Де зберігається Конституція, які ще державні документи вважають унікальними і як можна потрапити в архів, щоб полистати історичні справи особисто – у матеріалі РБК-Україна.
Головне:
Україна пройшла через століття імперського поневолення, заборони мови та культури, репресії і війни, але врешті здобула незалежність і ухвалила Конституцію.
РБК-Україна побувало в архіві, де зберігається Конституція України 1996 року та інші важливі державні документи і розповідає, як приймали найважливіший з них.
Конституцію України прийняли в ніч на 28 червня 1996 року Верховною Радою під час засідання, яке тривало майже добу. Цей день відзначається як День Конституції України.
Зараз оригінал документу зберігають в одному зі сховищ Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України. Тут збирають документи ключових органів виконавчої і законодавчої влади.
"Тут є документи адміністрації президента, Верховної Ради, ключових міністерств. І саме в цьому архіві зберігається оригінал Конституції України 1996 року. Також тут зберігається і Конституційний договір – попередник Конституції", – розповідає РБК-Україна голова Державної архівної служби України Анатолій Хромов.
З початком повномасштабної війни, за допомоги наших іноземних партнерів архів отримав спеціалізовану вогнетривку шафу, куди перемістили найбільш цінні унікальні документи. Таке зберігання гарантує, що у випадку пожежі документи всередині збережуться. Конституцію тримають саме в такій шафі на підземному поверсі архіву.
Оригінал Конституції України 1996 року має статус унікального документа. Серед близько 100 мільйонів архівних справ в Україні за рішенням спеціальної комісії такими визнані 445 документів. Вони ілюструють внесок українського народу у світову культурну спадщину, каже Анатолій Хромов.
"Це примірник, спеціально виготовлений для архівного зберігання. Ось перший титульний аркуш Конституції, він має палітурку в кольорах національного прапора, прошивку та підписи ключових осіб, які символізують конституційний процес – Голови Верховної Ради Олександра Мороза та Президента України, на той час Леоніда Кучми. Тут їхні оригінальні підписи", – розповідає він.
455 унікальних документів зберігаються в різних архівах – центральних і обласних. І охоплюють різні періоди: від найдавніших документів, як-от берестяні грамоти XII століття, багато пергаментних документів XIII–XIV століть, що зберігаються у Львові, універсали українських гетьманів, аж до сучасних матеріалів.
Тут зберігають також Акт проголошення незалежності України, документи часів Української революції – Центральної Ради, Гетьманату Павла Скоропадського.
"Серед унікальних документі в українських архівах окремо варто згадати ключові документи, які стосуються історії Голодомору та Чорнобильської трагедії. Багато з цих документів мають не лише статус унікальних, а й включені до окремих проєктів ЮНЕСКО "Пам’ять світу", тобто мають подвійний статус. Зараз ми продовжуємо цю роботу: щороку українські архівісти виявляють і подають на розгляд приблизно 5-6 нових документів, які або підтверджують статус унікальних, або ні", – розповідає Хромов.
Унікальний документ має відповідати кільком критеріям: мати надзвичайну інформаційну чи художню та історичну цінність. Всі унікальні документи обов’язково мають бути застраховані, оцифровані і доступні онлайн на сайті Державної архівної служби. Частину з них також опубліковано з англійськими анотаціями.
Іноді оригінали документів тимчасово передають для публічної демонстрації – до відповідних річниць або державних свят. Акт проголошення незалежності демонстрували в сесійній залі Верховної Ради і в її кулуарах до Дня Незалежності. Окремі оригінали документів експонують у різних виставкових проектах. Але такі покази дуже короткотривалі – зазвичай тривають один день.
В архівосховищах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України зберігають майже 2,5 мільйона справ, починаючи з 1917 року, розповідає РБК-Україна доктор історичних наук і директор архіву Лариса Левченко.
