Як українці відзначали зимові свята у давнину, як нашим предкам вдалося зберегти традиції під час радянської заборони й чи доцільно було переносити Різдво на 25 грудня, – в бліц-інтерв’ю РБК-Україна.
Головне:
Різдво для українців завжди було не просто святом, а цілим світом обрядів, символів і вірувань, що передавалися з покоління в покоління. Попри радянські заборони, переслідування колядників і спроби стерти національні традиції, українці зуміли зберегти свою різдвяну культуру – від дідуха й коляди до щедрівок та вертепів.
РБК-Україна розпитало академіка, директора Інституту народознавства НАН України Степана Павлюка про різдвяний цикл свят та українські традиції у цей період.
– Різдвяний цикл розпочинається від Миколая і завершується на Водохреще. Як українці колись готувалися до цих свят?
– Святкові ритуали мають історичну глибину, але вже зараз важко відстежити, коли зародилась певна традиція. Їх передавали від діда-прадіда. Є зафіксовані обряди із ХІХ століття, дещо з ХХ-го, але вони додаються ще й до сьогодні. Звісно зараз вже нема тої емоційної забарвленості, але добре, що толеруються колядки, вертепи, різдвяні фестивалі.
Традиція робити подарунки на Миколая існує віддавна, її благословила церква. На це свято кожен дбав, щоб бути благодійником. Батьки, дідусі й бабусі намагались потішити дітей, але робили це так, наче подарунок від Святого Миколая.
Готуючись до різдвяних свят, українці, перш за все, дбали про моральне очищення, бо з народженням Христа, народжувалась нова віра й сподівання. Цей період був магічним, містичним, емоційним. Якщо люди розуміли, що чимось провинились протягом року, то йшли сповідатись. Це було більш значимо, ніж дотримання матеріальних обрядів, як от частування на свята.
Головне, щоб на Святвечір приходили із чистою душею й совістю. Традиційно на святковому столі мало бути пісних 12 страв: кутя, різні вареники, голубці, розсоли тощо. Вважалося, що ця сакральна цифра пов’язана із 12 апостолами Христа.
– Якими обрядами супроводжувався Святвечір?
– Напередодні Різдва у хаті на підлогу стелили солому, це символізувало ложе, на якому народився Ісус. Господар вносив у хату дідух. Цей сніп – збіжжя, вирощене самим же господарем. Це символ достатку, подяка за отриманий урожай у цьому році. Адже, українці, щоб зберегти урожайність, часто перед посівом кропили поле свяченою водою, кидали у ріллю шкаралупку з великодніх яєць тощо. У такий спосіб люди поєднували прагматизм із духовними міркуваннями.
На Святвечір згадували померлих. Люди вірили, що душі треба задобрити словом чи певною дією. Впродовж року українці не мали великої можливості це робити через побутові справи, а на Різдво це особливо акцентувалося.
Після вечері на столі залишали страви, бо вірили, що душі предків прийдуть на свято. Обов'язково частували худобу – заносили їй їжу у стайню. Це показувало єдність, згуртованість всього нашого буття – що так само увага приділялася не тільки людям, але й тим, хто потрібний був для праці.
На саме Різдво всі дорослі йшли до церкви на богослужіння, де священник давав настанови, закликав громаду не оминати увагою бідні сім’ї, допомагати їм у цей період. Також спільно колядували.
– Тексти найдавніших колядок не містять християнського наповнення, чому так?
– Були церковні пісні і були світські, де оспівували родину, господарство й все інше, бо колядки мали охоплювати змістом всі сфери життя. Ті, які присвячувалися новонародженому Ісусові, благословляла церква. Разом зі світськими вони ставали єдиним пластом духовної культури.
Під час колядування виконувалася церковна пісня, а тоді вже світська для господаря, господині, господарства. Такі пісні резонували в суспільстві, тому "розмножувалися", їх почали створювати на всі випадки життя.
До коляди були залучені фактично всі вікові верстви, діти теж прославляли новонародженого Христа.
– Чи є свідчення з якого періоду з'являється вертеп і чим він особливий у відтворенні народних свят?
– Українському вертепу кілька століть, вже у ХІХ-му ми мали вертепну школу. Крім біблійних персонажів – Ісуса, Ірода, з часом вводиться чорт, жид, циган, москаль. Такі вертепні гурти були соціально зорієнтовані, вони показували життєві драми і формувалися так, щоб суспільство краще сприймало це дійство.
