"Півтора мільйона заброньованих – це неадекватно": Гнезділов про справедливу мобілізацію

Питання чітких термінів служби, справедливої мобілізації та економічного бронювання продовжують викликати гострі дискусії як у тилу, так і на передовій. Поки держава шукає баланс між примусом і заохоченням, військові вимагають чесної розмови із суспільством.

В ексклюзивному інтерв'ю РБК-Україна військовослужбовець 56-ї окремої мотопіхотної бригади Сергій Гнезділов відверто розповів про те, чому українська армія зіткнулася з СЗЧ, чому відповідальність за провал мобілізації лежить на вищому політичному керівництві та чому теза "воювати мають дрони" є ілюзією, яка лише збільшує потребу в людях.

Про свободу слова в армії та критику влади

– Ти один із найпомітніших військовослужбовців, які коментують усе – від політики до суспільних процесів. Як тобі вдається залишатися непокараним за такі коментарі в армійській структурі?

– Насправді мене намагалися карати за коментарі ще тоді, коли це не було мейнстрімом. Десь у 2021 році в мене вперше відбулося зіткнення з військовою контррозвідкою (ВКР). Я їм пояснював, що це моє базове право не тільки військовослужбовця, але й громадянина. Будучи військовим, я не перестаю бути громадянином.

Я відстояв своє право висловлювати думку. Врешті-решт мої командири кажуть спецслужбам: впливайте на нього виключно в офіційному порядку. Є підозри? Складайте документ, направляйте до суду. Поки жодних підтверджень, що я "працюю на Росію" чи "відпрацьовую гроші", немає і навряд чи з'являться.

Я жодним чином нічого не маю проти консервативності армії. Але те, що триває війна, не означає, що ми маємо поставити на паузу будь-які зміни. Свобода слова – це фундамент, на якому базується українська державність. Чим більше ви мовчите, тим більше мовчання вбиватиме людей.

– Але ти підлеглий Верховного головнокомандувача. Твій нещодавній різкий коментар щодо офіційних цифр втрат – це нормальна риторика для армії?

– Це була відсилка до ВКРівців, які мали б сказати правду. Я дійсно вважаю, що стратегія говорити неправду про кількість загиблих є очевидно провальною. Тобто ми або мовчимо взагалі про втрати, або починаємо говорити правду.

Коли спочатку в медіа фігурує цифра у 55 тисяч загиблих, а через пів року президент заявляє про 50 тисяч (офіційно підтверджених) – де поділися 5 тисяч? Вони воскресли? Це залишає величезне поле для маніпуляцій, у тому числі для російських інформаційних кампаній.

Про відповідальність за мобілізацію

– Хто сьогодні, на твою думку, визначає військову політику в Україні? Міністерство, Генштаб?

– Президент Зеленський. Не Генштаб і не Міністерство. Виключно президент задає тон, призначає головнокомандувачів і не тільки їх.

Фото: Сергій Гнезділов (РБК-Україна)

– Одне із завдань, яке ставилося ексміністру Федорову – вирішити проблеми з мобілізацією. Але по факту кардинально нічого не змінилося. На кому зараз відповідальність?

– Змін і не буде. Люди не хочуть мобілізації як такої. Якою б вона не була, вона їм не сподобається, бо доведеться йти у військо і захищати країну.

Хто відповідальний? Безпосередньо президент. Якби президент вийшов і сказав: "Так, це я робив усі ці роки", було б чесно. Натомість мобілізацію він коментував буквально двічі за всю повномасштабну війну. Знімати міністра з аргументом, що "він провалив мобілізацію", хоча згідно із законодавством за мобілізаційні процеси відповідає президент – це спроба врятувати свій рейтинг. Це зміщення акцентів, яке для мене виглядає відверто гидким.

Коли траплялися напади на ТЦК, треба було виходити і казати, що захист військових буде різким і радикальним. Жодних коментарів під час нападів не було. Своїм мовчанням він це дещо підтримав.

– А як щодо примусу і роботи ТЦК на вулицях?

– Я постійно говорю: бусифікацію не мають робити військовослужбовці з ТЦК. Військовий не має пакувати цивільного на вулиці, ще й без опізнавальних знаків, у балаклаві. Це нонсенс навіть у воєнний час. Це робота Національної поліції.

Але поліція цим не займалася, бо ексочільник МВС сказав: "А мене люди будуть ненавидіти". Давайте, мовляв, хай цим ТЦКшники займаються. В результаті ми створили систему, де військовий пакує людину, це знімають на камеру, воно розходиться світовими медіа, і ми зі світлого борця за правду перетворюємося на монстра з кривавими щупальцями.

Про економічне бронювання та журналістів

– Ти жорстко критикував бронювання журналістів. От я сиджу перед тобою – заброньований журналіст. Я викликаю в тебе огиду?

– Давайте почнемо з бази. Скільки у нас зараз заброньованих у країні? Близько півтора мільйона. А у Збройних силах? Близько мільйона. Очевидно, що перелік заброньованих категорій потрібно радикально скорочувати. Я б бронював дуже малу і чітко визначену кількість людей, які реально критично потрібні інфраструктурі.