"У нас є свої родзинки. Наприклад, зараз я працюю над статтею про документи 1707 року. І це відкритий лист шведського короля Карла 12-го про призначення Нільса Ротергойма (чиновник і секретар військової колегії Карла XII – ред.) на посаду секретаря військової колегії, яка займалася постачанням армії. Коли він його призначав, то армія стояла перед Віслою. Далі він перейшов річку і пішов в Україну, а той повернувся у Стокгольм. У цього документа цікавий історичний контекст, і прикметно, що він зберігається саме у нас", – розповідає вона.
Архів почав комплектуватися з 1917-го. Його назвали Центральним державним архівом жовтневої революції і соціалістичного будівництва. Хоча створювали його як архів Української революції.
"Але історія таки буває справедливою. Документи Української революції тут власне і зберігаються, як задумували. Це період найбуремнішого в історії в історії України 20 століття. Від спроби здобути незалежність, державність. Ця спроба перетворилася на боротьбу, а боротьба увінчалася таки успіхом. І сьогодні ми маємо свою державу, свою Конституцію”, – каже історик.
З інших знакових документів тут зберігається Акт проголошення незалежності України.
"Саме він є основоположним в історії нашої державності. І коли почалося повномасштабне вторгнення, нам було важливо вжити всіх заходів, щоб його зберігати в належному місці. Тоді документ надійно сховали", – відзначає Лариса Леонідівна.
Нам показують архівну виставку – це документи з історії конституційного процесу в Україні періоду другого скликання Верховної Ради. Документів справді багато – своєрідний шлях, який треба було пройти до прийняття Конституції.
Конституційний процес в Україні починався з моменту, коли прийняли Акт проголошення незалежності України, каже директор архіву. Тоді вже стояло завдання створення конституції. В процесі вносили багато змін.
"Спершу це були точкові зміни в Конституцію Української РСР. Це була ще Рада 12 скликання. Її особливість в тому, що це було перше скликання Верховної Ради саме незалежної України. А 12-м рахувалося для Верховної Ради Української РСР. І у цих людей вистачило волі, щоб проголосувати за незалежну Україну”, – розповідає Лариса Левченко.
Є концепція Конституції 1990 року. Тоді на документах ще писали "УРСР", хоча Україна вже була незалежною. Нові бланки прийшли їм на заміну не відразу. В одній архівній справі можна побачити, як поступово додавали нові, але ще паралельно були й старі радянські.
"До нас в архів іноді заходять ті, хто працював над створенням Конституції. Переглядають фото, працюють з документами. І кажуть, що тоді було багато емоцій. Був великий підйом і в суспільстві. Це і логічно, бо люди боролися за це століттями, щоб мати свою незалежну державу", – пояснює директор архіву.
Робочі матеріали до конституції обговорювали з громадянами і на міжнародному рівні. Свої висновки надсилала Європейська Комісія. Історик додає: наша конституція визнана однією з найдемократичніших у світі. І все, що стосується прав людини, обговорювали не один рік.
Інтернету тоді не було, все друкували в газетах. В архіві є газета великого розміру, де на цілу величезну сторінку дрібним шрифтом надрукували величезну доповідь Леоніда Кравчука про Конституцію.
Люди, які хотіли внести свої пропозиції, писали паперові листи депутатам. Колективи на підприємствах і в установах писали спільні звернення.
"Так само свого часу обговорювали і те, яким має бути наш прапор і герб. Люди писали листи, надсилали свої ескізи. Були там дуже цікаві варіанти. Пропонували малиновий колір, жовто-блакитний прапор з малиновою стрічкою. Це колір прапору українського козацтва, як червоний і чорний. Є ескізи, де пропонували тільки блакитний. Ну а жовтий був представлений весь час", – додає вона.
Пропозицій до Конституції було дуже багато, але настав час, коли треба було голосувати невідкладно.
"І ось нарешті була одна конституційна ніч, коли мало бути прийняте рішення. Треба було добу безперервно вести засідання, щоб прийняти Конституцію. Депутати не виходили з сесійної зали, поки не проголосували за Конституцію в цілому. Було знову багато пропозицій, але врешті, ви бачите тут в документі голосування в цілому – "за" – 310, рішення прийнято", – цитує вона документ.
