26 квітня 1986-го сталася аварія на ЧАЕС, яка змінила світ. А три роки тому станція знову опинилася в епіцентрі – під російською окупацією. Як Чорнобиль пережив дві найнебезпечніші події і чому туди досі не пускають туристів – розповідають РБК-Україна представники "Чорнобиль туру" Ярослав Ємельяненко та Катерина Асламова.
Головне:
Зараз вже з історії відомо, що Чорнобильська катастрофа сталася через сукупність конструкторських недоліків реактора РБМК‑1000, відсутність у операторів 4‑го енергоблоку інформації про незадокументовані властивості реактора і особливості системи радянського управління.
Оператори не знали, що на низькій потужності й за великої кількості пари натискання кнопки аварійної зупинки АЗ‑5 навпаки розгойдує реактор і може викликати вибух. А подібні інциденти на інших РБМК‑станціях публічно не обговорювали, і ніяких уроків з них не винесли.
"В аварії на ЧАЕС винна вся радянська система: інженери, які планували реактор, через бюрократію, через страх за життя – себе і своїх близьких, – не описали для колег частину властивостей реактора. І людина, яка натискала на кнопку AЗ-5, не знала, що це призведе до аварії. Співпадіння факторів, приховування даних та інше – це все радянська система, яка призвела до такої аварії. Звинуватили працівників, але ніхто з керівників проєкту РБМК і з тих, хто цю систему будував, не поніс покарання", – зауважує Ярослав Ємельяненко.
Втім, аварія на ЧАЕС підірвала довіру до радянської влади, бо правду про це намагалися приховати. Активніше заговорили про важливість відкритості. Величезні витрати на ліквідацію наслідків ослабили перевантажену економіку СРСР, а в Україні все це ще більше зміцнило прагнення до незалежності.
"Чорнобильські події не залишилися в 1986-му. Вони продовжуються сьогодні, з окупацією РФ Чорнобиля в 2022 році. 39 років тому Москва поставила під загрозу безпеку всього світу, який потім ці наслідки розгрібав. І в сучасній війні захоплення окупантами ЧАЕС, Запорізької АЕС в Енергодарі, недавня атака дронами по укриттю в Чорнобилі – це все приклади першого в світі ядерного тероризму", – каже Катерина Асламова.
Для неї найголовнішим уроком Чорнобиля у 2025 році є те, що загроза безпеці всього світу залишається, і йде вона саме від Росії. "Якщо у 1986 році це зійшло їм з рук, то зараз урок полягає в тому, що світ не має дозволити РФ далі творити такі злочини безкарно", – зауважує вона.
На події 1986-го окупанти нанесли ще один "некультурний" шар подій, про який колись теж будуть розповідати на екскурсіях по Чорнобилю, зауважує Ярослав Ємельяненко.
Окупанти прикривалися атомними станціями як щитом. Проблема відвоювання цих територій полягала в тому, що Україна, на відміну від РФ керується міжнародними нормами, які забороняють вести військові дії на території ядерних обєктів, тож ми не могли атакувати окупантів на цих територіях, каже Катерина Асламова.
"Росіяни розміщували там військову техніку, військові склади. Вони порушили робочі процеси, порушили всі можливі міжнародні конвенції, бо не можуть на території ядерних об'єктів проводитися будь-які військові дії", – розповідає вона.
"Перед військовими РФ ставили задачу окупувати ЧАЕС, вони блокували деякі процеси. Обшукали приміщення, частину розграбували. Окупанти чинили тиск на робітників ЧАЕС, не давали їм належно відпочити, щоб виконувати роботу. Допустили кілька критичних ситуацій, коли сталося відключення світла, а для функціонування ЧАЕС і структур, де зберігається відпрацьоване ядерне паливо, для охолодження, критично потрібна електрика", – каже Ємельяненко.
Коли одна зміна в окупації днями й ночами безперервно працювала, знайшлися колеги і Славутича, які висловили бажання їх замінити.
