Дональд Трамп і його команда заявляють, що планують завершити війну Путіна проти України. Адміністрація нового президента США вже озвучила низку погроз та заходів, які вони можуть задіяти проти Росії. Детальніше - в матеріалі військово-політичного оглядача РБК-України Уляни Безпалько.
Зміст:
Президент США Дональд Трамп ще задовго до своєї інавгурації неодноразово обіцяв швидко покласти кінець війні Росії проти України. Низка заяв, зроблених ним і членами його команди вже після приходу в Білий дім, показує, що він не відступає від своєї риторики.
Після інавгурації Трамп сказав, що Путін руйнує Росію і тому він повинен укласти угоду. Вже наступного дня, 22 січня, його звернення прозвучало ще більш ультимативно:
"... Я збираюся зробити Росії, чия економіка зазнає краху, і Путіну дуже велику ПОСЛУГУ. Домовтеся зараз і припиніть цю безглузду війну! ДАЛІ БУДЕ ТІЛЬКИ ГІРШЕ", – написав президент США у соцмережі Truth Social.
Ситуація на фронті, схоже, штовхає українське керівництво до переговорів про завершення війни. Ймовірно, цю готовність Володимир Зеленський дуже переконливо доніс Дональду Трампу під час зустрічі в Парижі. Зрештою, на запитання про те, чи буде до січня наступного року досягнута мирна угода, президент США на саміті в Давосі відповів: "Про це треба спитати Росію. Україна готова укласти угоду".
Майже всі три роки війни у Кремлі говорили про нібито готовність домовлятись, при цьому демонструючи зворотнє. Усі варіації умов "миру", раніше висунуті Москвою, більше нагадували примус до капітуляції. Ба більше, немає жодних гарантій, що навіть це б змусило Росію зупинитись, а не висувати ще з десяток нереалістичних вимог.
Зараз ситуація може змінитись: і у Путіна все йде не так гладко, і у США до влади прийшла команда, яка має більш рішучий настрій закінчити російсько-українську війну.
Росія володіє стратегічною ініціативою на всіх ділянках фронту. Щодня окупаційна армія має поступове, але системне просування. Воно дається їй шаленими втратами, однак потік контрактників, яких заманюють на війну все більш і більш високими виплатами, дозволяє Москві і поповнювати втрати у війську, і навіть створювати нові підрозділи.
Росії вдається виробляти нове, нехай і не сильно високотехнологічне озброєння, БПЛА, ракети і відновлювати стару бронетехніку, яка десь припадає пилом на складах. Якщо нинішній темп просування агресора збережеться – до кінця року він має шанси окупувати всю територію Донецької області.
"Путін бачить, що російська армія продовжує наступати, навіщо тоді, на його погляд, розпочинати переговори, якщо їм вдається – нехай повільно, з великими втратами – але просуватись? Він сподівається, що йому вдасться сісти за стіл переговорів на більш успішних умовах. Він сподівається, що у Володимира Зеленського буде ускладнюватися внутрішньополітична ситуація в країні є, і намагається щосили сприяти цьому. Зрештою, Путін просто терпіти не може самі переговори як такі”, – зазначає у розмові у з РБК-Україна політичний аналітик, який виїхав з Росії в 2014 році, Іван Преображенський.
З іншого боку, в економіці РФ на тлі і внаслідок війни почали проступати помітні тріщини: висока інфляція, постійний ріст ключової облікової ставки і, як результат, висока вартість кредитів. Сюди ж варто додати дефіцит робочої сили у цивільному секторі через те, що велика частка населення задіяна у війні та сфері ВПК, а також значні витрати на саму війну, яка з'їдає близько 40% федерального бюджету.
"Економіка Росії перегріта через те, що перейшла на військові рейки. Її ВПК весь закредитований та перебуває на межі банкрутства. Самі банки у дуже складній ситуації. У Росії не вистачає робітників, як наслідок, спостерігається надмірне зростання зарплат і не лише у військовому секторі, а в економіці загалом. "Газпром" також опинився на межі банкрутства. Наразі її головний експортний товар – це нафта. Але й із цінами на нафту в Росії зараз проблеми", – додає Преображенський.