Українці прагнули незалежності, як і власної Конституції, століттями. Від часів козацтва Україна неодноразово втрачала державність, автономію – після ліквідації Гетьманщини, поділу між імперіями.
В архіві є проекти Конституції, які розробляла Центральна Рада. Є і проекти, які розробляла Директорія. Наприклад, є великий фонд документів "Уряд УНР в екзилі". Коли Директорія була змушена виїхати за кордон у вигнання, то навіть там створила Конституційну комісію – на початку 1920-х.
Директорія УНР емігрувала за кордон у 1920 році після поразки у війні проти радянської Росії і окупації території УНР більшовиками. Армія УНР зазнала великих втрат, була змушена відступати, а частина була інтернована в таборах Польщі та Чехословаччини.
"Вони були вимушено на чужині, але щиро вірили, що ось скоро повернуться додому. Я читала спогади Ісаака Мазепи (тодішній голова Ради народних міністрів Української Народної Республіки – ред.), і навіть у похилому віці, під час Другої світової, він до останнього повторював: "Ми повернемося в Україну". Його дочка просила: "Тату, може, ти поїдеш з нами?". Та він наполягав: "Ні, я маю їхати разом з усіма, ми будемо формувати новий уряд", – згадує Лариса Левченко.
Емігрантський уряд УНР продовжував символічно існувати до 1992 року, коли останній президент в екзилі Микола Плав'юк передав свої повноваження незалежній Україні. 22 серпня 1992 в Києві під час урочистої сесії Верховної Ради він передав Леоніду Кравчуку президентські атрибути: печатку, печатні знаки, прапор УНР.
Радянська влада засекречувала мільйони документів, приховуючи правду. Один з таких великих масивів архівних фондів, які розсекретили – так звані "Празькі архіви", у яких документи і часів УНР, і документи інституцій та персоналій української еміграції.
"Директорія вивезла за кордон і документи. Також діяли табори інтернованих для армії. На той момент в Празі діяла архівна установа – Український історичний кабінет, де почали збирати ці документи у себе. В 1925 році теж в Празі створили музей визволення визволеної боротьби України. Там накопичили понад 1 мільйон документів нашого уряду в еміграції", – каже Лариса Левченко.
Під час Другої світової ця територія потрапила в радянську зону окупації. Деякі документи досі зберігаються в Чехії, в Канаді і США. Але більшу частину перевезли до УРСР, де їх відразу засекретили.
Їх вивчали і впорядковували, але з єдиною метою – оперативно-чекістською, щоб шукати ворогів радянського режиму, переконана директор архіву. Тоді творили картотеку, куди внесли більше 100 тисяч імен з цих документів як "неблагонадійних" людей. З 1970-х ці документи були зосереджені в цьому архіві на секретному зберіганні.
А потім, коли Україна здобула незалежність, почався процес масового розсекречення архівів. Мільйони справ зараз відкриті для дослідників, і їх зараз поступово оцифровують.
"Є сайт, де вже є понад 3,5 мільйони сканованих сторінок архівних документів. Проте це лише 4% з того, що є. Наповнення ресурсу – довгий процес, але оцифрування триває. Намагаємося викладати все у відкритий доступ, щоб всі, навіть в умовах війни, мали можливість доступу до архівних документів з будь-якої точки планети", – зазначає Лариса Левченко.
Також до архіву можна прийти особисто і працювати з оригіналами документів, попередньо записавшись для роботи у читальній залі.
"Якщо ви точно знаєте, які справи вам треба, можете навіть замовити їх по телефону чи електронним листом, і до вашого проходу вони вже будуть для вас підготовлені. Також можемо оцифрувати для вас потрібні документи і відправити вам електронну копію. Доступ до історії і до правди повинен бути абсолютно вільним для кожного з нас", – наголошує співрозмовниця.