Поразка MAGA на проміжних виборах не змінить хід історії

Головне:

• Поразка Трампа – омана полегшення: Поразка MAGA на проміжних виборах лише створює ілюзію повернення до "ліберальної нормальності", але не вирішує глибокої кризи американської політики.
• Трамп як психоаналітичний фетиш: Ліберали одержимі постаттю Трампа, оскільки демонізація одного політика дозволяє їм ігнорувати власний провал та уникати теми реальної класової боротьби.
• Пастка "удаваної єдності": Заклики до об’єднання істеблішменту та прогресистів є ідеологічною фантазією – перемогти популізм можна лише через визнання реальних розколів у суспільстві.
• Крах ліберального порядку: Старий світовий порядок зруйнований не дисидентами, а самими ж великими державами (зокрема США), які відкинули міжнародні правила, коли ті перестали гарантувати їхню гегемонію.
• Загроза майбутнього: Зміщення Трампа з фокусу уваги змушує зіткнутися з головним викликом – "нормальний" хід історії без системних змін веде до катастрофи: від технофеодалізму та нових воєн до екологічного колапсу.

Мій обов’язок як філософа – зіпсувати екстатичне відчуття полегшення, яке настало після проміжних виборів у США. Так, на перший погляд, ми всі здобули перемогу: партія Дональда Трампа не лише зазнала гучної поразки, але й сам Трамп навіть визнав свою поразку та пообіцяв співпрацювати з новим Конгресом, сформованим з представників Демократичної партії. Нам вдалося уникнути надзвичайного стану чи скасування результатів, яких так багато хто побоювався.

Проте моя основна позиція не змінилася з 2016 року, коли я сказав інтерв’юеру, що голосуватиму за Трампа. Цей чоловік може бути абсолютно "огидним", – пояснив я, – але його перемога спричинить "велике пробудження", завдавши фундаментального потрясіння американській політичній системі та змусивши її до давно необхідних перегрупувань.

Я віддавав перевагу Трампу перед Гілларі Клінтон, відомій прихильницею війни з тісними зв’язками з великими банками, не тому, що він був кращим, а тому, що на нього можна було розраховувати як на того, хто викличе бурхливу реакцію громадськості.

Ви можете собі уявити, які жорстокі нападки викликала моя позиція. Проте я вважаю, що мав рацію, хоча й занадто рано. На мою думку, ця десятирічна одержимість Трампом свідчить про те, що він піднявся до статусу фетиша в психоаналітичному сенсі.

Як зауважив Жак Лакан, навіть якщо те, що стверджує зраджений чоловік про свою дружину, є правдою (вона зраджує йому), його ревнощі є патологічними, оскільки це єдиний спосіб для нього зберегти свою гідність – і навіть свою ідентичність.

Так само можна сказати, що навіть якби твердження нацистів щодо євреїв були правдивими (а вони не були, щоб було зрозуміло), їхній антисемітизм все одно був би патологічним, оскільки слугував придушенню справжніх причин їхньої ідеологічної позиції.

Прагнучи вірити, що німецьке суспільство було органічною спільнотою "крові та землі", де панувала гармонійна співпраця, їм був потрібен зовнішній вторгник, щоб пояснити різні незаперечні розколи та антагонізми. Антисемітський образ єврея бере на себе всі ці антагонізми і стає останнім, що бачить антисеміт, перш ніж зіткнутися з голою правдою.

У цьому сенсі фетишизований образ Трампа є останнім, що бачить ліберал, перш ніж зіткнутися з реальністю класової боротьби. Ліберали залишаються зачарованими ним і одержимими ним, оскільки він дозволяє їм уникати теми класу.

Доречним є спостереження Гегеля, що "зло мешкає в самому погляді, який бачить Зло навколо себе": ліберальний погляд, що демонізує Трампа, сам по собі є злом, оскільки ігнорує те, як власні провали створили простір для його різновиду націоналістичного популізму.

У цьому контексті справжнім шоу жахів, на мій погляд, стала інавгурація Джо Байдена на початку 2021 року. Вона зводила перший термін президентства Трампа до аномалії – короткого перериву в ліберально-демократичній нормальності. Ця позиція знайшла втілення у вірші "The Hill We Climb", який молода поетеса Аманда Горман зачитала присутнім.

