"Ми не фільтруємо, а оптимізуємо": Олег Сербін про роботу бібліотек і російськомовні книги
Як зараз "живе" головна бібліотека України, що сталося із російськомовними фондами, яку літературу найчастіше вибирають українці та чи буде у нас єдина електронна бібліотека, – в інтерв’ю РБК-Україна.
Головне:
- Головна в Україні. Як "живе" Національна бібліотека імені Ярослава Мудрого під час війни
- Як змінились вподобання читача і які книги найчастіше вибирають військові
- Досі у фондах чи вже на утилізації? Що сталося із російськими книгами в бібліотеках
- Скільки бібліотек знищили росіяни і чи вдається відновити мережу після деокупації
- Цифровізація книг: чи буде в Україні електронна бібліотека
- Книжковий "Ковчег": як іноземні партнери допомагають Україні рятувати цінні документи
- "Бібліотека українського воїна" і соціальні ініціативи: які книжкові проекти реалізують в країні
"Ворог, коли захоплює нашу територію, майже одразу йде нищити бібліотечні фонди. Унікальні, на їхню думку, речі вивозить, "неунікальні" – спалюють або навіть переїжджають танками. І тут же блискавично завозять свою літературу. Росіяни не шкодують грошей, це робиться масово", – каже генеральний директор Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого Олег Сербін.
Саме ця бібліотека координує усю мережу публічних бібліотек в Україні, популяризує книжкові проекти, залучає міжнародних партнерів до співпраці й задає тренди у бібліотечній сфері.
РБК-Україна розпитало Олега Сербіна про очищення фондів від російської літератури, відновлення бібліотек на звільнених територіях, міжнародну співпрацю й книжкові ініціативи для військових і не тільки.
– Як "живе" головна бібліотека України під час війни? Що для вас змінилося за цей час?
– У країні змінилися обставини, відповідно, й виклики тепер у нас інші. Попри страшні реалії, ми якісно вийшли на новий рівень – стали працювати ще більше і змістовніше. До повномасштабного вторгнення серйозним викликом для нас став карантин, коли не було доступу до публічних бібліотек, але цей досвід нам допоміг швидше адаптуватися до воєнних умов.
Перш за все, ми ідентифікуємо себе з нашим читачем. За час великої війни змінилась його якість, інтереси та орієнтація на бібліотеку. Відвідуваність у нас зросла: хоч багато киян виїхали через війну, водночас до нас переселилось багато внутрішньо переміщених громадян.
За книгами і періодикою до нас звертаються 28 тисяч читачів на рік. Якщо враховувати ще й звернення від науковців за різноманітними довідками, чи бібліометричними і наукометричними базами, то у нас десь 70 тисяч відвідувачів на рік.
Ми масштабували ті практики, які були, і започаткували нові. На наших локаціях відбувається понад тисячу заходів на рік. Це різноманітні презентації, вебінари з практикуючими психологами, заходи з юридичної підтримки й освітні події для здобуття нових кваліфікацій.
Наприклад, у нас є спікен-клаби англійської для людей старшого віку. А ще активно співпрацюємо з ліцеями: до нас приводять учнів на екскурсії. Ми надаємо доступ не лише до друкованих книг, а й електронних. Маємо комп’ютерний зал з інтернетом, де можна працювати навіть під час знеструмлення, бо маємо свій генератор.
Масові заходи – це те вікно, яке приводить читача, у тому числі й того, хто першочергово не замислюється над потребою мати книжку чи знайти інформацію. Багато хто дивується, скільки сучасної літератури у нас є і як тут можна оновити своє ком'юніті.
Ми долучаємося до загальнонаціональних рухів, зокрема програми ментального здоров'я "Як ти?", яку ініціювала перша леді Олена Зеленська. Також розповсюджуємо брошури від іншого проекту "Як ти, брате?", який спрямований на підтримку військових. Коли привожу ці видання на передову, вони масово розходяться серед захисників і захисниць.
У нас робота не тільки з читачами, ми як головна бібліотека країни, яка координує всі публічні бібліотеки, намагаємося підготувати співробітників до зустрічі читача. До нас людина приходить з вулиці і ми не знаємо, хто вона, звідки і з яким досвідом: чи це військовий у відряджені, чи родич полеглого захисника, чи цивільний, який прийшов після нічних атак.
Тому дбаємо, щоб людину належно зустріли – брошури про підтримку ментального здоров’я стоять у нас на стендах і їх може брати кожен охочий.
– Як саме змінився читач і його фокус уподобань? Чи можемо простежити якусь тенденцію? Наприклад, що до війни українці більше читали класику, а тепер – книги історичного спрямування…
– Уподобання умовно можна розділити на терапевтичний та пізнаваний напрямки. Дійсно, українці зараз активно цікавляться книгами історичного спрямування, а ще, особливо військові, – літературою релігійного характеру або радше історією церкви.
