Олексій Данілов: Як тільки ми вийдемо на кордони, навіть не уявляю, де вже має бути Путін

Інтерв’ю секретаря Ради національної безпеки і оборони (РНБО) Олексія Данілова для РБК-Україна – про оборону Бахмуту, головну помилку Путіна, яка запустила розпад Росії, а також про західну підтримку України, нейтралітет Китаю, ризики для Молдови та інше.

Рік тому у ці дати вирішувалась доля України як держави та її народу як нації. Колони ворожої техніки сунули на столицю та інші міста, росіяни намагались знищити українську ППО та розбити армію. Натомість агресор отримав відсіч, на яку не очікував. Власне, як і не очікували цього західні лідери, спочатку пропонуючи евакуацію президенту та пророкуючи нам у кращому випадку партизанську війну.

"Нам було важко, коли нас на той час кинули майже сам на сам з агресором, хоча всі знали, що буде війна", – згадує у розмові з РБК-Україна секретар СНБО Олексій Данілов. Тим не менш він уникає критики Заходу. Але зауважує, що там так і не розуміють марність сподівань про якісь домовленості з Путіним або його оточенням. Більш того, на думку Данілова, у РФ вже почалися процеси фрагментації країни, які можуть бути ще не помітні, але безповоротні, як свого часу було з розвалом СРСР.

Під час інтерв’ю секретар СНБО розповів, чому РФ не отримає зброї від Китаю, навіщо росіяни готують дестабілізацію у Молдові, чи залишились в Україні російські агентурні мережі, чого чекати від звільнення окупованих 9 років територій та про те, якими мають бути гарантії безпеки для України.

– У росіян є хвороблива любов до дат – захопити місто до якоїсь річниці чи ще щось подібне. На річницю вторгнення, мабуть, вся країна морально чекала на черговий акт тероризму з боку Росії, на масований обстріл. Його не відбулося. Що їм завадило?

– Спроможності, які були у Росії ще на 24 лютого 2022 року, і спроможності зараз, що стосуються можливості нанесення масованих ударів, вже зовсім інші. Ми неодноразово говорили, що у Росії лишається не так багато високоточних ракет, якими вони раніше вбивали наших дітей, жінок, цивільне населення. Вони бережуть ракети. І вже, мабуть, є розуміння, що жодні їхні дії до певних дат абсолютно не впливають на нашу обороноздатність та міцність.

Вони відмовилися від обстрілів саме 24 лютого. Але це ж не значить, що вони відмовились від війни. Вони її ведуть, кожного дня здійснюють терористичні напади на наші міста – на Харків, Херсон та багато інших міст, які знаходяться на території Донецької та Луганської областей. Ракети долітають до Хмельницького та інших наших міст.

Про оборону Бахмуту, підтримку Заходу та Китай

– Зараз складна ситуація в Донецькій області. Бахмут тримається високою ціною. Як взагалі ви оцінюєте шанси, що ЗСУ зможуть втримати місто та принаймні найближчим часом не дадуть ворогу далі просуватися по Донецькій області?

– Щойно закінчилася Ставка верховного головнокомандувача на чолі з президентом (розмова відбулась 28 лютого. - ред.). Як координатор Ставки можу сказати, що це питання у нас на порядку денному стоїть вже крайні чотири місяці. Жодне засідання не відбувається без доповідей з Бахмутського напрямку.

Росіяни давно мають велике бажання захопити Бахмут, де стійко тримаються наші військові. Я хочу, щоб ми розуміли, Бахмут – це ж не тільки географічна точка на мапі нашої країни. Це місце, де щодня знищується величезна кількість ворогів, їхня техніка, зменшуються спроможності росіян діяти на тих чи інших напрямках.

Для нас будь-яка територія є вкрай важливою, і ми будемо робити все від нас залежне, можливе і неможливе, щоб її втримати. Якщо станеться по-іншому, ми нічого від нашого суспільства не приховуємо. Так, складно і важко, але ми розуміємо, як будемо діяти далі.

