Олександр Завітневич: Окремі норми законопроекту про мобілізацію зазнають суттєвих змін

Наприкінці грудня у парламенті з'явився законопроект про зміни щодо військового обліку та мобілізації, який спричинив багато дискусій як у суспільстві, так і депутатському корпусі. Голова оборонного комітету, профільного по цьому документу, Олександр Завітневич прогнозує, що він з колегами у вівторок, 9 січня погодить рішення щодо подальшої долі цього проекту. Опції дві – або його повернуть на допрацювання в Кабмін, або ж депутати ухвалять його за основу і далі будуть правити до другого читання.

Про проблеми в нинішніх механізмах мобілізації та обліку, про випадки незаконних дій з боку ТЦК, про розвиток українського ВПК та ситуації на фронті в 2024 році Завітневич розповів в інтерв'ю РБК-Україна.

– Протягом трьох днів очолюваний вами комітет на закритих засіданнях обговорював законопроект (урядовий, № 10378, - ред.) щодо мобілізації. Які ваші враження від засідань і яким буде рішення комітету?

– Я вже давав коментар з цього приводу, поки нічого нового додати не можу. У першому засіданні брали участь представники ЗСУ та МО, зокрема Залужний, Шаптала та міністр оборони Умєров. Отримали інформацію про ситуацію на фронті, прогноз її розвитку з урахуванням ймовірного характеру подальших дій ворога та наших планів. Значна увага приділена аргументам щодо мобілізаційних потреб для поповнення бойових частин, які понесли втрати та тих, які планується розгорнути.

Також було спільне обговорення з представниками відповідних міністерств питання фінансового забезпечення мобілізаційних заходів, джерел покриття потреб з урахуванням ресурсних можливостей економіки країни. На всіх засіданнях була робоча атмосфера, були гарячі дискусії, обмін різними аргументами, інколи емоційно. В першу чергу це стосувалося пошуку балансу між конституційними правами громадян та запропонованими у законопроекті заходами для вирішення завдань мобілізації, які ці права обмежують.

Прогнозую, що окремі норми законопроекту зазнають суттєвих змін під час розгляду у парламенті. Ну а фінальне рішення комітету щодо законопроекту плануємо ухвалити у вівторок (9 січня, - ред.).

– Ми бачимо чимало випадків, які стають публічними, коли представники ТЦК хапають людей на вулиці, застосовуючи при цьому силу. Чому так відбувається? Чи є це нормою? Що треба зробити, щоб цього не було?

– Такі випадки є порушенням законів, кожен з них потребує розслідування та відповідного реагування. Наскільки я знаю, так і робиться, приймаються кадрові рішення, проводиться ротація працівників. Але будемо відвертими, частково такі випадки спровоковані прогалинами у чинних механізмах мобілізації.

На жаль, з самого початку незалежності України, коли приймалася низка державних програм розвитку ЗСУ з дуже гучними назвами, до заміни радянських підходів у питаннях мобілізації руки так і не дійшли. Як результат, на десятки років військкомати застрягли у минулому з абсолютно застарілою системою паперового обліку мобілізаційного ресурсу та підходами щодо його залучення до війська.

Одним із кроків для виправлення ситуації на краще стало прийняття закону щодо створення територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки ЗСУ (ТЦК та СП) у березні 2021 року замість попередніх військкоматів. Було розпочато впровадження системи "Оберіг", яка передбачає перехід до цифрового обліку мобресурсу.

Через повномасштабну російську агресію ці нововведення не досягли необхідного поширення, а реалізація ідей загальмувалася. Тому робота з удосконалення механізмів функціонування ТЦК та СП ще не завершена. Є низка пропозицій, одна з них – виведення ТЦК та СП зі складу Сухопутних військ і передачі до МО України.

– Що ви думаєте про заміну начальників обласних ТЦК та СП? Головком публічно натякнув, що він результати цього рішення не схвалює. Ваш колега Роман Костенко говорив, що після заміни всіх начальників пішов провал мобілізації.

