На рівні почуттів: як будувати діалог про повернення українців з вимушеної еміграції

– Як, на вашу думку, проєкту про повернення працювати й взаємодіяти з різними аудиторіями українців за кордоном, коли інформаційна війна намагається переконати весь світ, що Україна в руїнах і життя тут зупинилося?

– Маємо розуміти, що таку об'єктивно складну ситуацію ворог не може не використовувати для посилення своїх наративів, щоб максимально протистояти поверненню українців додому та консолідації українського суспільства. Але водночас це не має зупиняти нас у порушенні теми "великого повернення".

За аналогією з великим переселенням народів, ми можемо говорити про велике повернення тих понад 5 мільйонів людей, які змушені були покинути свої домівки. Звісно, основна проблема зараз – фізична безпека через посилення російських ударів, зміна їхнього часу та нові технології, які застосовує ворог. Та все ж ми не повинні припиняти діалог про необхідність повернення українців. І це потрібно не тільки нам.

Люди, які виїхали, самі хочуть повернутися, хочуть жити там, де і колись, відчувати своє коріння. Україна, держава, міста – це передусім люди. Важливо зберегти не лише кордони й території, а й наповнення цих територій людьми.

– Розкажіть, будь ласка, трохи більше про проєкт. Чи підтримують його реалізацію іноземні партнери?

– Ми працюватимемо як складова проєкту "YOUA – формуємо нові шляхи, будуємо майбутнє України", що впроваджується за дорученням Уряду Німеччини та імплементується Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH.

Якщо глобально, то завдання YOUA комплексне – посилення спроможності українських партнерів на національному та місцевому рівнях для підтримки процесів повернення та реінтеграції громадян України. Це і проведення соціологічних досліджень, і створення практичних інструментів як-то цифрової платформи “Додому” з чітким шляхом повернення в Україну, і робота з громадами. Ми цінуємо підтримку наших партнерів з Німеччини, які розуміють важливість суспільного діалогу в цій тематиці. Наша громадська організація зосередиться на розбудові комунікації з діаспорою.

– Тема повернення дуже чутлива. Як комунікувати, щоб не поглиблювати прірву між тими, хто поїхав, і тими, хто залишився? Адже це одна з найулюбленіших тем для маніпуляцій нині.

– Цього року ГО "Інтерньюз-Україна" разом із дослідницькою компанією CAT-UA аналізували лінії розколу в дискусіях усередині країни. І виявили, що серед восьми досліджених тем найвищий рівень розмежування й напруги викликала саме тема виїзду українців за кордон та їхнього повернення – 43%. Прояви розуміння позицій одне одного були доволі поодинокими, і це не може не занепокоювати.

Для нас це чіткий сигнал: потрібен діалог. Як його досягти? Діалог має відбуватися за принципом рівний рівному. Це має бути розмова про болі, які є у всіх, хто переживає вторгнення, їх проговорення для пошуку порозуміння. Є міф, ніби всі, хто виїхав, живуть як так званий "батальйон Монако". Проте більша частина з тих 5 мільйонів перебуває в зовсім інших умовах, ніж експолітики чи селебрітіз.

В Україні побутовий комфорт і сервіси розвинені надзвичайно високо, і втрату цього комфорту "під рукою" відчуває дуже багато вимушених переселенців. Інша система, інші ціни, медицина, освіта, чужий ландшафт – до цього всього треба пристосовуватися. Є дуже дбайливі host families, але є й випадки токсичного ставлення чи зростання ворожості до українців, що психологічно дуже важко переживати.

– Чому навіть у безпечних країнах українці часто не відчувають себе щасливими, і як відновлення втрачених соціальних зв'язків пов'язане з ідеєю повернення додому?

– Одна з основних проблем, яку ми, можливо, не помічаємо з України, – це соціологічно й психологічно доведена травма переселення. Вона особливо важка для української ментальності, бо ми дуже вкорінений народ, а не номади чи кочовики. Втрата свого коріння сильно підриває і психіку, і фізичний стан.

Перебуваючи в сприятливих безпекових умовах за кордоном, люди не відчувають комфорту через так звану "соціальну смерть" або "соціальний смог" – коли твої звичні соціальні зв'язки повністю зруйновані, а нові не здатні їх замінити. Українці швидко адаптуються, навіть у містах під постійними тривогами будують життя. Але за кордоном через втрату цього соціального тла люди можуть почуватися більш загубленими й вразливими.