– Для росіян Бахмут – це зараз пріоритет №1? Щоб показати якийсь результат?

– Росіяни щось для себе вигадали, якусь мету, вони з цією метою живуть, мають дуже велике бажання відзвітувати. Кого тільки не було біля Бахмуту – і терористична організація "Вагнер" Пригожина, і збройні сили, російська десантура. Умовно кажучи, повний букет того мотлоху, який насунувся на територію України. Вони там усі присутні, але довго не можуть нічого зробити. Так, просуваються, але не в тому темпі, як вони б хотіли.

– Україна планує свій наступ, про це говорить і голова військової розвідки, і військові. Американське видання The Washington Post написало з посиланням на власні джерела в американських політичних колах та військових, що, мовляв, Україні буде важко тримати оборону Бахмута і готувати свій контрнаступ. Чи коректна ця оцінка на вашу думку?

– Нам легко не було ніколи. Нам було важко, коли нас на той час кинули майже сам на сам з агресором, хоча всі знали, що буде війна. Я маю на увазі 24 лютого 2022 року. І ви пам'ятаєте, ми, починаючи з жовтня-листопада 2021 року, благали дати засоби протиповітряної оборони, дати зброю. Тобто дати нам можливості захищати нашу країну.

На жаль, на той час таких рішень не було прийнято. Всі без виключення розвідки світу помилилися в спроможності Росії, як і не дали коректну оцінку нашому народу, нашим збройним силам, який стійко став на захист країни. Він і до цього стійко стояв, але 24 лютого це вже було зовсім інше вторгнення. І завдяки нашому народу, діям нашого президента ми вистояли. Цього ніхто не очікував.

У кріслі, де ви зараз сидите, були представники різних інституцій країн світу. Вони всі одноголосно говорили, що ми маємо готуватися до фізичного знищення всього вищого військово-політичного керівництва нашої країни та утворення на нашій території концтаборів, фільтраційних таборів. Ми були приречені. Вони тільки натякали на те, що тільки партизанська війна тут можлива.

На що я їм казав, що всі вони без виключення глибоко помиляються, що вони просто нас не знають. Їхня помилка була у 1991 та 1994 році, помилка є й зараз, якщо вважають, що ми з росіянами маємо якусь спільність, національну традицію, єдність тощо. Я їм пояснював, що ми два різні народи, ми від них відрізняємося як місяць від сонця, ми абсолютно різні. Треба було, щоб пройшли ці складні часи, дуже непростий часовий проміжок, щоб вони зрозуміли, що це дійсно так.

А те, що стосується їхнього розуміння по Бахмуту і по інших питаннях. У нас є Ставка верховного головнокомандувача, є військові, є відповідні доповіді. І саме там вирішується, як треба діяти саме зараз на тих чи інших ділянках фронту, чи треба відходити, чи треба реалізовувати якісь інші заходи. Це, звичайно, відбувається в закритому режимі.

– Минулого тижня, коментуючи удари по росіянах в Маріуполі, ви сказали, що відстань для нас на сьогоднішній день вже не має значення – 100 кілометрів, 150 чи трохи більше. Що ви мали на увазі?

– Мав на увазі саме те, що я сказав. Для наших військових немає жодної відстані, де б ми не діставали російську мерзоту і не знищували б їх, щоб вони не вбивали наших дітей.

– Ми ведемо перемовини з партнерами щодо далекобійної зброї, зокрема ракет ATACMS. Наш наступ може відбутися навіть якщо ми не отримаємо вчасно цю зброю?

– Наше завдання визначено Конституцією, де чітко зафіксовані кордони нашої країни, вони визнані міжнародною спільнотою. Наше завдання як відповідальних людей зробити так, щоб ми повернулися у межі 1991 року. Нам зайвого зараз не треба, своє ми нікому віддавати не збираємося. З ATACMS, без них або з якимись іншими "етекмсами" – наше завдання зробити максимум для того, щоб не була повторена ситуація 2014 року, коли на той час президент і його оточення злякалися і не дали команди на захист.

