Олексій "Сталкер". Історія молодого ветерана російсько-української війни

Чим відрізняється війна-2022 від фронтових подій восьмирічної давнини і як стають командирами без військової освіти – нижче у матеріалі РБК-Україна.

Війна розділила життя українців на до та після 24 лютого 2022 року. Майже всіх, але не Олексія Свинаренка, який відчув бойові будні, смак перемог та численні поранення ще з 2014 року. Уродженець Новоград-Волинського з позивним "Сталкер" на війну пішов ще 20-річним студентом і як майбутній історик розумів, що рано чи пізно такий сценарій стосунків з Росією був неминучим.

Студентська лава, громадський активізм, Майдан, зіткнення з "Беркутом". Перші контузії, протистояння "російській весні" в Одесі та Харкові, фронт. Шлях "Сталкера" загалом схожий на подібних історій "двіжевих хлопців" або "футбольних хуліганів", але й не схожий також. Тому що не всі стають лідерами військових підрозділів і точно не кожен отримував 10 поранень за вісім років, постійно опиняючись у найгарячіших точках.

У 2014 році "Сталкер" був в одному з перших груп "Азову", потім опинився в лавах батальйону "Шахтарськ", в якому і отримав перше поранення. "24 серпня 2014 року мене поранило вибухом танкового снаряда. Пробило ліву руку, розірвало лопатку, зайшов уламок у таз, контузія. Виповзав з оточення", – згадує він.

Війна-2022. Початок.

Говорячи про нашу умовно "другу" війну – 2022 року – Олексій запевняє, що він із парою десятків соратників знав про її початок із похибкою у кілька днів. Давно закупили зброю та спорядження, сиділи "на рюкзаках" із 16 лютого. Тієї ж ночі 24-го інтуїтивно вирішили їхати на точку збору якраз перед виступом Путіна.

"Оголошення війни я зустрів у таксі. Кумедно було як мій тариф у 100 гривень моментально підскочив до 1200, і таксист скаржився вголос, що доводиться везти мене за старою ціною", – згадує чоловік.

На "точці" - заздалегідь обумовленому місці збору в Києві - група "Сталкера" отримала додаткове спорядження і вже до 12-ї години дня, за словами Олексія, була повністю готова до виконання бойових завдань.

Група координувалася з одним із силових відомств. Від них і були перші завдання, коли зовсім не було зрозуміло, чого чекати не просто найближчими днями, а й годинами теж. Перші кілька днів патрулювали урядовий квартал.

"Західні партнери з розвідки перехопили дані розвідки РФ і передали її українській владі. Українська влада та спецслужби готувалися до того, що армія може не бути лояльною на 100% і ставка буде на кілька лояльних бригад, на підрозділи спецназу та добровольців. Тому, власне, і видавали зброю добровольцям територіальної оборони. Готувалися до фактичної партизанщини", – згадує він настрій перших днів війни.

Але, на щастя, сталося інакше. І росіяни, і західні спецслужби недооцінили український народ. Плани та розрахунки Москви, як ми тепер розуміємо, будувалися на фейкових звітах Медведчука.

"У мене за три-чотири дні вже була рота. 20 людей були зі мною, ще близько 20 підтягнулися через друзів. Ще стільки ж підготовлених людей протягом кількох днів приєдналися за набором", - каже командир-добровольець, звертаючи увагу, що чисельність роти вважається приблизно від 70 до 120 осіб.

Бійці з роти "Чисте Небо"

Ця рота приєдналася до нового на той момент добровольчого батальйону "Реванш". Потім у міру розростання стали самостійним підрозділом, назву якому "Сталкер" вибрав в тему власного позивного - "Чисте Небо" (любителі відповідної комп'ютерної гри оцінять).

Бої за Київську область

Перший бій "Чисте Небо" прийняв у Гостомелі. Це були перші числа березня, коли було спалено колону ворожої техніки. Також брали участь у боях за Мощун, де "Сталкер" командував бойовою групою – взводом бійців.

"Там були великі проблеми зі зв'язком, доводилося маневрувати, змінювати позиції. Тому що ворог активно наступав і бив з усього, що було. Це були оборонні бої", – згадує він.

