Під час повномасштабної війни Головне управління Розвідки Міністерства оборони України провело унікальну операцію – їм вдалося знищити Ту-22М3 в глибокому тилу окупантів. Про деталі цієї та інших зухвалих операцій наших розвідників, особливості планування та виконання такої роботи – в інтерв'ю командира однієї з диверсійних груп "Ван Торна" для РБК-Україна.
Війна в Україні вже не раз довела: відвага, підготовка та нестандартні рішення здатні змінювати перебіг подій на фронті. В січні 2024 року в Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України вперше оприлюднило деякі деталі операції зі знищення Ту-22М3 в глибокому тилу ворога.
Країна дізналася, що для реалізації задуму групі розвідників під керівництвом полковника ГУР МО Олега Бабія довелося пройти пішки більш ніж 600 км по території ворога. Тоді, прикриваючи відхід побратимів, командир героїчно загинув.
В ГУР кажуть: подібні операції на території країни-агресора здійснюються постійно. На рахунку диверсійних груп української воєнної розвідки десятки таких успішних операцій. Спектр цілей широкий: від стратегічної авіації до об’єктів військової та стратегічної інфраструктури.
РБК-Україна вдалося поспілкуватися з командиром однієї з таких груп на псевдо "Ван Торн". Ми поговорили про підготовку до операцій, специфіку роботи диверсійних груп та деякі особисті моменти.
Цікава деталь: "Ван Торн" є співавтором книги, присвяченій подвигу групи Олега Бабія. "2024 кілометри: з рідними зорями крізь ворожі ночі" цієї осені виходить друком, а весь прибуток піде підтримку підрозділів, які працюють в глибокому ворожому тилу. Попереднє замовлення доступне за посиланням.
– Як формується команда, яка буде виконувати складне завдання? Це добровільно чи за наказом? Чи є конкуренція між бійцями, хто піде на те чи інше завдання?
– Для виконання даних завдань нас цікавлять лише добровольці! Якщо ми говоримо про конкретну групу, то там без психологів не обійтись. Бо людям разом бути доволі тривалий період. Тому має бути сумісність. Як у космонавтів. Щодо того, хто куди піде – ми люди військові, тому хто і куди піде – це вже за наказом керівництва.
– Що у портфелі розвідника? Якщо вирушаєте на довготривалу операцію, на довгу дистанцію в тил ворога.
– Це нагадало мені, як ми колись дали одному з молодих бійців позивний "Портфель". Він назвав так рюкзак. З 22-го року ми повертаємось до автентичної назви "наплічник". Але за армійськими речовими нормами це все ще рюкзак.
У ньому передусім те, чим ми робимо шкоду ворогу: спеціальні засоби ураження. А решта – це те, що сприяє виконанню завдань і дозволяє виконувати їх тривалий час. Спальник, каремат, запасний одяг, вода, їжа та інше.
Ексклюзивні кадри з операції бійців ГУР МО в тилу ворога, коли вдалося потрапити на 600 кілометрів вглиб РФ і знищити Ту-22М3 (надані РБК-Україна)
– Під час таких операцій чи берете з собою українські документи, чи ж фейкові російські? Який одяг підбираєте: цивільний чи, можливо, форму армії рф?
– Тут не питання в документах чи одягу. Головне вміти залишатися непоміченими. І ми це вміємо.
– Чи розповідаєте рідним про те куди вирушаєте, чи доводиться вигадувати якісь історії?
– Тема виконання завдань – табу для оточення.
– Чи варто розвідникам, які виконують такі операції, заводити стосунки та родину, зважаючи на те, що кожна операція дуже небезпечна?
– На превеликий жаль, зараз в нашій країні немає безпечних місць. Навіть Закарпаттю нещодавно дісталося. Питання лише в рівні небезпеки. Все відносно.
Операції, в яких ми беремо участь, дійсно не з простих, м’яко кажучи. Проте більшість з нас має сім'ї та продовжують захищати Батьківщину. Такий собі work-life balance.
– Як вдається проникнути на ворожу територію і не попастися там? Чи відбирають для таких операцій людей із властивим місцевості російським акцентом або ж іншими притаманними рисами?
– Не хотів би аж так деталізувати форми і методи роботи. Але можу сказати, що ми постійно шукаємо різні можливості і підходи. В цьому саме і полягає робота розвідника: проникнути і не попастися. Головне – це вміння залишатися непоміченим.
