Росія почала контрнаступ у Курській області і продовжує наступальну кампанію вздовж всього Східного фронту. Що відбувається на полі бою і які плани противника - в матеріалі військово-політичного оглядача РБК-Україна Уляни Безпалько.
Зміст:
Росія вже понад рік продовжує наступальну кампанію. Курська операція України не змусила ворога збавити темп на ключових для нього напрямках фронту. За останні тижні противник має просування в районі Торецька, Часового Яра, Покровська, Курахового. Він захопив Вугледар, а також активізувався на підступах до Куп'янська.
Головна мета ворога станом на зараз – вихід на адмінмежі Донецької області. І до кінця року окупанти ставлять собі за ціль повністю захопити принаймні її південну частину. Тоді як повернення контролю над Курською областю стоїть далі у пріоритетах Москви.
Українські підрозділи в Курській області перейшли до оборони. Згідно з попередніми планами Москви, війська противника мали вибити звідти ЗСУ до середини жовтня – вони вже не вклались у ці терміни, але, щоправда, деяких тактичних успіхів за останні пару тижнів їм все ж вдалось там досягти.
Ворог веде контрнаступ у Курській області відразу на кількох ділянках. Росіяни відбили район Кореневого, просуваючись на південний схід у напрямку Новоіванівки. До цього населеного пункти противник паралельно наступає і з заходу, з боку Снагості. Тут, просуваючись з заходу на схід, їм вдалось відтіснити українські підрозділи з ділянки Любимівка - Зелений шлях.
У Новоіванівці наші підрозділи поки що зупинили ворожі війська. У разі якщо росіяни зможуть просунутись далі на схід і захопити Малу Локню – вони відріжуть наше північно-західне вклинення у Курській області. Одночасно противник посилив тиск і з південного сходу від Суджі. Там йому вдалось звільнити село Борки, підійти до Плехового і Черкаської Конопельки, де точаться бої.
Джерела видання у Силах оборони називають нові дедлайни, які Кремль встановив своїм військам: до 1 лютого 2025 року – повернення повного контролю над Курською областю, до 25 лютого – створення так званої буферної зони по інший бік кордону – на територіях України.
В останні тижні також з'явилась інформація, що до Курської області Росія відправить чверть з 11-тисячного угруповання солдат з КНДР. Загалом північнокорейських військових планують залучати до підміни своїх угруповань та охорони об'єктів, однак навряд чи вони якось вплинуть на хід бойових дій.
Зараз, за даними видання, Москва акумулювала для звільнення Курської області понад 40 тисяч військ. Ситуація там насправді дуже динамічна, і навіть згадані вище населені пункти можуть переходити "з рук у руки" протягом доби. Оборона ЗСУ наразі не обвалена, однак і шанси на подальше розширення Україною курського плацдарму теж можна розглядати як відносно низькі.
Добре це чи погано – залежить насамперед від завдань, які мала на меті ця операція. Численні співрозмовники видання і у військових, і у політичних колах називають кілька версій. За однією з них, ціллю України було відволікання окупантів від їхнього наступу на півночі Харківщини. Якщо і так – то цю ціль можна вважати певною мірою виконаною. Рух росіян там з травня дійсно загальмував. Все, що за останні тижні зміг зробити ворог – це повернути контроль над частиною агрегатного заводу у Вовчанську. Значна частина військ, яка була в резерві для розвитку наступу на Харківщини – можливо, в бік Великого Бурлука або ж навіть у бік Куп'янська по правому берегу річки Оскіл – була переведена в Курську область.
Водночас на протилежному березі ситуація для окупантів складається краще. Вони вже вийшли на околиці сіл Кругляківка та Колісниківка, які розташовані на березі Осколу, південніше від Куп'янська. Поряд з ними проходить дорога з Борової на правобережжя. Вирівнювання лінії фронту по Осколу – зараз ключове завдання росіян на цьому напрямку.
У разі якщо їм вдасться дійти до цієї річки – вони створять для Сил оборони три суттєвих проблеми. По-перше – переріжуть українське угруповання на лівобережжі Осколу і загалом дуже ускладнять оборону ЗСУ на цій ділянці. По-друге – створять загрозу втрати лівобережної частини Куп'янська. По-третє – захоплення цього плацдарму спрощує для ворога подальший наступ на Лиман, і як наслідок – на північну частину Донецької області.
Друга версія щодо цілей курської операції, яка частково перегукується з попередньою – Москва нібито готувала такі ж "санітарні зони", як на півночі Харківщини, і в сусідніх українських областях. Зокрема – на Сумщині. Відтак, зайшовши в Курську область, ЗСУ діяли на випередження. На користь цієї версії говорить те, що в нинішніх планах росіян є окупація частини прикордонних районів Україні після звільнення Курської області.