Ті, хто боронить країну на передовій, щохвилини ризикують життям. Звісно в них виникає запит, а що насправді є істиною? Вони шукають відповідей для себе у книжках. Саме релігійну та історичну літературу найбільше просять для проекту "Бібліотека українського воїна".
Зараз також пішов бум на поезію, причому народжену на фронті. Я називаю її за аналогією до серії збірок Петра Маги "Вірші з окопу".
Разом із тим люди шукають книжкового релаксу: читають романи, зокрема й любовні, бо хочуть абстрагуватися хоч трошки від того жаху, що коїться навколо. Ще одна категорія читачів, незалежно від того, чи вони на фронті під обстрілом чи в тилу, залишаються вірні фантастиці.
Загалом, наш читач вдумливий, конкретно знає, що хоче. Українці зараз шукають терапевтичного ефекту у книжках.
– Розкажіть про свої фонди. Як багато у вас книг і чим вони цінні?
– У нас майже 5 мільйонів фондів. Це і книжки, і періодичні видання. У центральному корпусі переважно фонди за останні 3-5 років, а це понад 150 тисяч, решта – на інших локаціях. Тобто тут презентуємо найактуальнішу літературу, найновіші надходження. Їх можна брати на абонемент, а рідкісні і цінні книги – видаємо у читальну залу.
Маємо хороший фонд рідкісних стародруків. Є "Біблія" першодрукаря Івана Федорова 1581 року, "Маргарит" Іоана Золотоустого 1595 року, "Апостол толковий", надрукований в Почаївській монастирській друкарні 1784 року, "Енеїда" Івана Котляревського 1809 року.
Крім того, у нас є унікальні авторські колекції, зокрема частина колекції Симона Петлюри. Усе надійно зберігається у вогнетривких шафах, у відповідних приміщеннях. Тобто рівень безпеки – найвищий.
Іноземна література у нас представлена 82-ма мовами і зараз ми активно продовжуємо міжнародну співпрацю по книгообміну. Домовляємось з посольствами і передаємо їм сучасну літературу українською, а вони нам привозять свої книги. Так наповнюємо наші фонди.
На Набережно-Хрещатицькій у нас є зали іноземної літератури. Зараз до нас активно звертаються закордонні колеги для відкриття полиці своєї країни для постійної експозиції.
1 – "Біблія" Івана Федорова, Острог, 1581 р. 2 - "Маргарит" Іоана Золотоустого, 1595 рік. 3 – "Апостол толковий" 1784 рік Почаєв. 4 – "Вергілієва Енеїда" Івана Котляревського, Петербург, 1809 рік (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
Книжковий "Ковчег", російськомовна література і нові надходження
– З якими країнами зараз найтісніше співпрацюєте?
– З Чеською Республікою реалізуємо величезний проект під умовною назвою "Ковчег" (чеською – "Арк 1", – Ред.) зі створення, впровадження і функціонування мобільної станції консервації і реставрації документів.
Географічно так склалося, що у Празі часто піднімається рівень води в річках і підтоплює архівні сховища у підвалах. У них є мобільні станції, щоб відповідно реагувати на такі випадки. Чеські колеги нас запитали, чи така станція цікава нам. Звісно ми розпочали роботу – створили документацію, завдяки платникам податків Чеської Республіки і бізнесу зібрали пів мільйона євро на фандрейзингу.
На початку 2025-го вже отримали цю станцію. Ця лабораторія – контейнер 3х5 метрів. Він має всі рівні захисту, абсолютно автономний. На його базі можна зневоднити, висушити, потім відновити документ. А також додатково захистити відповідним папером, вакуумувати або законсервувати. Головна фішка станції, що вона мобільна і може їздити туди, де найнеобхідніша.
Наші співробітники пройшли стажування, а потім працювали у київському регіоні, бо, на жаль, у Бучі, Гостомелі багато фондів постраждало. Далі ми навчили колег з усієї України і зараз цей контейнер поїхав працювати в Національну наукову бібліотеку в Одесу.
Поки це єдина станція в Україні. Ще планується проект "Арк-2" – мобільна стація зі сканерами, щоб на місцях оцифровувати ресурси. А також "Арк-3" – станція з оцифрування об'ємних експонатів. Оскільки це актуальніше музейникам, ми спрямували чеських партнерів до колег у Києво-Печерську Лавру.
– Чи було якесь фільтрування російськомовних фондів після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну? Що зробили із цими книгами?
– Ніякого регламентуючого документу, наприклад постанови Кабміну, з цього питання нема. Є лише рекомендації Міністерства культури, але це навіть не інструкції, а побажання. Тому тут на розсуд кожної бібліотеки. Я називаю це не фільтрування, а оптимізацією фонду.
