Аналітики ISW – Джесіка Собєскі та Дженні Олмстед – розповіли РБК-Україна, чого чекати на фронті до кінця року, які плани Росії та ризики для України у 2026-му і чи готова Москва до завершення війни.
У Москві системно транслюють тезу, що от-от прорвуть українську оборону та захоплять весь Донбас – чи то як елемент свідомого блефу, чи то через спотворене уявлення про реальний стан справ на фронті. На цьому тлі, паралельно з переговорами, росіяни дедалі активніше роздувають власні "здобутки" на полі бою.
На що справді здатні російські війська до кінця цього року, що можуть планувати на 2026-й і чи демонструє Кремль готовність до миру та переговорів – пояснюють дослідниці з питань Росії Інституту вивчення війни (ISW) Джесіка Собєскі та Дженні Олмстед.
– На вашу думку, чого російська армія реально може досягти до кінця цього року?
– Росія, ймовірно, зможе завершити свою 22-місячну кампанію із захоплення Покровська та закриття Мирноградського “котла” до кінця року. Також Росія, найімовірніше, використає решту тижнів 2025 року для створення умов, які дозволять, спираючись на нинішні просування в Донецькій і Запорізькій областях, підготуватися до позиційних боїв за Костянтинівку і Гуляйполе у 2026 році.
Російські війська активізували зусилля не лише щодо захоплення Покровська, а й щодо закриття Покровсько-Мирноградського “котла” в середині жовтня - на початку листопада 2025 року. У цей період Росія витратила величезну кількість живої сили та ресурсів на спроби закрити цей “котел”, чого їй досі не вдалося. Значні людські й матеріальні ресурси та час були зосереджені саме на цій ділянці, що не дозволяє Росії перекидати сили для підтримки наступу на інших напрямках, зокрема в районах Гуляйполя та Костянтинівки.
Остаточне захоплення Покровська, можливо – до кінця 2025 року, могло б стати операційно значущим здобутком, якби російські війська ще до липня 2025 року не позбавили Україну можливості використовувати Покровськ як важливий логістичний хаб. Тож фінальне захоплення міста стане тактичною пірровою перемогою.
Російські війська також, імовірно, створюватимуть умови для подальших операцій у Костянтинівці — одному з укріплених пунктів так званого “фортифікаційного поясу” України. Цей пояс є основною оборонною лінією, що складається з чотирьох великих міст і кількох містечок та селищ, які тягнуться з півночі на південь уздовж траси Н-20 Костянтинівка-Слов’янськ. Росія безуспішно намагається захопити цей пояс із 2014 року.
Наприкінці вересня 2025 року російські війська почали проникнення в Костянтинівку - найпівденніше місто "фортифікаційного поясу". Вони застосовують нову наступальну тактику, намагаючись обходити українські опорні пункти та проводити інфільтраційні операції, поступово накопичуючи особовий склад за лініями української оборони й переходячи до штурмів. Цю тактику дедалі частіше використовують замість традиційних лобових атак, які російські війська неодноразово провалювали, зокрема під час перших спроб захоплення Покровська у березні 2024 року.
Хоча росіянам вдалося досягти незначних просувань і обмеженого проникнення в східні райони Костянтинівки, спроба захопити одне з найбільш укріплених міст “поясу” потребуватиме значних ресурсів. Російські війська навряд чи зможуть захопити всю Донецьку область і “фортифікаційний пояс” раніше ніж у 2027–2028 роках, за умови продовження міжнародної підтримки України.
Росія також, імовірно, створюватиме умови для боїв безпосередньо в Гуляйполі. У середині жовтня 2025 року російські війська почали наступ на південний захід від Великомихайлівки, а також на північ і північний схід від Гуляйполя, продовжуючи розвивати ці успіхи протягом осінньої кампанії 2025 року. Захоплення міста до кінця року малоймовірне, однак Росія може створити умови для оточення населеного пункту та початку боїв у ньому у 2026 році — за аналогією з Костянтинівкою.
– Які ризики постають перед Україною на фронті після (у разі) втрати Покровська?
– Втрата Покровська не призведе до негайного обвалу української оборони в Донецькій області. Російські війська навряд чи зможуть здійснити оперативний прорив одразу після падіння міста через позиційний характер війни, а також завдяки наявності в України потужних польових укріплень і складного рельєфу, що ускладнює просування на захід від Покровська.
Водночас падіння Покровська вивільнить значні російські бойові ресурси. Після цього Росія зможе перекинути підрозділи щонайменше двох загальновійськових армій, які нині воюють у цьому районі, на інші ділянки фронту. Йдеться про 51-шу ЗВА (колишній 1-й армійський корпус ДНР, Південний військовий округ) та 2-гу ЗВА (Центральний військовий округ).
Наразі 2-га ЗВА діє всередині Покровсько-Мирноградського “котла”, а 51-ша ЗВА розпорошує зусилля між спробами закрити “котел” з півночі та розширенням наступу на північ і північний захід від Покровська в напрямку Добропілля. Бої за Покровськ скували значні російські сили, а спроби 51-ї ЗВА захопити місто обмежили її можливості просуватися до Добропілля.
