Не лише вибори. Чому в Польщі критикують Україну та як це позначиться на підтримці Києва
Про те, чому зіпсувались стосунки України та Польщі, що стоїть за жорсткою критикою польських посадовців да адресу Києва, яку роль в цьому грають вибори та історичні конфлікти і чи буде зрештою Варшава і надалі нас підтримувати – читайте детально в матеріалі журналіста РБК-Україна Романа Кота.
ЗМІСТ
Від початку повномасштабного російського вторгнення у стосунках Польщі та України розпочався, хоча й і з трагічної причини, справжній "медовий місяць". Усі попередні сварки були забуті, Польща надавала Україні усю можливу в скрутний час допомогу, від передачі зброї до облаштування мільйонів біженців, від лобіювання українських інтересів на Заході до облаштування на польській території логістичних центрів щодо поставок озброєння. Зрештою, для більшості українців, з огляду на закриття аеропортів, саме Польща стала головними "воротами" у зовнішній світ.
Втім, через певний час "медовий місяць" почав закінчуватись. Першим серйозним сигналом стали масштабні минулорічні протести та блокування кордону з боку польських фермерів та перевізників. В Україні їх тоді переважно пов'язували із загостренням політичної боротьби напередодні жовтневих парламентських виборів.
За поширеною тоді в українських політичних кулуарах тезою, варто було просто дочекатися виборів і всі проблеми мали би зникнути самі по собі. Тим паче, якщо влада в країні перейде до опозиції на чолі з "Громадянською коаліцією" Дональда Туска. Так зрештою і сталося, але проблеми, зокрема тема експорту українського зерна, нікуди не зникла.
Певний час нова польська влада уникала педалювання принаймні історичної тематики – однак згодом почала до неї апелювати чи не гостріше за попередників. І останніми місяцями різного роду критичні заяви на адресу України з боку польської влади лунають регулярно.
Так, 5 листопада віце-прем'єр Польщі Кшиштоф Гавковський в інтерв’ю на Radio ZET дорікнув українському президенту Володимиру Зеленському за те, що той нібито "забув" про польську допомогу Україні. Напередодні Володимир Зеленський заявив, що Польща не передала Україні МіГ-29, попри попередню домовленість.
"У мене склалося враження, що останні слова, які пролунали з вуст президента Зеленського, негідні політика, який багато чим завдячує Польщі. Техніка передана, громадянами опікуються, Польща – великий друг України, транспортний хаб. Мені здавалося, що в таких ситуаціях треба говорити комусь "дякую", а не дорікати", – підкреслив Гавковський.
За даними Канцелярії президента Польщі, країна з початку повномасштабного вторгнення Росії виділила на допомогу Україні 4,91% свого ВВП. Тож за обсягом витрат у відсотках від ВВП Польща, за її власними підрахунками, посідає перше місце серед країн, які підтримують Україну.
Міністри закордонних справ України та Польщі у Києві - Андрій Сибіга та Радослав Сікорський (фото: Віталій Носач, РБК-Україна)
Ще раніше, у вересні, візит голови польського МЗС Радослава Сікорського до Києва взагалі призвів до дипломатичного скандалу. Польські джерела стверджували, що Зеленський на зустрічі із Сікорським нібито знову повторив тезу про недостатню підтримку України з боку Польщі. Натомість співрозмовники РБК-Україна розповідають, що радше сам Сікорський хотів використати цей візит з політичною метою і для самопіару, пов'язуючи подальший рух України в ЄС з вирішенням історичних протиріч, у відповідній тональності.
Під час того ж візиту до Києва від Сікорського пролунала й незрозуміла ідея щодо передачі окупованого Криму під мандат ООН.
І сам прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск заявляв про важливість історичних питань.
"Україна не буде членом Європейського союзу без згоди Польщі. Україна повинна відповідати стандартам, а вони різноманітні - це не тільки питання кордону, торгівлі, правових та економічних стандартів. Це також питання, я б сказав, культурно-політичних стандартів", - казав Туск наприкінці серпня.
Подібного роду заяви від різних представників владної коаліції регулярно лунають і донині.
Причини антиукраїнських заяв
Загострення риторики щодо України для кожного з польських політиків має свої причини, каже поінформований у польських справах співрозмовник РБК-Україна.
У травні 2025 року у Польщі відбудуться президентські вибори. Чинний президент Анджей Дуда завершує свій другий президентський термін і знову балотуватися не буде. За вакантне місце розгортається запекла боротьба.
Від правлячої "Громадянської коаліції" головними є двоє кандидатів: мер Варшави Рафал Тшасковський і власне той же голова МЗС Радослав Сікорський. Шанси Тшасковського виглядають переконливіше, однак вирішиться все на внутрішньопартійних праймеріз.
Разом з тим, у головної опозиційної партії "Право і справедливість" (ПІС) немає кандидата з достатнім впливом та харизмою, аби кинути виклик комусь від влади. Більше того, в ПІС тривають перманентні і досить гострі внутрішні конфлікти.
