня 2014 року. Перші українські військові, які загинули під Слов'янськом на вертольотах. Там два вертольоти збили бойовики, загинуло п'ять людей. Один потрапив у полон. І саме оцих п'ятьох ми забирали", – згадує учасник місії Олексій.

Саме тоді пошуковець познайомився із Вадимом Сухаревським, який керував операцією з пошуку тіл а також тих, хто міг вижити. Вони тоді спільно працювали на території села Карпівка.

"Для мене це була перша зустріч з війною вживу. Я не міг собі уявити, що там було. Люди розривали цей вертоліт сокирами, ломами на металобрухт. Лежали фрагменти тіла загиблих. Ніхто не звертав на них увагу. Таке враження, що ніяких людей тут немає. Звірство, мародерство", – розповідає пошуковець.

Робота "Плацдарму" – це не військова операція, а гуманітарна місія. Пошуковці йдуть туди, куди часто не доходять навіть евакуаційні групи. На свій страх та ризик хлопці вирушають на поле бою під ударами дронів та артилерії. Проте з кожним роком виконувати свою місію стає значно важче.

"Знаєте, якщо говорити за стовідсотковою шкалою, то десь на 90 відсотків стало важче. У нас 10% можливості забрати загиблого з поля бою. Це дуже мало. Фактично там із ста чоловік можна забрати десять, а можна й не забрати. Буває операція триває декілька днів", – каже Олексій.

Через інтенсивність бойових дій трапляються ситуації, коли навіть після тривалого шляху дістатися до загиблих і забрати з поля бою неможливо. Росіяни не жаліють нікого, навіть попри те, що команда не веде бій. Кожна операція заздалегідь планується і включає багато факторів.

"Ви не уявляєте, скільки треба зробити логістичних кроків для того, щоб забрати одне тіло. Тобто це мінімум дві особи повинні зайти. І коли ти йдеш сім кілометрів пішки, під дронами, під артою, по замінованих полях. І не знаєш чи дійдеш, а потім назад з тілом повернутись треба", – пояснює він.

Учасникам групи "Плацдарм" часто доводиться проходити багато кілометрів пішки під обстрілами (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)

"Один НРК живе 2-3 операції". Як застосовують роботизовані комплекси

Команді доводиться заходити на піхотні позиції, куди автомобілем заїхати неможливо. На щастя, в пригоді стають сучасні технології. Хлопці зібрали кошти на НРК і тепер мають змогу іноді дистанційно виконувати роботу. Проте таких роботизованих комплексів потрібно багато.

"Один НРК живе лише 2-3 операції. Останній раз ми витягли двох хлопців з-під Покровська. Ми створили логістичний шлях. В одну сторону один шлях, в іншу сторону – інший. Тому, що, якщо помітять, можуть замінувати дорогу або випустити дрон", – каже Олексій.

Та все ж більшість операцій хлопці виконують самостійно. Вони вирушають до ЛБЗ, маскуючись по посадках, перечікуючи небезпеку і йдуть далі. Зізнаються, що робота дуже важка.

"Ти його закидуєш на себе і тягнеш, вже плакати хочеться, в тебе сил нема, бо на тобі 35 кілограмів заліза. І ти далі тягнеш і вже опускаєш мішок, але не випускаєш його з рук. І думаєш, ні я не можу їх залишити. Ти тягнеш, падаєш, встаєш і волочиш", – розповідає Олексій.

В команді – шестеро чоловіків, і всі згуртовано працюють. Іноді всі шестеро тягнуть два тіла, адже ті можуть важити близько ста кілограмів. Та хлопці намагаються всіх забирати, хоча розуміють, що в будь який момент можуть загинути і самі.

Група першою в Україні почала займатися пошуком загиблих ще у 2014 році (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)

Як документують дані про знайдені тіла

Ми прибули на Донеччину до команди пошуковців. Біля закинутої будівлі припаркувався вантажний автомобіль, в куті – напис "200". Ще від зачиненого авто почав доноситися важкий запах. У смерті – жахливий запах. Його неможливо ні з чим переплутати, неможливо забути.

Хлопці по черзі вивантажують пакети із загиблими та заносять в приміщення. Там буде проходити ідентифікація кожного, кого вдалося забрати з поля бою. Пошуковці розривають пакет та обережно викладають тіло на залізний стіл. Олексій починає роботу.

"На даний момент оглядаємо тіло, яке було виявлено під час пошукових робіт на Бахмутському напрямку. Тобто це тіло по екіпіруванні спорядження військовослужбовця Російської Федерації. Зараз будемо оглядати на наявність особистих розпізнавальних знаків і документів", – коментує чоловік.

Олексій бережно розкладає скелетовані решти відповідно до анатомічного розташування. Знімає напіврозбитий шолом, дістає речі з кишень. Кожну річ, кожне пошкодження він коментує, а інший військовий занотовує. Кожна річ в подальшому може стати дуже важливою для впізнання. Все детально також фіксується і на фото.

Після детального огляду пошуковці дістають наступне тіло. Це також загиблий росіянин. Він загинув, мабуть, не так давно. Олексій при огляді помічає злам верхньої щелепи, а на спині збереглося величезне татуювання.