– Але ж заброньовані приносять гроші в економіку?

– Україна живе абсолютно і повністю на гроші іноземних платників податків. Ті власні гроші, які заробляє держава, настільки малі, що ми елементарно не можемо підняти виплати військовим. Якщо завтра зупиняться іноземні дотації, ми провоюємо за ці залишки рік, а далі буде тотальний обвал. Тому аргумент, що всі заброньовані "тримають економіку", під час війни не працює.

Хто має бути заброньований? Енергетики, бо інакше все стане. Комунальні служби, медики, поліція, вчителі. Все.

У мене немає ненависті до журналістів. У мене претензія до того, що коли мобілізують фізика-ядерщика (яких набагато менше і на яких вчитися значно важче), про це ніхто не пише. А коли журналіста – це скандал. Якщо у нас мобілізують усіх журналістів і відправлять на фронт, країна не зникне, свобода слова не зникне. Я знаю дуже багатьох журналістів, які зараз у війську.

Про жіночу мобілізацію та зниження віку

– До якої межі, на твою думку, потрібно знижувати призовний вік? 18 років?

– Я думаю, 21 рік. У дітей навіть під час війни має бути якесь дитинство. Хай людина після школи погуляє рік, зрозуміє, чи хоче навчатися. Якщо вступить до університету – матиме відстрочку для здобуття першої вищої освіти. Якщо ні – за рік військо її з радістю прийме.

– Ти вважаєш, що жіноча мобілізація неминуча?

– Абсолютно. Ми йдемо до цього, бо в нас усе менше людей. Якщо Росія мобілізує ще пів мільйона росіян, у нас відразу знизять призовний вік і почнуть готувати передумови для жіночої мобілізації.

Треба визначити категорії жінок, які підлягають призову. Є дитина? Очевидно, не підлягаєш. Якщо ти не студентка, не маєш дітей, не лікар у райцентрі, чия допомога критично необхідна пенсіонерам – то вперед на фронт.

У моєму підрозділі служило досить багато дівчат. Легендарні жінки. Вони справлялися, виконували все, як усі. Роботи на війні валом. Навіть якщо жінка не має великої фізичної сили, для неї знайдеться паперова чи тилова робота. Чим чоловік, у якого двоє дітей, принципово відрізняється від жінки, у якої немає дітей взагалі? Нічим.

Фото: Сергій Гнезділов (РБК-Україна)

Про СЗЧ та ситуацію на фронті

– Скільки зараз людей перебуває в СЗЧ і чому повертається так мало?

– СЗЧ стало найпопулярнішим злочином в Україні. Раніше говорили про 320 тисяч, зараз цифри можуть сягати й 400 тисяч випадків. Враховуючи, що в армії мільйон людей, і більшість випадків СЗЧ припадає на бойові підрозділи – це жахаюча цифра. Виходить, кожен другий із бойових підрозділів сходив у СЗЧ.

Чому такі сумні цифри повернень (близько 15 тисяч добровільних)? Тому що ніхто не працює комплексно. Людям потрібно розуміти: на скільки вони повертаються? Які будуть умови? Відсутність чітких термінів служби – це найбільша проблема. Якщо питання не вирішити різко, категорично і зрозуміло (бажано законом, а не лише білбордами), люди від втоми просто почнуть розвертатися і йти з фронту.

– А що зараз відбувається безпосередньо на нулі? Чи відчувають солдати полегшення від ударів нашими далекобійними дронами по Росії?

– Жоден солдат на лінії зіткнення не відчуває, що "позавчора бабахнуло дві бази в РФ і мені стало легше". Життя на нулі інше: тебе все одно обстрілюють, просування ворога все одно триває.

Зараз дуже збільшилася "сіра зона" – якщо раніше вона була 15 км, то зараз до 25-30 км. Траси до Краматорська вже затягнуті сітками, їздити небезпечно. ФПВ-дрони б'ють по цивільних автівках навіть на підступах до міст.

Просування ворога є. До осені, поки спаде листя, росіяни вже будуть безпосередньо біля воріт Краматорська. Чи це трагедія? Так, бо я люблю це місто. Чи це глобальний програш у війні? Ні. За Краматорськом ми зможемо далі тримати оборону.

– На протестах часто можна побачити плакати: "Воювати мають дрони, а не люди". Як ти, як пілот БПЛА, до цього ставишся?

– Я закликаю всіх переходити на дрони. Але дрони не можуть літати самостійно. Щоб закрити одну піхотну точку, треба два піхотинця. Щоб закрити її дронами, потрібно мінімум чотири людини-пілота. І це не рахуючи тих, хто ці дрони збирає, прошиває, ремонтує.

Тобто для того, щоб полетів один дрон, нам потрібно набагато більше людей, ніж якби там просто сидів піхотинець. Так, воювати мають дрони, але дронами воюють виключно люди.