Але 24 лютого ситуація була прямо протилежна. Із самого ранку о 05:25-05:30 відразу зібралося засідання Ради нацбезпеки і оборони, відразу було прийнято відповідне рішення, у нас було все заготовлено і ми зустріли ворога обличчям до обличчя. Нікуди не ховалися, не бігали по якихось Мінськах. Ми слухали, коли президенту пропонували варіанти евакуації, а він відповідав: "Дайте зброю".

– Весною у Заходу було багато сумнівів чи надавати Україні зброю. Ми бачимо, що після поїздки Зеленського до США дійсно відбулося багато позитивних речей – є рішення і щодо ППО, і щодо танків. Та чи не занадто пізно Захід почав діяти рішуче?

– Ви хочете, щоб я почав критикувати Захід? Звичайно, я цього робити не буду. Ми маємо розуміння, що у кожної країни своє бачення справедливості, своє бачення світу, своє уявлення про процеси, які протікають. Ми маємо своє уявлення, ми розуміємо, що маємо побудувати після нашої перемоги велику нову Україну.

– Останні тижні США говорять про ризики того, що Китай може надати Росії зброю, принаймні, що така можливість є. Сам Китай виходить з певним нібито "мирним планом" щодо України, а президент Зеленський говорить про те, що він хотів би зустрітися з Сі Цзіньпіном. Дійсно є ризик того, що Китай відверто стане на сторону Росії та надасть їй зброю?

– Для чого Китай буде ставати на сторону Росії та постачати їй зброю? Щоб отримати величезні проблеми, потрапити під ті чи інші обмеження? Звичайно, Китай цього робити не буде, йому це не потрібно від слова зовсім. Це Росія має велике бажання втягнути Китай і інші країни, на які вона намагається розповсюджувати свій вплив.

У росіян є ОДКБ – якесь непорозуміння, що залишилося після розпаду СРСР. Але й воно накриється, як свого часу було з СНД. Тому що всі хочуть співпрацювати тільки з сильними. А Росія виявилась слабкою та недієздатною країною, яка все більше з кожним днем нагадує якесь фейкове утворення. Коли вже Путін робить заяву про те, що там є уральці, московити та інші нації, це ж вже чогось вартує. Завдяки нашим зусиллям в тому числі.

Тому я не бачу на сьогодні, що Китай має велике бажання надавати Росії зброю. Нейтральна позиція, яку він займає, в даному випадку абсолютно є слушною та виваженою. Звичайно, нам дуже хотілося б, щоб допомога була на нашому боці, але треба розуміти всю складність історичних процесів.

– Сам факт того, що Китай виходить з пропозицією щодо певного "мирного плану", про що це говорить? Вони хочуть показати себе як великий геополітичний суб'єкт?

– Китай і так є великий геополітичний суб'єкт, це велика країна з великою кількістю населення, великим ВВП, яка має вплив на певні процеси в світі. Інша справа, що ми дуже хочемо, щоб всі розуміли, що війну треба називати війною, а слово "конфлікт" трохи не для даного процесу. Але ще раз наголошую, у кожної країни своє бачення, як вони бачать сьогоднішній розвиток, як вони бачать розвиток, який буде відбуватися завтра або найближчим часом.

Про тиск Росії на Молдову та Білорусь

– Якщо вже про міжнародні речі заговорили. Росія зараз розкачує тему, що Україна ледь не планує вторгнутися в Придністров'я, ввести свої війська і т.д. І Москва нібито наче готова відповідати у такому разі. А що вони взагалі там планують? До яких провокацій ми маємо бути готові?

– Те, що стосується Молдови, хочу зауважити, що там стоять російські війська, не маючи на це жодного права. Більше того, я вважаю, що частина Молдови є окупованою російською хунтою ще з 1990-х років.

Звичайно, у росіян є план, і я думаю, він ще зберігається по ситуації, пов'язаній з дискредитацією і заколотом на території Молдови. Одна з наших розвідок отримала таку інформацію і ми відразу її передали нашим сусідам. Росіяни не відмовляються від цього плану.

