Рік знущань та погроз. Як живуть українці на окупованих Росією територіях

Велика частина нашої держави все ще залишається під окупацією РФ. Хтось вже майже дев’ять років, хтось рік відчуває на собі усі ті жахи та поневіряння, які росіяни хотіли принести на всю територію України. РБК-Україна поспілкувалось з кількома людьми, які вимушено залишились в окупації та все ще чекають на звільнення від Росії.

Рік тому російські метастази розповзлися по території України, утворивши велику окупаційну пухлину. Сьогодні в диктаторському режимі живуть тисячі українців, які вже не мають вибору. Їм залишається тільки чекати визволення Збройними силами України.

А поки тимчасово окуповані Рубіжне, Енергодар та Скадовський район Херсонської області живуть за правилами окупантів. Як себе поводять росіяни, що відбувається в цих населених пунктах – в матеріалі РБК-Україна.

Енергодар. "Людей, яких забирали "на підвал", більше ніхто не бачив"

Андрій живе в окупованому Енергодарі – місті, яке розташувалось на березі Каховського водосховища і на території якого працює Запорізька атомна електростанція. Поки весь світ спостерігає за подіями на ЗАЕС, цей хлопець знає, що таке жити на "пороховій бочці". І загроза не лише від станції. Українці, які залишаються в Енергодарі, живуть під прицілом російського автомату. Окупаційний режим все більше закручує гайки.

"Обстріли в місті так і продовжуються. Військові почали жорсткіше відноситись до мешканців, які не отримали паспорт. Наприклад, після питань про паспорт побили декілька чоловіків, коли вони йшли додому. І виїхати з міста ми просто так не можемо, ввели спеціальну перепустку", – поділився він.

За його словами, місяць тому окупанти оштрафували та конфіскували товар у всіх магазинах, які приймали гривні. Так само вишукують людей, які займаються обміном валюти і забирають в них всі гроші.

"Людей, яких забирали "на підвал" і типу "депортували", ніхто так і не бачив. Тільки кажуть, що бачили, як вони працювали під автоматами десь у Василівці", - розповів хлопець про панування окупантів на українській землі.

Окупанти на ЗАЕС (Фото: GettyImages)

Андрій зараз намагається рідко виходити на вулицю та проживати "звичайне" життя в окупації. Він говорить, що загалом і вода, і опалення є, хоча світло часто вимикають.

"До нас у місто світло йде з Криму. А чому його вимикають, ніхто правду не напише, бо є багато варіантів: перекидають техніку; ЗСУ роблять свою справу; просто щось зламалось. Росія ніколи не визнає, що в неї щось йде не так, як треба", – вважає хлопець.

В місцевих, за його словами, настрої різні: проросійські місцеві радіють, але більшість чекають на ЗСУ і намагаються їм всіляко допомагати.

Скадовський район. "Зараз вони поводять себе ще більш нахабно"

З березня жителі Херсонської області відчули на собі умови окупації. Село, в якому живе пані Олена, різко перейшло під тимчасовий контроль російських військ. Коли росіяни масштабно вторглись на територію України, жінка готувалась до святкування дня народження сина.

"Син подзвонив нам о пів на шосту ранку і сказав, що розпочалася війна. Ми почули, що щось бахкає та гуде. Вийшли на вулицю, а там такий хаос. Тоді приїхав наш вже колишній голова села і сказав, щоб ховались в бомбосховища і нічого не боялись", – поділилась жінка з виданням.

У населеному пункті, де живе Олена, з першого дня літали гвинтокрили та літаки. Коли окупанти зайшли в село, люди їх боялись. Ті, тим часом говорили, що ніби-то тепер "українці заживуть краще".

"Зараз вони поводять себе ще більш нахабно: ходять по хатах, виривають замки з дверей будинків, перекидають усе в кімнатах. Лазять в телефонах, перевіряють, у кого є Telegram, чи українські SIM-карти, видаляють застосунки ПриватБанку та Ощадбанку. Також почали красти у людей автомобілі, генератори, взагалі усю техніку у тих, хто вже виїхав з села", – розповіла жінка.

