"Полігон Білорусь". Як Лукашенко допомагає РФ у війні і чому боїться перемоги Путіна

Про те, чому Білорусь стала союзником Росії, як вона допомагає в агресивній війні проти України і що стоїть за "мирними ініціативами" диктатора Олександра Лукашенка, – нижче у матеріалі РБК-Україна.

З усіх пострадянських республік Білорусь – єдина, хто підтримав Росію у війні проти України. Мінськ фактично став союзником Кремля. З білоруської території у лютому 2022-го війська агресора пішли на Київ. І звідти ж на початку вторгнення по Україні били ракетами.

Білорусь продовжує брати непряму участь у війні, ставши матеріально-технічною базою російської армії. За минулий рік, за деякими даними, вона щедро "поділилася" не менш як сотнею танків та десятками тисяч тонн боєприпасів. А також задіяла свою "оборонку" для ремонту техніки, пошкодженої у боях. Як зазначає американський Інститут вивчення війни (ISW), білоруську промисловість вже орієнтують на затяжний воєнний конфлікт.

Але це не все. Сусідна країна розміщує у себе російських бійців, тренує їх, надає свою військову інфраструктуру, яку спільне "регіональне угруповання" використовує для бойового злагодження. Все це тримає у напрузі Сили оборони України, відволікаючи ресурси на прикриття північного фронту довжиною понад 1000 кілометрів. А сам Олександр Лукашенко заявляє, що він не проти того, щоб Білорусь знову використали як плацдарм для наступу.

Росія є членом воєнного союзу – Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ). Але решта його учасників, крім Білорусі – Казахстан, Киргизстан, Вірменія та Таджикистан – на ділі РФ не допомагають. У Москві стверджують, що не планують подавати запит про допомогу від ОДКБ. Хоча швидше за все бояться нарватися на відмову, оскільки учасники союзу не визнають анексію українських територій.

Щодо Білорусі, то з урахуванням залежності правлячого режиму від Кремля вибору у неї не було. Мінськ і Москва вдають, що будують так звану "союзну державу". А одним із її пунктів якраз є узгоджена військова політика.

З цієї точки зору символічно, що перед походом на Київ росіяни стягували до Білорусі війська на підставі навчань "Союзна рішучість-2022". Через чотири дні після їхнього закінчення російські колони перетнули кордон України.

Союз нерівних

Ідея союзної держави з'явилася у 1990-х. Після розпаду Радянського союзу сторони вирішили відновити економічні зв'язки, коли Білорусь виробляла товари, а Росія була не лише джерелом сировини, а й головним ринком збуту. За зближення з Росією активно виступав Лукашенко під час своєї першої президентської кампанії. Очоливши країну, він "хитав" цю тему у своїх політичних та економічних інтересах.

Білоруські та російські військові (фото: twitter.com/armscontrolrus)

Швидкій появі наддержавного утворення заважали внутрішні процеси. Протягом наступних двох десятиліть процес йшов повільно, зокрема через розбіжності між президентами. Але у 2021 році Путін та Лукашенко затвердили майже три десятки програм взаємної інтеграції.

З осені 2022-го на території Білорусі розгорнули спільне угруповання. Згідно з планом, її загальна чисельність мала становити 30 тисяч осіб. Проте білоруські збройні сили – близько 70 тисяч військових – включилися до неї у повному складі, російських військ там близько 9-10 тисяч.

"Союзне угруповання спочатку передбачалося в рамках союзної держави. Просто само воно тривалий час існувало тільки на папері та реалізовувалося лише в тих місцях, які стосувалися економіки, торгівлі та взаємодії силових структур. До безпосереднього наповнення та реалізації до минулого року не доходило", – сказав РБК-Україна білоруський аналітик проекту iSANS Ян Авсеюшкін.

Керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко не бачить у союзній державі та її армії безпосередньої загрози для України. Навіть в ОДКБ, по суті, далі навчань не заходило, а єдина операція пройшла на території Казахстану після масових протестів початку 2022 року.

"Жодна з країн не підтримала Росію військовим контингентом. Тому все це виключно міфи та фікція. І ми побачили це на прикладі Вірменії. Вона під час конфлікту з Азербайджаном кілька разів зверталася, але Росія не прийшла їй на допомогу", – зазначив він.

За словами Мусієнка, і ОДКБ, і союзна держава цікавлять Росію з точки зору територій та можливості використовувати їх у військових цілях.