"Вони фактично йшли в полон і не знали, що з ними станеться, чи повернуться вони живими. Уявіть: люди виходили з дому і свідомо йшли в окупацію. Вони замінили тих, хто 600 годин працювали беззмінно. Вони герої, бо це був їхній відповідальний вибір, до якого не змушували, але забезпечувати безпеку ЧАЕС було треба. Станційники переправлялися туди човнами через Дніпро, бо залізнічне сполучення, яке транзитом проходило через територію Білорусі, було зруйновано", – згадує він.
Згодом ЗСУ вибили звідти росіян і звільнили ту зміну, яка поїхала в окупацію. Як тільки окупанти пішли з Чорнобильської зони, робота більшості критичних чорнобильських підприємств була відновлена.
Наступного дня після новин про деокупацію Київської області люди буквально обривали телефон Ярослава з питанням, чи можна потрапити в Чорнобиль, щоб подивитися, що там наробили окупанти. Але Зона відчуження й зараз закрита для відвідування туристами: туди возять за окремими дозволами лише делегації. Але все йде до того, що скоро вона зможе бути доступна і туристам, хоча і з певними обмеженнями.
Раніше співробітники ЧАЕС їздили на роботу транзитом через Білорусь електричкою. Так як всі ці мости були підірвані, зараз географія поїздки лежить через Київ. Вони мають їхати на роботу фактично півдоби, і після вахти – стільки ж часу повертатися додому. Попри це, процеси на Чорнобильській станції відбуваються в свої регламентні строки.
Під час окупації Чорнобиля був епізод, про який писало багато українських і іноземних ЗМІ: в зараженому радіацією чорнобильському "Рудому лісі" російські окупанти почали рити окопи і підняли хмари радіоактивного пилу.
Це була історія, яку Ярослав Ємельяненко зараз згадує як інформаційно-психологічною операцію, яка посіяла паніку серед росіян. І пішла ця історія з інформації, яку озвучили працівники Чорнобильської станції в окупації. Тоді вони дуже рідко виходили на зв'язок і слали смс-ки, коли могли. Якось працівники встигли сказати, що росіяни окопалися в "Рудому лісі".
"Я спершу написав про це обережний пост. Мовляв, нам прийшла інформація, що вони нарили окопів в радіоактиному лісі. Що у нас поки що немає візуального підтвердження. А якщо так, для них це не пройде без наслідків і, скоріш за все, вони помруть. З наступного дня в мене було по 17 інтерв'ю за добу! Ми розкручували цю тему і казали, що росіяни піднімають там радіацію. Це спричинило паніку в пабліках окупантів. Писали: "Куди ми сина відправили? Він приїде, всіх заразить радіацією". Почали здіймати галас: "заберіть їх з Чорнобиля", – згадує Ярослав Ємельяненко.
Риття окопів не призвело б до значної шкоди організмам окупантів: радіація в "Рудому лісі" не була такою, що кілька діб перебування там призвели б до смерті, запевняє він.
"Звісно, нічого хорошого від контакту з високими рівнями радіації не стається. Але там немає критичних для здоров’я рівнів, які були в 1986-1987 роках. Однак завдяки цій інформації ми підняли велику хвилю паніки в Росії і Білорусі", – каже співрозмовник.
Білоруси теж підливали масла у вогонь. "Білоруський гаюн" повідомив, що в Гомельському центрі радіаційної медицини з'явилися пацієнти з ознаками опромінення.
Ємельяненко тоді задавався питанням, де вони могли це опромінення отримати. Згодом зрозумів: росіяни вдиралися у наукові лабораторії – ті, де зберігалися високорадіоактивні джерела іонізуючого випромінення для калібрування обладнання. Також там були шматки тієї самої "слонячої ноги" – застиглої магми з розплавленого бетону, металу, палива реактора та графіту, які сплавилися разом після вибуху реактора.
