Важкі мотоцикли МТ "Дніпро" виробництва київського заводу КМЗ за десятки років виробництва мали цілу низьку моделей і модифікацій. І певно, найцікавішими – і найкориснішими – стали машини "повноприводної" серії. Навколо них створився цілий культ – чому?
Про головні секрети мотоциклів МТ "Дніпро" з двома ведучими колесами читайте в матеріалі РБК-Україна.
При підготовці статті були використані матеріали Autocentre, музею "Колеса Історії" і музею "Фаетон".
Прохідність мотоцикла важкого класу з боковим причепом ніколи не була гарною, але з іншого боку, саме для експлуатації у польових умовах його в першу чергу і виробляли. І якщо по сухому грунту "касіки" і МТ завжди ходили без проблем, то в багні, піску та снігу триколісний мотоцикл зазнавав чималих труднощів. Найбільш очевидним, хоча і не дуже дешевим рішенням було зробити привод на ще одне колесо, і природньо, що це було колесо коляски.
Звісно, це не дає "Дніпрові" право називатись повнопривідним, але уявити собі справді повнопривідний байк з переднім ведучим колесом доволі складно – тому по-народному мотоцикли з колісною формулою 3х2 часто звуть саме так.
Мотоцикли Київського мотоциклетного заводу КМЗ з ведучим колесом коляски спроектували на початку 1960-х для потреб армії, і у вільний продаж вони не надходили аж до кінця 1970-тих років. Першим байком 3х2 від Київського мотозаводу була спеціальна армійська версія мотоцикла К-750М – модифікація під назвою МВ-750 (мотоцикл військовий 750 куб. см) зразку 1964 року. Крім другого ведучого колеса він мав деяке додаткове обладнання, зокрема, кронштейни для кріплення ручного кулемета і його боєкомплекту, а також зовнішній ящик для ЗІП. Кулемет міг кріпитися в похідному положенні та у двох положеннях для ведення вогню.
Вже 1978 року у магазинах спорттоварів почала з’являтись цивільна версія мотоцикла з двома ведучими колесами – МТ-12. А ще через вісім років в серію пішов потужніший МТ-16. Сталося так, що о тій порі у цивільному світі про армійські версії "Дніпрів" майже нічого не знали. Адже тоді будь-який важкий мотоцикл, незалежно від типу приводу, котирувався у хазяйновитих чоловіків достатньо високо, а на селі й поготів – там він в певних ситуаціях мав переваги перед автомобілем. І тільки з появою цивільних версій МТ з приводом на два колеса вони отримали популярність у певних колах населення – селян, рибалок та мисливців.
Досвідчені мандрівники-мотоциклісти підтвердять, що байки важкого класу не можна назвати вправними підкорювачами бездоріжжя. І навіть з активованим другим ведучим колесом ці машини не дуже жваво пересуваються по піску та бруду. Дається взнаки нерівномірне завантаження коліс і вужча за автомобільну колія, а ще – погана керованість мотоцикла 3х2, коли в нього заблоковано міжколісний диференціал. На важких шляхах від водія потребується і досвід, і фізична сила. Але в багатьох випадках ці недоліки і сьогодні переважуються явними плюсами мотоциклів цього класу – такими як компактність і доступність.
В наш час всі важкі мотоцикли МТ з опозитними двигунами та боковим причепом є предметом глибокого шанування і навіть культу. Причини цього феномену варті окремого дослідження. При тому армійські і цивільні версії КМЗ з ведучим колесом коляски особливо цінуються. Їх можна знайти у продажу у різному стані і за різними цінами. А за бажання можна перетворити звичайного "Дніпра" на "повнопривідного", придбавши відповідний редуктор і вали. І більше того, трансмісію можна зробити різних типів – з диференціалом, з блокуванням диференціала, з можливістю примусового жорсткого підключення другого колеса.
Нагадаємо, нещодавно РБК-Україна розповідало, як з'явилися мотоцикли МТ "Дніпро" і чому їх так називають.