– Моя відповідь вкладається у формат того, що я щойно говорив про удосконалення механізмів функціонування ТЦК та СП. Та заміна, про яку ви запитуєте, насамперед була обумовлена корупційними скандалами за участю окремих представників цих центрів. Щодо ефективності ТЦК та СП у виконанні мобілізаційних заходів, то таку оцінку можуть дати лише ті, хто здійснює управління їх діяльністю.

– Доводилося чути, коли військовим на передовій доводиться самостійно забезпечувати себе одягом, бронежилетами, аптечками, прицілами, гвинтівками. Чому так відбувається? І наскільки це поширено взагалі?

– Це було характерно для перших місяців широкомасштабної війни, тому що військо щоденно зростало на тисячі осіб. Ті, запаси, які були на той момент в МО, не могли покрити всі потреби добровольців. Велику допомогу надавали волонтери – користуючись нагодою, хочу ще раз їм за це подякувати. З приводу нарікань на відсутність прицілів, гвинтівок, бронежилетів, аптечок такою інформацією не володію, хоча щомісяця відвідую бойові підрозділи Сил оборони.

Частково такі випадки були викликані людським фактором. Прикро та соромно про це говорити, але, як стало відомо, особи з числа колишніх посадовців МОУ, підозрюються у закупівлі неякісних бронежилетів та турнікетів для українських військових. Наскільки винні фігуранти цих справ, про які повідомляють ЗМІ, чи інші посадовці, визначить суд.

(Фото: РБК-Україна, Віталій Носач)

Але це той випадок, коли кажуть, що відчуваєш іспанський сором. Щодо одягу, то у кожному конкретному випадку потрібно розбиратися окремо і в жодному разі не масштабувати їх на всі Сили оборони. Я не виключаю, що випадки, про які ви кажете, можуть виникати з інших причин. Знаю приклади, коли військовослужбовці самостійно купують собі амуніцію так би мовити преміум-класу, яка, на їхню думку, краще відповідає умовам виконання завдань військової служби. До речі, ви самі можете зараз спробувати придбати, скажімо, військові берці і переконатися, що є пропозиції від 2 до 12 тисяч гривень. Але той варіант взуття, військової форми, якими забезпечені наші військовослужбовці, не гірші за ті, що мають їх колеги з країн НАТО.

Сьогодні держава щодня виділяє на сектор оборони 5 млрд гривень. Норми забезпечення речовим та іншим майном регламентуються відповідними наказами. Вони постійно коригуються з урахуванням побажань захисників та захисниць, аналізу рівня стійкості того чи іншого зразка до зношення, часових параметрів заміни. До речі, це одне з головних питань, яким приділяю увагу я особисто та члени комітету під час перебування у військових підрозділах на лінії фронту.

Однак, якщо все ж таки виникають проблеми у цьому чи іншому питанні, військовослужбовець може особисто чи через рідних та близьких звертатися на гарячі лінії відомств: Міноборони, Командування сил територіальної оборони, урядова гаряча лінія, а також Уповноваженого ВРУ з прав людини тощо.

– Протягом останнього року наш військово-промисловий комплекс демонструє непогане розгортання. Але мені, як людині, яка не знайома з секретними цифрами, з якими, напевно, знайомі ви, виглядає так, що перший рік війни у цьому сенсі у нас був згаяний. Поправте мене, якщо я не права.

– Поправлю. Для запуску власного ОПК мають бути створені відповідні умови. Це об’ємний портфель інвестицій, як ви розумієте – переважно західних, достатня кількість ППО для захисту наших виробничих потужностей, наявність фахівців та згода партнерів на організацію спільних виробництв на нашій території або в країнах НАТО.

Тому коли ми зараз обговорюємо наші успіхи з нарощування власного ОПК, то повинні розуміти, що вони з’явилися не самі по собі на пустому місці. Це результат кропіткої праці всіх тих, хто залучений у переговорний процес з партнерами. Це титанічні зусилля урядовців, працівників ОПК державного та приватного секторів.

У перший рік широкомасштабної війни окупанти мали більше можливостей у нанесенні ударів по нашій промисловості. Рашисти роками вивчали місця розташування наших виробничих потужностей. На жаль, не завжди вдавалося попередити публікації в ЗМІ, соціальних мережах щодо результатів їх ударів.