"Навіть невеликий шматок "слонячої ноги" має надзвичайно високу потужність випромінення. Кілька годин поруч з таким зразком – і це вже загроза не тільки здоров’ю, але і життю. І ось вони тягли це все з лабораторій з досі незрозумілих причин. Виходить така ось швидка карма", – іронізує Ємельяненко.
Ще одним наслідком інформаційно-психологічної операції "Рудий ліс", каже Ярослав, стало те, що речі, які росіяни в ті тижні награбували в Гостомелі, Бучі та довколишніх селах та провозили через Чорнобильську зону, Білорусь заборонила надсилати поштою посилками з Мозиря та інших містечок.
Після того представникам "Чорнобиль тур" довелося ще довго "розгрібати" наcлідки розгону інформації про окопи росіян вже в спілкуванні з українцями. В перший день після звільнення регіону від окупантів в Чорнобильську зону заїжджали наші військові займати позиції. Багато з них були стурбовані чутками про радіацію, яку "накопали" росіяни, і їм доводилося пояснювати, як воно є насправді.
"Коли на в’їзді в Чорнобильську зону військові бачили на наших броніках знак радіації, вони питали, що в Зоні зараз із рівнями та де взяти дозиметр. Я їм пояснював: "Хлопці, не хвилюйтеся. По-перше, всі ці всі історії були задля здіймання паніки у русні. Радіоактивний пил справді підняли, але з кожним дощем його стає менше. Це дуже дрібні частинки, і вони осідають. Після цього ми не раз проводили тренінги для військових та вибухотехніків, які працювати в Чорнобильській зоні після деокупації, щодо радіаційної безпеки", – згадує Ярослав.
Чорнобильська зона забруднена радіацією плямами: одна ділянка може бути чистою, а за кілька метрів вже може бути зона з підвищеною радіацією.
"Наприклад, якщо перевіряти місцевість дозиметром десь поблизу Розсохи (відселене внаслідок аварії село – ред.), в одному місці показники нормальні, а поруч – підвищені. Оцінити, гектар, два, чи п’ять повністю чисті або повністю "брудні", майже неможливо", – каже Ємельяненко.
Навіть у "помірно" чистих зонах все одно може бути залишкове забруднення. Воно фактично може бути будь-де. Так сталося тому, що під час ліквідації наслідків аварії у 1986-му активно використовувалася вся зона, а над 4 блоком ЧАЕС тоді ще не було саркофагу.
Машини виїжджали прямо з-під реактора, бруднилися і поверталися на бази. З дощем весь цей радіоактивний бруд змивався в землю. А таких машин – тисячі, і стояли вони по всій зоні відчуження. Тож забруднення рознеслося дуже нерівномірно, пояснює співрозмовник.
Відвідувачам не варто їсти місцеві фрукти чи гриби, бо вони можуть накопичувати радіацію. Звісно, не можна пити місцеву воду. Підвищений фон зберігатиметься там ще сотні, а можливо й тисячі років. В цілому, якщо їздити дозволеними маршрутами, доза опромінення за день буде в межах норми.
"Але є винятки: Рудий ліс, сховища відпрацьованого палива, могильники тощо. У такі місця або взагалі не пускають, або дозволяють перебувати недовго, щоб не перевищити санітарну норму. Якщо ви вийдете на сонце в літній день, за годину з вами нічого не станеться. Якщо вийдете на 8 годин без захисного крему, то отримаєте опік. З радіацією – щось схоже. Грає роль, скільки часу ви з нею контактуєте, наскільки вона потужна та на якій ви відстані від джерела", – пояснює директор "Чорнобиль тур".
Зараз про ліквідаторів аварії на ЧАЕС згадують переважно на річницю 26 квітня. Але важливо підтримувати їх постійно, бо їм довелося пережити багато складних моментів, каже Катерина Асламова.
До речі, не всі складнощі у них саме через аварію. А більше через те, з чим вони стикнулися потім. Сам вибух – це техногенна аварія. А Чорнобильська трагедія – це всі ці психосоціальні наслідки, з якими далі стикалися ті, хто був до цього дотичний.
