Сім років тому закінчилась приватна історія найбільшого в Україні банку. І почалася державна сторінка історії. 18 грудня 2016 року було націоналізовано ПриватБанк, мажоритарними власниками якого були Ігор Коломойський і Генадій Боголюбов. Чому держава вимушена була забрати собі приватне дітище, яке 24 роки вірою і правдою служило своїм колишнім власникам, – нижче в матеріалі РБК-Україна.
Під час підготовки статті використовувалися публікації в українських та закордонних ЗМІ за різні періоди, дані Вікіпедії та інформація з сайту ПриватБанку.
ПриватБанк було засновано в далекому 1992 році, на зорі незалежності. Він став одним з перших комерційних банків в Україні, з часом перетворившись на найбільший в країні банк і заливши далеко позаду навіть державного монстра – Ощадбанк.
На момент націоналізації 18 грудня 2016 року ПриватБанк обслуговував рахунки понад 22 мільйонів клієнтів, приблизно 60 % транзакцій та половину всіх платіжних карток, випущених в Україні. На той момент в банку було сконцентровано близько 40 % депозитів всієї банківської системи.
На прес-конференції у грудні 2016 року, присвяченій темі націоналізації ПриватБанку, Валерія Гонтарева, яка на той час очолювала Національний банк України, заявила, що на певному етапі інспекційні перевірки НБУ виявили нестачу капіталу ПриватБанку. На 1 квітня 2015 року ця нестача становила 113 млрд гривень. В якості причин були названі криза в українській економіці загалом, та неправильна кредитна політика ПриватБанку зокрема.
Так, понад 97 % корпоративного кредитного портфеля, який на 1 квітня 2015 року становив 150 млрд грн, складали кредити, пов'язані з акціонерами компанії.
Після перевірок НБУ менеджмент ПриватБанку склав план докапіталізації та скорочення інсайдерських кредитів. Акціонер банку надав особисту гарантію за цією програмою. Але виконати її не вдалося.
Лише за 2016 рік Національний банк провів понад 30 зустрічей з власниками та керівництвом фінустанови. Регулятор неодноразово подовжував термін докапіталізації. Але станом на 1 грудня 2016 року нестача в капіталі банку зросла до 148 млрд гривень, а ліквідність банку істотно знизилася.
Банк майже рік не виконував норматив обов'язкового резервування. Прострочена заборгованість перед НБУ за стабілізаційними кредитами склала 14 млрд гривень, загальна заборгованість — 19 млрд гривень, наголошувала Валерія Гонтарева.
Згідно з дослідженням Центру економічної стратегії, результати якого свого часу оприлюднила заступниця виконавчого директора Марія Репко, бізнес-модель ПриватБанку до кінця 2016 року полягала в тому, щоб за рахунок роздрібних депозитів фінансувати корпоративний бізнес. При цьому ставки за гривневими кредитами ПриватБанку були на 4—8 процентних пунктів нижчі, ніж ставки за гривневими депозитах, які банк платив населенню. Ставки по валюті теж відрізнялися.
Замість того, аби купувати дешевше і продавати дорожче, банк робив з точністю до навпаки — брав гроші у населення під високу ставку і кредитував компанії під низьку.
Ставки за роздрібними кредитами були набагато вищими, через що, наприклад, в 2015 році зовнішній дохід ПриватБанку (тобто дохід, який банк отримав безпосередньо від клієнтів, не включаючи внутрішньо групові розрахунки) від роздрібного бізнесу виявився всього на третину меншим доходу від корпоративних кредитів. Комісійні ж доходи від роздрібного кредитування більш ніж втричі перевищували доходи від корпоративного бізнесу. І це при шестикратній різниці за сумами активів.
Олександр Данилюк, який на момент націоналізації ПриватБанку був міністром фінансів, констатував, що до певного моменту гроші ПриватБанку були виключно грошима вкладників, простих людей. І ці депозити використовувалися для кредитування бізнесу групи компаній, афілійованих з акціонерами ПриватБанку, для цілей її власників. Зрештою це призвело до проблем, і держава змушена була захистити вкладників.
