"Роботи не кровоточать": інтерв'ю з командиром підрозділу ударних НРК NC13

Головне:

• Технології замість людей: Підрозділ ударних НРК "NC13" 3-ї ОШБр за 9 місяців провів понад 419 успішних місій у глибокому тилу ворога (на глибину до 20 км).

• Рекордні показники логістики: Наземні роботизовані комплекси беруть на себе 80% логістики операції та виконують 90% важких евакуацій поранених.

• Нова тактика: Успішно застосовується унікальне десантування невеликих роботів-камікадзе у тил ворога за допомогою важких бомбарів ("вампірів"), що дезорієнтує окупантів і зриває штурми.

• Головний принцип: "Роботи не кровоточать" – залізо бере на себе небезпечні рутинні завдання заради збереження життів українських піхотинців.

У вересні командир Третього армійського корпусу, генерал Андрій Білецький повідомив про проведення контрнаступальної операція "Вівальді" в районі Лимана – на півночі Донецької області. А підрозділ, яким керує Зінкевич, у ході цієї операції десантував НРК у тил противника.

– У всіх на слуху масштабна операція "Вівальді". Чому саме така назва?

– Я думаю, що "Вівальді" дуже простий для сприйняття. Музика має цікаві переходи: вона може бути спокійною-спокійною, а потім у моменті дуже швидко перейти в якийсь драйвовий формат. Тут є чітка паралель. Все було спокійно протягом літа, а тут оп – і почався драйв на початку осені.

Операція поділена на сезони, вона продовжується, і це наймасштабніша операція за всю історію Збройних сил України за дуже довгий термін. Звільнено більше 125 квадратних кілометрів — це дуже серйозні масштаби. Проти нас стоять три армії противника (20-та, 25-та та 1-ша танкова), але завдяки чіткому плануванню та операційному рівню командування на чолі з бригадним генералом Андрієм Білецьким вдається тримати ситуацію під контролем і відсувати їхні склади забезпечення за територію України.

– Ваша взаємодія з важкими бомбарами ("вампірами"), які доставляють НРК за 10 кілометрів і далі – це унікальна історія. Як виникла ця ідея?

– Отак і виникла – з якогось такого, мабуть, дурного жарту. Сиділи і думали: "Було б прикольно, якби можна було маленькі роботи, напаковані вибухівкою, десь скидувати в тилу противника". Ми працюємо з наземними роботизованими комплексами близько трьох років. Починали ще на Авдіївському напрямку у 2024 році з логістики та евакуації. А потім почали застосовувати їх для ударних місій.

Я сам до початку застосування НРК був командиром штурмових груп, брав участь у боях на Бахмуті, Авдіївці, Харківщині. І тепер все управління підрозділу "NC13" – це колишні піхотинці, які добре знають поле бою і розуміють, де робот потрібен, а де ні.

Саме десантування НРК з важких бомбарів – це повноцінна ідея нашого підрозділу. Це глибокий тил ворога, де він там почувався в безпеці. А тут неочікувано роботи прилітають, десантуються і йдуть на виконання завдань: ураження логістики, командних пунктів, складів, точок накопичення піхоти. Це сіє шалену паніку в їхніх рядах.

Були випадки, коли піхота противника відмовлялася рухатися вперед, думаючи, що зайшла наша розвідка або ДРГ. А якось ми ліквідували чотирьох окупантів на маршруті, і тим самим повністю зірвали ворожий механізований штурм, бо командування довго не вірило бійцям, що "щось прилетіло, а потім поїхало".

– Розкажіть про самі машинки. Яка їхня вага, схема роботи?

– НРК – це дуже загальне поняття, як "комп'ютери": є стаціонарні системи, є ноутбуки, є кишенькові гаджети. Вони бувають дуже різними за формою, вагою, запасом ходу і прохідністю.

Великі НРК – це в більшості логістика та евакуація (везти вантажі на передній край або забирати поранених).

Ударні НРК – це громіздкі комплекси з кулеметами чи гранатометами, а також середні та маленькі НРК-камікадзе з вибухівкою.

Працюють вони на акумуляторах. Все залежить від того, яку вагу відвести під акумулятор, а яку – під вибухівку. Стояти в засідці та чекати на ціль робот може стільки, скільки потрібно. Як я кажу: "Якщо мені скаже командир, що він хоче, щоб цей робот бачив, чув, і навіть, якщо треба, щоб він щось відчував, ми зробимо так, що йому прийдеться це робити".

– Які результати показує підрозділ за час своєї роботи?

– Ми опублікували результати роботи підрозділу за 9 місяців. За цей час ми провели більше ніж 419 успішних ударних місій по командних пунктах, бліндажах і точках накопичення на глибину до 15-20 кілометрів.

Якщо порахувати, скільки піхоти, штурмовиків чи розвідників знадобилося б для виконання цих завдань, виходить близько 6 тисяч осіб. За цими цифрами – збережені життя наших бійців.

У масштабах усього Третього армійського корпусу (5-6 бригад) цифри вражають ще більше: 90% важких евакуацій поранених відбуваються за допомогою НРК.

Щоб евакуювати одного важкого пораненого піхотою, треба мінімум чотири людини, які під ворожим небом самі стають мішенню. Один робот рятує не лише пораненого, а й усю евакуаційну групу.

80% логістики в рамках операції "Вівальді" виконують НРК. Ефективність виконання запланованих ударних операцій нашими роботами сягає 85%.

Командир корпусу Андрій Білецький дав чітку вказівку максимально зняти небезпечні рутинні процеси з піхотинців. Людське життя безцінне, а роботи не кровоточать – залізо можна відновити.

– Забезпечення НРК – це повністю держзамовлення чи звідки беруться кошти на такі комплекси?

– Ви зачіпаєте дуже болючу тему. Держава не може забезпечити все у потрібній кількості, а на початках цього забезпечення взагалі не було. Все трималося на чистій ініціативі бійців, волонтерах, власних коштах. Бригада і командування допомагають настільки, наскільки це можливо, адже потрібні не просто роботи, а майстерні, інженери, логістика, командні пункти.

Але в ЗСУ це завжди так працює: спочатку ти довго доводиш на ентузіазмі, що це робоча і необхідна річ, а потім ця машина починає потроху розкручуватися. Ми продовжуємо шукати ресурси, інвесторів, бо знаємо, заради чого це робится – заради збереження наших людей.

– Хто керує цими роботами у вашому підрозділі?

– Колектив дуже молодий, середній вік – близько 22 років. Є хлопці й дівчата 18-20 років. І дівчата виконують завдання на рівні з хлопцями. Наприклад, другий за результативністю оператор у всьому підрозділі (з позивним "Фіксік") – це дівчина 20-21 року.

А найрезультативніший оператор наземного камікадзе у нас – боєць із позивним "Радік", який через поранення втратив обидві кінцівки і пересувається на високих протезах. Він дуже любить жартувати: "Пі**ри втікають від тіпа без ніг". Він кайфує, коли управляє роботом і успішно ліквідовує ворога на відстані.

Бувають і кумедні ситуації. Наприклад, під час десантування окупанти інколи підходять до незнайомого робота, заглядають у камери, махають рукою – не розуміють, що зараз буде. Або думають, що хтось загубив засіб, і намагаються вкрасти (а камікадзе важить чимало, треба кілька людей). Потім чуємо їхні перехоплення в момент вибуху.

Ми не воюємо класично. Завдяки технологіям, РЕБу, БПЛА, наземним роботам ми робимо крок уперед перед противником і робимо все, щоб наблизити технологічну перемогу України.