Росіяни перевіряють молодих хлопців, чи служили вони раніше, чи не служать зараз. Люди від страху навіть попалили армійські фотографії своїх синів.

Росіян не хвилює, що це вони прийшли зі зброєю до українців. В їхній голові наче відсутня логіка. І попри пропаганду про "братерство", вони не розуміють українців, що у двох народів зовсім різні менталітети та світогляди.

Якось чоловік з села, де живе Олена, зник після того, як сказав російським солдатам, що він громадянин вільної країни, де має свободу слова і може говорити те, що думає. Потім виявилось, що окупанти його забрали "на підвал", де катували, допитували, били та змушували копати окопи. З часом відпустили додому ледве живого.

Решта Херсонської області очікує на звільнення після деокупації облцентра (Фото: GettyImages)

Росіяни часто грабують людей, яким доводиться якось виживати в умовах окупації. Води в цьому селі не було 10 місяців, бо тривали ремонтні роботи. Росіяни привозять вугілля, сказали можна користуватися безкоштовно. Від цих "подачок" населення поділилось на дві частини: на тих, кому байдуже "який прапор" і радіють вугіллю, за яке не треба платити, і на тих, що вірно чекають на звільнення з-під окупації.

"Найбільше боїмося того, що вже давно не бачили своїх рідних і що не зможемо побачити їх найближчим часом. Ми сподіваємось, що нас скоро звільнять. Бо терпіти вже немає сил", – поділилась жінка.

Рубіжне. "Росіяни самі б'ють по своїх позиціях"

У Рубіжному були одні з найважчих боїв за час повномасштабної війни. З першого ж дня в режимі нон-стопу летіли по 300-400 снарядів по кожній українській позиції. Армія ворога кидала авіабомби на цистерни з азотом, від вибуху яких стирались великі будинки, а хімічна отрута з яких розліталась по всьому місту.

Сьогодні Рубіжне під окупацією. Місцеві жителі, з якими у РБК-Україна вдалось вийти на зв’язок, розповідають, що потрохи прибирають в місті, відновлюють стовпи ліній електропередач, хоча це не сильно допомагає. Населений пункт після приходу росіян все рівно виглядає жахливо.

"У такому легендарному місті як Сєвєродонецьк відновлення "кипить". Реально роблять дахи житлових будинків, вікна, балкони, та як і в Рубіжному. Начебто безкоштовно, але точно не знаю. А взагалі. Руїни стоять, розбита техніка відпочиває. Така собі романтика", – поділився з виданням місцевий.

Говорить, що інтернету у них немає. Хлопець часто залишається наодинці з думками, від яких ще більше "добиває". Він бачить навколо одні руйнування і чекає, коли український прапор повернеться до його міста.

"Неодноразово був свідком того, як росіяни самі б'ють по своїх позиціях. Був свідком того, як РСЗВ било з мого міста кудись на схід. Після чого надходили повідомлення, що нібито їх обстріляли", – поділився співрозмовник видання.

Російський загарбник у Сєвєродонецьку (Фото: GettyImages)

За його словами, в окупованому місті восени давали роботу типу охорони закладів чи прибирання вулиці. За це платили 25 тисяч рублів у місяць. Пенсіонери почали отримувати виплати від окупантів у 10 тисяч рублів. Росіяни видають гуманітарку: тушонку, крупи, борошно, макарони. У магазинах товари є, але мінімум і дорого.

"Загалом солдати поводять себе нейтрально, місцевих не чіпають. Але є деякі, які дивляться на тебе з претензією. Можуть відбирати якісь речі, які їм сподобаються", – розповів хлопець.

Російські солдати, говорить він, можуть показово пригостити дитину шоколадкою або подарувати шеврон. Малеча, за його словами, не розуміє, що вони вороги. Але це все рівно не змінить ставлення до окупантів, які принесли стільки горя в Рубіжне.

***

Російська ворожа пухлина досі залишається в українських містах, підбиваючи імунітет всієї країни. Але ЗСУ роблять все для скорочення і повного знищення окупаційних метастазів.