Якщо вони спробують організувати заколот, у нас тоді з'являється додаткова точка напруги, на яку ми маємо звертати увагу. Нам потрібно буде відволікати частину свого війська на ділянку молдавського кордону. Це класичний прийом, тут нічого нового немає. Росіяни із задоволенням більш активно задіяли б і білоруський напрямок, і Молдову, щоб ми розпорошували сили і спроможності.

– Взагалі можлива ситуація, за якої Мая Санду звернеться до України з проханням допомогти, зокрема й військовим шляхом, підтримати Молдову?

– Якщо буде таке звернення, воно може бути розглянуто з урахуванням всіх процесів і обставин, які відбуваються. Тим паче, що ми є сусідами.

– Ви згадали Білорусь. Рік Білорусь тримається і поки не вступає у війну.

– Тримається, попри те, що вона окупована з боку Російської Федерації вже довгий проміжок часу, економічно і по багатьох інших питаннях. Але білоруси поки не піддаються, у них немає ніякого бажання з нами воювати. І те, що вони на сьогодні не беруть прямої участі у збройній агресії, саме збройні сили Білорусі, ми це належним чином оцінюємо.

Дехто з наших "гарячих голів" каже, що нам треба терміново розгортати військо та йти на Білорусь й таке інше. Я хочу, щоб ми усвідомлювали, що для нас це дуже небезпечна ситуація з урахуванням того, що ми на сьогодні маємо величезну лінію фронту саме з РФ. Я би відокремлював білоруський народ від білоруської влади. Багато білорусів воюють на нашому боці і ми за це їм вдячні.

І не тільки білоруси, є й наші брати грузини, які воюють на нашому боці, незважаючи на те, що керівництво Грузії займає якусь доволі неоднозначну позицію. На початку вторгнення РФ у березні я казав, що якщо б грузини почали звільняти свою територію, нам було б легше. Але вони якось так, м'яко кажучи, доволі спокійно до цього відносяться. Це залежить від керівництва країни, яке, на жаль, демонструє свою проросійськість.

– Як ви вважаєте, чи намагається Путін ще тиснути на Лукашенка, щоб якось більш активно задіяти білоруську армію у війні проти нас?

– Лукашенко став президентом країни у 1994 році після посади голови радгоспу. І жодного дня цієї посади не залишав. Не треба вважати, що він такий простий. Це багатогранна людина. І попри те, що Путін постійно хоче його умовно "згвалтувати", щоб він прийняв ті чи інші потрібні РФ рішення, Лукашенко розуміє, чим це все може закінчитися. І тому я не думаю, що Путіну вдасться його дотиснути. Навіть не знаю, що має статися, щоб Путіну це вдалося.

– Цитата з вашого інтерв’ю РБК-Україна у жовтні 2021 року, за кілька місяців до вторгнення РФ. "На сьогодні є Російська Федерація, яка дуже агресивно ставиться до нас як до держави. Цілі і завдання, вони цього не приховують, – це наше знищення". Чи вважаєте ви, що за цей рік після серії поразок на фронті їхні цілі та плани змінились?

– Ще у жовтні 2021 року ми це розуміли. Більше того, ми готувалися. І у нас є чітке пояснення, чому саме таким чином відбувалася ця підготовка. У росіян не змінилися цілі, але в них завдяки нам дуже змінилися спроможності досягти цих цілей. У росіян вже немає можливості знищити нас. Це не значить, що вони будуть відмовлятися від мети. У них є свій план, для цього вони зараз починають максимально активізувати свою так звану п'яту колону.

Звертайте увагу, коли бачите російськомовних блогерів з нашими паспортами, громадян, які свого часу обслуговували Партію регіонів і, відповідно, Януковича, Медведчука. Вони до цього часу присутні в нашому інформаційному просторі, це не просто так, вони виконують певне завдання. Питання внутрішньої дестабілізації, через яку вони хотіли б хитати країну, оцей первинний план нікуди не дівся. Це для них набагато простіше, вони на цьому "собаку з'їли", у них є величезна група людей, які виконують цю роботу на постійні основі.