В принципі ситуація, за якої ставки по кредитах можуть бути меншими за ставки по депозитах, — нормальна, якщо є істотний капітал, який здешевлює середньозважену вартість ресурсів. Це можливо також, якщо масштаби ризиків банку досить помірні, коли банк бере на себе ризики валютних різниць і таким чином заробляє. Частину витрат банк може перекривати за рахунок комісійних доходів. Але в разі, якщо ці ризики реалізовуються, — для банку наступають складні часи. Можливо, саме так і сталося з ПриватБанком.
На думку аналітиків Центру економічної стратегії, якщо в 2013—2014 році банк ще міг перекривати різницю в ставках за рахунок більш дешевих запозичень доларового ресурсу за кордоном і різниці в курсах валют, то в 2015 році грошового потоку від процентних платежів за кредитами вже не вистачало на виплату відсотків по депозитах.
Інший варіант подій всередині банку, про який говорять в НБУ і Міністерстві фінансів, полягає в тому, що ПриватБанк збирав з ринку депозити і потім видавав кредити «своїм» компаніям. Коли приходив час виплати відсотків — ці компанії просто отримували в банку ще один кредит, за рахунок якого погашали свої зобов'язання.
При цьому колишні власники банку подавали аудиторам інформацію про буцімто незначну частку пов'язаних осіб у кредитному портфелі. За даними фінансової звітності ПриватБанку за 1 квартал 2016 року, складеної відповідно до вимог МСФЗ, частка кредитів пов'язаним особам в кредитному портфелі (до вирахування резервів) становила 6,1%. При цьому порушення нормативу Н9, який в банку (за запевненнями його пресслужби) становив на той час 38,5 %, нібито обумовлено методологічними змінами НБУ.
За даними журналістів Zn.ua, в фінансовій звітності банку станом на 1 січня 2014 року зі 105,5 млрд грн загального гривневого корпоративного портфелю 102,6 млрд грн (97,5 %) були видані в Дніпропетровській області. У валютній частині портфеля ситуація виглядала так: із загальної суми в $3,797 млрд — $1,213 млрд припадало на Кіпр, $2,550 млрд — на Дніпропетровську область. Іншим регіонам відводилося менше 1 % валютного корпоративного портфеля.
У квітні-грудні 2015 року НБУ провів діагностику ПриватБанку і визначив потребу в додатковому капіталі в 113 млрд грн. Така оцінка була заснована на припущенні НБУ про погану якість кредитів, які сам банк в звітності оцінював як цілком надійні та не знецінені. За словами представників регулятора, велика частина таких кредитів видавалася на неопераційні компанії (тобто компанії, у яких не було співробітників, необхідного обладнання, які не проводили жодних операцій). Ці кошти потім перераховувалися на інші бізнеси всередині групи.
До січня 2016 року висновки стрес-тестів та результати досліджень НБУ чітко показали, що ПриватБанк зіткнувся з серйозними проблемами. Системне значення банку особливо ускладнювало ситуацію. Всі розуміли, що потенційна ліквідація ПриватБанку і як наслідок дефіцит капіталу та настання ризиків дефолту корпоративних боржників банку завдасть значної шкоди фінансовому сектору та економіці в цілому. Найкращим варіантом була реструктуризація. Тому в лютому 2016 року НБУ, правління ПриватБанку та його власники узгодили План реструктуризації.
Відповідно до Програми фінансового оздоровлення, банк у строк до 15 листопада 2016 року зобов'язався вжити комплекс заходів щодо збільшення розміру капіталу на 94,5 млрд грн. Це мало відбутися за рахунок реструктуризації кредитів шляхом переведення їх на операційні компанії з виручкою, достатньою для обслуговування та погашення боргу, внесення реальної додаткової застави, погашення кредитів пов'язаних осіб.
