Янукович, Онищенко та "діамантові прокурори". Чому гучні корупційні справи так і закінчуються нічим
За останній рік Україна показала позитивні результати в боротьбі з корупцією, посівши 104 місце в загальному рейтингу "Індекс сприяння корупції". Попри це, в країні досі є резонансні справи, які розслідуються роками, але так і не мають логічного завершення. Чому ці кейси розслідуються так довго і чого не вистачає правоохоронцям, щоб довести ці справи до логічного завершення, - читайте у матеріалі РБК-Україна.
У матеріалі використані коментарі першого директора Національного антикорупційного бюро України, нині заступника голови Національного агентства з питань запобігання корупції Артема Ситника і виконавчого директора Transparency International Ukraine Андрія Боровика, а також інформація з відкритих джерел.
Цього тижня міжнародна антикорупційна організація Transparency International опублікувала Індекс сприйняття корупції за 2023 рік. Україна за останні 12 місяці додала в Індексі 3 бали і тепер має 36 балів зі 100. Цей результат – найкращий для України за весь час існування Індексу. З часів Революції Гідності за 10 років Україна додала 11 балів — це найбільший приріст серед країн, які зараз мають статус кандидаток до ЄС.
Експерти-антикорупційники стверджують, що Україна по кількості балів доросла до рівня кандидатів в ЄС. Однак попри те, що з кожним роком позиції України в Індексі зростають, ми і досі маємо резонансні справи, які розслідуються роками.
Справа Януковича і ко
22 лютого виповниться 10 років з моменту втечі Віктора Януковича з України. У січні 2019 року Оболонський районний суд засудив Віктора Януковича до 13 років ув’язнення за державну зраду та пособництво у плануванні, підготовці, розв’язуванні й веденні агресивної війни. У грудні 2021 року Верховний суд залишив цей вирок без змін. Однак, крім справи у держзраді, президента-втікача звинувачували у багатьох інших злочинах – передусім економічних. Однак по жодному із них суд так і не виніс вироку.
Одразу після втечі Януковича у Генпрокуратурі заявляли, що Янукович і сім’я вивели з України 100 мільярдів доларів. 2017 року тодішній генпрокурор Юрій Луценко називав уже значно меншу суму. "Згідно з міжнародною експертизою, екс-президент Янукович вкрав у України 40 млрд доларів США. Це річний бюджет країни", - казав тоді Луценко.
Проте нині фахівці впевнені, що назвати точну суму, яку вкрав Янукович, неможливо. Злочинна організація, якою він керував, була настільки масштабною, що прорахувати точну суму навряд вдасться, стверджує екс-керівник НАБУ Артем Ситник.
"Збитки, які спричинені цим правлінням, взагалі важко порахувати. Тому що є прямі збитки, коли просто гроші вимиваються з бюджету, є непрямі збитки, коли держава недоотримує того, що могла б отримати в багатьох сферах. Насправді результат правління певної групи людей - це завжди результат більш глобальний, ніж хтось щось вкрав. Це і поганий інвестклімат, і падіння економіки. Відповідно втрата взагалі валового продукту", - каже Ситник в коментарі РБК-Україна.
Експерти називають "дикими" суми, про які говорили колишні посадовці. Такі заяви можна віднести до політичних, аніж обвинувальних, впевнений виконавчий директор Transparency International Ukraine Андрій Боровик.
"Прорахувати те, що вкрав Янукович, можна тоді, коли є судові вироки. Їх не дуже багато є. Є один за державну зраду, це єдиний. Порахувати точно це неможливо. Ці заяви політичні про 40, 100 мільярдів доларів – це такі суми дикі. Точної цифри ніхто не скаже", – заявив Боровик в коментарі РБК-Україна.
Слідство встановило, що у корупційних схемах діяв не сам Янукович, а його поплічники і члени сім’ї. Мова йде про 75 українських компаній та 51 іноземну. Їх контролювало близько 20 ключових осіб. У київському центрі протидії корупції визначили три головні схеми збагачення Януковича. Перша і найбільша з них – це податки, які напряму "викачувались" з державного бюджету.