Тож апеляції до історії, пояснює один із співрозмовників видання, потрібні представниками партії влади, щоб перехопити у своїх опонентів цю їхню традиційну тему.
А Польська селянська партія, чий лідер та міністр оборони Владислав Косіняк-Камиш теж дуже активно відзначається критикою на адресу України, зараз би взагалі не пройшла до парламенту – вперше за понад 30 років, що звісно, і стимулює її до різких заяв.
Водночас на думку Координатора програми Східної Європи Польського інституту міжнародних відносин Даніеля Шеліговського, причини таких заяв щодо України інші – і більш глибинні.
"Такі твердження щодо України лунають тому, що по суті в Польщі вже склався консенсус серед всіх політиків. Вони всі втомилися від того, наскільки президент Зеленський постійно звинувачує Польщу. І з польського боку зараз немає великої різниці, чи це правляча партія, чи опозиція, чи ліві, чи праві сили. Вони всі від цих українських звинувачень вже втомилися", – сказав РБК-Україна Шеліговский.
Все це накладається на загальне погіршення громадської думки щодо українців у Польщі. За даними опитування United Surveys від 21-22 жовтня для видання Wirtualna Polska, 43,6% поляків вважають, що відносини Польщі з Україною радше погіршилися. 17,7% переконані, що суттєво погіршилися, і лише 21,9% вважають, що не змінилися.
Опитування СBOS, оприлюднене 10 жовтня, каже, що 53% поляків підтримують прийняття у Польщі українських біженців. Це найнижчий показник від початку повномасштабної війни. У березні 2022-го підтримка українських біженців поляками становила 94%.
Прем'єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький та президент України Володимир Зеленський розмовляють з солдатами у Варшаві на тлі БТР Rosomak, квітень 2023 р. (фото: Getty Images)
З одного боку, це закономірне явище. На початку повномасштабного вторгнення ставлення до українців різко покращилося, а зараз спостерігається відкат на довоєнний рівень, зазначив Шеліговский.
"В Польщі можна було помітити дуже велику суспільну мобілізацію. І цю мобілізацію, звичайно, неможливо втримати в довгостроковій перспективі. Такий самий процес можна було помітити у 2004 році, коли була Помаранчева революція. У 2013-14-му році, коли відбувався Євромайдан", - сказав експерт.
Інша причина, за словами Шеліговського, полягає у політичній риториці з боку української влади.
"І це впливає не тільки на наставлення до українців у Польщі, але і на ставлення до України як такої. Тобто польське суспільство не розуміє і не сприймає цих звинувачень з боку України", - підкреслив Шеліговський.
За його словами, у польському політичному класі склався консенсус щодо двох речей. По-перше, що польська політика відносно України була у значній мірі ідеалістичною. По-друге, що історичні питання будуть впливати на хід українських перемовин з Євросоюзом.
Визнаючи існування чинника "невдячності" та роздратування частиною біженців, директор Інституту світової політики Євген Магда у розмові з РБК-Україна звернув увагу на те, що тема України "консолідує польського виборця".
З іншого боку, ймовірно, не обходиться без підігрівання з боку третіх сторін, які використовують наявні між Україною та Польщею проблеми. Ще в 2015 році невідомими вандалами у Польщі були пошкоджені меморіали УПА. А під час протестів польських фермерів 2023-2024 років про російський слід заявляли як українське, так і польське МЗС.
"Блокування перевезення українського зерна – це був дуже такий чутливий момент і дуже продуманий. Не тільки тому, що "Конфедерація" (ультраправа проросійська польська партія, - ред.) цим займалася, а тому, що там було багато чого зроблено такого, що показує зацікавленість третьої сторони, наприклад, Росії. Тобто в Польщі не продається проросійська політика після Катині, після Смоленська 2010 року. Але дуже добре продається політика антиукраїнська. Зневаги до українців і таке інше", – переконаний Магда.
Історичні проблеми
Головна задекларована на даний момент проблема – щодо історії, вона є застарілою і непростою. Мова йде про Волинську трагедію 1943-1945 років – масові вбивства польського і українського цивільного населення на території Волині, Галичини та східних земель сучасної Польщі у 1943-45 роках. Польська трактовка тих подій категорична – відбувся геноцид польського населення, в Україні з такою постановкою питання не погоджуються.
Для українського суспільства ця тема є зовсім не такою значущою, як для польського, де величезна суспільна увага приділяється навіть найменшим деталям, пов'язаним з цією історією.
Тож і президент Петро Порошенко, і згодом президент Зеленський намагалися робити кроки назустріч Польщі. У жовтні 2020 року Зеленський у спільному інтерв'ю з Анджеєм Дудою навіть заявив, що "питання історичної пам'яті знято повністю".
Та у Польщі досі є претензії до трактування Волинської трагедії. У липні 2023 року Сейм країни ухвалив резолюцію про вшанування пам'яті жертв Волинської трагедії. Серед іншого, у ній зазначено, що польсько-українське примирення має включати "визнання провини".