Більш того, не хочу зараз нікого відбілювати, але є певні процеси, які нібито відбуваються під прикриттям боротьби з корупцією. Може пройти певний час і ми побачимо там російські коріння, російські спецслужби з цих чутливих питань, які на сьогоднішній день є в нашому суспільстві.

Про зрадників, агентів Кремля та Медведчука

– Ви раніше говорили, що росіяни розглядають для України як "план Б" умовний корейський сценарій. Я не зовсім розумію, навіщо їм це. Для чого вони тоді зробили незаконну нібито "анексію" чотирьох регіонів, зафіксували це в своїй конституції? Здається, їх цікавить лише захоплення території.

– Якраз оці проросійські експерти та інші "фахівці" з України про це й розповідають. Вони там докоряють росіянам чимось, роблять вигляд, що не мають ніякого відношення до російських спецслужб та агентури. Можу ще через ваше видання передати їм вітання. Ви трішки пригальмуйте, займіться власними справами, а не лізьте туди, куди не треба, особливо зараз.

Насправді ж вони інформаційно супроводжують Російську Федерацію на нашій території та проекти, які вони запускають. Їх на сьогодні два – так званий корейський варіант, про який вони хочуть домовитися. І другий – проект Віктора Медведчука. Він так само може розглядатися, вони повторюють його наративи про другу Україну, другу мову, заклики підтримувати російськомовних.

У нашій країні можете спілкуватися будь-якою мовою. Ми багатонаціональна країна, хтось може спілкуватися на івриті, хтось татарською, будь-якою іншою мовою. Але коли мова йде про державу, про державні інституції, про викладання в університетах та про багато інших державницьких речей, має бути тільки одна державна мова. Але зараз в них є бажання на цьому спробувати створити "російські проекти". До речі, вчора чи позавчора помер один з фахівців в цій сфері.

– Гліб Павловський.

– Так, який сюди у 2004 році спільно з одним "галерістом" приїхали, зробили ці три "сорти українців" і багато іншого. Тоді були дії, а наслідки того, що вони суспільство отруювали, ми маємо сьогодні. І вони з цим живуть, до цього часу. Той же Медведчук, вся ця агентура вони думають в традиціях 2004 року і того розподілу.

А є ще "хлопчики", які спочатку на російських мітингах в Луганську виступали за те, щоб їм роздавали автомати-кулемети, а зараз сидять і щось патякають на YouTube, маючи 400 тисяч підписників. Хочу їм сказати, що вони за все це будуть відповідати. Нема чого було вести мітинги в Луганську в лютому 2014 року і агітувати за сепаратизм. Коли люди виходили із колорадськими стрічками, гаслами "Россия, приди, спаси", вони там були, а зараз тут різко перефарбувались.

Це ж все одне кубло, яке, на жаль, ще існує в країні. Повірте, ми впораємось з цим. Я можу сказати, коли починалося все по Медведчуку та Фірташу (мова про запровадження санкцій, - ред.), мало хто знає, як це взагалі відбувалося.

– Що ви маєте на увазі?

– Ми мали працювати в абсолютно закритому режимі. У нас члени Радбезу дізнавалися про ситуацію безпосередньо в час Х. Ми були свідомі, з якою гідрою ми намагаємося почати боротися. Тому що, якщо б усі служби виконували свої обов'язки, ми б не мали сьогоднішню ситуацію. Не можна заплющувати очі на всю цю російську агентуру, яка тут роїлась. Зараз їх набагато менше, але не всіх ще позбавили можливості впливати на нашу країну.

– Досі залишаються зрадники?