"І тому ми піднімаємо погляд не на те, що стоїть між нами, а на те, що стоїть перед нами", – проголосила вона. "Ми подолаємо розбіжності, бо знаємо: щоб поставити наше майбутнє на перше місце, ми мусимо спершу відкинути наші розбіжності".

Якщо термін "ідеологія" має якесь значення, то саме це: фантазія про те, що істеблішмент та прогресисти об’єдналися у піднесений момент єдності. Занурившись у цю мить, багато хто переконав себе, що Трампа ніколи й не було. Краще б вони запитали, звідки взялися Трамп і його прихильники. Хіба його підйом не спростовує нібито єдність лібералів?

Якщо ми хочемо мати якесь майбутнє, ми не повинні відкидати наші розбіжності. Ми мусимо робити навпаки: зосередитися на наших розколах і антагонізмах, під якими я маю на увазі не "негромадянську війну" між ліберальним істеблішментом і MAGA, а справжній класовий антагонізм, що лежить в основі. Оскільки Трамп стверджує, що представляє "нас" проти "них", єдиний спосіб перемогти його – продемонструвати, що насправді він є одним із "них" (істотою з "болота" істеблішменту).

Варто згадати самотню постать, яка привернула до себе всю увагу на інавгурації Байдена, просто сидячи там – елемент розбрату серед "єдності": Берні Сандерс. Його не виключили з партії, але він і не був зацікавлений у вступі до неї.

Коли Гегель побачив Наполеона, що проїжджав через Єну, він подумав, що перебуває в присутності світового духу – історії верхи на коні. Ставши вірусним лише завдяки тому, що сидів там у величезних рукавичках, Сандерс уособлював світовий дух нашого часу – скептицизм, який досі живиться в серцях мільйонів простих людей. І він, і вони розуміли, що потрібні набагато радикальніші зміни.

Ось чому ми не повинні піддаватися ейфорії після останньої поразки Трампа. Якщо вже на те пішло, то його статус "кульгавої качки" позбавляє нас фетиша і змушує зосередитися на справжній боротьбі, яка чекає на нас попереду. Нам немає до чого повертатися. Сам Трамп є симптомом розпаду ліберального консенсусу та неспроможності лівих запропонувати життєздатну альтернативу.

Отже, першим кроком у боротьбі з популізмом є критичний погляд на слабкі сторони ліберального проекту. Згадаймо широко відому промову прем’єр-міністра Канади Марка Карні в Давосі в січні, де він посилався на есе Вацлава Гавела 1978 року "Сила безсилих". Гавел, пояснив Карні, "задав просте запитання: як комуністична система утримувала себе? І його відповідь почалася з продавця овочів.

Щоранку цей крамар вивішує на вітрині табличку: "Пролетарі всіх країн, об’єднуйтеся!". Він у це не вірить, ніхто не вірить, але вивіску все одно вивішує, щоб уникнути неприємностей, продемонструвати покірність, не наражатися на неприємності. І оскільки кожен крамар на кожній вулиці робить те саме, система зберігається".

Так само, як овочевий крамар Гавела зрештою вирішив перестати жити у брехні, Карні закликав свою аудиторію зняти власну табличку й відкрито відмовитися від старого світового порядку.

Але між історією Гавела та сьогоднішньою ситуацією є велика різниця. Нашу табличку вже зняли – не дисиденти, які виступали проти системи, а великі держави, які її створили. США більше не бачать великої користі в тому порядку, який вони нав’язали світу. Конкуренція на вільному ринку та інші міжнародні правила були прийнятними, доки вони гарантували привілеї Америки, але їх відкинули, щойно стало очевидно, що вони підривають її гегемонію.

Зараз питання полягає в тому, що прийде на зміну ліберальному порядку. Єдині запропоновані альтернативи, здається, породжують моторошні симптоми: хаотичну економічну війну, нові форми фашизму та технофеодалізму, повернення до старомодного колоніального захоплення земель та геноцидне насильство.

Гірше того, "нормальний" хід нашої історії веде нас до катастрофи – від екологічного колапсу та неконтрольованого штучного інтелекту до нових глобальних воєн. Якщо це і є справжні кінці нашої історії, то перемога над Трампом нічого не означатиме.

Авторські права: Project Syndicate, 2026. www.project-syndicate.org