Водночас міжнародні партнери та кредитори України прискіпливо стежили за ситуацією. В черговому меморандумі про співпрацю України з МВФ наприкінці 2015 року була зарезервована сума 152 млрд грн — на випуск ОВДП під рекапіталізацію банків і Фонд гарантування вкладів. Більше 70 % з цих коштів залишилося невикористаним, що підштовхувало учасників ринку розцінювати цю суму як "резерв" на випадок проблем в найбільшому приватному банку країни.
Проте з часом стало очевидним, що керівництво ПриватБанку та акціонери не дотримувалися умов плану реструктуризації: терміни були зірвані, не була здійснена відповідна реструктуризація кредитного портфелю. Так, у відповідь на рішення регулятора ПриватБанк в жовтні-листопаді 2016 року провів швидку "трансформацію" кредитного портфеля на загальну суму 137 млрд грн. Банк за дуже короткий час змінює позичальників, застави, ставки, терміни і валюти по 193 кредитах.
Нові позичальники - 36 компаній - не задовольнили критерії аудитора щодо повноцінно та реально діючих компаній, і той відніс кредити до знецінених. Журналісти і нове керівництво ПриватБанку заявили про те, що новими позичальниками стали фіктивні компанії. А старі кредити, які видавалися на інші компанії, були погашені, і претензій за цими активами пред'являти виявилося вже нікому.
При цьому близько 20 % (41 млрд грн) кредитів було видано підприємствам, які торгують нафтопродуктами, 18 % (35,8 млрд грн) - компаніям, що працюють з феросплавами, 12 % (24,8 млрд грн) — підприємствам промислової хімії, 6 % (12,7 млрд грн) — авіакомпаніям, 1 % (2,7 млрд грн) — кредити підприємствам сфери туризму і футбольним клубам.
За словами на той момент директора департаменту фінансової стабільності НБУ Віталія Ваврищука, після тривалих переговорів топ-менеджмент банку визнав, що реальними позичальниками були інші компанії, а «порожні» компанії були лише посередниками.
Очевидно, що "порожні" компанії, без доходів, співробітників, виробничих потужностей не мали змоги розплатитися за багатомільйонними боргами. Яким же чином ПриватБанк оцінював кредитні ризики за такими позичальниками? Щоб не визначати резерви за кредитами вочевидь неплатоспроможним компаніям, було запущено просту схему — на папері "малювалася" застава, яка в реальному житті не мала ніякої цінності.
Майже 90% компаній-позичальників надавали банку заставу у формі так званих майнових прав на товари. Компанії заключали з такими ж непрозорими фірмами договори про поставку товарів у майбутньому. Тобто, якби позичальники ПриватБанку відмовилися повертати кредити, то банк отримав би право стягнення на ці товари у компаній-позичальників після їх поставки та їх подальшу реалізацію…
"Порожні" компанії навіть не здійснювали жодних передоплат за ті "майбутні" товари, майнові права на які передавалися у заставу банку, і навіть теоретично не могли за них розрахуватися. Загальна заявлена банком вартість майнових прав на товари у заставі за кредитами становила понад 350 млрд грн. Основні товари — нафтопродукти, марганець, феросплави.
У жовтні 2016 року НБУ разом з Ernst&Young здійснив попередню перевірку здатності ПриватБанку дотримуватися нових правил оцінки кредитного ризику та правил проведення операцій з пов'язаними сторонами. В результаті було виявлено очікуваний дефіцит регулятивного капіталу у розмірі 146,4 млрд грн.
Цей результат і той факт, що керівництво ПриватБанку та акціонери, очевидно, не виконували вимоги Плану реструктуризації, означало, що НБУ був зобов'язаний визнати ПриватБанк неплатоспроможним. Згодом його можна було вивести з ринку згідно з положеннями закону про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Проте, крах такого системно важливого банку як ПриватБанк загрожував всій фінансовій системі та економіці. Усе ще дуже нестабільне відновлення економіки України могло опинитися під загрозою.
На початку жовтня 2016 року НБУ отримує листи від власників банку з проханням розглянути можливість «добровільної» націоналізації.