Після падіння Покровська Росія зможе перекинути ці війська, зокрема на напрямки Гуляйполя, східної частини Запорізької області та Дніпропетровської області, де нещодавні російські успіхи створюють загрозу українським оборонним лініям, або ж до “фортифікаційного поясу”. Водночас російським силам знадобиться час на відновлення після значних втрат, понесених у кампанії за Покровськ.
– Чому, на вашу думку, російські війська змогли досягти таких значних успіхів у Запорізькій і Дніпропетровській областях (порівнюючи з іншими напрямками)?
– Російське військове командування зосередило на схід і північний схід від Гуляйполя сили щонайменше трьох загальновійськових армій і однієї дивізії — на рівні концентрації, подібному до напрямку Покровськ-Добропілля. Це свідчить про пріоритетність Гуляйпільського напрямку для Росії.
Росія перекинула підрозділи 35-ї, 5-ї, 36-ї та 29-ї ЗВА (Східний військовий округ), а також 76-ї десантно-штурмової дивізії ВДВ з інших ділянок фронту, зокрема з Сумського напрямку та району Покровськ-Добропілля, протягом кількох місяців до тактичного прориву поблизу Гуляйполя. Водночас інші напрямки - Сумська область, а можливо й захід Запорізької, Херсонської, Куп’янської та Лиманської ділянок - були відсунуті на другий план.
Російські війська також скористалися тим, що українська оборона на окремих ділянках у Запорізькій та Дніпропетровській областях була менш щільною, а також туманною погодою, яка ускладнила роботу українських дронів під час початкового тактичного прориву. Сільська місцевість на захід від Успенівки (на північний схід від Гуляйполя) також сприяла відносно швидкому просуванню росіян до річки Гайчур - приблизно на 17 кілометрів. Після виходу до річки темпи наступу помітно сповільнилися.
Тепер російські війська стикаються зі складним завданням форсування річки Гайчур, що у разі успіху могло б дозволити ізолювати українські угруповання в районах Гуляйполя та Оріхова.
Українські сили наразі успішно стримують подальше просування росіян на північний схід від Олександрівки - ключового населеного пункту біля злиття річок Гайчур і Вовча. Подальші успіхи України на цій ділянці можуть зірвати спроби Росії форсувати Гайчур і оточити Гуляйполе з півночі та північного заходу.
– Що заважає Силам оборони України зупинити нинішній російський наступ?
– Росія розробила нову наступальну модель, спрямовану на здобуття територіальних успіхів у два етапи. Перший етап — це позбавлення України логістики шляхом ураження наземних шляхів сполучення на оперативній глибині. Російські кампанії з оперативного перехоплення комунікацій за допомогою дронів ускладнили роботу української оборони, обмеживши постачання в ближньому та середньому тилу. Російські дрони ускладнюють роботу українських ліній постачання, що частково відповідає завданням повітряного блокування на полі бою та негативно позначається на оборонних діях України, які залежать від стабільного постачання техніки, ресурсів і особового складу.
Другий етап — штурм українських позицій після тривалої підготовки поля бою та виснаження української логістики протягом місяців. Україна поки що не виробила ефективних засобів протидії такій оперативній повітряній блокаді дронами і потребує розширення можливостей з виявлення та перехоплення БпЛА для захисту логістики. Українські війська також стикаються з дедалі гострішою нестачею особового складу й техніки, що дозволяє росіянам використовувати прогалини в обороні. Дефіцит артилерії та інших традиційних систем обмежує можливості ЗСУ діяти в несприятливих погодних умовах, коли дрони менш ефективні.
Водночас Україна почала частково відтворювати російські підходи до повітряного блокування поля бою в ближньому тилу РФ, зокрема на Покровському напрямку. Розширення цих можливостей може суттєво обмежити здатність Росії наступати, позбавляючи її можливості накопичувати та забезпечувати війська в тилу. Україна має системи для ураження таких цілей та збільшує кількість таких ударів,, але потребує підтримки для масштабування виробництва засобів середньої дальності.
– На яких ділянках фронту, на вашу думку, Росія зосередить зусилля у 2026 році?
– У 2026 році Росія, ймовірно, зосередиться на захопленні “фортифікаційного поясу” України та може спробувати його оточити. Останні інфільтрації та незначні просування в районах Лимана й Сіверська демонструють, що російські війська намагаються створити умови для наступу на Слов’янськ - найпівнічніше місто цього поясу - а також, можливо, на Краматорськ.
Паралельно Росія може намагатися атакувати південну частину “фортифікаційного поясу” - Костянтинівку. Здатність РФ сконцентруватися на цьому напрямку залежатиме від успіхів на окремих тактичних ділянках, таких як форсування Сіверського Донця або просування на захід від Сіверська.