– Було б дивно, якщо б вони не залишалися з урахуванням того величезного впливу, який вони тут мали. Для Кремля Україна взагалі не вважалась іноземною країною, нами займалися 1-е та 5-е управління ФСБ, а не Служба зовнішньої розвідки. Це зараз вже і СЗР Росії підключилось, і 1-е та 5-е управління ФСБ, і багато інших органів.

– Питання по Медведчуку і тому ж 5-му управлінню ФСБ. Чому вони надавали Путіну недостовірну інформацію про стан речей в Україні? На основі цієї інформації, очевидно, Путін і його найближче оточення ухвалювали рішення про вторгнення. Але зараз у Кремлі продовжують вірити Медведчуку, який витрачав колосальні гроші на російську пропаганду і не досяг жодних результатів.

– Вони були впевнені, що вони тут все насправді тримають під контролем. У них була така впевненість, що та мережа, яка була, обов'язково спрацює.

– Ця мережа виявилася неефективною?

– По-перше, ще до початку війни вона почала руйнуватися. Уявляєте собі, кум Путіна, який тут все життя безперешкодно займався політикою і бізнесом, купував обленерго, створював медіа, будував золотий вагон чи що там ще, Ялта, дача, величезні зв'язки і величезні гроші. І тут раз – все, що він роками створював, беруть і плющать на рівному місці. Для всіх, хто був під ним, це був просто шок. І це тільки один напрямок цієї мережі. Ще парочку напрямків або груп впливу були в середині ОПЗЖ. На той час вони були конкуруючими компаніями, але ж вони ще є.

– В Раді залишаються представники колишньої ОПЗЖ і, здається, що найближчим часом ніхто їх звідти не прибиратиме. Принаймні поки не відбудуться вибори.

– Як на мене, це не зовсім коректне тлумачення. Це не представники ОПЗЖ в минулому. Це люди, які є дотичними до Росії, це їхні спільники, молодші партнери, яких тут постійно тримали у російській системі координат. Їхні родини знаходяться в Москві або залежать від московських грошей. Це ж спільна така система.

Я вважаю і вважав, що їм немає чого робити в нашому парламенті. Дехто з них прислуховується, бачите, останнім часом вони пишуть заяви про складання депутатських повноважень, в тому числі, до речі, завдяки журналістам.

Є ще одна дивна річ, коли вони очолюють комітети. Якщо я не помиляюся, Нестор Шуфрич ще й комітет свободи слова очолює. Ну, дивіться, де Шуфрич, Партія регіонів, російське коріння і де свобода слова? Якось мені тут складно уявити, де воно поєднується. Це ж питання до народних депутатів.

– Чому тоді партія влади залишає цю ситуацію в такому вигляді?

– Коли використовуєте словосполучення "партія влади", ви що маєте на увазі?

– "Слугу народу", звісно, монобільшість.

– Я ж не "Слуга народу", я не монобільшість, там є керманичі.

Про розпад Росії і головну помилку Путіна

– Є формула миру Зеленського, там є 10 пунктів, вони відомі. У вас дещо більш радикальне бачення того, як має закінчитися війна і що має відбутися з Російською Федерацією. Ви досить часто говорите, що Росія після війни має бути розділена, інакше все одно становитиме для нас загрозу. У цьому контексті питання: що ж для вас означає перемога?

– Моє бачення жодним чином не розходиться з баченням нашого президента. З тих 10 пунктів, які є, я хочу сказати, що є чотири ключових і вони є визначальними. По-перше, це повернення до кордонів 1991 року, по-друге, це повна сатисфакція за все, що ці нелюди зробили, по-третє, це обов'язкове покарання Путіна та всієї його кліки за злочини, які вони скоїли. І четверте – це гарантії безпеки для нашої країни.

Що ж стосується фрагментації Росії, то цей процес буде відбуватися незалежно від нашого бажання, його вже запущено. Як свого часу 2 березня 1989 року було запущено процес розпаду СРСР після певних подій у Воркуті (мова про страйк шахтарів, - ред.), так само Путін 24 лютого запустив процес розвалу Російської Федерації в тому вигляді, в якому вона на сьогодні є.

