"Поки є вода, ми залишаємося". Як живе Слов'янськ за 10 кілометрів від фронту

Місто живе, поки в ньому є вода

"У нас у місті сітки, бо по трасах літають дрони. Вони полюють на машини, на автобуси, тому й ставлять сітки, щоб дрони не залітали на дороги. Сітки нас захищають", – Сашко по-дорослому, майже фахово пояснює недитячі воєнні реалії свого життя.

Цього літа лінія фронту наблизилася до Слов’янська – тепер до неї лише 10-15 кілометрів. Для Сашка та інших дітей, які живуть тут, це означає безсонні ночі, нестабільний доступ до води, зв’язку, медичної допомоги та навіть звичайних літніх розваг.

"Найважче бачити, як руйнується рідне місто, як виїжджають люди, яких знав усе життя. Ми поки що залишаємося через літніх родичів і тварин. Але я бачу, як війна забирає у моїх синів дитинство. Вони майже весь час проводять удома, майже не спілкуються з однолітками. До того ж у нас часто немає електрики, а також трапляються перебої з водою та мобільним зв’язком", – каже мама Сашка, 47-річна бухгалтерка Марія, яка також виховує 12-річного Івана.

Фото: Вулиця Слов’янська, затягнуті антидроновими сітками (Олексій Філіппов для ЮНІСЕФ в Україні)

Комунальники та міська влада, попри постійні обстріли й спекотне літо, намагаються забезпечити жителів міста хоча б стабільним доступом до води.

Зараз у Слов’янську за підтримки ЮНІСЕФ реалізується проєкт будівництва нового водогону, який має значно покращити водопостачання для місцевих жителів. Два інші водогони, що забезпечують місто водою, регулярно зазнають пошкоджень й потребують ремонту.

Місто, де все ще живуть діти

Коли воду відключають, Сашко допомагає мамі або набрати її в колодязі у приватному секторі, або, як сьогодні, – у Пункті незламності, з великих синіх пластикових ємностей. У межах проєкту ЮНІСЕФ та Слов'янського водоканалу ці резервуари регулярно наповнюють чистою питною водою для жителів міста.

"Ми з братом розподілили обов’язки: я приношу воду, а він миє посуд. А мама гріє воду й пере речі в тазику, якщо немає світла", – розповідає хлопчик.

Фото: 9-річний Сашко набирає питну воду, з ємностей, які рятують людей під час регулярних відключень (Олексій Філіппов для ЮНІСЕФ в Україні)

Через загрозу обстрілів родина нещодавно переїхала з п’ятого поверху багатоповерхівки до приватного будинку. Тут у дітей більше простору для ігор і спілкування з домашніми тваринами.

"А ще у вільний час я малюю озера Словкурорту, красиву блакитну воду. Я дуже сумую за озерами. Тепер ходити туди не можна, купатися небезпечно. Якось я був на пляжі, і тут прилетіли дрони. Ми з братом сховалися за будинком, а коли стало безпечно – побігли додому", – згадує Сашко й мимоволі закриває голову руками – так само, як робив це під час атаки дронів на Словкурорт.

Словкурорт – один із найстаріших грязьових курортів України. Та тепер він закритий для відвідувачів. Місто намагається втриматися біля лінії фронту, тож курортний сезон тут більше неможливий. Великі таблички навколо водойм попереджають про небезпеку.

"Щодо ситуації в місті… Поки ми з вами говорили, по місту прилетіли три керовані авіабомби. Тому ситуація погіршується. Збільшується кількість обстрілів, а в місто дедалі частіше залітають дрони", – каже начальник Слов'янської міської військової адміністрації Вадим Лях.

Водночас очільник міста розповідає, що комунальники продовжують підтримувати життя Слов'янська. Навіть зараз у центрі міста, куди у квітні влучила півторатонна авіабомба, тривають ремонтні роботи.

"У Слов'янській громаді зараз проживають 39 тисяч людей, із них три тисячі – діти. Є райони, де вже оголошено обов’язкову евакуацію дітей. Люди дійсно виїжджають. Але в місті все ще залишається багато дітей. Тому працюють комунальні служби, лікарня, банківська система. Усі послуги надаються. Життя триває", – каже Вадим Лях.

Він додає, що у Слов’янську поки що працює навіть пологове відділення.

Альтернативний водогін

Поки Сашко наповнює пляшки на пункті роздачі води, на околиці Слов’янська кипить робота. Тут риють траншеї та прокладають труби. Щоб уже наступного місяця Сашко й сотні інших родин міста більше не стикалися з нестачею води.

"У місті залишається дуже багато людей, а перебої з водопостачанням не дають нам можливості безперебійно забезпечувати їх водою. Саме тому разом із ЮНІСЕФ ми будуємо цей альтернативний водозабір. Він дасть змогу очищувати та давати людям чисту питну воду", – каже інженер Слов'янського водоканалу Олександр Погребний, проходячи повз бульдозери, що працюють на будівництві.

Частину робочої техніки комунальники Слов'янського водоканалу були змушені обварити металевими сітками, щоб захистити її від атак дронів.

Фото: Частину робочої техніки комунальники Слов'янського водоканалу були змушені обварити металевими сітками, щоб захистити її від атак дронів." (Олексій Філіппов для ЮНІСЕФ в Україні)

"Безпеку тут не може гарантувати ніхто. Але ми будемо працювати, поки людям це потрібно. Бо поки в місті є люди, Слов’янськ буде жити. А для цього мають бути вода і світло", – каже інженер.

Поки є дім

Повернувшись додому з мамою, Сашко насамперед наливає воду в миски для своїх домашніх тварин.

"Я тут живу з кішкою, двома котами, папугою та великим псом. Я дуже дружу з папугою Жорою", – каже усміхнений хлопчик, який мріє колись стати космонавтом і побачити Землю з космосу.

Його мама Марія, з одного боку, радіє, що сини так люблять тварин, а з іншого – переживає через можливу евакуацію.

"Ситуація цього літа стає дедалі важчою. Раніше не було дронів і КАБів, а тепер з’явилися нові види озброєння, і все летить по нас. Якщо наш район потрапить під обов’язкову евакуацію, звичайно, ми будемо виїжджати. І для всіх це буде дуже важко: залишити роботу, дім, вивозити літню маму, дітей і тварин", – каже жінка.

Спостерігаючи, як Сашко грається з братом, вона найбільше мріє про те, щоб війна не забрала у її синів дитинство і дім.

Завдяки підтримці таких партнерів, як Європейський Союз, Сполучені Штати Америки та Уряд Великої Британії, ЮНІСЕФ продовжує надавати всебічну підтримку для забезпечення права дітей на доступ до безпечної води, санітарії та гігієни, навіть у найбільш небезпечних регіонах.