Фактично, є два кути огляду на становище Росії. І невідомо, з якою картиною світу живе сам Путін. Численні економічні прогнози пророкують, що в 2025 рік з економікою Росії краще не стане, якщо вона стикнеться з новими зовнішніми потрясіннями – може стати тільки гірше.
У команді Трампа не раз говорили, що будуть добиватися миру через силу. І хоча поки незрозуміло, який конкретно план стоїть за цієї ідеєю, у Росії в її нинішньому стані повно больових точок, на які США могли б надавити.
"Путіна не треба змушувати сідати за переговори про кінець війни – він готовий і він сяде. Сама по собі ситуація в російській економіці, ситуація на фронті, величезні втрати – все це вже змушує Путіна піти на переговори. Тобто Трампу необхідні важелі тиску саме для того, щоби переконати Путіна відійти від своїх колишніх умов. І ці важелі у Трампа є", – вважає опозиційний політолог, який емігрував з РФ, Аббас Галлямов.
Один із цих інструментів – продовження військової допомоги Україні принаймні на тому ж або ж навіть більшому рівні, включаючи далекобійне озброєння. Тоді ціна війни для Кремля продовжить зростати, каже Галлямов.
Ще один шлях, на який звернув увагу Преображенський – Трамп може створювати для Росії зони нестабільності там, де є її стратегічні інтереси – за тим же принципом, як це раніше робив сам Путін. Йдеться про Африку, де видобуток корисних копалин, зокрема – золота, допомагає збагачувати російську казну, про Лівію, Сирію, Центральну Азію, Кавказ, Далекий Схід та Іран.
Третій важіль – це обмежувальні та економічні заходи. Трамп уже пригрозив Путіну високими митами, тарифами та додатковими санкціями, якщо мирна угода не буде укладена найближчим часом.
Можливості для посилення тиску на Росію залишаються значними, каже уповноважений президента України з питань санкційної політики Владислав Власюк.
"Це тарифні обмеження – підвищення мит на російські метали, добрива та інші товари. Посилення вторинних санкцій проти компаній, що допомагають РФ обходити обмеження, блокування нових банків, конфіскація активів і обмеження доступу до критичних технологій також мають стати частиною стратегії. Подальші санкції – це ключовий важіль для примусу Кремля до справедливих переговорів", – перелічує Власюк.
Однак пріоритетом, за його словами, має стати скорочення нафтогазових доходів РФ через протидію тіньовому флоту, жорсткіший контроль за стелею цін і підвищення собівартості видобутку. Нафтова промисловість – стовп економіки РФ та ключове джерело фінансування війни.
США та союзники вже намагались тиснути на російську нафту. Наприкінці 2022 року ЄС і Великобританія відмовилися закупляти нафту з РФ, що транспортується морем. Виключення залишились для Угорщини та Словаччини, до яких нафта йде через трубопровід. Паралельно з цим Євросоюз, країни G7 та Австралія узгодили "стелю цін" на російську нафту, яка постачається морським шляхом у треті країни, на рівні 60 доларів за барель. Західним компаніям заборонено надавати послуги з транспортування чи страхування, якщо ця нафта буде перевозитись за ціною, що вище встановленої межі.
Проте у Москви залишились лазівки для імпорту сирої нафти до європейських країн, для яких зробили виключення в антиросійських санкціях. А вже звідти компанії, пов'язані з РФ, перепродають або готові нафтопродукти, перероблені на місцевих заводах, або навіть просто сиру нафту по всьому світу. Ще більше в обході обмежень Росії допоміг створений нею тіньовий флот, і вона замістила втрату західного ринку поставками своїх енергоносіїв на схід – здебільшого до Китаю та Індії.
