Нова реальність Ізраїлю. Чи можлива велика війна на Близькому Сході і як це вплине на Україну

Трагедія, яка сталася 7 жовтня 2023 року в Ізраїлі, увійде в історію в декількох формах: і як одна з найрезультативніших військових операцій бойовиків ХАМАС проти Ізраїлю, і як "ізраїльське 11 вересня", і як найбільша політична криза в кар'єрі прем'єр-міністра Біньяміна Нетаньяху, і як потужний удар по старій близькосхідній архітектурі безпеки, яка була сформована у 1980-1990-х роках як спосіб стабілізації регіону. Ця історія отримає продовження, і у найближчі місяці почнеться друга фаза конфлікту: військова відповідь Ізраїлю із ймовірним вторгненням до сектору Гази та можливим втягненням у війну інших проіранських сил: ліванської «Хезболли» на півночі та сирійських проурядових угруповань на сході. У будь якому разі, аналізувати цю фазу потрібно буде дещо пізніше, коли вона розпочнеться.

Нині ж, варто зробити декілька проміжних аналітичних висновків за результатами того, що сталося за останні 2 дні.

Перше – нова реальність для Ізраїлю та зміна його сприйняття у регіоні. Несподівано успішний напад бойовиків ХАМАС на Ізраїль і неготовність ізраїльських військових до такої ескалації підірвали образ Ізраїлю як неприступної фортеці, мілітаризованої держави, лідера у сфері боротьби з тероризмом. Це створює нову реальність для Ізраїлю, у якій держава входить у чергову ескалацію з палестинськими угрупованнями та проіранськими силами, але вже з урахуванням власної вразливості.

Іншими словами, противники Ізраїлю повірили у те, що країна не є аж такою потужною, як усі думали, може пропускати удари навіть від недержавних воєнізованих формувань. По суті, ми бачимо, що образ Ізраїлю, сформований після останньої війни 1973 року, певною мірою зникає, що змушуватиме і регіональні країни, і сам Ізраїль переосмислювати свої підходи та політику.

Обстріл ізраїльського міста Ашкелон (фото: Getty Images)

Друге – розпад рештків старої архітектури безпеки у регіоні. Ескалація між ХАМАС та Ізраїлем добиває те, чого намагалися досягти країни регіону та США у 1970-1990-х роках: стабілізації близькосхідного конфлікту шляхом його заморозки та спроби замирення палестинських арабів та євреїв. Найбільшим досягненям вважається підписання у 1993 році так званих Угод Осло, які призвели до створення Палестинської національної автономії із перспективою створення незалежної держави. Але з того часу, процес гальмувався з двох сторін, і зрештою, був остаточно заморожений.

Нинішній напад ХАМАС на Ізраїль нівелює усі ці досягнення, і по суті повертає регіон у дискусії періоду до Угод Осло. Архітектура безпеки на Близькому Сході, створена, по великому рахунку, Сполученими Штатами та Європою наприкінці «холодної війни», і оновлена у середині 1990-х – на початку 2000-х років, руйнується протягом останніх 20 років під тиском різноманітних глобальних проблем, які ставлять під сумнів звичний для нас світовий порядок, сформований після 1945 / 1991 років. Угоди Осло 1993 року, створення Палестинської автономії, спроби переговорів Ізраїль-Сирія щодо окупованих Голанських висот, одностороннє виведення ізраїльських військ з сектору Гази у 2005 році – все це було частиною цього регіонального порядку, і сьогодні перестає бути актуальним, тим самим загострюючи існуючі конфлікти.

Третє – тактичне посилення правих та послаблення ізраїльської демократії. В результаті нападу ХАМАС на Ізраїль, очікується посилення правих та право-радикальних політичних сил в Ізраїлі. На емоціях від трагедії, у багатьох людей знову зросте запит на безпеку та жорсткий підхід щодо палестинців, і це додасть політичних балів тим партіям та рухам, які завжди виступали з агресивних радикальних анти-палестинських позицій. У свою чергу, це стане ще одним ударом по перспективах формування стабільної ізраїльської демократії. Ці дискусії вже активно велися після приходу до влади минулого року право-радикального уряду Нетаньяху, відомого своїми дискримінаційними та навіть расистськими підходами у питанні палестинців.

