Що відбувається після підпалу на замовлення РФ: бліц з естонським виробником НРК TheMIS

У серпні 2026 року горів завод НРК Milrem Robotics у Таллінні, що виробляє НРК TheMIS зокрема для України. Естонія вважає це підпалом, організованим на замовлення російських спецслужб.

РБК-Україна поговорило з директором із розвитку спроможностей (Capability Development Director) компанії Раулем Рікком про те, як підпал вплинув на роботу, чи змінилися плани поставок Україні та чого європейські виробники НРК навчаються в українських.

Головне:

• Підпал. У Milrem Robotics не коментують розслідування, яке проводить естонська влада, і кажуть, що співпрацюють з нею як потерпіла сторона.
• Поставки. За словами Рікка, пожежа не вплинула на зобовʼязання перед клієнтами, а ціль поставити Україні понад 150 машин до кінця 2026 року не змінилася.
• Безпека. Компанія посилює захист відповідно до нової оцінки ризиків, яку проводять поліція безпеки та безпекові органи.
• Уроки України. Українські компанії швидше реагують на запити з поля бою, але європейські держави купують НРК із розрахунком на роки й десятиліття використання, тож український досвід не завжди застосовний в інших країнах.

Що Milrem знає про розслідування підпалу

– 29 вересня естонська влада повідомила, що пожежа в серпні була підпалом на замовлення російських спецслужб. Що Milrem знає про хід розслідування?

– Нам просто нічого на це відповісти. Розслідування проводить влада, вони ж і оприлюднюють результат, і нам нема чого додати. Єдине, що можемо сказати: пожежа не вплинула на наші поточні зобовʼязання перед клієнтами. Це те, що нам відомо.

– Яка ваша роль у цьому розслідуванні? Ви долучені постійно чи це була лише співпраця на початку?

– Ми як компанія, як потерпіла сторона, просто співпрацюємо з органами влади. Ми надали всю інформацію, яку в нас просили, а розслідування провели вони. Естонська влада оголосила, що цих осіб затримали в Латвії, – затримали тих, хто це організував. Вони оголосили результат, тож нам як потерпілим нема чого додати.

Читайте також: Естонія назвала Росію винною у підпалі заводу, який постачає техніку Україні

Чи вплинув підпал на виробництво та поставки Україні

– Ви згадали, що суттєвого впливу на виробництво не було. Але як швидко відновили роботу? Навіть невеликий підпал – це певна пауза.

– Знову ж таки, ми не коментуватимемо всі ці аспекти. Єдине, що можемо сказати: ми здатні виконати всі зобовʼязання перед клієнтами, і нічого не затримається.

– Ви планували поставити Україні понад 150 машин до кінця 2026 року. Ця ціль досі актуальна чи трохи змістилася – можливо, на кілька тижнів?

– Нічого не змінилося. Усе йде за планом.

Як Milrem посилює безпеку

– Росія, звісно, заперечує свою причетність. Якою має бути ваша відповідь у такому разі? Як естонській оборонній індустрії слід змінити підходи до таких загроз?

– Усе робиться відповідно до оцінок ризиків, а оцінку ризиків проводять поліція безпеки та безпекові органи. Звісно, ми співпрацюємо з ними щодня і змінюємо свій рівень безпеки відповідно до їхньої оцінки ризиків. Зараз очевидно, що ризики більші, ніж раніше, тож ми відповідно посилюємо безпеку. Це те, що ми можемо зробити.

– Чи є у вас обмін інформацією – офіційний чи неофіційний – з українськими компаніями? Українські компанії стикаються з такими загрозами в набагато більших масштабах. Деякі загрози для Естонії неактуальні – по українських компаніях може прилетіти балістична ракета чи реактивний "Шахед", – але є речі, які можуть статися і в Україні, і в Естонії.

– Не можу сказати ні так, ні так. Ми просто не коментуємо питання безпеки – ми просто її посилюємо. Але загалом оборонні компанії по всьому світу, незалежно від того, де вони розташовані, зазвичай захищені краще за інші компанії.

