"Ми не змарнували історичний шанс": інтерв'ю з фундатором Незалежності Іваном Зайцем

До 35-ї річниці Незалежності України РБК-Україна запускає спеціальний цикл "Україна: 35 років незалежності" – серію інтерв’ю з людьми, які безпосередньо брали участь у розбудові української державності.

Першим гостем циклу став Іван Заєць – один із фундаторів Незалежності, народний депутат п'яти скликань, співавтор Декларації про державний суверенітет та Акта проголошення незалежності України, ексміністр екології.

У великому інтерв’ю для РБК-Україна Заєць розповів про бурхливі події серпня 1991 року, кулуарні битви з комуністичною більшістю, справжню роль Івана Плюща та Леоніда Кравчука, а також про історію знаменитої фрази "Депутат Заєць, не стрибайте по залу".

Нижче наведено скорочену версію розмови, а повне інтерв’ю вже на Youtube.

Вікно можливостей та "прозріння" комуністів

– 19 серпня 1991 року у Москві стався путч ДКНС, а вже 24 серпня Верховна Рада УРСР ухвалила Акт про незалежність України. Що ви як безпосередній учасник відчували у ті дні? Чи не було остерігання, що комуністична більшість у парламенті підтримала незалежність не з патріотизму, а просто з переляку перед подіями в Центрі?

– Того дня, 24 серпня 1991 року, я найменше думав про комуністів. Я чітко відчував: відчинилося вікно історичних можливостей, і Україна має шанс вибороти свою державу.

Чому склалися такі умови? З появою ДКНС у Москві зчепилися дві складові однієї радянської імперії, і їм певний час було просто не до України. Це полегшувало наше завдання. Тому я працював над тим, щоб не змарнувати жодної хвилини: виступав із трибуни, переконував депутатів, спілкувався з Леонідом Кравчуком.

Щодо комуністів, то в них на той момент просто не залишалося іншого вибору. Вони дискредитували себе участю та підтримкою ДКНС і бачили, що СРСР добігає кінця. Опозиція в особі "Народного Руху України" та "Народної Ради" негайно захопила ініціативу ще 19 серпня, оголосивши ДКНС антиконституційним переворотом.

Ми не випускали цю ініціативу з рук аж до 24 серпня – як у парламентській залі, так і на вулиці, де під стінами Ради стола багатотисячна маніфестація з синьо-жовтими прапорами.

Окрім того, треба розрізняти комуністів першого парламенту (1990 року) та другого (1994 року). У 1990 році серед них були ортодокси, але було й чимало прагматиків, які відчували, куди дмуть нові вітри.

Вони вже голосували за скасування 6-ї статті Конституції про монополію КПРС та за Закон про економічну самостійність УРСР. А от ті, що прийшли у 1994 році, – це вже були популісти, які, як то кажуть, “нарізали ковбасу на капотах” першому парламенту.

Горбачов проти Єльцина: дві особистості однієї імперії

– Дехто тоді сподівався, що прихід Єльцина чи реформи Горбачова збережуть якийсь "демократичний Союз". Наскільки опозиція це усвідомлювала?

– Серед комуністів не знайшлося глибинного розуміння процесу. Вони сприймали Росію крізь призму постаті Єльцина. Для них Радянський Союз здавався справжнім союзом народів, хоча насправді це була та сама Російська імперія – просто радянська і комуністична.

І не мав жодного значення її очільник – чи це Горбачов, чи це Єльцин. Вони обидва були імперцями! Різниця полягала виключно у методах. Горбачов думав, що він трохи "підмарафетить" СРСР, надасть йому, як він казав, "человеческое лицо", перепише союзний договір – і народ повірить.

А російська влада на чолі з Єльциним розуміла, що цей ресурс вичерпаний, тому вирішила перетягнути повноваження із союзних органів на російські, щоб пізніше знову розпочати "собирание земель", як це неодноразово робила Росія в історії.

Ми як національно-демократичні сили це чітко розуміли. Тому для нас було принципово рубати ці зв'язки негайно.

"Політик-вітрильник" Кравчук і стратег Плющ

– Як у цих драматичних обставинах проявило себе керівництво Верховної Ради – Леонід Кравчук та Іван Плющ?

– Леонід Макарович Кравчук майстерно провів засідання 24 серпня. Але він як державник дозрівав поступово – як помідорчик, тільки у зворотному напрямку. Він опинився у потрібному місці в потрібний час.

Кравчука часто називають політиком, який міг "пройти між крапельками". Я б схарактеризував його інакше: це політик-вітрильник. Він не був буривітером і не йшов проти течії, але дивовижно тонко відчував вітри. Коли він побачив загрозу від генерала Вареннікова 19 серпня, це його глибоко сколихнуло. Він зрозумів, що імперія не рахується ні з окремою людиною, ні з цілим народом.

Проте, оцінюючи ці події, ми ніколи не повинні забувати про Івана Степановича Плюща. Плющ був набагато рішучішим державником, ніж Кравчук, і проявив це значно раніше.

Ще 16 липня 1990 року під час ухвалення Декларації про державний суверенітет, коли комуністичне керівництво перебувало на з'їзді у Москві, саме Плющ витягнув процес на своїх плечах.

Коли ми підійшли до фундаментального першого розділу – про самовизначення української нації, – Плющ хитро поставив на голосування весь розділ одразу. Комуністи сполошилися, а він їм у мікрофон: "Візьміть стенограму, я оголосив голосування за розділ в цілому. Якщо були неуважні – до побачення, йдемо далі".

Фото: Іван Заєць (інфографіка РБК-Україна)

Хитрість із жнивами: як Кравчук відшив генерала Вареннікова

– Що стало переломним моментом для самого Кравчука під час путчу?