Там же в боях за Мощун у них був перший (і поки що на щастя єдиний за час війни) загиблий. 25-річний боєць загинув від мінометної міни, яка під час ворожого обстрілу потрапила у дерево, під яким він був. Загалом, забігаючи наперед, скажемо, що за весь цей час у підрозділі "Сталкера" один загиблий і четверо поранених (включно з командиром). Контузії, як каже сам Олексій, вони не рахують.

Коли ж ближче до кінця березня на Ірпінському напрямку Київської області вже було достатньо сил ЗСУ, рота "Сталкера" передислокувалась на інший берег – до Броварів. Там були більш розтягнуті комунікації і легкій піхоті було легше проявити себе. Там також були бої – Баришівка, Лук'янівка, Нова Басань. У тих боях підрозділ "Сталкера" захопив два ворожі бронеавтомобілі "Тигр" і велику кількість російських безпілотників "Елерон-3" разом з пультами управління, софтом і так далі. Все це, за словами Олексія, було передано українській розвідці.

"Отримали добрий бойовий досвід, він був дуже необхідний. Тому що на момент початку війни 13 людей з мого підрозділу взагалі вперше тримали в руках зброю. Але на війні швидко вчишся", - відповідає "Сталкер" на питання про те "як же можна воювати, якщо ти не військовий за фахом".

"Координація з військовим командуванням на місці відбувається так: на тебе виходить, умовно кажучи, ГУР, і говорить на якій ділянці фронту потрібна допомога легкої піхоти. Або якийсь добровольчий підрозділ, який вже співпрацює з ГУР, каже: такій і такій ділянці". Ти кажеш: добре, у мене, припустимо, є 40 осіб, можемо тримати позиції X, Y. Приїжджаєте на місце, тобі кажуть – у нас є побиті три відділення, давайте ваших додамо по кілька людей у кожне – посилимо їх на позиціях: Або "ось вам ділянка оборони, командир отримує рацію-канал зв'язку з командуванням, тримаємо оборону, доки не буде ротації".

Зв'язок на фронті – окрема важлива тема, іноді велика проблема. Зазвичай у командира дві рації – одна зв'язку зі своїм підрозділом, друга зв'язку з командуванням. Іноді може бути три рації - якщо командиру до групи додадуть міномет, і він дає по рації команди, де йому працювати.

"Зв'язок – це найголовніше. Командиру можна взагалі не видавати зброї, головне – добрі рації", – зазначає "Сталкер". Часто це проблема. І не тільки тому, що ворог глушить зв'язок, але найчастіше тому, що банально не вистачає заряду батареї, якщо операція триває довго. А підрозділ без зв'язку вилітає із загальної карти ведення бою. У кращому разі такий підрозділ зможе відійти, а в гіршому ж бувають великі втрати.

Складність офіційного оформлення та перехід на Схід

"Після того, як ворога погнали з Київської області, ми пару тижнів займалися реорганізацією підрозділу та різною гуманітаркою - супровід журналістів, роздача допомоги на звільнених територіях, евакуація залишеної ворожої техніки. Паралельно я шукав варіанти продовження бойового шляху для свого підрозділу", - Сталкер" події квітня 2022 року.

У результаті вдалося вже в середині квітня відправити дві бойові групи "Чистого Неба" на харківський та запорізький напрямок. І тут уже гостро постало питання оформлення. Коли бійці тижнями на тому ж харківському напрямку виконують бойові завдання та не одержують зарплату – це дуже важко. До того ж у людей сім'ї, діти тощо. Спонсора для зарплат у підрозділі "Сталкера" не було, а тримати людей на ентузіазмі, за його словами, довго не можна, бо буде плин кадрів, недопустимий на війні.

Хлопці зрештою знайшли одну військову частину, в якій оформили своїх бійців, і ще одну, де була домовленість про те, що люди з "Чистого Неба" залишаться всі разом і не будуть розкидані різними ротами та взводами. Також один взвод "ЧН" залишився у статусі ДФТГ.

Під час розмови дуже відчувалося, що питання оформлення – чутлива тема. Втім, не лише для Олексія. Подібні розмови можна було чути й раніше від багатьох добровольців.