Ризики для оборонних компаній є завжди. Це можуть бути протестувальники, може бути іноземна розвідка – хто завгодно. Але знову ж таки, єдине, що я можу відповісти: ми посилюємо безпеку відповідно до нової оцінки ризиків. Це все.

– А як щодо співпраці з естонськими спецслужбами та державою?

– Ця співпраця відбувається постійно. Ми безперечно співпрацюємо зі спецслужбами та естонською владою – це те, що можемо сказати.

Чи є підпал частиною масштабнішої російської операції

– Чи бачите ви атаку на вас як частину масштабнішої російської операції проти європейських оборонних компаній, які постачають зброю Україні? Чи це сталося, бо ви саме естонська компанія, або саме тому, що ви Milrem Robotics? Яке ваше місце в цій картині?

– З того, що видно з медіа, це не поодинока подія. Подібних випадків було кілька по всій Європі, тож це схоже на закономірність, а не на поодиноку подію.

– Чимало загроз виявляють завдяки неформальній комунікації. Відомо про випадки з чипами в естонських ID-картках: про вразливість стало відомо, бо інженер із Праги був знайомий з одним естонцем – він просто зателефонував і сказав, що є загроза. Чи намагаєтеся ви як оборонні компанії вибудовувати такі ж зв'язки?

– Думаю, є велика різниця між кіберзагрозами та фізичними загрозами. Якщо подивитися, як побудований цифровий світ, то скрізь використовуються ті самі будівельні блоки. Хтось колись давно написав фрагмент коду, і тепер усі використовують той самий код у різних застосунках. Тож коли в такому коді щось виявляють, це не стає публічною інформацією одразу.

У кіберсвіті це називають вразливостями нульового дня. Є організації, а також окремі люди, які намагаються збирати такі вразливості й використати їх, коли настане слушний момент. Тому, якщо десь щось стається, це не потрапляє в новини одразу, і тому організовано також неофіційний обмін інформацією – щоб бути в курсі. Це цілком нормально.

У фізичному світі все інакше. Кожна подія – це окремо організована операція. Якщо тут щось стається – пожежа, – це одразу публічна інформація. Усі можуть це бачити, усі можуть прочитати про це в газеті. Нічого не приховано. Тому публічна комунікація і робота журналістів добре працюють: ви пишете статтю, усі одразу дізнаються, що сталося, і починають думати, як поводитися з подібними проблемами.

Тож я б сказав, що потреби в такому обміні інформацією, мабуть, немає. Принаймні в Європі ситуація не настільки драматична. А загальною інформацією, звісно, обмінюються через поліцію та безпекові органи – вони це роблять у будь-якому разі. Вони проводять брифінги й інформують різні сторони. Тож я б сказав, що нинішні інструменти обміну інформацією цілком доречні.

Чого Європа може навчитися в України

– Чого ви навчилися з роботи в Україні? Що українська індустрія наземних роботизованих комплексів робить краще, ніж естонські чи європейські виробники НРК?

– Думаю, українці дуже добре вміють швидко реагувати на запити з поля бою. Якщо потрібне конкретне вдосконалення, українські компанії можуть доопрацювати чи змінити продукт на місці й доволі швидко. У цьому сенсі ринок НРК в решті світу зовсім інший.

Решта світу не купує НРК, щоб відправити їх на поле бою, – у них немає поля бою. Тому вони дивляться на дорожчі й складніші системи. Я не кажу, що системи на полі бою в Україні не складні, але їм і не потрібно такими бути. Складність має свою ціну. І якщо ви на полі бою в Україні і знаєте, що цей НРК знищать за кілька днів чи кілька тижнів…

– …то й підхід у вас інший.

– Саме так. Підхід інший, потреба інша. Тож наразі схоже, що те, чого ми вчимося в Україні, можна застосувати в Україні, але не надто – в інших країнах. Інші країни зараз мають інші потреби. А ми як компанія просто відповідаємо на ті потреби, які має кожна країна.

– Чи могли б ви описати конкретні потреби конкретних країн? Наприклад, Данії потрібні НРК з компонентами A, B, C за такою-то ціною, а Швеції – з компонентами D, F, P, ширші чи менші.