Тіньовий флот РФ – це старі танкери, які возять нафту не за уставленою стелею цін і не страхуються західними компаніями. Ці танкери зареєстровані як у Росії, так і в інших юрисдикціях. Як повідомили РБК-Україна в ГУР Міноборони, найбільше танкерів тіньового флоту зареєстровано під прапорами Панами, Габону, Островів Кука, Ліберії, Маршаллових островів тощо. Власники зареєстровані в КНР, Індії, Маршаллових островах, Сейшельських островах, ОАЕ, Греції та ще в низці інших країн. Керуючі компанії знаходяться в тому числі в ОАЕ, Греції, КНР, Туреччині і на Сейшельських островах.
Ці судна часто змінюють реєстрацію та назву, аби їх було складно ідентифікувати. Вони перезавантажують нафту на інші танкери в офшорній зоні, намагаються приховати свої маршрути і вимикають автоматизовану ідентифікаційну систему (AIS) на окремих ділянках свого шляху. Щоб не дати встановити російське походження нафти, у танкерах також змішують її з іншими сортами.
На таку нафту є не лише пропозиція, а й попит. Як зазначили в ГУР, є країни, що зацікавлені в імпорті російської нафти для її переробки та експорту як готових нафтопродуктів на зовнішні ринки. Це, наприклад, Китай, Індія та Туреччина. А продаж нафтопродуктів, що виготовлені з російської нафти, під заборону не потрапляє.
"На теперішній час російський тіньовий флот налічує до 1000 одиниць переважно застарілих суден (загальним дедвейтом понад 100 млн тонн), які здійснюють експорт нафти та нафтопродуктів. У 2023 році їх було близько 600 одиниць. Від початку запровадження ліміту цін на російську нафту в грудні 2022 року рф витратила на придбання танкерів тіньового флоту понад 10 мільярдів доларів США. Ці судна забезпечують експорт близько 70% російської сирої нафти та нафтопродуктів, що перевозяться морським шляхом", – кажуть у воєнній розвідці.
На початку січня США ще за президентства Джо Байдена ввела нові санкції проти тіньового флоту РФ, зокрема проти 183 танкерів, які возять російську нафту, "Газпромнефти" і низки страхових компаній, що їх обслуговує. З огляду на те, що після приходу в Білий дім Трамп ці санкції не скасував, є підстави вважати, що цей пакет заходів був скоординований між командами екс- та нинішнього президента.
За оцінками CSIS та Bloomberg, з 3,5 млн барелей, які РФ транспортувала в 2024 році на день, 1,5 млн припадали на підсанкційні танкери. Основні покупці – Індія та Китай – перестали приймати судна, що потрапили під обмеження, побоюючись вторинних санкцій.
В результаті введених санкцій у короткостроковій перспективі експорт російської нафти має знизитись на 15%, зазначили в ГУР. Крім того, Москві доведеться збільшувати дисконт на свою нафту для її покупців і переглянути планові показники з видобутку у бік зниження. Однак у цьому напрямку є ще над чим працювати, оскільки американські санкції зачепили тільки частину з усього тіньового флоту РФ. Щоб перекрити Кремлю цю схему, кажуть у ГУР, необхідно знайти механізм, як відстежувати реальний маршрут тіньових суден, ввести секторальні санкції та блокування активів для компаній, що експлуатують ці танкери і заборонити заходити їм у порти, територіальні води та міжнародні протоки.
Ще одним радикальним шляхом могла би стати одна з погроз Трампа – введення високих мит та додаткових санкцій на весь російський експорт до США та інших країн. Обсяг торгівлі Сполучених Штатів та Росії не дуже великий, тому втрата американского ринку не стане для Кремля сильним викликом.
Однак якщо Білий Дім зможе вплинути на інші країни, щоби вони перестали купляти російські товари чи сировину – це може стати для Москви колосальною проблемою. Умовно, якщо якісь індійські чи китайські компанії купують російську нафту – США вводить для них 20-відсоткові мита чи інші санкції. Однак поки складно сказати, наскільки реалістичним може бути втілення цього обмеження.