Полігон для агресора

Крім союзних сил у Білорусі перебувають ще кілька тисяч російських військових. Тут вони проходять підготовку, після чого повертаються у РФ. Спікер Держприкордонслужби Андрій Демченко говорив , що поки що на білоруській території немає ударного угруповання, достатнього для наступу на Україну.

Минулого тижня міністр оборони Росії Сергій Шойгу подякував Лукашенку за надання п'яти полігонів та білоруських інструкторів для роботи з "поповненням". Як зазначає моніторинговий проект "Беларускі Гаюн", російські військові сконцентровані біля Бреста, Барановичів, Осиповичів, Вітебська та Лепеля. Навчання на цих та інших полігонах загалом тривають вже понад 50 тижнів поспіль.

Засновник проекту Антон Мотолько каже, що Росія надсилає мобілізованих до Білорусі не тому, що їй не вистачає своїх баз. Просто на рівні Путіна та Лукашенка є домовленість про постійну військову присутність. А це зайве нагадування про те, що де-факто Білорусь окупована.

"Довгий час Білорусь була безпечною для росіян, бо населення сильно придушене протестами. Хоча історія з підривом літака далекого радіолокаційного виявлення А-50 у Мачулищах показала, що не все так гладко. І на мій погляд, білоруські полігони непогано обладнані навіть порівняно з російськими, тому для них це цілком логічний формат взаємодії", – сказав він у коментарі РБК-Україна.

Білоруські полігони, на яких тренують російських солдат (фото: t.me/Hajun_BY)

За офіційною інформацією, з росіянами працюють близько 500 білоруських офіцерів-інструкторів. Але, на думку Мотолька, найімовірніше, для тренувань залучають ветеранів силових структур. І погана новина для росіян – це те, що білоруські інструктори не мають бойового досвіду. Загалом, якщо говорити про військових із Білорусі, то востаннє їх задіяли у реальній справі у 1980-х в Афганістані.

Щодо залучення їх до війни проти України, то поки що такої загрози немає. Насамперед тому, що у білоруському суспільстві є стійкий консенсус. Причому не лише серед противників режиму Лукашенка, а й серед його прихильників. Згідно з даними опитування британського Королівського інституту міжнародних відносин (Chatham House), ідею відправити свої війська на допомогу Росії підтримують менше ніж 3% білорусів.

"Лукашенко це чудово знає, і Кремль це знає. Вони розуміють, що інакше можуть отримати дестабілізацію. Путіну вигідна номінальна незалежність Білорусі. Начебто вона суверенна і де-юре Лукашенко все контролює – зараз у країні немає сильного відкритого опору", – додав Мотолько у коментарі РБК-Україна.

Ядерний фетиш

Російський президент Володимир Путін минулого місяця оголосив, що "на прохання Лукашенка" таки розмістить тактичну ядерну зброю в Білорусі. Але без передачі контролю за нею. Терміни поки що незрозумілі, Путін лише натякнув, що влітку завершиться будівництво спеціального сховища.

Для білоруського диктатора ідея з ядерною зброєю є певною мірою фетишем. Раніше він неодноразово висловлював жаль про те, що на початку 1990-х демократична влада країни позбулася її. Скаржився на те, що НАТО "брязкає гусеницями" танків біля кордонів, а Польща нібито планує вторгнення до Білорусі. Цю нав'язливу ідею він продавав десятиліттями і, схоже, в особі Путіна знайшов покупця. Який намагався не допустити появи НАТО в Україні, але отримав її у Фінляндії.

Більше того, історія з російською ядерною зброєю продовжує нагнітатися. Днями білоруський міністр оборони Віктор Хренін зазначив, що слідом за літаками та "Іскандерами" для тактичних зарядів готуються майданчики під стратегічні боєголовки.

Ракетний комплекс "Іскандер" (фото: roe.ru)

Згідно з опитуванням Chatham House, лише 10% білорусів позитивно ставляться до того, що на їх території з'явиться така зброя. Негативно і швидше негативно – 44% та 30% відповідно. Але в цьому випадку для Лукашенка це не є аргументом.

Навіщо Росії розміщувати ядерну зброю у Білорусі? На думку Антона Мотолька, по-перше, таким чином вона хоче "позначити територію" за прикладом бази Чорноморського флоту в Криму, яка дозволила легко захопити український півострів у 2014 році.

По-друге, це елемент маніпуляції в контексті майбутнього контрнаступу – якщо Україна піде звільняти Крим, росіяни активніше загрожуватимуть ядерною ескалацією. Однак тут може бути ще одна загроза.