Третя версія полягає в тому, що операцією у Курській області Сили оборони мали би послабити тиск окупантів на Сході і змусити Москву забрати звідти частину військ. Замість Курської області, частина якої вже третій місяць не контролюється Росією, Кремль зробив ставку на продовження окупації Донбасу.
Згідно з кремлівськими "директивами", окупаційні війська мали взяти Часів Яр ще до 9 травня. Його особливість в тому, що його меншу, східну частину від більшої, західної відділяє канал Сіверський Донець - Донбас. На початку липня ворогу вдалось підійти до каналу. Водночас з минулого тижня почала з'являтись інформація, що окупантам нібито вдалось перетнути Сіверський Донець - Донбас на південних околицях міста. Видання Bild написало, що росіяни нібито змогли прорвати оборону України на південних околицях міста. У ЗСУ стверджують, що противник не зміг там закріпитися і що подібні "набіги" ворожої піхоти відбуваються регулярно.
У разі якби окупантам справді вдалось прорватись за канал, це б у складнило оборону Часового Яру. Намагання обійти заселені міста з півночі чи півдня, а не штурмувати їх у лоб – традиційна тактика росіян. Фронтальні атаки потребують значно більших втрат в особовому складі. Приблизно за тією ж схемою вони, для прикладу, наступали і на Авдіївку.
Південніше, росіяни зав'язали бої в Торецьку. Противник взяв під контроль мікрорайон Нахалівка на сході міста. Вочевидь, ворог також уже повністю контролює Нью-Йорк, але пробитись далі на північ через село Неліпівка до іншого мікрорайону – Забалка – на південних околицях Торецька він наразі не може.
Загалом на цьому напрямку участь у боях з боку росіян бере до 20 тисяч осіб. Тоді як на Покровському напрямку – щонайменше втричі більше. Місто Покровськ залишається ключовою ціллю противника на всьому фронті. Зараз усі дії ворога на цій ділянці спрямовані, скоріше, на підготовку наступу на це місто, але не на безпосередній прорив у нього. Росіяни знаходяться в семи кілометрах від Покровська.
На Покровському напрямку за останні тижні противник зміг просунутись з боку Гродівки через річку Журавка, і з боку Новогродівки – до Лисівки та Сухого Яра. Крім того, росіяни підійшли з півночі, сходу та півдня до міста Селидове, що стоїть фактично на шляху до Покровська.
Найбільш загрозливим є просування противника саме південніше від Селидового. Це, по суті, "стик" Покровського та Курахівського напрямків та флангів угруповань росіян "Центр" та "Юг". По-перше, успіхи окупантів на правому фланзі Курахівського напрямку (район Цукуриного та Гірника) створюють ризики оточення Селидового і наближають їх до битви за Покровськ. По-друге – загрожують оточенням наших угруповань, що обороняються на півночі від міста Курахове – в районі Курахівського водосховища та селища Курахівка. По-третє – наближають ворога до самого Курахового. Тобто просуваючись на цій ділянці, окупанти вирішують для себе кілька завдань.
До Курахівського водосховища росіяни наступають з двох сторін – не тільки з півночі, а й зі сходу – біля Максимільянівки та Острівського. Саме Курахове знаходиться на південь від цієї водойми. Від позицій противника до міста – близько двох кілометрів.
Курахівський напрямок напряму пов'язаний з розвитком подій на ще одній ділянці – район Вугледара. Сили оборони майже два роки тримали це місто, поки росіяни не прорвались з південного заходу – з боку Павлівки, і з північного сходу – з боку Водяного. Подальшого прориву не відбулось, однак тепер ворог може розвивати наступ як на захід – в напрямку Великої Новосілки, так і на північ – стискаючи "півкільце" між Вугледаром та Кураховим.
Окупантам вдалось здобути найбільше тактичних успіхів на півдні Донецької області. Тому, ймовірно, саме туди вони і будуть спрямовувати свої зусилля в наступні місяці. А надалі можуть переключити свій фокус як на північ Донеччини, так і на сусідню – Запорізьку область.
Як і Україна, Росія теж в очікуванні виборів у США та приходу нової адміністрації Білого дому. І Кремль буде намагатися сповна використати часове "вікно" до інавгурації американського президента, який, напевно, сформує свою нову (чи стару) політику щодо війни.
Навряд чи це будуть серйозні прориви – ризик обвалу фронту для України поки не проглядається. Москва, скоріше, продовжить повзучі штурми піхоти за підтримки артилерії. І те наскільки буде вдалим це просування залежить навіть не стільки від Росії, а від боєздатності українських військ і їхньої можливості витримати ворожий натиск.