Але значна частина ОПК продовжила випуск продукції та навіть її модифікацію. Я особисто був на підприємствах, де виробничий процес був організований у напів розрушених цехах, без даху, у декілька змін, після неодноразових російських ракетних ударів. Але ми вистояли. У 2022-2023 роках ми також змогли забезпечити функціонування підприємства, які до цих пір здійснюють ремонт військової техніки.

Нам також вдалося закласти фундамент багатьох видів озброєння, які масово випускаються зараз, та фактично завершити інші технологічні процеси, які вимагають тривалої підготовки. Тому я не вважаю, що перший рік було втрачено, ми з об’єктивних причин не могли оприлюднювати значну частину інформації з цього питання. Тому й складається враження, що в 2022 році ніхто нічого не робив. Але насправді це не так.

– Виробництво яких номенклатур озброєння, техніки, боєприпасів у нас на території України виглядає найбільш перспективно? У яких напрямках ми показуємо хороші результати?

– Ми вважаємо перспективними всі без виключення номенклатури ОВТ, які необхідні нашим Cилам оборони. Наша мета – якомога скоріше вийти на рівень максимального задоволення потреб фронту продукцією власного чи спільно з партнерами виробництва.

Для цього діємо системно за двома напрямами. Перший – це започаткування нових номенклатур продукції нашої "оборонки", з найбільш відомого – безпілотники, артснаряди. Другий напрямок – реанімування оборонних спроможностей, які Україна мала у минулому. Йдеться про танко-, ракето-, літако- і кораблебудування.

По кожному з цих напрямів у рази посилена підтримка державних підприємств ОПК, розвиток приватного сектору. Вжито низку інших заходів, зокрема спрощено усі процедури імпорту необхідних комплектуючих, фінансування довгострокових контрактів тощо.(Фото: Facebook Олександра Завітневича)

Наведу лише те, що вже було оприлюднено, решту дізнаєтеся з часом. Отже, наприкінці серпня Україна успішно застосувала власну далекобійну зброю, уразивши ціль на відстані 700 км. Створено понад 50 виробників боєприпасів для дронів різних видів – як державних так і приватних – здатних виробляти боєприпаси вагою від 300 г до 10 кілограм. Втричі збільшено виробництво зброї і техніки, у 42 рази – мін, втричі – артснарядів. Ми почали розробку снарядів 155 так званого "натівського" калібру, планується їх масове виробництво в 2024 році, але за умови відсутності дефіциту вибухових речовин – порохів, які можуть постачатися з країн НАТО. Співвідношення приватних компаній до державних складає 4 з 5, а частка приватного виробництва наближається до тієї, яку забезпечує державний сектор.

– Чи є зацікавленість у провідних іноземних компаній з виробництва військової техніки та озброєння заходити в Україну або виробляти щось у партнерстві з нашими підприємствами? Чи є якісь інші приклади, крім Baykar та Rheinmetall?

–Так, і дуже велика. Візьмемо для прикладу той факт, що наприкінці вересня представники 252 оборонних компаній з більш як 30 країн долучилися до першого міжнародного форуму оборонних індустрій. Ухвалено рішення про спільне виробництво Україною та Сполученими Штатами озброєнь, зокрема систем протиповітряної оборони. Вже сьогодні успішно функціонує низка спільних підприємств. Йде співпраця з іноземними компаніями у виробництві ЗРК, дронів, бронетехніки та артилерії. Публічно оголошували про відкриття представництв BAE Systems та Palantir. Але це далеко не повний перелік. Частина партнерів звертається з проханням робити публічними такі оголошення за погодженням з ними або ж після того, як про це оголосять вони самі.

Значна зацікавленість генерується ще й тим, що компанії всерйоз сприймають загрозу агресії з боку рф проти інших європейських країн у недалекому майбутньому. Тому їм важливо розуміти на скільки їхня військова продукція конкурентна з відповідними російськими зразками у реальних бойових умовах.

– Ви були одним із перших, хто в публічному просторі почав вживати такий термін як "літньо-осіння кампанія", тоді як на той час усі говорили про "наступ" чи "контрнаступ". Тоді ви вкладали в літньо-осінню кампанію більш ширше значення, ніж одна наступальна операція. Звідки взялась така ідея?