Вилучення книг – складна робота, бо йде багато документацій по списанню цієї літератури. Технічно теж складно, бо книжки знаходяться у різних частинах сховища, крім того, ще треба опрацьовувати каталог. Але процес активно йде. Те, що списується, прямує на якісну переробку.
Як фаховий бібліотекар, раджу максимально зменшувати екземплярність. Промоцію цих видань точно не треба робити, але хоча б один примірник маємо зберігати.
Війна закінчиться і за якихось 10 років науковці вивчатимуть весь цей комплекс російської пропаганди. І їм треба буде працювати з першоджерелом і брати в руки книгу з відверто пропагандистською риторикою, досліджувати весь цей процес агресії, що йому передувало. Тому як одиниці зберігання, маємо їх залишати.
Хочу відзначити, що на сьогодні 54% в наших фондах – це українська література. Для порівняння бібліотеки східного чи південно-східного регіону були укомплектовані на 80%, а то і 90% російськомовною літературою. І тому, звичайно, їм зараз складно.
Заміна фондів – питання, яке треба вирішувати на державному рівні, відповідно мотивувати видавців, хоч вони й фізично не зможуть компенсувати той обсяг, який зараз списується.
– Що списуєте з фондів? Це лише книги із пропагандою чи російська класика також?
– Звісно томів Леніна у нас уже нема, але було багато матеріалів із засідань ЦК партії, бо колись ми були профільною бібліотекою. Тому фондів юридичного та законотворчого спрямування радянського періоду, які не мають попиту, а лише займають місце, ми позбуваємось.
– А зараз можуть надходити російськомовні книги у бібліотеки, наприклад, перекладна література?
– Так, але такої літератури не багато надходить – по закону, видавництва зобов’язані надавати бібліотеці примірник книги, яку видають. Тобто це не спонсорує держава. Зокрема, подібне наповнення може йти у бібліотеки регіонального значення, які фінансуються органами місцевого самоврядування. Тут комплектування бібліотек залежить від області, регіону і світлості голови очільника.
Якщо директор бібліотеки тямущий, працює з громадою, з впливовими бізнесами, пояснює, що бібліотека – це центр всесвіту, тут збираються люди як у храм, то розумний голова громади інвестуватиме в інфраструктуру бібліотеки і її комплектування. Там буде багато гуртків і активностей.
– Ви можете впливати на мережу бібліотек у цьому питанні?
– Профіль укомплектування є специфічним для кожної бібліотеки, бо завжди фахівець відштовхується від запитів читачів. Вказівки згори не подіють. Бібліотекарі на місцях розумні, це патріоти своєї професії і країни, особливо ті, хто залишився тут попри все. Вони орієнтуються на свого читача.
– Чи є у вас дані, скільки бібліотек знищено або пошкоджено через російську агресію?
– Картина змінюється практично щодня. Понад тисячу бібліотек постраждало. 274 знищили, у понад 500 були вражені будівлі, вигоріли фонди або їх знищили на окупованих територіях. Ще одна категорія – бібліотеки, які не дуже серйозно постраждали. Загалом, понад 5 мільйонів фондів знищено – це і книги, і періодика.
На сьогодні із цих бібліотек десь 25% уже відновлено. Дуже відрадно, бо якраз тут включаються прогресивні голови громад. Дуже багато допомагають волонтери на місцях. А ще є робота з закордонними партнерами – містами-супутниками в Польщі, Чехії, країнах Балтії. Чесно скажу, це маленький відсоток, але це як сонячний промінчик у гнітючій порожнечі.
Деякі бібліотеки відновлені на порядок вище, ніж вони були до руйнування. Раніше це був "совок", а зараз – сучасний простір із абсолютним класним наповненням, новими фондами, комп'ютерами.
– Чи евакуюють бібліотеки, коли лінія фронту наближається?
– Звісно. На жаль, у нас є такий досвід із 2014 року. Але це на розсуд місцевого самоврядування. Все залежить, від того, чи є на це відповідні ресурси.
Цифровізація та електронна книга: як бібліотеки йдуть "в ногу" з часом
– Зараз світ переходить в режим онлайн, ви проводите цифровізацію каталогів? Чи буде єдина база усіх книг в Україні?
– Низка публічних бібліотек навіть регіонального значення вже давно проводять оцифрування власних фондів. Але це проектна діяльність, на яку треба знайти партнерів, щоб залучити кошти, отримати відповідне обладнання на виконання робіт. Із 20 мільйонів фондів, які потрібно оцифрувати, на сьогодні зроблено лише 1%. Це дуже мало, хоча робота проводиться.