Олександр Данилюк, на той час міністр фінансів, так прокоментував сутність листів екс-власників ПриватБанку: «Законодавство України передбачає серйозну відповідальність за доведення банку до неплатоспроможності. Екс-власники ПриватБанку це розуміли. Перед ними стояло об'єктивно непросте завдання — враховуючи ситуацію в банку — виконати програму по докапіталізації, покращити кредитний портфель і т. д., узгоджену з Національним банком України. Зробити це вони не змогли… Важливо було знайти рішення, яке б не зашкодило банку. І цим рішенням стала передача в держвласність … Уряд ухвалив рішення про внесення в банк дуже серйозної суми. Тому вони, екс-власники, розуміючи свою відповідальність, дали зобов'язання уряду, що протягом шести місяців — шляхом реструктуризації свого корпоративного портфеля, довнесення застав — вони компенсують втрати, понесені державою. Але втрати тут розглядаються як певний внесок у стабільність системи… Банк доведений до неплатоспроможності, це визнано аудитом, всіма міжнародними інституціями, які спостерігали за процесом. Очевидно, що за це передбачена відповідальність. Лист був ініціативою екс-власників ПриватБанку. Вони розуміють, що зобов'язані виконувати реструктуризацію портфеля, фактично компенсувати втрати держави. Якщо вони цього не зроблять, в Україні і за її межами (а масштаб банку колосальний), є компетентні органи …".
Рішення про націоналізацію Кабінет Міністрів ухвалив до того, як отримав лист-звернення від екс-власників. А лист був своєрідною «страховкою» від ризиків, першим з яких був саме ризик зупинки операційної діяльності найбільшого банку в країні.
Перед тим, як рішення про націоналізацію ПриватБанку було ухвалено остаточно, у бізнесмена і колишнього співвласника банку Ігоря Коломойського відбулася розмова з послом США Марі Йованович, повідомляли журналісти в грудні 2016-го. Ця розмова, як відзначають джерела журналістів, була дуже непростою і стала "точкою неповернення" в історії з переходом ПриватБанку з приватної власності в державну.
18 грудня 2016 року НБУ оголосив ПриватБанк неплатоспроможним. Відразу після цього НБУ звернувся до Кабінету Міністрів України з пропозицією передати цей системно важливий банк у власність держави.
Націоналізація ПриватБанку відбувалася в кілька етапів. Спочатку Фонд гарантування вкладів фізичних осіб ввів до нього тимчасову адміністрацію, а потім продав 100 % його акцій Міністерству фінансів за умовну одну гривню. Для того, щоб покрити діру в капіталі у майже 150 мільярдів гривень, Міністерство фінансів України випустило державні облігації на суму 116 млрд грн. Решту вдалося покрити завдяки коштам, які зберігали у ПриватБанку пов'язані з колишніми акціонерами та керівництвом особи — шляхом так званої операції «bail-in».
У спільній заяві Міністерства фінансів України та Національного банку України від 19 грудня 2016 року щодо націоналізації ПриватБанку йшлося: "Держава ухвалила рішення про входження до капіталу ПАТ "ПриватБанк"… На жаль, проблеми у банку накопичувалися вже багато років та посилилися останнім часом. Основною їх причиною стала невиважена кредитна політика банку, що призвела до втрати банком капіталу. Понад два роки Національний банк вів роботу із акціонером в напрямку розробки та виконання плану докапіталізації. Проте план виконано не було. При цьому Національний банк України встановив, що на сьогодні загальна потреба ПриватБанку в капіталі становила 148 млрд грн. Національний банк України, усвідомлюючи всі ці проблеми ПАТ "ПриватБанк" та враховуючи важливість його як системного банку для здоров'я фінансового сектора та економіки країни в цілому, не міг чекати довше та відніс банк до категорії неплатоспроможних. Відтак регулятор звернувся до Уряду з пропозицією передати цей системно важливий банк у державну власність. Також акціонери надіслали лист до Кабінету Міністрів України з проханням про входження держави у капітал ПАТ "ПриватБанк".