– Чи знали ви попередньо відстань, яку вам потрібно пройти? Чи вірили, що це реально здійснити?
– Все починається з підготовки. Саме там ти дізнаєшся на що ти здатен. Тому до моменту виконання завдання в тебе вже немає сумнівів стосовно своїх можливостей.
Щодо обізнаності про відстань – якщо ти знаєш ціль, а це, як не дивно, важлива умова для успішного виконання завдання, то ти маєш знати про неї все. Включно з відстанню до неї по прямій і і за маршрутом.
– За скільки днів вдалося пройти відстань? Чи був час на відпочинок та сон, поїсти. Як вдавалося поповнювати провізію?
– Виконання завдання тривало понад місяць. Ти можеш не хотіти їсти чи спати - але мусиш. Інакше не вивезеш. Щодо провізії, то ми все несемо на собі.
– Чи усвідомлювали ви, що ця операція увійде в історію як одна з найзухваліших?
– Ми просто робили те, що мали робити. Рефлексії – це вже потім, після повернення.
– Які найскладніші моменти доводилося переживати під час виконання завдань?
– Коли загубив шоколадний батончик. Дуже було шкода. Але найголовніше – я залишив сліди.
– Чи бували ситуації, коли доводилося імпровізувати й відходити від плану?
– Життя – не шаблон, тим і цікаве. Такі ситуації трапляються. До цього потрібно бути готовим і це потрібно робити. Головне не виходити за межі, які визначаються керівництвом заздалегідь.
– Наскільки росіяни готові до того, що українські розвідники можуть діяти у їхньому глибокому тилу? Чи відчували ви, що вони взагалі не очікують настільки глибоких ударів на своїй території?
– Ми маємо дуже підступного та зухвалого ворога, тому завжди повинні бути готовими до найскладніших ситуацій. Вони, напевно, теж так думають.
– Як ворог реагував після удару? Чи були спроби "зачисток" у районі вашої операції?
– Так, звісно. Тому вміння залишатися непоміченим – головне.
– Чи була небезпека потрапити в полон під час виходу з операції?
– Ризик є завжди. Тут головне твої навички та вміння. Ну і трохи везіння.
– Коли ви йшли у цю операцію на 600 км у тил ворога чи було відчуття, що це може бути "дорога в один кінець"?
– Якщо йти з таким настроєм, то ти ніколи не дійдеш. Ми були впевнені в успіху, тому що робили надзвичайно важливу справу - і досягли його.
– Який був ваш особистий "план Б", якби операція зірвалась?
– Те, про що ви питаєте, називається планом ухилення. Вони та альтернативні плани виконання завдання у нас завжди є.
– Чи думали ви, що знищення тих літаків може врятувати сотні українських життів, але вартістю ваших власних?
– Ми всі чудово усвідомлювали ризики, але воно того вартувало.
– Що для вас було найбільшою нагородою після операції?
– Коли ступаєш на рідну землю під час повернення. Таке, знаєте, дуже специфічне відчуття, яке я не знаю, як описати або з чим порівняти. Там цілий спектр відчуттів та емоцій.
– Чи змінює вас кожна операція особисто? Які риси вона формує?
– Це все про досвід. Будь-який досвід тебе змінює: твоє сприйняття, спосіб мислення, твої оцінки ситуацій чи навколишнього світу. Ти буквально змінюєшся з кожним кроком.
Для Росії ця операція стала серйозним ударом не лише по авіації, але й по репутації: з’ясувалося, що навіть у глибині країни їхня армія не захищена від українських сил. Вона має значення не лише з точки зору знищення техніки. Це демонстрація можливостей української армії діяти у будь-якій точці. Ворог тепер розуміє, що його тил не є безпечним місцем.
Знищення літаків на аеродромі – це ще й серйозний удар по моральному стану російських військових. Адже кожен такий епізод доводить: українці здатні дістатися навіть туди, куди Москва вважала неможливим проникнути.
Підрозділи активних дій – це еліта Головного управління розвідки МО України, його слава і гордість. Вони беруть безпосередню участь у бойових діях та займаються розвідувально-диверсійною діяльністю в тилу ворога. Серед представників цих підрозділів можна знайти практично будь-яку бойову спеціальність: стрільці, сапери, гранатометники, снайпери, кулеметники тощо.
Стати частиною команди, де заохочується ініціатива, бійці мають високе грошове забезпечення можна, заповнивши анкету на сайті ГУР МО.
Всі можливості кар'єри в ГУР – за посиланням.