– Переломним моментом стала його зустріч 19 серпня із генералом Варенніковим, якого прислав ДКНС. Варенніков виставив ультиматум: або українська влада підтримує путч, або в Україні вводиться надзвичайний стан із призначенням військових комендантів.

Леонід Макарович, як перша особа республіки, опинився під колосальним тиском, але провів цю розмову надзвичайно тонко. Він сказав Вареннікову: "Ви не поспішайте. У нас все спокійно, у нас зараз жнива. А якщо ми не зберемо хліб – то й Радянського Союзу не буде, бо не буде чим годувати людей".

Однією цією фразою про хліб і жнива він збив агресивний напір генерала. Але саме тоді Кравчук на власні очі побачив, що таке Російська імперія. Він зрозумів, що вона не рахується ні з людьми, ні з цілими народами.

Рішучість і стратегічний геній Івана Плюща

– Якщо Кравчук був "вітрильником", то яку роль відіграв його перший заступник Іван Плющ?

– Про Івана Степановича Плюща в контексті створення держави ніколи не можна забувати! Плющ був набагато рішучішим від Кравчука і проявляв себе як державник значно раніше.

Ще під час ухвалення Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 року. Тоді вся комуністична верхівка на чолі з Володимиром Івашком була у Москві на з'їзді КПРС. Увесь тягар голосування Декларації в Києві ліг на плечі Плюща. І він зробив усе, щоб процес не затягнувся до повернення комуністів із Центру.

Ми голосували кожне речення, за назву країни сперечалися десятки разів! І от коли дійшли до фундаментального першого розділу – про самовизначення української нації – Плющ хитро каже в мікрофон: "А тепер будемо голосувати розділ в цілому". Депутати швидко проголосували.

Коли імперці та комуністи сполошилися, Плющ їм спокійно відповів: "Візьміть стенограму і побачите, що я оголосив: голосуємо розділ один в цілому. Якщо ви були неуважні, то тут моєї вини нема. До побачення – йдемо далі". Це був блискучий хід державника.

Кульмінація 24 серпня: як "пробивали" Акт про незалежність

– Під час самого засідання 24 серпня виникали моменти, коли парламент заходив у кут. Як вдалося переломити хід голосування?

– Був момент, коли засідання буквально "заклинило". Комуністи намагалися затягнути час і наполягали на тому, щоб спочатку ухвалювати постанови про заходи щодо суверенізації, Кабміну щось доручати і таке інше. Тобто йти звичним еволюційним шляхом.

Тоді від третього мікрофона виступив депутат Василь Червоній. Він запропонував чітку і бездоганну алгоритмізацію: спочатку ухвалюємо Акт про проголошення незалежності України як базовий документ, робимо перерву, піднімаємо синьо-жовтий прапор над Верховною Радою, а вже потім у розвиток Акта голосуємо всі необхідні постанови.

Цю позицію гаряче підтримав Іван Плющ. Він буквально "попер" на комуністів, заявивши: "Якщо ми не проголосуємо незалежність, то для чого нам взагалі ці постанови?" Плющ наполіг на декомунізації підприємств та органів влади, аби унеможливити нові реванші на кшталт ДКНС.

Такий безкомпромісний виступ пізніше коштував йому близько 100 голосів комуністів, коли його обирали головою Верховної Ради. Але він був справжнім стратегом і поставив інтереси держави вище за власні.

Ядерна зброя та ілюзія сили Москви

– Сьогодні часто точаться суперечки про те, чи могла Україна у 1991 році діяти жорсткіше – зокрема у питаннях роззброєння та власної безпеки.

– Нам у 1991 році бракувало радикалізму щодо Москви. Москва на той момент взагалі не мала військової та політичної спроможності розв'язати війну проти України! Система розпадалася на очах. Треба було рішуче й сміливо застовплювати за собою сферу за сферою.

Щодо ядерної зброї – у мене склалося чітке враження, що тодішнє керівництво на чолі з Кравчуком та виконавча влада були готові в одну мить позбутися ядерного арсеналу під тиском зовнішніх сил.

Пам'ятаю, коли ми обговорювали ці питання, Кравчук вилупив на мене очі й здивовано запитав: "А що, хіба таке можливо – залишити її?". Їм бракувало бачення України як великого самостійного гравця.

Фото: Іван Заєць (інфографіка РБК-Україна)

Романтики як прагматики та фраза "Депутат Заєць, не стрибайте по залу!"

– Вашу генерацію депутатів часто називають романтиками. А знаменита фраза Івана Плюща "Депутат Заєць, не стрибайте по залу!" взагалі стала символом тієї епохи.

– Я вам скажу так: романтик – це найбільший прагматик! Бо якщо ви щиро не вірите в те, що робите, ви ніколи в житті не зробите великої справи. Якби ми були "холодними прагматиками", ми б розраховували ризики і сиділи тихо.

А щодо фрази Івана Степановича – я на нього не те що не ображаюся, я йому безмежно вдячний! Цей вислів за один день розлетівся всією країною – його цитували навіть у дитячих садках.

Плющ володів унікальним даром народної психології. Він знав кожного депутата в залі по імені, розумів психотип кожного. Іван Степанович свідомо вдягав маску такого собі "простачка".

Навіщо? Щоб розряджати психологічну напругу. Коли градус у залі доходив до кипіння і депутати готові були зійтися у бійці, Плющ кидав подібний жарт – і увесь зал починав сміятися. Напруга миттєво спадала, і парламент знову повертався до конструктивної роботи.

Його внесок у становлення українського парламентаризму та Незалежності – колосальний і ще досі належно не оцінений. Ми тоді не змарнували свій історичний шанс.

Фото: Іван Заєць (інфографіка РБК-Україна)