"Дуже шкода, що поки що в армії не до кінця відійшли від совкової формальщини. Я не кажу, що не потрібен порядок, але не завжди формалізм сприяє порядку. Наприклад, зацикленість на званнях та штатній структурі. Це все потрібно у мирний час, але на війні ніхто не воює взводами, ротами і ось ця вся уставщина", - каже "Сталкер", виходячи і власного досвіду активних бойових дій.

За його словами, у реальному бою усі воюють бойовими групами. Ця бойова група може складатися із 1-2-3 відділень, взводу піхоти. Взвод часто-густо складається з людей з різних рот. Можливо група розвідки однієї бригади, два відділення піхоти іншої бригади та 10 людей тероборони додатково. "Загалом у реальному бою все не так, як на штабних паперах мирного часу", - резюмує він.

"Росіяни воювати не дуже вміють"

Порівнюючи захист Київської області та бої на південному сході, "Сталкер" констатує, що під Києвом воювати було легше – тут у ворога були розтягнуті комунікації і він був дезорганізованішим. А на східному напрямку росіяни краще укріпилися, там були кращі постачання, логістика, зв'язок тощо.

Що стосується ворога загалом, то "Сталкер" каже, що за його спостереженнями, наприклад, мотопіхотні частини РФ зовсім не хочуть воювати. З усіх це, напевно, найнемотивованіші частини після мобілізованих "ЛДНР". Десантники - так, пруть уперед, але воювати вони теж не дуже вміють.

"Був випадок, коли в тому ж Мощуні ми розвідгрупою виходили з села і над нами висів російський дрон і прямо по нам працювала мінометна батарея. Міни лягали метрів за 20-30 від нас. Якби це була українська батарея, а на нашому місці були росіяни, то вони всі були б убитими чи пораненими. А у нас взагалі не виявилося втрат. І таких випадків я знаю багато", – каже він.

Про контрнаступ

Саме в рамках контрнаступу українських сил "Сталкер" і отримав своє крайнє (або, як він каже "не перше і не останнє") поранення, під час реабілітації після якого РБК-Україна і відвідало молодого командира у київському військовому шпиталі.

"Це було на запорізькому напрямку. Ми штурмували ворожі позиції і при відході метрів за три за мною вибухнув снаряд. Дісталося кілька уламків. Пощастило, можна сказати, тому що боєць із суміжного підрозділу, який йшов за мною, загинув. Мені перебило три пальці, великий уламок зайшов у плече, вирвало трицепс. Контузило, перебило барабанну перетинку. Пальці вдалося зберегти, хоч вони і стануть трохи коротшими. Слух також у нормі – втратив лише 10%", – розповідає Олексій про поранення 1 вересня 2022 року.

Повертаючись до контрнаступу, “Сталкер” розповідає, що атака по Запорізькому напрямку була відволікаючим ударом від основного – на Харківщині. Багато говорили про успіх цього контрнаступу, але мало хто звертає увагу, що він стався не раптово.

За його словами, контрнаступу передували безліч локальних промацувань. У тому числі й із серйозними втратами на тому ж Херсонському напрямку. Внаслідок таких проб на міцність оборони супротивника головний удар вирішили зробити по Харківському напрямку і все вийшло дуже успішно.

Оперативну перемогу Україна здобула, і це безумовно. Ініціатива за Україною. Ініціатива на війні, за словами нашого співрозмовника, означає, що ти, а не противник, вибираєш місце удару. Хоча і наступальні дії завжди вести складніше, ніж оборонні, вони вимагають більшого таланту та майстерності від командування та більш продуманої стратегії.

"До того ж проблема наступу в тому, що хоч нам Захід і передав велику кількість озброєнь, але воно не призначене для наступальних операцій. Крім артилерії. Нам потрібно більше важкої бронетехніки - танків, БМП, потрібна авіація. Це все давати начебто почали і обіцяють, але сьогодні у нас її немає у достатній для наступальних дій кількості. Від темпів поставок такого озброєння безпосередньо залежить хоч якийсь прогноз війни. Але в будь-якому разі ще не менше року активні бойові дії продовжуватимуться, безумовно", – упевнений Олексій.