"Наприклад, потенційне використання у міжнародному тероризмі. Це, умовно кажучи, можливість, щоб заряди "зникли" з території Білорусі і опинились в Ірані чи у когось ще. У такому разі все більш реалістичним стає сценарій голлівудських бойовиків", – зазначив Мотолько у розмові з РБК-Україна.

Крім того, якщо Росія значно ослабне у війні, зазнає поразки або зануриться в політичну кризу, то ядерна зброя буде гарантією особистої безпеки Лукашенка. Він переконаний, що на країни з боєголовками ніхто не нападе та їм ніщо не загрожує.

Гра Лукашенка

Про те, що йому потрібні гарантії безпеки, Лукашенко говорить відкрито. Минулого тижня він обговорював їх із міністром оборони РФ Сергієм Шойгу, а до цього – з Путіним. За його словами, західні країни не виконують домовленості у рамках Будапештського меморандуму. Хоча, на відміну від України, Білорусь не була стороною цього документа і, відповідно, нічого в обмін на ядерну зброю їй не обіцяли. Тож Лукашенко й хоче додаткових гарантій від Росії.

У зв'язку з цим важливо розуміти, ким він бачить себе в російсько-українській війні і в чому його особистий інтерес. Насамперед це питання умов, у яких він перебуває. Якщо згадувати перші роки російсько-української війни, то після окупації Криму 2014 року Лукашенко говорив зовсім інші речі.

Тоді він, вельми несподівано, виступив із відносно нейтральною позицією. Лукашенко присягався у відданості Москві, але одночасно підтримував територіальну цілісність України. І анексію півострова він фактично визнав лише 2021 року, до цього намагався грати роль миротворця, приймав у себе переговори у мінському форматі і навіть саміт "нормандської четвірки" 2015-го.

Саміт "нормандської четвірки" у Мінську в лютому 2015 року (фото: Getty Images)

Як вважає колишній білоруський дипломат, політичний аналітик Європейської ради з міжнародних відносин Павло Слюнькін, ця роль справді приносила Лукашенку задоволення.

"Але 2020-го він програв вибори, провів репресії, яких не було в історії сучасної Білорусі і які розбурхали народ більше, ніж те, що він оголосив себе переможцем. І в цій ситуації Лукашенко побачив загрозу для своєї влади, йому вдалося насильно придушити протести і в цьому йому допомогла Росія. Вона підвела війська до кордонів і була готова втрутитися", – зазначив він у коментарі РБК-Україна.

Дії Лукашенка викликали міжнародну реакцію у відповідь, з ним перестали співпрацювати і почали вводити санкції за порушення прав людини та фальсифікацію виборів. У відповідь білоруський диктатор дедалі більше закручував гайки, розправившись із незалежними ЗМІ, некомерційними організаціями, правозахисниками тощо. Потім була гучна історія з посадкою літака Ryanair з опозиційним блогером Протасевичем та криза з мігрантами на польському кордоні.

За словами Слюнькіна, без цього контексту немає сенсу дивитися на позицію Лукашенка у російсько-українській війні, яка зводиться до того, що він зараз повертає борги Путіну. Причому розплачується саме білоруським суверенітетом і працює за всіма запитами, які надходять із Кремля.

Наприкінці березня Лукашенко запропонував перемир'я та закликав припинити бойові дії в Україні з обох боків. Днями в білоруському МЗС висловилися категорично, заявивши, що потрібно "зупинити загибель людей, негайно оголосити перемир'я та розпочинати переговори – що раніше, то краще".

"Я думаю, всі ці ідеї погоджені з Путіним, такий собі формат публічної координації. Коли той загрожує ядерною ескалацією, а "добрий поліцейський" Лукашенко розмірковує про перемир'я. Йому просто відвели таку роль. І якщо зараз Путіну буде потрібно з його території бомбардувати українські міста або йти в наступ, то від Лукашенка цього буде легко досягти", – додав аналітик.

І це не означає, що інтереси Лукашено на 100% збігаються з Москвою. Він не хоче ні тотальної її поразки, ні тотальної перемоги. У першому випадку він просто втратить владу, залишившись без "сюзерена", у другому – залишки суверенітету та незалежності Білорусі.

Два місяці тому міжнародна група журналістів опублікувала кремлівську стратегію щодо Білорусі. Її розробка велася 2021-го – тоді ж, коли російський президент будував плани щодо вторгнення в Україну. Він хотів змінити владу у Києві та на хвилі успіху остаточно поглинути союзника ще до 2030 року.

Натомість Путін зіткнувся з відчайдушним опором в Україні. І вже Україна своєю військовою перемогою над агресором може врятувати Білорусь. Але, найімовірніше, Білорусь уже без Лукашенка.