Російські війська й надалі, ймовірно, атакуватимуть на кількох напрямках, аби зберігати стратегічну ініціативу та тиcнути вздовж всього фронту. Темпи наступу залишатимуться повільними через складність одночасних багатовекторних операцій. Частину сил із Покровського напрямку можуть перекинути, однак їм знадобиться час на відновлення після тривалої та виснажливої кампанії.
Росія також шукатиме можливості для подальшого просування в напрямку Гуляйполя з метою наблизитися на відстань в радіусі досяжності ствольної артилерії до Запоріжжя. Російські війська, ймовірно, продовжуватимуть спроби захопити населені пункти вздовж траси Т-0401 Гуляйполе-Покровське на північний захід від Гуляйполя і зрештою просунутися до Покровського. Водночас відкриті дані свідчать, що масштабні наступальні операції в Херсонській, Сумській та Харківській областях на початку 2026 року малоймовірні — якщо не відбудеться нових перекидань сил. Однак нові перекидання російських підрозділів у напрямку Сумської, Харківської чи Херсонської областей можуть спростувати цей прогноз.
– Як довго, на вашу думку, українська армія зможе утримувати оборону решти приблизно 22% неокупованої частини Донецької області?
– Хоча з серпня 2025 року темпи російського наступу зросли у середньому 9,3 км² на добу (з 15 серпня по 20 листопада), вони все ще залишаються повільними. За умови збереження цього темпу, стійкості української оборони та стабільної західної підтримки Росія могла б захопити решту 22% підконтрольної Україні території Донецької області до серпня 2027 року.
Реальні строки, ймовірно, будуть довшими, оскільки осінній темп 2025 року частково зумовлений сезонними погодними умовами. Домінування дронів на полі бою також не дозволяє Росії вести маневрову війну, необхідну для швидких оперативних проривів. Російські війська ще не стикалися з масштабними, щільно укріпленими містами на кшталт Слов’янська й Краматорська та не демонстрували здатності швидко їх оточувати чи захоплювати з 2022 року.
Кампанія із захоплення решти Донецької області, включно з українським “фортифікаційним поясом”, стане для Росії надзвичайно складною і дорогою з огляду на те, що російські війська також зазнали непропорційно високих втрат під час багатомісячних спроб захопити Покровськ і надалі стикаються зі значними труднощами в цьому аспекті.
– Які ключові ризики ви бачите для української армії та оборони загалом у 2026 році?
– Однією з головних причин російських успіхів на полі бою є адаптація російської армії та розвиток концепції ураження української логістики дронами на оперативному рівні, що підсилює ефективність піхотних штурмів. Україні необхідно нейтралізувати ці кампанії та відтворювати подібні ефекти проти російської логістики на оперативній глибині.
Для цього потрібна розробка засобів ураження з достатнім корисним навантаженням і дальністю 30–120 км, а також грамотного планування операцій для знищення логістичних вузлів противника. Безперервна західна підтримка залишається ключовим чинником цієї війни та критично важливою для оборони, інновацій і суверенітету України. Європейська військова допомога та закупівлі американського озброєння за європейські кошти можуть зміцнити українську оборону й навіть частково відкотити російські здобутки, за умови своєчасності та достатніх обсягів.
– Чи бачите ви зараз готовність Росії до мирного врегулювання або завершення війни? Яка ваша загальна оцінка перспектив її завершення?
– Росія послідовно сигналізує, що не погодиться на мирну угоду, яка не передбачає повної капітуляції України або реалізації максималістських територіальних вимог Москви. Володимир Путін та інші представники Кремля неодноразово підтверджували прагнення відновити політичний контроль над усією Україною.
Кремль регулярно називає українські міста, зокрема Одесу, “російськими”, а також посилається на так звані “першопричини” війни - розпливчастий термін, що фактично означає вимоги щодо знищення українського суверенітету та НАТО. Це робить будь-яку мирну угоду можливою лише за умови де-факто підпорядкування України Росії.
Сформульована Путіним "теорія перемоги" ґрунтується на припущенні, що російські війська зможуть безкінечно продовжувати поступове, повзуче просування, водночас не допускаючи проведення Україною успішних контрнаступальних операцій і таким чином виграти війну на виснаження проти українських сил.
"Теорія" Путіна також передбачає, що Захід врешті-решт покине Україну. Водночас путінські розрахунки й надалі стикаються з численними викликами як на полі бою, так і поза ним, що ускладнює здатність Росії виграти війну. Росія й досі стоїть перед серйозними завданнями - захопленням “фортифікаційного поясу” України, форсуванням Дніпра та подальшим використанням здобутків на полі бою на тлі економічних і внутрішньополітичних проблем. Війна, ймовірно, триватиме, оскільки жорсткі й негнучкі вимоги Росії несумісні з виживанням України як держави.
Для завершення війни Москва має піти на поступки на умовах, прийнятних для України, США та Європи. Європейські держави прямо пов’язали незалежність і суверенітет України з європейською безпекою. Поки українці готові захищати свою країну, а Захід - підтримувати Україну, Росія не зможе досягти своїх цілей.