Переважно все здійснювалось через механізм державних закупівель. Найбільше президент-утікач нажився тендерах у галузях поставки вугілля для державних енергокомпаній і на поставках шахтного обладнання для вугледобувних підприємств. Тобто на самих шахтарях, чиї інтереси на словах він так завзято захищав.
Великі прибутки приносило і завищення цін на вугілля для державних споживачів. Поки вугілля фізично перевозили в одному потязі з пункту А в пункту Б, на папері його встигали перекупити кілька компаній і кінцева вартість зростала з 400 до 1000 грн за тонну. По 600 грн на тонні "осідало" у кишенях компаній-прокладок Януковича.
За іншою схемою кошти недоотримувались через перевід їх в готівку, завдяки чому вдавалося "вимивати" величезні суми. І третя схема – це звичайне рейдерство. Завдяки державним перевіркам фірми сім’ї Януковича прибирали усіх більш-менш великих конкурентів.
"Через декілька компаній вони ставали співвласниками бізнесів або вимагали гроші через систему своїх смотрящіх. І тоді взагалі все оце "життя по понятіям", вся країна тоді мала так жити", – пригадує Андрій Боровик.
Головне питання, яким задаються правоохоронці, – де сховав свої статки Янукович. За даними слідства, дуже багато грошей йшло одразу на офшори. Також взимку 2014-го екс-президент, відчуваючи невідворотний кінець, вантажівками вивозив готівку до Росії.
З 2014 року повернути назад державі вдалося тільки мізер з того, що вкрав Янукович. І навіть не через вироки суду, а завдяки санкційному механізму.
"Межигір’я було конфісковано через Вищий антикорупційний суд, через санкційний механізм. Ця справа не була до кінця доведена. Тоді було конфісковано 16 об’єктів нерухомості у Києві, в області, Донецьку і Криму. Квартири, земельні ділянки, заміський комплекс Межигір’я", – розповідає Боровик.
Так само непокараними залишились і "бізнес-партнери" Януковича. Через таку кволість української судової системи щороку Європейський Союз знімає санкції з частини поплічників Януковича, адже українські правоохоронці за десятиріччя так і не продемонстрували ніяких результатів слідства.
Справа Олександра Онищенка
2016-го Генпрокуратура та НАБУ звинуватили тоді ще народного депутата Олександра Онищенка в тому, що він роками обкрадав держбюджет. Через тодішнє законодавство державне підприємство "Укргазвидобування" не могло напряму продавати блакитне паливо. Натомість цим займались компанії Онищенка.
"Укргазвидобування" не передавало цей газ напряму на ринок. Натомість були створені такі сумнівні суб’єкти, які називалися "спільнодіяльністю". Вони формувались за рахунок активів "Укргазвидобування" з одного боку, а з іншого за рахунок приватної структури, яка насправді була "пустишкою".
Весь газ, який видобувався, переходив до "спільнодіяльних" суб'єктів, а потім, після фіктивних аукціонів, по заниженій ціні йшов в цілу мережу таких же фіктивних підприємств. Вони закупали у "спільнодіяльності" газ по заниженій ціні, а на ринок він йшов вже по ринковій вартості. Власне, різниця між ціною фіктивного аукціону і кінцевою – ринковою ціною, і привласнювалась.
"Сам Онищенко у своїй книжці дуже детально описав, куди він її дівав, але так і не спромігся з’явитися в правоохоронні органи і пояснити це під час проведення процесуальних дій", – каже Ситник.
Після початку розслідування за запитом Генпрокуратури Верховна Рада зняла з Онищенка імунітет, а суд пізніше арештував його майно, та депутат встиг виїхати у Німеччину. Україна вимагала екстрадиції втікача, однак Онищенко не видали – через погані умови утримання в українських СІЗО.
"У міжнародного співтовариства, особливо це стосується корупційних справ, є суттєві зауваження щодо стандартів утримання людей, які затримуються за вчинення корупційних правопорушень. Тому саме з видачею людей є певні проблеми", – пояснює Ситник.
Однак попри втечу Онищенка ця справа не стоїть на місці. Сьогодні її активно розглядають у Вищому Антикорупційному суді. Після винесення вироку Україна знову вимагатиме екстрадиції. Щоправда, Онищенко на цей випадок підстрахувався – у травні 2022 року він отримав громадянство Північної Македонії. Це може дещо ускладнити процедуру його видачі Україні.