– Термін, який я тоді почав застосовувати – "літньо-осіння кампанія" – відповідав реаліям. Плани Сил оборони корегувалися відповідно до низки чинників: спроможності ворога, необхідність раціонального використання ресурсів, мінімізації наших втрат. На тактику дій Сил оброни впливали обсяги та часові параметрами надходження безпекової допомоги.

Тому не все зводилося лише до просування вперед наших військ.
У 2023 році український контрнаступ дозволив замурувати ворога на лінії зіткнення, позбавити його можливості посилювати оборонні позиції та створювати ударні угруповання навіть для оперативно-тактичного наступу вглиб території України. За рахунок цього на решті території України ми отримали можливість проводити заходи з відновлення ОПК, готувати резерви та нашу енергосистему до зими. Давайте не забувати про чисельні влучні вражені пунктів управління противника, його склади, скупчення техніки, що нерідко призводило до втрати боєздатності цілих військових частин і з'єднань ворога на тижні.

Зосереджуючись на нашому контрнаступі, ворог приділяв менше уваги військовим об’єктам в Криму, що також сприяло успіху операціям ГУР, СБУ, ВМС з обнуління чорноморського флоту РФ і перетворення окупованого Севастополя на прифронтове місто. Ще одним показником літньо-осінньої кампанії стало і те, що Україна налагодила власні коридори для експорту зерна.

Однак все це чомусь випало з поля зору деяких представників західних партнерів. Спілкуючись з ними, часто доводилося, як то кажуть, на пальцях пояснювати небезпеку підміни парадигми сприйняття російсько-української війни – тобто через призму того, що вдалося чи не вдалося Україні, замість того, щоб оцінювати досягнення ініціатора цієї війни – Росії. От тоді стає зрозуміло, що ні у 2022, ні 2023 році ворог не досягнув жодної цілі так званої "сво".

Під час кожної зустрічі з іноземними колегами я наголошую, наскільки важливе для інформаційної безпеки Європи та США медійне домінування саме українського сприйняття реалій війни, постійне утримання його у фокусі міжнародної уваги. Це одна з важливих умов міжнародної підтримки України, своєчасного забезпечення нашої країни необхідним обсягом безпекової допомоги.

– Чи не вважаєте ви нинішню ситуацію на фронті патовою чи такою, що зайшла в глухий кут, як про це пишуть окремі західні військові експерти, оглядачі та медіа?

– Однозначно ні. Такий наратив – що війна зайшла в глухий кут – генерує російська пропаганда, намагаючись закласти в нього ментальні та інформаційні пастки. На жаль, в них потрапляють навіть деякі поважні представники західного експертного середовища, не кажучи вже про пересічних громадян. Я таке питання відношу до категорії тих, про які говорять, що вони з подвійним дном.

Чого зараз добивається РФ? Насамперед того, щоби вийти з болючого, принизливого синдрому програшу і ганебного краху її бліцкригу у 2022 році та відвести увагу від провалу її планів у 2023 році щодо повної окупації тих українських областей, які путін поспішив проголосити своїми. Для цього вони намагаються вибудувати інформаційно-пропагандистський фасад навколо своїх невдач і спрямувати проекцію на всього один фрагмент російсько-української війни – наш контрнаступ під час літньо-осінньої кампанії – з прив’язкою до метрів та кілометрів просування наших сил.

Так, нині на фронті переважно позиційні бої. Але чи правильно буде трактувати це як перемогу росіян? Логіка ворога зрозуміла – переконати наших партнерів, світову спільноту у недоцільності продовження безпекової допомоги України, нав’язати наратив про безальтернативність компромісів з РФ і змусити визнати у її складі окуповані українські території.

(Фото: Facebook Олександра Завітневича)

Але ж очевидно, що замороження війни потрібно Путіну як інвестиція часу у нарощування сил для відновлення окупації України. Хочу наголосити, що Україна – не кінцева зупинка російської машини смерті, наступними стануть інші європейські країни.