З іншого боку, у довгостроковій перспективі, коли ситуація більш-менш стабілізується, і почнуться менш емоційні дискусії про майбутнє розвитку Ізраїлю, політико-ідеологічний розрив між правими та лівими в країні зростатиме, адже напад ХАМАС знову нагадав багатьом, що питання Палестини досі не вирішене, і відповіді на те, як його вирішити, ні у кого немає. А це безпосередньо пов'язане з проєктом майбутнього Ізраїлю: чи країна має намір будувати етнонаціональну державу єврейського характеру з сумнівною демократією і свободою, чи це все таки вільна багатонаціональна демократія, у якій права всіх людей є вільними? Від цього залежить принциповий підхід до питання створення незалежної Палестинської держави.

Четверте – загострення регіонального протистояння з Іраном. Хоча досі роль Ірану у плануванні та реалізації нападу ХАМАС до кінця невідома, не секрет, що Іран є одним з основних зовнішніх покровителів бойовиків. Тегеран давно використовує ХАМАС як інструмент своєї гібридної війни з Ізраїлем, яку сторони ведуть вже понад 30 років, здебільшого на території третіх держав. Якщо нині Ізраїль вирішить завдати прямих ударів по Ірану у відповідь на напад ХАМАС, це може призвести до регіональної війни, яка матиме негативні наслідки для Близького Сходу.

У будь-якому разі, напад ХАМАС вже фіксує черговий раунд загострення протистояння між Ізраїлем та Іраном, оскільки проіранські сили дали зрозуміти, що вступлять у війну з Ізраїлем у разі його вторгнення до сектору Гази. Це завершиться або війною, яка дестабілізує регіон, і змушуватиме США та союзників реагувати на відповідні виклики (тим самим зростатиме вірогідність того, що вони захочуть заморозити війну в Україні), або формуванням нового статусу-кво активного стримування між Ізраїлем та Іраном за посередництва регіональних держав, наприклад монархій Затоки та Єгипту.

Бойовики ХАМАСу (фото: Getty Images)

П'яте – заморозка нормалізації відносин між Ізраїлем та арабами. Не виключено, що бойовиків ХАМАС підштовхнув до нападу процес зближення Ізраїлю з аравійськими монархіями Затоки, особливо з Саудівською Аравією. Політична угода між Ізраїлем та арабами за посередництва США могла вивести палестинське питання на другий план, зробити з нього розмінну монету, як це сталося під час заключення угод про встановлення дипвідносин між Ізраїлем та Марокко/ОАЕ/Бахрейном за часів Дональда Трампа. Більше того, це б створило базу для формування потенційної ситуативної коаліції Ізраїль-аравійські монархії-Йорданія/Єгипет, яка б могла стримувати Іран в інтересах США. Напад ХАМАС потенційно ставить цей процес на паузу, адже чимало арабских країн вимушені підтримати палестинців, оскільки ставляться до них з симпатією, і давно вимагали від Ізраїлю поступок у цьому питанні в обмін на нормалізацію.

Більше того, ізраїльський правий уряд Нетаньяху жодним чином не сприяв примиренню, і для багатьох регіональних держав він залишався токсичним і занадто агресивним, що також вплинуло на реакцію цих країн на трагедію 7 жовтня. Таким чином, напад ХАМАС в перспективі підриває зусилля США зі зближення Ізраїлю та правлячих еліт арабських країн.

Ситуація в Ізраїлі навряд чи відобразиться на Україні, принаймні зараз. Українська та близькосхідна політики США – це різні треки, і один від одного безпосередньо не залежать. Утім, якщо ескалація трансформується у регіональну війну, це може призвести до зростання цін на нафту (що буде плюсом для Росії), погіршення соціально-економічної ситуації у Європі, нової хвилі біженців з Близького Сходу та зростання бажання європейців та американців заморозити війну в Україні шляхом перемир’я, щоб не розпорошувати свої ресурси одразу на декілька фронтів.

Однак це залежить від того, як у подальшому розвиватиметься ситуація, і на це впливають чимало факторів, які нині ще невідомі, такі як формат військової операції Ізраїлю у секторі Гази, втягування у війну ліванської "Хезболли" та проіранських сил у Сирії, перспективи антиізраїльського повстання на палестинських територіях Західного берега р. Йордан, залученість Ірану у війну з Ізраїлем та реакція США.