Коли розвалиться Росія і що нам для цього потрібно зробити

Він також говорить про те, що доводиться чути останнім часом все частіше – успішний контрнаступ не повинен вселяти ейфорію. Тому що, по-перше, це лише один із напрямків. По-друге, українські сили не знищили армію ворога, а змусили її втекти.

"Для перемоги над Росією це - крапля в морі. Суттєва, можливо, вирішальна, але крапля. Я вважаю, що для остаточного успіху нам навіть необов'язково звільняти всі території. Досить завдати якоїсь дуже відчутної поразки російської армії, після чого у них там почне все сипатися – і морально, і у вигляді неадекватних реакцій на кшталт загальної мобілізації, яку Росія не переживе”, – каже він.

"Сталкер" упевнений у тому, що вже зараз російські еліти, які здавалися монолітними, розпадаються та поляризуються на очах. Маркер цієї центробіжної тенденції – передусім, створення паралельних армій у РФ, але це – вірний ознака кінця. Нехай не дуже швидкого, але неминучого.

"Головною причиною розпаду Росії стане її поразка від української зброї на нашій землі. Після розпаду Росії ми не просто повернемо собі всі території, але навіть зможемо ввести на територію нинішньої РФ миротворчий контингент і як репарації отримувати безкоштовно або майже безкоштовно енергоресурси. Я в цьому переконаний", - оптимістично прогнозує командир роти "Чисте Небо" біля стін шпиталю.

Щось на зразок режиму " Бліц "

В українському медійному полі курсують декілька актуальних та активно обговорюваних тез/переконань/думок/установок. На прощання наприкінці розмови ми попросили Олексія висловити свою думку щодо них.

"Контрнаступ відбувся тільки тому, що військове керівництво приховало його планування від політичного керівництва".

"Сталкер" : Я впевнений, що це неправда. Політичне та військове командування сьогодні об'єднане в єдине ціле. Усі ці розмови – спроби дестабілізувати ситуацію на користь відсотків на виборах для окремих політиків.

"Захід нам дає зброї рівно для того, щоб ми захищалися, але наші партнери не зацікавлені у постачанні наступального озброєння".

"Сталкер": Це не міф. Адже спочатку Захід думав, що Росія швидко окупує нашу територію, крім західних областей. Тому, якщо ми подивимося, що нам давали до війни, то це якась "стрілковка", ПТРК, ПЗРК – все для оборони, грубо кажучи. Причому для партизанської оборони. Потім давали БТРи, артилерію - теж все для оборони з метою виснаження сили РФ. І тільки тепер розпочався процес передачі наступального озброєння, та й то не тими темпами, як хотілося б. Заходу більше підійшов би варіант заморозки конфлікту, ніж перемога України та розвал Росії (із ще більшим посиленням Китаю).

"Україна не готувалася до війни".

"Сталкер": Готуватись нормально почали восени 2021 року, коли Росія стягнула війська до кордонів. Але тут теж усе впирається в небажання Заходу довгий час давати нам нормальне озброєння, через що підготовка до війни не була ефективною належним чином. Зі свого боку Україна готувалася як могла. Згадайте, коли призначили Залужного. Тероборону почали створювати, знову ж таки. Можливо, трохи пізніше, ніж варто було, але тим не менше.

"Що буде з Кримом?"

"Сталкер": Крим треба відвойовувати швидше, ніж Донбас. Тому що втрата Криму Росією буде для неї більш болісноюта прискорить її кінець. Не треба вірити в міф про неприступну фортецю і "непотоплювану базу". Насправді Крим за всю його історію завойовували усі, хто намагався. Достатньо просто взяти північний Крим та поставити там нашу артилерію.

"Чому ти "Сталкер"? (це не поширене питання в медіасфері, але просто стало цікаво)".

"Сталкер": Так назвали під час Майдану, де я був у протигазі та бронежилеті проти міліції. Одягнений був як у відомій комп'ютерній грі, тому й "Сталкер". Прижилось.

Коротка післямова

10 поранень у загальному рахунку. Два уламки в тілі, які залишаться там назавжди. Обмежена функціональність правої руки. Контузії. Що із цього приводу каже Олексій "Сталкер"? "Хочу повернутися на фронт", - під кінець розмови зазначив він.