– Чи можуть амбасадори проєкту стати містками між людьми в Україні та за кордоном, не перетворюючись на черговий офіційний канал комунікації, який дратує? І наскільки ви вірите в успішність підходу "рівний рівному" взагалі?

– Ми якраз намагаємося не говорити надто дидактичним тоном, а спілкуватися на рівні людських почуттів. Повернень в Україну було кілька хвиль: наприкінці 2022 року, у 2023-му, коли стабілізувалася ситуація на фронті. Люди поверталися до своїх громад – і внутрішньо переміщені особи, і ті, хто виїхав за кордон.

Ми знаємо багато таких історій. Їхні героїні, бо найчастіше йдеться саме про жінок, і стають амбасадорками нашого проєкту. Через них ми прагнемо комунікувати з тими, хто з різних причин поки не може чи не хоче повернутися, бо досвід конкретної людини завжди буде більш зрозумілим, ніж абстрактні заклики. Пряма агітація зараз не працює.

Важливо зазначити, що ми не прагнемо впливати на рішення людей щодо повернення, якось їх підштовхувати. Зараз важливо саме почати діалог і в його процесі довести, що варто не лише говорити, а й слухати. Тому до проєкту будуть залучені фахівці-фасилітатори, зокрема і психологи.

– Зважаючи на те, що наша реальність набуває рис перманентного конфлікту, як ви збираєтеся вимірювати результативність та успішність проєкту з повернення?

– Ми не можемо безпосередньо контролювати кількість людей, які повернулися. Хоча це наша кінцева мета, об'єктивні фактори заважають конкретним планам. Але ми здатні виміряти рівень системних розломів у суспільстві. Можемо досліджувати ставлення й рівень напруги всередині країни – наскільки змінюється позитивне чи негативне сприйняття тих, хто виїхав, з боку тих, хто залишився. Так само ми можемо вимірювати динаміку змін у поглядах українців у діаспорі.

Крім того, ми вивчаємо сам дискурс: як змінюється тематика переселення, які теми в діалозі працюють, а які ні, яких спікерів, з яких сфер краще залучати як амбасадорів.

– Для поширення історій повернення проєкт планує використовувати мову мистецтва – випустити книжку і фільм. Як взагалі художні та документальні підходи можуть сприяти внутрішньому діалогу, коли пряма розмова може бути надто болючою?

– Мистецтво – чудовий інструмент, так звана "м'яка сила". У стратегічних комунікаціях можна діяти прямолінійно, але це не завжди дає бажаний ефект. Коли ми створюємо дискурс і відповідну атмосферу навколо теми, вплітаємо її в різні контексти, це потребує більше часу й зусиль, але довгостроково дає сильніший ефект і закарбовує меседжі глибше.

Культура й художні образи говорять метафорами. Вони не кричать у лоб: "Повернись, бо ти українець, згадай рушник, який тобі мама простелила!". Художній образ дозволяє індивіду самому сформувати ширшу картину.

Це не перший наш мистецький експеримент. Ще до повномасштабного вторгнення ГО "Інтерньюз-Україна" працювало на межі громадського активізму, комунікацій та художніх засобів. Разом із художниками з кількох країн ми робили інтерактивну виставку про переселення людей після 2014 року з Криму та Донбасу "Вмісти своє життя у валізу".

Ми запрошували людей, які ще не мали такого досвіду, у кімнату – звичайну "хрущовку" чи "чешку" – де за короткий проміжок часу треба було зібрати так звану "тривожну валізу" і швидко виселитися. Тоді це був величезний шок для відвідувачів. А в наступній кімнаті пропонували VR-досвід того, куди люди потрапляли після втечі з дому. Я досі пам'ятаю, як із-під VR-окулярів у людей текли сльози.

Зараз ця "віртуальна реальність", на жаль, стала нашим щоденним життям, і сльози течуть уже без окулярів. Але це означає, що ми маємо застосовувати художні інструменти, щоб, з одного боку, привернути увагу до конкретних проблем, а з іншого – допомогти людям пережити й вилікувати травми.

Проєкт "Посилення діалогу щодо повернення та реінтеграції через ініціативу амбасадорів" реалізується ГО "Інтерньюз-Україна" у межах проєкту "YOUA – Формуємо нові шляхи, будуємо майбутнє України", що впроваджується за дорученням Уряду Німеччини та імплементується Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH.