Нафта в обхід санкцій: як швейцарський трейдер може бути пов'язаний з РФ через Дубай

В чому суть схеми на 3,5 мільйона

28 березня 2025 року, на четвертому році повномасштабної війни Росії проти України та третьому році дії цінової стелі G7 на російську нафту, у Дубаї три компанії підписали документ, який може стати прямим доказом роботи схеми обходу нафтових санкцій проти РФ.

Так звану "Угоду №12" уклали дубайська компанія-оболонка EDURC Company DMCC, російське ТОВ "Ойл Текнолоджіс" та Petraco Energies DMCC — трейдингова структура швейцарської Petraco Oil Company SA.

Документ стосувався фінансового зобов’язання на суму 3 537 785 доларів. За його умовами, Petraco Energies мала покрити цю суму від імені EDURC, сплативши її безпосередньо ТОВ "Ойл Текнолоджіс" як розрахунок за контракти на постачання нафтопродуктів. Кошти мали пройти через російські банки.

Ціна розраховувалася за бенчмарком Platts ICE Brent зі знижкою 11,82 доларів за барель — стандартним дисконтом, із яким зараз торгується російська нафта після того, як західні покупці здебільшого відмовилися від неї.

Якщо розглядати угоду ізольовано, вона виглядає як нічим не примітне фінансове врегулювання між трьома маловідомими компаніями. Але в контексті це дещо зовсім інше: письмовий доказ того, що швейцарська трейдингова структура з півстолітньою історією ще навесні 2025 року продовжувала переказувати гроші російським нафтовим постачальникам через банківську систему Москви, використовуючи дубайського посередника, щоб вивести транзакцію з-під західного контролю.

П’ятдесят років непомітності

Petraco Oil Company SA заснована у 1972 році у Мілані. Протягом наступних п’яти десятиліть вона перетворилася на потужного гравця глобального сировинного ринку, щодня торгуючи понад 500 000 барелів сирої нафти, нафтопродуктів, сировини та компонентів для змішування.

Від конкурентів Petraco відрізняв не масштаб, а профіль — або радше його навмисна відсутність. Компанія воліла працювати тихо, у менш досліджених коридорах між виробниками та кінцевими покупцями. До повномасштабного вторгнення Росії в Україну серед таких коридорів були й поставки, пов’язані з російською нафтою.

Для Petraco робота з токсичними російськими активами — це не новий досвід, а системна практика. Компанія вже фігурувала у гучних справах у Високому суді Лондона (зокрема у справі навколо Антипінського НПЗ та позовів, пов'язаних із підсанкційним банком ВТБ). Юридичні суперечки щодо прав на вантажі та фінансові зобов’язання лише підтверджують, що трейдер роками був глибоко інтегрований у складну логістику російського енергетичного сектора.

Вторгнення РФ у лютому 2022 року змусило світ товарного трейдингу швидко переоцінити ситуацію. США запровадили санкції вже за кілька тижнів. Але нафтове ембарго ЄС мало набути чинності лише в грудні 2022 року, і Petraco, як швейцарська компанія, не була юридично зобов’язана діяти негайно.

Майже весь рік, поки російські ракети били по українських містах, Petraco та кілька інших європейських трейдерів продовжували законно купувати російську нафту, отримуючи надприбутки. Організація Global Witness повідомляла, що трейдери, готові залишитися на ринку, могли фактично заробляти на стрибках цін, спричинених вторгненням, а кожне нове постачання допомагало поповнювати російські державні фінанси.

Коли у 2022 році Global Witness та NPR звернулися до Petraco по коментар, компанія не відповіла. Жодної заяви, жодного зобов’язання згорнути діяльність, жодного визнання морального виміру ситуації.

У тісно пов’язаному світі сировинної торгівлі така тиша сама по собі є формою комунікації.