"Це дуже важлива додаткова інформація для встановлення особистості людини. Тобто, завдяки їй можна буде фактично встановити людину, не здійснюючи навіть заборів ДНК. Рідні можуть опізнати по татуюванням, і людина вже буде похована на своїй батьківщині", – коментує Олексій.

Інформацію про знайдені тіла документують, також фіксують всі особисті речі загиблих (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)

Цього загиблого та багатьох іще знайшли на позиціях, які належали армії РФ. Команда забрала усі тіла та рештки. Українських військових одразу передали їх підрозділам. А невідомих та росіян забрали на детальний огляд.

На жаль, через важкі бої часом від загиблих майже нічого не залишається, і це значно ускладнює ідентифікацію людини. Але незначні деталі можуть в цьому допомогти. Олексій дістає пакет із маленькими рештками кісток, які знайшли в згорілому танку.

Команда проводить складання анатомічних фрагментів кісток людини, тобто фактично все, що залишилось після вибуху в танку. Пошуковець по частинці розкладає кожен шматочок на анатомічному банері та встановлює лінії можливих частин скелету.

"Це фрагментовані залишки, вони повністю вигорілі. На жаль, вони не мають біологічного матеріалу для забору ДНК, тому, що кістки вигоріли", – каже Олексій.

Попри те, що фрагменти неможливо ідентифікувати за ДНК, проте за допомогою інформації, в якому танку було знайдено рештки, згодом є шанс визначити саму людину.

В ідентифікації тіл можуть допомогти навіть незначні деталі (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)

Рідні просили привезти трохи землі з Іловайська

Через інтенсивність бойових дій та динамічний рух лінії фронту тіла загиблих українців залишаються на ліній фронту. Тисячі родин живуть у невідомості, не маючи змоги поховати своїх близьких.

"Знаєте, коли ти приміряєш "сорочку" загиблого або безвісті зниклого на себе і свою родину, ти розумієш, як це важливо. Що кожна душа повинна бути заспокоєна, повернутися. Щоб в кожній родині вони знали, куди прийти до своєї близької людини, щоб сказати останні слова. Наскільки це важливо. Коли тобі є куди приходити", – каже Олексій.

До пошуковця часто звертаються матері, які досі не поховали своїх дітей. Вона заздрять тим, хто має куди прийти до своїх рідних.

"Ще в 2014 році мені говорили: "Олексій, можете привезти просто землі з Іловайська? Там загинула моя дитина. Я хочу хоча б земельку, щоб було куди приходити". Це настільки важливо, залишатися людиною і відчувати біль інших людей", – згадує військовий.

Пошуковий загін забирає з поля бою тіла як українців, так і росіян. Це обмінний фонд та можливість повернути тіла наших військових додому. Також це також важливий момент для усвідомлення самими росіянами наслідків війни.

"Мені важливо, щоб росіяни повернулися додому, щоб їхні батьки, близькі теж зрозуміли, що таке біль, що таке горе. Як втрачати людину, яку ти більше ніколи не побачиш. Ти не почуєш рідного голосу, не відчуєш людину, її тепло", – розповідає командир загону.

Олексій пояснює, що дуже важливо, аби кожен, хто прийшов до нас зі зброєю був похований в себе вдома, а не залишався на території нашої країни. Щоб росіяни бачили кількість загиблих, яку принесла війна.

"Друга світова війна показала, що якщо ми не будемо пам'ятати ціну війни і скільки жертв, то скоро буде інша війна. І вона прийшла", – каже він.

"Ще в 2014 році мені говорили: "Олексій, можете привезти просто землі з Іловайська? Там загинула моя дитина", – згадує Олексій (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)

"Все, для того, щоб заспокоїлася душа"

За роки пошукових робіт Олексію доводилося знаходити і тих людей, яких знав за життя. Це були і друзі, і навіть двоє пошуковців загону. У 2022 році підірвався пошуковець на міні, якого не вдалося врятувати.

"Доводилось і діточок витягати, і жінок, і літніх, і солдат, і росіян. І мені здається, що я бачив все, але коли відбуваються якісь моменти, ти розумієш, що в тебе не вистачить життя, щоб знайти хоча б частину людей з цієї війни, які загинули. І це ще не край цієї війни. Тобто цифри вже пішли на мільйони", – розповідає Олексій.

Хлопцям часто пишуть рідні тих загиблих, яких їм вдалося повернути. Щиро дякують. Це додає команді сили та наснаги продовжувати виконувати свою надважку місію.

"Пошук – це не тільки для мертвих, це і для живих. Для нас усіх. Щоб відчувати себе людиною, знати, що ти зробив все для того, щоб його повернути. Все, для того, щоб заспокоїлася душа", – пояснює співрозмовник.

Олексій каже, що часто є таке відчуття ніби і самі душі загиблих їм допомагають, коли вони опинялися у важких ситуаціях, але їм вдавалося вижити.

"Для нас це знак, що є вищі сили, які бережуть нас. Бережуть для того, щоб ми виконали свою місію на цій землі" - підсумовує Олексій.