– Певні внутрішні процеси мають відбутися в РФ?

– У них зараз є дуже багато процесів, яких ми не бачимо. На Заході допускають велику помилку, вони вважають, що можуть цими процесами керувати, можуть бути модераторами, що вони можуть з кимось домовлятися, з Путіним або з кимось з його оточення, і що воно буде під контролем. Я можу сказати, що ці закони працюють зовсім по-іншому.

Це довела й наша історія. Хочу повернутися в 2013-2014 рік, ви пам'ятаєте цю ситуацію, коли з'явилася людина на прізвище Парасюк, який ніде не був в перемовинах, не був залучений у великих процесах за білими столами, коли приїжджали дипломати. Вийшла ця людина на трибуну і ви пам'ятаєте, що він тоді сказав. І це спрацювало, як спусковий гачок. "Парасюки" в Росії вже є, питання у тому, коли вони вийдуть і почнуть говорити.

– А ви допускаєте ситуацію, що коли Україна вийде на кордони 1991 року, ми відвоюємо свою територію, але при цьому в Росії ще будуть залишатися Путін та його оточення і керуватимуть країною?

– Як тільки ми вийдемо на кордони, навіть не уявляю, де вже має бути Путін. В Росії є дуже проста ситуація – хтось за все це має нести відповідальність. Звичайно, вони будуть знаходити чергового винного в своїх проблемах. Хоча їм треба в своїй голові розбиратися, це ж у них не вперше і не востаннє виникла така ситуація.

Чому вони з нами різні? І це те, що не може зрозуміти Захід. Ми, Білорусь та Молдова – це Європа, географічна, ментальна, історична, ми відносимося до європейської спільноти. А Росія відноситься до Азії, величезна кількість її території відноситься до Азії, вони азіати. Нічого страшного в цьому немає, це просто треба прийняти як даність і припинити з ними розмовляти як з європейцями. Жити можуть всі – і азіати, і європейці, будь-хто.

Про мирний договір з РФ та членство у НАТО

– Коли війна закінчиться, доведеться підписувати мирну угоду? В якому це може бути форматі? За посередництва ООН або третіх країн? Чи можливий прямий договір між Україною і Росією?

– У нас вже був підписаний договір між Україною та Росією 31 травня 1997 року за часів Кучми. Ми мали так званий "великий договір". Ми з ними все це підписали, там було підтверджено непорушність кордонів, закріплені принципи співробітництва, наголошено на повазі до законів однієї держави до іншої. Де той договір? У них змінюється ситуація, встав цар не з тої ноги – і все, немає більше ніяких договорів.

Що нам з ними підписувати? Ми можемо розмовляти з ними про те, що стосується питання компенсації збитків, нанесених нам РФ. Вони мають заплатити за все, що вони тут накоїли, вони мають це зробити за власний рахунок, за рахунок своїх ресурсів.

Але тут є інша справа: 500 дітей, яких ці мерзотники-терористи вбили. Хто поверне їм життя? Як ми можемо виміряти життя дитини, яке забрав цей сучасний Гітлер? А хлопчика чи дівчинки без ручки, без ніжки? Я б задушив просто цю тварь. А дехто каже, що з ними про щось домовлятись. Їх треба нищити, вбивати до того часу, поки вони не підуть з нашої території. А потім мають за все нести відповідальність.

Всі ці льотчики, які бомблять наші мирні міста, вони всі будуть за гратами, всі без винятку. Всі ці командири частин, які дають ці накази, всі вони нестимуть відповідальність. Як свого часу німецький народ ніс спокуту за Гітлера, так само росіяни будуть нести відповідальність за цього покидька.

– Німецький народ вибачився за те, що скоїв Гітлер. Чи вибачаться росіяни – велике питання.

– Це залежить від них. Ще раз наголошую, Росія – це штучне утворення. Чеченці – це росіяни чи ні? Це люди, які тримаються зовсім окремих звичаїв, це окрема нація, окремий народ. Дагестанці – це окрема нація, це окрема країна, як і татари в Татарстані. І ще багато інших фактів, які ми можемо називати. А вони вважають, що всі вони росіяни. Ну які росіяни?