"Вони приходили в лікарні зі скаргами, а там відповідали: "Так що ви хочете, ви були в Чорнобилі". Після аварії в класах від евакуйованих дітей часто відсаджувалися, бо боялися “заразитися” від неї радіацією, хоч це так і не працює. В перші роки після аварії навіть казали: "Не віддам свою дочку за нього заміж, бо він був ліквідатором, у них мутанти народяться". З ліквідаторами і з їхніми родинами не велося психологічної роботи, не було підтримки. Виплати часто були мізерні", – зауважує Ярослав.
"Чорнобиль Тур" став залучати ліквідаторів до екскурсій у якості запрошених гостей. Спершу вони погоджувалися неохоче, а з кожним новим виїздом їм самим ставало цікаво, коли бачили реакції людей на їхню особисту історію. Для них це ставало можливістю розповісти про себе та виговорити наболіле за десятиріччя, що є однією з технік психологічного відновлення. І вони бачили, що їх робота після аварії не була даремною.
"Один ліквідатор сказав: "Ви зрозумійте, чому я спочатку не хотів знову їхати в Чорнобиль. Я місяць відслужив там, а коли повернувся і пішов у соццентр, мені сказали: "Тебе там не було, твоя військова частина розформована". Він роками оббивав пороги держустанов – і нічого. За 17 років людина сильно деформувалась під тиском ситуації, яка не відпускала, вимагаючи справедливого визнання своєї роботи. І саме таке ставлення після аварії до багатьох категорій учасників і створило глибоку травму", – згадує він.
В тури в Чорнобиль їздив і Олексій Бреус, оператор 4-го енергоблоку і один з ліквідаторів, щоб розповісти людям про ті події, розповідає Катерина.
Вона пам’ятає, як вони виїжджали з Києва, і ще зранку представили його: "Це людина, яка 26 квітня о 7-й ранку приїхала на зруйнований реактор". Група ніяк не реагувала. Але минуло пів дня, вони вже стояли навпроти ЧАЕС, і тут Олексій почав розповідати. Туристи стали одне одного смикати, звертати на нього увагу.
“І я бачу – група вже починає розуміти, хто насправді стоїть перед ними. Бо на цей момент вони вже знали хронологію аварії, розуміли, що саме змогли зробити працівники станції, щоб не допустити значно гірших наслідків. Ось сама ЧАЕС, ось опертор, – пазл склався. Люди одразу ставлять багато питань, дякують, виказують слова підтримки. Ліквідатор перестає бути для них абстактним безликим персонажем, а стає живою людиною", – каже вона.
Ярослав Ємельяненко проводить аналогію з сучасними військовими. З ними зараз дуже важливо правильно спілкуватися, щоб не допустити відчуження цивільних та захисників у суспільстві. Не менш важливо і щоб про ліквідаторів згадували не лише на річницю аварії, а про військових – не тільки у якісь пам'ятні дати.
Багато людей, каже він, мислить ярликами. Ось вони бачать військового, і згадують шаблонний набір: донати, ПТCР тощо. А про ліквідатора думають: це якась там аварія.
Але якось ліквідатор Олексій Бреус під час екскурсії на ЧАЕС сказав одному з туристів: "Потисніть мені руку. Ось зараз я передаю вам з самого 1986-го рукопотискання Леоніда Топтунова – людини, що натиснула всесвітньо відому кнопку АЗ-5, і Олександра Акімова, начальника зміни, який працював в ніч аварії. Їх вже немає, але через мене ви потисли руку цим людям".
"Туристи були заворожені цією історією. І тепер самого пана Олексія, і Топтунова, вони точно не забудуть. Так само зараз ми маємо цікавитись тими, хто нас захищає на фронті, дізнаватися їх персональні історії і пам'ятати їх. Пам’ять про загиблих не повинна перетворюватися на байдужість до живих", – підкреслює він.