Президент чи король? Як Трамп змінює символи американської влади

Головне: 

• Для чого Трамп додав своє ім'я у назву культурного центру?
• Як він провів військовий парад на власний День народження?
• Чому Трамп будує бальний зал у Білому домі?

Після повернення в Білий дім президент США Дональд Трамп не обмежується мирними переговорами по всьому світу чи боротьбою з мігрантами. Паралельно він взявся змінювати культурний і символічний ландшафт США.

Більше того, Трамп дедалі частіше дає зрозуміти, що існуючі президентські повноваження і негласні обмеження для нього є надто вузькими. За минулий рік це проявилося у низці гучних жестів – від символічних рішень у сфері культури до демонстративних публічних акцій, які раніше вважалися нетиповими для президентів.

Центр мистецтв на честь Трампа

Один з найбільших скандалів у цьому контексті спалахнув у грудні. Мова йде про перейменування Національного центру сценічного мистецтва імені Джона Кеннеді. 18 грудня прес-секретарка Білого дому Керолайн Левітт оголосила, що відтепер він називатиметься "Центр Трампа-Кеннеді".

Центр був створений у 1964 році як "публічний меморіал" президенту Джону Ф. Кеннеді, вбитому за кілька років до того. Там проводять культурні заходи, а також він є резиденцією Національного симфонічного оркестру США та Вашингтонської національної опери.

Саме тому перейменування Центру викликало гостру реакцію. Десятиліттями він існував поза поточною політикою і символізував спадкоємність американської демократії.

Формально президент США не ухвалював це рішення. Перейменувала Центр його опікунська рада. Але за останній рік Трамп її докорінно оновив, аби його союзники мали перевагу під час голосувань.

Офіційно рішення пояснили тим, що Трамп забезпечив понад 250 млн доларів федеральних коштів на ремонт Центру. Однак фінансування з бюджету саме по собі ніколи раніше не ставало підставою для перейменування національних меморіалів.

Разом із тим критики Трампа сприйняли такий жест як наругу над пам'яттю Кеннеді. Як зазначає оглядач The Washington Post Філіп Кеннікотт, національні культурні майданчики, створені як позапартійні меморіали, не повинні ставати частиною політичного самопрославляння чинного президента. 

Зрештою, низка музикантів та акторів оголосили про бойкот.Так, джаз-гурт The Cookers скасував новорічний концерт, танцювальна компанія Doug Varone and Dancers – квітневі виступи, актриса Issa Rae та продюсери мюзиклу "Hamilton" відмовилися від запланованих шоу на весну цього року.

Парад на День народження

У червні минулого року у Вашингтоні пройшов великий військовий парад, присвячений 250-річчю Армії США.На диво, він збігся з днем народження Трампа – 14 червня, коли йому виповнилося 79 років. 

Цей день також є національним святом – Днем прапора. Водночас персональна присутність президента в ролі головного адресата уваги зробила парад подією, яку багато американців сприйняли радше як його особисте дійство.

Понад 6 тисяч солдат, бронетехніка, артилерійські системи та дрони маршем пройшлися по головній вулиці столиці США. Разом з тим у Штатах, попри війни по всьому світу, немає регулярної традиції проведення парадів у мирний час, як у Франції чи Росії. І саме це, на думку критиків, робило подію особливо дисонансною з американською політичною культурою.

Історик Джошуа Зейтц у розмові з NPR зазначив, що такі заходи "виглядають як щось, що ви очікуєте побачити в країнах на кшталт Північної Кореї чи колишнього Радянського Союзу".

Крім того, вартість параду за різними оцінками склала 25–45 млн доларів. А це викликало обурення на тлі скорочення соціальних програм щодо охорони здоров'я та допомоги ветеранам.

Та незважаючи на критику, сам Трамп на параді стояв на трибуні, активно жестикулював, салютував і, за описами свого оточення, виглядав задоволеним демонстрацією сили.

Місце для балу

Якщо у випадку з Центром Кеннеді й парадом Трамп працював із символами та публічними ритуалами, то перебудова Білого дому стала спробою фізично вписати власний стиль і уявлення про велич у офіційну президентську резиденцію.

За наказом Трампа було знесено східне крило будівлі. На його місці буде споруджено величезний бальний зал площею понад 8 тисяч квадратних метрів. Це найбільша структурна зміна Білого дому з часів реконструкції за президентства Трумена в 1948–1952 роках.

Трамп не ухвалював це рішення одноосібно, але активно просував таку ідею. Серед іншого він стверджував, що Східна кімната (найбільша зала Білого дому) замала для державних прийомів, і президенти мріяли про великий бальний зал понад 150 років. 

Водночас жоден з його попередників не намагався реалізувати цю ідею у формі, настільки близькій до власних приватних маєтків.

Проєкт натхненний позолоченими залами приватного маєтку Трампа Mar-a-Lago. Він неодноразово називав її "одним з найкрасивіших місць у світі" та зразком того, якими мають бути державні резиденції. Ба більше, Трамп опікується навіть дрібними деталями будівництва. Приміром, він особисто обирав мармур для зали. 

Вартість будівництва оцінюють у 200–300 млн доларів, а його фінансують приватно – сам Трамп та "патріотичні донори". Серед спонсорів реконструкції – великі технологічні компанії, як то Apple, Amazon, Meta.

Архітектурні та культурні критики в США сприйняли ідею бального залу скептично. Оглядач The Washington Post Філіп Кеннікотт раніше неодноразово називав стиль, який Трамп культивує у Mar-a-Lago, "естетикою надмірності", що має більше спільного з приватними клубами для мільярдерів, ніж із стриманою символікою демократичної влади.

Своєю чергою архітектурний критик The New York Times Майкл Кіммелман писав, що захоплення Трампа позолотою і масштабом є "візуальним вираженням его", де розмір і блиск підміняють історичний контекст і функцію простору.

Тож поява у Білому домі залу, стилістично близького до Mar-a-Lago, виглядає не стільки відповіддю на протокольні потреби, скільки спробою перенести приватний бренд Трампа у серце американської державності.

Що у відповідь

Реакція на ці кроки Трампа не обмежилася критичними колонками у медіа. Упродовж минулого року в різних містах США проходили акції протесту під гаслом "No Kings" (Без королів). Їх учасники виступали проти "культу особистості" та спроб перетворити президентство на інструмент самопрославляння. Протестувальники наголошували, що у республіці немає місця символам, притаманним монархіям чи авторитарним режимам. Тим паче, сам Трамп та його соратники неодноразово зображали президента США в образі монарха. 

Опозиційні демократи в Конгресі також намагаються реагувати, але більш системно. Декілька конгресменів внесли законопроєкти, які мали б обмежити право президента одноосібно ініціювати перейменування федеральних установ і меморіалів, зокрема тих, що мають статус національної спадщини.

Паралельно громадські організації та окремі митці подали судові позови, оскаржуючи як процедури ухвалення рішень, так і можливе порушення принципу політичної нейтральності культурних інституцій.

Втім, попри протести, законодавчі ініціативи та судові процеси, всі ці конфлікти лише підкреслюють глибшу проблему: американське суспільство знову змушене шукати межу між сильною президентською владою та небезпекою її персоналізації.

Для України ця дискусія має не лише теоретичне значення. Саме від того, як у США вирішуватимуть питання стримувань і противаг, залежить передбачуваність американської політики – зокрема й у сфері підтримки союзників у війні з Росією та ходу мирних переговорів.