– Нещодавно Путін сказав про те, що є загроза російському етносу, якраз те, про що ви говорите. Ця його риторика взагалі діє на росіян? Це їх може налякати? Мовляв, давайте єднатися та мобілізуватися, бо нас зараз Захід з Україною знищать.

– Річ у тім, що держави у них немає. Якби ця риторика Путіна працювала, то повірте, ми б 24 лютого мали іншу армію з боку Росії. Але ж у них штучна історія. Взяли і послали на смерть велику кількість представників Далекого Сходу, півночі і півдня – бурятів, якутів, дагестанців. Не з Москви чи Санкт-Петербурга. Чому? Тому що це чутливі речі. Потім їм треба було провести утилізацію елементів, які знаходилися за гратами. Це не про країну і не про захист.

А потім була утилізації великої кількості чеченців, тому що Путін боїться Кадирова. Кадиров точно знає, що Путін має безпосереднє відношення до вбивства його батька.

– Україна як член НАТО – це вже гарантія безпеки, навіть якщо в Росії не відбудуться процеси, про які ви говорите? Членство в НАТО може стати гарантією того, що найближчі покоління будуть в безпеці?

– Повноправне членство нашої країни в НАТО – це певна запорука нашої безпеки. Але, і я на цьому наголошую, повноправне членство. Зараз дехто починає просувати тези про якийсь мікс, про якесь м'яке входження тощо. У сучасному світі воно так не працює.

Повноправне входження в НАТО – це є запорука нашої безпеки. Але перш за все запорука нашої безпеки – це наш народ, наші Збройні сили і фізична наявність високоякісної сучасної зброї 21 сторіччя.

Про деокупацію Донецька, Луганська та Криму

– Ви також говорили, що було б справедливо, якщо б українські танки опинилися в Москві.

– Тут ключове, що українські танки, а не німецькі чи ще чиїсь.

– Дійде до цього чи ні – питання відкрите.

– Давайте почекаємо.

– Почекаємо. Але віримо, що ЗСУ будуть у Луганську, у Донецьку. Хоча є ризик, що там не будуть українських воїнів зустрічати так тепло, як це було в Херсоні після деокупації.

– Звідки у вас таке уявлення?

– Я сам родом з того регіону і приблизно розумію, що відбувалося 9 років в окупації, які там настрої.

– Історично так склалося, що на тій території, про яку ми зараз з вами говоримо, було чотири етапи розвитку. А зараз буде п'ятий, і це буде Україна. Якщо вам не подобається Конституція і закони, ви можете обрати будь-яку точку світу для свого мешкання, для свого життя. Зараз світ змінився, це за часів СРСР неможливо було за межі країни виїхати, КДБ тоді не випускало. А зараз, будь ласка, вільні.

Там все буде добре, не треба зараз робити якихось трагічних припущень. Буде інше питання – в який спосіб має розвиватися регіон? Тому що за ці роки його просто знищили, промисловий потенціал, який там був, науковий потенціал. Там немає проактивного прошарку, який міг би забезпечити якийсь розвиток та на щось якісно вливати.

– Аналогічне питання по Криму, куди за 9 років приїхало багато росіян.

– В Криму не було військових дій, тому там простіше. Те, що стосується "багато росіян", то вони мають згадати, що у них є свої курорти. Там їх багато, є Охотське море, багато інших морів, де вони можуть спокійно себе почувати. Ви ніколи не маєте права лізти в чуже, чужі квартири, будинки, в чужу власність.

– У нас є розуміння, якою має бути політика на деокупованих територіях, які знаходилися під контролем РФ 9 років?

– Ніякої окремої політики, ніяких лайт-варіантів. Для всіх українських громадян правила мають бути однакові. Ми ж не маємо бажання робити країну по правилам "1984", що всі рівні, а хтось ще рівніший.