– Я не можу називати потреби країн. Але загалом найбільша різниця в тому, що в Україні техніку знищують, а в решті світу – не надто. Інші країни використовують системи для навчання, для різних операцій; логістика і військові загалом скрізь однакові.

Але найбільша різниця в тому, що коли, наприклад, європейські країни купують, вони зважають на те, що можуть використовувати цей НРК роками й десятиліттями, а не кілька днів чи тижнів. Вони закуповують інакше, бо знають, що його не знищать. Україна хоче ці системи, розуміючи, що їх знищать.

Тож потреби дуже різні. Коли ви постачаєте в Україну, головний аргумент – ціна й оптимізація. Інші країни дивляться під іншим кутом: яка система найкраще прослужить наступні 10–20 років. Логіка закупівель дуже різна.

– Яка користь з українського досвіду, якщо він не надто застосовний на інших європейських ринках?

– Це, мабуть, більше питання до військових, бо рішення ухвалюють вони. Інші країни мають засвоїти: якщо ситуація стане схожою на українську, треба розуміти, як доволі швидко виробляти не надто дорогі системи. І це питання не технологій – це питання виробництва, яке потрібно розвʼязати. Це головний урок. Щодо самих технологій, урок загалом такий: якщо ситуація буде схожою, які НРК і з якими технологічними можливостями, імовірно, знадобляться.

Дуже хороший приклад – також операції в Ірані. До того всі говорили про військові потреби в Україні. Коли почалася війна в Ірані, думки автоматично змістилися в бік того, які морські спроможності знадобляться в майбутньому. Цей зсув у мисленні відчутний. Є один тип конфлікту, є інший тип конфлікту, і ми не знаємо, яким буде майбутній конфлікт і які саме технологічні спроможності знадобляться.

Тож країнам складно зрозуміти, куди спрямовувати ресурси, бо вони не можуть усе витратити на розробку дронів, протидії дронам чи НРК – є й інші військові та безпекові потреби. Як це збалансувати – найбільший виклик.

Які уроки з України вже втілено в продуктах і виробництві Milrem

– Які уроки з бойових дій в Україні ви вже впровадили у свої продукти? І ви згадали виробництво: які уроки з українського підходу до виробництва НРК ви впровадили у свій виробничий цикл?

Щодо технологій – знову ж таки, не можу вдаватися в конкретику, але можу сказати, що ми безперечно вдосконалили систему камер, можливості в сфері РЕБ, передачу дистанційного керування системами, балістичний захист, наприклад, – залежно від потреб замовника. Є дуже багато речей, яких інженери вчаться постійно. Але знову ж таки, це випливає з українських потреб; в інших країн – інші потреби. Але так, це уроки з України.

Щодо виробництва, думаю, це не стільки питання виробництва, скільки питання закупівель, і з боку індустрії ми, мабуть, не ті, хто має на нього відповідати. Найважливіше – чого навчаться військові і які зміни вони внесуть у систему закупівель. З боку індустрії можу сказати, що закупівлі мають бути значно швидшими, а не тривати роками. І їм треба зрозуміти, як діяти в ситуації, коли країна не хоче купувати дрони масово, наприклад, бо боїться, що ті пролежать на складі наступні пʼять років і застаріють.

Треба зрозуміти, як тримати склад заповненим на випадок, якщо він знадобиться завтра, і що робити, якщо потреба триватиме пʼять років. Це виклик для закупівель. Я не знаю, яка тут відповідь.

– Чи розглядали ви колись можливість локалізувати виробництво в Україні? Якщо так, то чому? А якщо ні, то теж чому?

– Ми можемо виробляти в різних місцях. У нас є виробництво в Нідерландах: уряд Нідерландів вирішив закупити в нас системи й передати їх Україні, тож виробництво відбувається і в Нідерландах. В оборонній індустрії дуже типово, що коли хтось у вас закуповує, він хоче, щоб виробництво було на його території. Тож усе залежить від закупівлі.

Дякуємо команді eGA та проєкту Європейського Союзу DT4UA за допомогу в організації інтервʼю.