– Десь на початку ХХ-го століття в українців з'явилась ялинка. Як вона у нас прижилася?
– Дійсно, у якийсь момент цей ритуал дійшов до нас. Це було естетично і цікаво у контексті прикрашання, але століття тому це не було масовим. Ялинка тоді не стала важливішою за головні ритуальні символи Різдва, зокрема дідух. Ялинка була ще одним елементом, яким можна було доповнити Святвечір.
– Під час встановлення радянської влади в Україні комуністи забороняли Різдво. Як нам вдалося зберегти традиції?
– Взагалі, збереження – це постійна історична риса українців. Навіть при репресіях нам вдавалося зберігати і себе, і традиції.
Більшовики протестували проти вертепу, бо там був жид, москаль. Ці образи нервували тодішню владу. Вони цілі репресивні загони кидали на вертепи, а от колядників менше переслідували.
У ті часи гурти колядників приходили одне до одного тільки вночі, але навіть тоді їх розганяла поліція. Звичайно, на другий день цих організаторів вже в конторі допитували, вони мали чимало клопоту. Але це не означало, що люди не збиралися для святкування. Тишком-нишком, але навіть у найжорстокіші часи в селі у морозні вечори можна було почути коляду.
У нашому селі був цікавий випадок з вертепом. Якось у Волосянку, що на Сколівщині, приїхали районні партійні керівники, щоб показово розігнати вертеп і навести страх на всіх інших. Ну от Перший секретар побачив гурт ряджених молодиків, й захотів себе проявити – вловити когось із вертепників. Перед ними бігало чортеня, але не давало себе спіймати. Той ганявся за ним, ганявся і врешті вхопив за хвоста. Виявилося, той був зроблений із колючого дроту – Перший секретар всі руки собі подряпав, що ще більше його розізлило.
– Які різдвяні традиції радянській владі вдалося знищити?
– Хоч і вертепні "походи" були, але знищити традицій не вдалося. За часів Незалежності України все відновилося. Звичайно, вже дещо у видозміненому стані, але знищити наші обряди комуністи не змогли.
– Як наші предки в давнину відзначали Новий рік?
– По-різному. Десь активно водили Маланку, десь переважали жіночі гурти щедрівників, десь дитячі. Було дуже різноманітно, але все було присвячено прославлянню народженого Христа.
Напередодні Нового року на Щедрий вечір українці влаштовували спільну вечерю, потім могли йти в гості до родичів, сусідів. А от посівати на Новий рік переважно ходили хлопчики, дівчаток спершу не залучали. Згодом з’явились змішані гурти.
– Чи погоджуєтесь з тезою, що радянська влада популяризувала Новий рік із курантами опівночі, щоб відвернути увагу від Різдва?
– Безумовно, це ж формувалося не тільки заборонами – різні структури створювали псевдосвята, щоб наповнювалися віршами, піснями про славу тих, хто знищував справжні традиції.
– Різдвяний цикл закінчувався на Водохреща. Яких традицій дотримувались на це свято і чи купались колись українці в ополонці?
– На Водохреще освячували воду, це було ще одне очищення, яке ставало людям оберегом на цілий рік. Потім будь-яку справу могли розпочинати з освячення цією водою. Це надзвичайно активно було введено у сільський побут.
На річках та озерах урочисто прорубували ополонки, це супроводжувалося церковними піснями. Дійство давало людям певний емоційний заряд. Є певні свідчення про купання на Водохреща, але це не було масовим і показовим, як зараз. Насправді по селах це робили зрідка, хіба якісь сміливці, щоб похизуватись.
– А як перенесення Різдва на 25 грудня вплинуло на збереження традицій?
– У зміні дати є і моя заслуга, бо я давно морочив голову патріарх-предстоятелю Української греко-католицької церкви Любомиру Гузару про перехід на новоюліанський календар, але тоді це було не на часі.
Також я звертався до його наступника Святослава Шевчука, а потім навіть до Нунція (постійного дипломатичного представника Папи Римського в державах, – Ред.) направив копії цих листів і попросив посприяти у цьому питанні. Зрештою ми отримали результат. Ми мали перейти на одне літочислення із західним світом, бо це природно, адже у нас одне світило.