Чому саме Дубай

Petraco Energies DMCC працює з офісу Unit 1007, SABA 1, Jumeirah Lakes Towers — одного з головних комерційних кластерів Дубая. Компанія акредитована S&P Global Platts, що надає їй формальну роль у процесі визначення цінових орієнтирів для глобального нафтового ринку.

Рішення розмістити цю операцію саме в Дубаї, а не, скажімо, у Женеві чи Лондоні, свідчить про чітке розуміння регуляторної географії. Dubai Multi Commodities Center (DMCC), під егідою якого зареєстрована Petraco Energies, є найбільшою у світі вільною економічною зоною за кількістю зареєстрованих компаній. Вона дозволяє повну іноземну власність, не стягує податок на доходи фізичних осіб, майже не ставить запитань щодо корпоративних структур і забезпечує швидку та дешеву реєстрацію бізнесу.

А ще влада ОАЕ свідомо вирішила не приєднуватися до цінової стелі G7 на російську нафту й не обмежувати торгівлю російською нафтою у своїй юрисдикції. Для будь-якого оператора, який прагне зберегти зв’язки з російським нафтовим сектором, не порушуючи західних правил, Дубай є цілком раціональним вибором.

Архітектура, яку документує "Угода №12", безпосередньо випливає з цієї географії. ТОВ "Ойл Текнолоджіс", працюючи з Москви, продавало нафтопродукти EDURC у Дубаї. EDURC накопичила борг в 3,5 млн доларів. Petraco Energies втрутилася, щоб погасити цей борг, спрямувавши платіж на рахунки в російських банках.

Окремий контрактний додаток підтверджує, що EDURC купувала нафту в ТОВ "Ойл Текнолоджіс" на умовах FOB (російський продавець передавав відповідальність у порту завантаження) за тією ж знижкою 11,82 доларів до ICE Brent.

Прослідковується ланцюжок: московський продавець, дубайська прокладка (EDURC), швейцарсько-дубайський фінансовий канал (Petraco Energies), російські банки. Кожна ланка побудована так, щоб її можна було легко відкинути як несуттєву.

Petraco Energies не купує російську нафту — вона лише погашає борг третьої сторони. EDURC не є афілійованою структурою Petraco — це незалежна компанія. Російські банки не фінансують обхід санкцій — вони лише проводять звичайний міжбанківський переказ. А в кінці цього ланцюга російська держава отримує свої гроші.

Ключова ланка

EDURC Company DMCC — не та компанія, яка зазвичай привертає увагу. Вона не має вебсайту, не публікує жодних заяв і, окрім адреси в Preatoni Tower, Jumeirah Lakes Towers, практично не має слідів своєї діяльності у відкритому доступі.

Наявні дані вказують на конкретну й обмежену комерційну функцію: виступати юридичним власником прав на вантажі, беручи на себе контрактні ризики, які виникають під час перепродажу нафти, та приховуючи кінцевих вигодонабувачів від прямого зв’язку з російськими ланцюгами постачання.

Найчіткіший опис цієї функції з’явився не в регуляторних документах, а в судовому процесі. GMP Energy — ганська нафтова компанія, яка створила спільне підприємство з Petraco Energies DMCC у Західній Африці — повідомила суду, що EDURC була "структурою, яку Petraco залучила для отримання прав на кожен вантаж".

За версією GMP, Petraco включила EDURC у схему саме для володіння правами на вантажі та управління грошовими потоками. Коли GMP пізніше запросила незалежний аудит транзакцій, і Petraco, і EDURC відмовилися співпрацювати, залишивши без пояснень реальні витрати на фрахт, хеджингові комісії та фактичні ціни.

Ця модель добре знайома всім, хто вивчав масштабні варіанти обходу санкцій. Ланцюг ніколи не контролюється однією компанією. Відповідальність розподіляється так, щоб кожен учасник міг правдиво описати свою роль як обмежену та законну. Поважний західний трейдер забезпечує капітал і ринкову репутацію.