Ще один шлях – це підвищити пропозицію нафти у світі і цим самим знизити її вартість. Причому це може бути вигідно і для самих Штатів. Однією з ключових обіцянок Трампа під час кампанії було нарощування видобутку "чорного золота" – також відома, як "drill, baby, drill". Щоправда, лише зусиллями США суттєво опустити світові ціни на нафту навряд чи можливо, принаймні у короткостроковій перспективі. Потрібна кооперація з іншими "гравцями", щоб ті або теж збільшували видуботок, або щонайменше зберігали його на високому рівні.
"Трамп може скоординуватися із Саудівською Аравією та обрушити світові ціни на нафту. Путінська армія – це армія найманців. Люди йдуть не за ідею, не за батьківщину, не за Путіна вмирати, а за гроші. І якщо ці гроші почнуть закінчуватися, то що Путін робитиме?" – зазначає Галлямов.
У Трампа склались досить непогані відносини з саудитами. У перший же тиждень після інавгурації новий президент США провів телефонну розмову з наслідним принцом Саудівської Аравії Мухаммедом ібн Салманом. Трамп публічно уже мінімум двічі заявляв, що буде вимагати від Саудівської Аравії знизити ціни на нафту, що має підштовхнути до закінчення війни Росією. З таким же закликом він звертався і до ОПЕК. Колись США вже йшли схожим шляхом для тиску на СРСР перед його розвалом.
"Якщо ціна знизиться, війна між Росією та Україною закінчиться негайно", – переконаний президент США.
У грудні Саудівська Аравія вже почала робити деякі шляхи в цьому напрямку. Вона вирішила відмовитись від узгодженої ОПЕК ціни в 100 доларів за барель і замість підтримки сталої ціни наростила видобуток, щоб зберегти частку ринку.
Можлива позначка, яка була би болючою для Росії і яку озвучував Трамп ще під час своєї кампанії – це 40 доларів за барель. Нинішня стеля в 60 доларів хоч і призвела до втрат, але залишається комфортною для Москви. Спецпредставник президента США по Україні Кіт Келлог нещодавно назвав іншу позначку – 45 доларів за барель, що, за його словами, "є базовою точкою беззбитковості" для російських нафтових компаній.
Зниження цін на нафту навіть без введення інших санкцій суттєво знизить російські доходи, спроможності ВПК країни-агресора і відіб'ється на рівні життя більшості росіян. Ба більше, обвал цін міг би вдарити по РФ навіть за умови продовження функціонування її тіньового флоту.
"Трамп налаштований по відношенню до Путіна в цілому непогано, досить лояльно. Навіщо Путіну з ним сваритися з урахуванням усіх нинішніх і потенційних проблем? Посвариться – і Трамп збільшить обсяги постачання зброї в Україні, упустить ціни на нафту і, до того ж, на зло Росії прийме Україну до НАТО", – міркує Галлямов.
З огляду на останні публічні "реверанси" очільника Кремля в бік Трампа, готовність говорити з новою правлячою командою США у нього є. Днями американський президент сказав, що його адміністрація вже провела "дуже серйозні" обговорення з Москвою щодо війни в Україні.
Попри вжиті заходи, попередній адміністрації США не вдалось суттєво послабити Росію санкційним тиском. Кожен обмежувальний захід, що вводився Адміністрацією Байдена, вводився дуже обережними та поступовими кроками зі страхом, як на це відрефлексує Росія. І всі три попередні роки великої війни показали, що обережність у випадку з нинішнім російським режимом не працює. Росія і Путін зокрема рефлексує тільки на мову сили. Щоб змусити Кремль піти на поступки, достатньо просто мати необхідний набір важелів тиску на Росію і рішучість його за необхідності пустити в хід. Цей набір важелів, схоже, як і рішучість, у адміністрації Трампа є.