– Дані Ukraine Support Tracker від учених з Кільського університету свідчать, що обсяги допомоги від партнерів України впали до найнижчого рівня від початку великої війни. Чи є у вас відповідь чому так? І чи є це все ж таки якимось тимчасовим явищем? Чи можемо ми розраховувати на те, що обсяги допомоги у 2024-му будуть принаймні в таких же масштабах, якими вони були цього року?

– На жаль, одна з причин – це неготовність ОПК країн НАТО до війни такої тривалості та ще й з такою інтенсивністю витрат боєприпасів на полі бою, потребами військової техніки для утримання паритету з РФ, яка готувалася до війни десятиліттями. Ті запаси, що були на складах західних країн, значною частиною витрачені і потребують інвестицій для поповнення. Не слід забувати, що значна частина озброєння, яка постачається Україні - високотехнологічна і її випуск потребує не днів, а навіть декілька місяців.

Інша причина є наслідком об’єктивних процесів, тих процедур, за якими розвивається економіка Заходу. Слід врахувати, що на Заході немає воєнного стану, а тому і немає можливості різко змінити обсяги замовлення та виділити ресурси на виробництво озброєння та військової техніки (ОіВТ). На відміну від авторитарних та дикторських форм правління, де в ручному режимі можна змінювати контракти, державні замовлення і навіть перепрофільовувати цілі підприємства, на Заході – ринкова економіка. Там все відбувається у цивілізованому порядку мирного часу, в якому діє поняття контракту, відповідальності за його виконання та великих штрафів за порушення. Це означає, що для запуску виробництва якоїсь номенклатури має бути зупинено випуск іншої, і відповідно – компенсовано замовнику недоотримання вчасно того, що було обіцяно.

Щодо безпекової допомоги від США, то вона стала заручницею політичних процесів, які значною мірою зумовлені наближенням виборів президента США. Однак, і це найголовніше, дискусії у політикумі США ведуться щодо механізму надання допомоги Україні. При цьому двопартійна підтримка України у відбитті агресії РФ залишається незмінною.

Тому, коли ми говоримо про падіння обсягів допомогти, то повинні розуміти, що йдеться виключно про економічні труднощі донорів безпекової допомоги. Великий потенціал містить перспектива передачі Україні заморожених активів РФ, які складають близько 300 млрд доларів. Поки що західні лідери не наважувались зробити рішучий крок щодо передачі цих грошей Україні. Президент Зеленський з цього приводу навів дуже переконливий аргумент – російським елітам і керівництву байдуже до людських життів, але понад усе не байдуже до грошей. Втрата активів буде для них найболючішою втратою. Вони відчують справжню силу міжнародної спільноти і побачать, що світ сильніший за терор.

– Чи припускаєте ви, що в осяжній перспективі Україна не зможе повернути собі свої законні території в кордонах 1991 року?

– Я відкидаю такі думки. Відновлення України в кордонах 1991 року – це ж не просто територіальна проблема між Росією та Україною. Це головна передумова захисту світу від російського імперського свавілля, це запобіжник для інших можливих актів агресії та військових конфліктів.

Без відновлення територіальної цілісності України в кордонах 1991 року для нас не існує іншого варіанту закінчення війни, а у світової спільноти – побудови нової всеосяжної системи безпеки. Без гарантованого покарання російського агресора його приклад надихатиме інші авторитарні режими та терористичні угрупування. Про те, наскільки ця ситуація серйозна і небезпечна для всього світу, свідчить нещодавній спільний заклик європейських інтелектуалів під красномовною назвою "Ми на порозі повернення до Європи 1930-х років".

– Що буде з військовою кампанією на фронті в 2024 році?

– На мою думку, з нашого боку буде більше асиметричних дій, решту сказати не можу. Але ми маємо бути готовим до того, що російсько-української війна – це не війна однієї чи навіть декількох військових кампаній, жодна з них остаточно не забезпечуватиме перемогу. Це реалії, які необхідно сприймати з розумінням і щоденними спільними зусиллями наближати перемогу. Немає у світі такої сили, що могла б зламати національний спротив українського народу, його прагнення до волі та мужність відстояти власну державу.