Новий авторитарний блок, на який потрібно зважати
Про те, як формування нового блоку з Росії і Китаю ставить під сумнів роль США як світової наддержави, – у колонці екс-міністра закордонних справ та колишнього віце-канцлера Німеччини Йошки Фішера.
Недавній візит президента Росії Володимира Путіна до Китаю – його перша закордонна поїздка після "переобрання" – підкреслює зміну у глобальному порядку, яка відбувається в даний момент. На найбільшому континенті світу виник новий альянс, що складається з Китаю, Росії та Північної Кореї. Цей новий авторитарний блок, який є прямим наслідком агресивної війни Росії проти меншого сусіда, представляє значний геополітичний розвиток подій, що матиме далекосяжні наслідки.
Кремль прагне знищити Україну як незалежну країну та врешті-решт анексувати її. На це Захід відповів суворими санкціями та торговими обмеженнями проти Росії, що призвело до майже повного краху торговельних відносин та експорту російських енергоносіїв до Європи. Це, у свою чергу, створило можливість для Китаю заповнити прогалину у зовнішній торгівлі Росії. Оскільки Кремлю терміново потрібні були доходи від експорту енергоносіїв для фінансування війни, Китай (а також Індія) скористався можливістю імпортувати вуглеводні за великою знижкою.
Однак Китай був обережний, щоб не спровокувати додаткових санкцій. Він утримався від прямих поставок зброї та військової техніки, щоб не підривати ще більше свої і так напружені торговельні відносини зі Сполученими Штатами. Китай залишається сильно залежним від Заходу – і особливо від США – у високотехнологічній сфері, і його лідери не хочуть наражати на небезпеку торгівлю китайських компаній на західних ринках. Тому він реагував на кризу в Україні обережною політикою балансування: зближався з Росією, зберігаючи формальний нейтралітет у війні та поважаючи червоні лінії Заходу.
Після того, як російській армії не вдалося захопити Київ або досягти більшості своїх цілей у 2022 році, війна затягнулася, посилюючи протистояння Кремля із західними урядами. Останні бачать напад на Україну як лише початок більш широкого наміру руйнування західної гегемонії, тоді як Путін розглядає це як спосіб переглянути результат Холодної війни та відновити статус Росії як глобальної сили.
Але російські еліти навколо Путіна обманюють себе, якщо думають, що конфлікт з Америкою та її союзниками відновить національну славу. У Росії немає ні економічного, ні технологічного потенціалу для підтримки такого протистояння. Вона пережила роки економічного застою і залишається обтяженою величезним дефіцитом модернізації. Путін не зробив абсолютно нічого для країни, крім того, що перетворив її на залежного молодшого партнера нової китайської наддержави.
Хоча марення Путіна про велич очевидно контрастують з більш обережною політикою Китаю, його недавній візит до Пекіна свідчить про те, що відносини між Китаєм і Росією стають міцнішими. З появою авторитарного блоку, що охоплює північну Азію, криза в Україні дійсно може перерости в масштабне глобальне протистояння.
Але навіть якщо відкритого протистояння можна буде уникнути, контури нового світового розподілу вже помітні. Великі частини Глобального Півдня будуть схилятися до авторитарного блоку північної Азії, частково через минулі помилки Заходу та тривале ігнорування. У межах цієї широкої групи Іран гратиме особливо важливу роль, враховуючи його центральне місце в "Осі спротиву" на Близькому Сході та прагнення до регіональної гегемонії.
Оскільки ці зрушення відбуваються за рахунок Америки, вони ставлять під сумнів роль США як провідної наддержави світу і змушують посилити свою участь у двох нинішніх театрах воєн: в Україні та на Близькому Сході. У випадку Близького Сходу вже є ознаки того, що США можуть укласти тісніший пакт безпеки з Саудівською Аравією – перспективу, яку раніше вони відхиляли.
Узяті разом, вторгнення в Україну в 2022 році, формування авторитарного блоку в північній Азії та напад ХАМАС на Ізраїль минулої осені, здається, поклали край періоду американського відступу, який почався після невдачі в Іраку.
Стратеги та політики у Вашингтоні зрозуміли, що поточне переформатування світу в першу чергу стосується поточної ролі та майбутнього статусу Америки як провідної наддержави. В гонці за домінування в штучному інтелекті та інших технологіях майбутнього, сьогодні цей процес включає вже не тільки геополітику, а й інновації, економіку, імміграцію та освіту. Нова конкуренція між двома принципово різними системами тепер пронизує всі рівні міжнародних відносин.
Авторське право: Project Syndicate, 2024