Проте Ситник каже, що ліквідація схем Онищенка майже одразу дала результат. Після того, як "Укргазвидобування" став продавати блакитне паливо напряму "Нафтогазу", компанія стала найбільшим платником податків у державі. Чистий дохід за рік був біля 10 млн грн, а після ліквідації схем Онищенка різко "перевалив" за мільярд.
Справа "діамантових прокурорів"
5 липня 2015-го року СБУ та Генпрокуратура провели спільну операцію й затримали заступника прокурора Київської області Олександра Корнійця та замначальника головного слідчого управління ГПУ Володимира Шапакіна. Під час обшуку правоохоронці знайшли у кабінетах та вдома у підозрюваних 500 тисяч доларів, незареєстровану зброю та цінні папери. Фотографії з килимами грошей тоді облетіли усі ЗМІ. Однак найбільш вражаючу знахідку СБУ зробили у заступника прокуратури Київської області Олександра Корнійця – 35 пакетів з діамантами. Саме через них підозрюваних і прозвали "діамантовими прокурорами".
Спецоперацію із затримання Корнійця та Шапакіна проводила СБУ спільно із заступником генпрокурора Давидом Сакварелідзе. Після обшуків у підозрюваних тогочасний виконуючий обов’язки генпрокурора Володимир Гузир навіть відкрив кримінальне провадження проти самого Сакварелідзе, який затримав хабарників. Однак під тиском громадськості справу закрили. Андрій Боровик, який у той час працював у прокуратурі, пригадує, що ця справа поставила на вуха все відомство.
"Давид Сакварелідзе в той час був заступником дійсно, але він був не з системи. Він був прокурором в Грузії, тоді було багато грузинських реформаторів, і йому хто де якими справами управляє в принципі було байдуже, і команду він підібрав таку ж", – каже Боровик.
Боровик згадує, що тоді навпроти кімнати, де зберігалися докази у справі "діамантових прокурорів", навіть поставили відеокамери – боялись, що їх можуть викрасти.
"Ця справа була однією із перших показових, коли чіпають людину, яка була частиною системи, і ця система починає захищатись. Вона включає певні силові, адміністративні, політичні ресурси для того, щоб протидіяти тим особам, які намагаються цю систему змінити", – розповідає Ситник.
Попри гучне затримання і розголос "діамантовим прокурорам" вдалося вийти сухими з води. За пару тижнів суд випустив їх під заставу у 6 мільйонів 400 тисяч гривень. Враховуючи обсяг готівки, який знайшли у прокурорів, для них не було проблемою внести заставу. Шапакін після цього у ЗМІ не світився, а от Корнієць намагався відбілитись і навіть влаштував прес-конференцію – переконував, що живе дуже скромно, а діаманти його, мовляв, "маленькі і дрібненькі". "Діамантові прокурори" і досі на волі.
"Це для України насправді сором, що ми 8 років не можемо поставити крапку у цій історії", – додає Боровик.
За словами Ситника, справа "діамантових прокурорів" зіграла певну роль у створенні Вищого антикорупційного суду, бо суди інших інстанцій не змогли довести цю справу до кінця. Однак Андрій упевнений – "діамантові прокурори" ще можуть отримати свої вироки.
"Зараз увага до всіх таких гучних кейсів повертається. Бо Україна зараз уже кандидат в члени ЄС, і нам потрібна постійна підтримка західних партнерів як в Європі, так і за океаном. І провалити цю справу значить показати неспроможність нашої судово-правоохоронної системи завершувати ці історії", – пояснив Боровик.
Попри те, що деякі гучні справи так і залишаються без вироків суду, не можна сказати, що в Україні нічого не змінюється. На даний момент до реальних строків засуджують і суддів, і прокурорів. Касти недоторканих фактично не залишилось.
"Згадайте, були часи, коли роками можна було кричати про корупційні схеми – "вишки Бойка", наприклад. І нічого не відбувалось. Зараз, мені здається, що по більшості все ж таки, навіть якщо журналісти піднімають цю історію, це не спускається вниз. І правоохоронці змушені просто реагувати", – додав експерт.