Ми ініціювали два проекти за підтримки ЮНЕСКО і Міністерства культури і стратегічних комунікацій про створення централізованої системи каталогізації. На базі нашої бібліотеки буде Єдиний національний центр бібліографії. У нас створюються бібліографічні записи для каталогів про книжки, а потім кожен просто витягує і імпортує їх в свій каталог. Це шалена оптимізація фінансових, кадрових і часових ресурсів.
Розпочали ще один проєкт – створення Національної електронної бібліотеки України. Хочемо залучити до нього бібліотеки інших відомств, наприклад, Бібліотеку імені В. Вернадського від Національної академії наук. Ми вже багато зробили по цьому проекту.
– Вірите, що електронна книга витіснить друковану?
– Не витіснить. Цифра – це додатковий інструмент. В інтернеті є інформація, але загальна. І тільки в бібліотеці вона опрацьована інтелектом. І лише так ця інформація набуває характеру знаковості.
Друкована книга нікуди не зникне, бо має попит. Тактильна сила книжки, її дух, і навіть сама атмосфера бібліотеки триматиме читача.
"Бібліотека українського воїна" і соціальні проекти
– В розмові ви згадали про "Бібліотеку українського воїна". Розкажіть детальніше про цей проект?
– Проект народився ще у 2015 році. Його місія – забезпечити читацькі потреби наших захисників. Ми, як головна бібліотека, стали офіційно координатором цієї акції, але інші бібліотеки теж долучаються.
Ми почали працювати з волонтерами, запартнерилися з "Київконцертом" і коли їдуть артисти до військових, я долучаюсь до концертної бригади і везу книги на фронт. Весною ми щовихідних їздили на передову, були на Харківському, Сумському, Запорізькому, Лиманському, Курському напрямках. Це дало новий поштовх до розвитку проекту.
Також у Навчальному центрі 150 ТРО ЗСУ України на кількох локаціях вже відкрили стаціонарні бібліотечні пункти, комплектуємо їхні фонди. Всі, хто там працює і приходить на навчання, можуть користуватись цією літературою.
У нас є обмінний резервний фонд, у якому зараз близько 80 тисяч одиниць. Його постійно наповнюємо, це велика кропітка робота з видавцями, з дарувальниками, з книгорозповсюджувачами. Пересічні українці теж передають через нас свою літературу воїнам.
Ці книги надаємо безкоштовно партнерам, а от логістика йде їхнім коштом. У нас на сайті є відповідний розділ, де можна зареєструватись, скласти перелік книжок і надіслати нам запит. Наші співробітники підготують його і ми зв’яжемося. Потім військові частини приїжджають і забирають собі партію книжок.
– Наскільки активно видавництва підтримують цей проект?
– Підтримують, але нам би хотілося більше. Втім, реалії такі, що ворог прицільно б’є по Харкову, а це – поліграфічна столиця. Дуже багато друкарень постраждало, є загиблі поліграфісти. Але видавництва, попри фінансові, людські і технологічні втрати, долучаються до проекту. Одне із найактивніших – "Ранок", хоч воно і спеціалізуються на дитячій літературі.
За законом, видавництва мають надавати бібліотеці по примірнику книги, яку друкують. Втім, не всі цього дотримуються, нам доводиться точково працювати з керівництвом і мотивувати різними способами виконувати закон. Але це дає результат, і наші читачі мають найсвіжішу літературу.
– До ще яких книжкових ініціатив долучаєтесь?
– Є мої авторські проекти, які вже вийшли на національній рівень. Наприклад, "Книга лікує". Комплектуємо літературу для медичних закладів. Працюємо з "Охматдитом", там лікарі навіть провели дослідження, що саме друкована книга допомагає у післяопераційному відновленні дітей. Зараз розширюємо свій пул партнерів.
Ще один проект – "Книга звільняє". Тут співпрацюємо із пенітенціарною службою. Теж уклали з ними договір і ми працюємо з людьми, які відбувають покарання у в'язницях, але хочуть фігурально "перевернути сторінку свого життя" і відкрити нову главу. У цих людей цікавий спектр інтересів – особистісний ріст. Цікавляться психологією.
Нам роблять запит на книги, ми із резервного фонду надаємо їх. У мене навіть була ідея у контексті оптимізації російського фонду, щоб не все списувати, а дещо направляти у колонію, де тримають полонених. Наприклад, Шевченка у перекладі російською.
– Що варто змінити в державній політиці, щоб покращити ситуацію в українських бібліотеках?
– Має бути розуміння значення культури в державотворенні, у відстоюванні державної ідентичності. Сподіваюся, що ми до цього дійдемо. Має бути відповідне ставлення, статус і оплата праці бібліотекарів. Це енциклопедичного змісту фахівці, які орієнтуються у всіх галузях, вміють працювати з інформацією і доносити її.
Мені подобається, що у суспільстві уже розпочався процес переосмислення професії вчителів, тепер на черзі бібліотекарі.