Одноразова дубайська структура бере на себе юридичні ризики. Російські контрагенти постачають товар. Російські банки переводять кошти. А коли виникають запитання, кожен учасник киває на інших.

Хто архітектор "мережі"?

Petraco та EDURC не діють ізольовано. Ширша мережа дубайських посередників, яка забезпечує рух російської нафти, має обличчя — і в грудні 2025 року ЄС назвав його ім'я.

Етібар Ейюб, азербайджанський бізнесмен, потрапив під санкції Європейського Союзу за заснування та управління мережею компаній, через які російська нафта, зокрема від "Роснефти", відвантажувалася та експортувалася з приховуванням її справжнього походження.

ЄС встановив, що мережа Ейюба контролювала значну частину суден російського "тіньового флоту", систематично підриваючи Регламент ЄС № 833/2014. Велика Британія послідувала цьому прикладу з власним призначенням у межах того, що вона назвала своїм найбільшим пакетом санкцій проти Росії з перших місяців конфлікту, націлившись на 175 об'єктів у мережі Ейюба.

Bloomberg повідомляв, що мережа відіграла ключову роль у підтримці потоку сотень мільйонів барелів російської сирої нафти всупереч західним обмеженням. Представники компаній Ейюба тоді не відповіли журналістам на запити про коментарі.

Вага одного контракту

Три з половиною мільйони доларів — скромна сума для ринку, де окремі вантажі регулярно оцінюються в десятки мільйонів. Важливість "Угоди №12" полягає не в її грошовій вартості, а в доказовій цінності.

Вона може підтверджувати, що Petraco Energies у березні 2025 року підтримувала чинні та документально оформлені фінансові зв’язки з російськими нафтовими постачальниками, не згортала старі зобов’язання, а створювала нові та спрямовувала свіжі платежі на російські рахунки.

Вона показує, що закладена в цю мережу система ціноутворення — знижка 11,82 доларів до ICE Brent — відображає реальне становище російської нафти на ринку: формально витіснена із західних ринків, вона все ще продається й приносить прибуток.

Крім того, угода засвідчує, що Регламент ЄС 833/2014 — базовий інструмент європейських санкцій проти Росії — систематично обходився через структури, створені саме для того, щоб ускладнити відстеження.

Відсутність у всіх списках

Західні уряди не сиділи, склавши руки. ЄС додав сотні імен до санкційних списків щодо Росії. Велика Британія ввела обмеження проти операторів "тіньового флоту" та їхніх корпоративних менеджерів.

У січні 2025 року США оголосили наймасштабніші санкції проти енергетичного сектору, включивши до списку цілей "Газпром Нефть" і "Сургутнефтегаз" та запровадивши санкції проти понад 180 танкерів.

Але ні Petraco Oil Company SA, ні Petraco Energies DMCC не фігурують у жодному з цих списків. Обидві компанії продовжують торгівлю. Petraco Energies зберігає акредитацію Platts. Її материнська структура веде щоденні торговельні операції у звичних обсягах. Тим часом, "Угода №12" залишається точним документальним свідченням того, як ці операції виглядають за лаштунками.

Загальна картина є послідовною. Великі російські оператори в Дубаї привернули увагу. Російські державні енергетичні компанії потрапили під санкції.

Але західні структури, які забезпечують фінансування, репутаційне прикриття та ринкову інфраструктуру — без яких російська експортна система не могла б функціонувати в нинішніх масштабах — залишаються недоторканими. Їх захищає складність корпоративних схем і дистанція між штаб-квартирами та транзакціями, які вони фактично забезпечують.

***

"Угода №12" — невеликий документ. Але те, що вона розкриває, — це системний провал, небажання або нездатність західних механізмів контролю дістатися до компаній, чия участь перетворює російську нафту із санкційного товару на товар, яким вільно торгують, і чия подальша діяльність робить можливим продаж кожного її бареля.