Зараз головним конфліктним моментом є дозвіл на ексгумацію поховань етнічних поляків в Україні. Нагадаємо, з 2017 року діє мораторій на видавання дозволів для польських установ на пошук місць поховання та ексгумацію жертв Волинської трагедії.
Позиція України полягає в тому, аби це питання було вирішене на основі паритету та взаємної пошани також щодо українських поховань в Польщі.
Мабуть, найбільш резонансним у цьому плані є меморіал на горі Монастир у Підкарпатському воєводстві Польщі, неподалік кордону з Україною, де розташована могила 62 вояків УПА, які загинули у бою з російською НКВС. У 2015 році вандали розбили меморіальну плиту на могилі, а в 2020 році повністю її знищили. Згодом могильний камінь відновили, але без списку полеглих. Поки цей меморіал не буде відновлено у первісному вигляді, Україна видає дозволи на ексгумацію неохоче, зазначає заступник директора Центру діалогу імені Мєрошевського Лукаш Адамський.
"Політична проблема в тому, чи можна узалежнювати право жертв УПА чи якихось інших жертв в Україні на те, щоб їх поховали від того, чи держави вирішать спір про напис на існуючій могилі членів УПА у Польщі", - зазначив Адамський у коментарі РБК-Україна.
За його словами, водночас у Польщі немає заборони на пошук та ексгумацію українських поховань.
"Україна використовує цю польську помилку (щодо меморіалу на горі Монастир - ред.) як привід для того, щоб блокувати ексгумації. І це в свою чергу накручує величезні емоції в Польщі та звужує поле для маневру будь-якого уряду, навіть найбільш проукраїнського", – сказав Адамський.
Натомість директор Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович в коментарі РБК-Україна зазначив, що зі свого боку Україна робить все необхідне для відновлення ексгумацій. За його словами, інститут отримав від громадянки Польщі запит на пошукові роботи у Рівненській області і включив їх до свого плану на 2025 рік. Також мінкульт України отримав запит на продовження робіт у Пужниках Тернопільської області.
Загалом же, у різний час очільники профільних польських інституцій подавали різні запити. Наразі відбувається їх уточнення.
"Що стосується повного переліку місць пам'яті, які зацікавила польська сторона, то я ще в вересні надіслав лист на польське Міністерство культури, на Польський інститут національної пам'яті з проханням, власне, уточнити і дати фінальний список. Польське міністерство уже в листопаді відповіло, що вони раді будуть конструктивній співпраці і сподіваються, що Польський Інститут нацпам'яті надасть список. Від Польського інституту ми до сих пір (станом на 15 листопада) список не отримали", – сказав Дробович.
Щодо відновлення меморіалів, за його словами, також є конструктивна співпраця на рівні міністрів культури обох країн.
"Там йде напрацювання якогось дієвого механізму. На нього якраз всі сподівання, що це таки вдасться, і це перейде в конструктив, а не обмін дивними заявами без конкретики", – повідомив Дробович.
Збереження стратегічної підтримки України
Ключове питання – як розбіжності щодо історії позначаться на більш стратегічній співпраці для України та Польщі. Перш за все, йдеться про виклики, пов'язані з приходом до влади у США Дональда Трампа. Хоча б тому, що досі немає чіткого розуміння про його наміри щодо припинення війни. І не обов'язково йдеться про те, щоб здати інтереси України.
"На відміну від Західної Європи, в Польщі немає переляку від приходу Трампа до влади. Є радше певна надія на те, що він може якось переломити ситуацію на користь України" – підкреслив Адамський.
За його словами, викликом було би, якби Трамп вирішив провести другу ялтинську конференцію ціною України. Нагадаємо, Ялтинська конференція відбулася за підсумками Другої світової війни у лютому 1945 року. На ній лідери СРСР, США та Великобританії розмежували сфери впливу у Європі.
"Мені здається, що ми від цього сценарію далекі, на щастя. Але якби таке було, тоді це виклик для Польщі – як реагувати. Бо будь-які домовленості в "ялтинському" стилі загрожують не тільки Україні, а й Польщі, адже це означає, що думка малих і середніх держав не враховується, а світ повертається до концерту великих держав", – зазначив Адамський.
Польща захищає насамперед свої національні інтереси, переконаний Магда.
"В Польщі насправді немає іншого виходу, як бути адвокатом України. Тому що якщо вони не будуть адвокатом України, їм Росія буде стукатись прямо в двері і буде робити це кожного разу все більш наполегливо", – сказав експерт.
Доказ цьому – цьоготижнева зустріч міністрів закордонних справ у форматі "Веймарський трикутник+" у Варшаві. Це формат співпраці Польщі, Німеччини та Франції, за участі Італії та Великобританії.
З іншого боку, залишається відкритим питання: чи готова Польща, і не лише Польща, до більш активних зусиль у протидії РФ. Приміром, Варшава та інші сусіди України досі не наважилися збивати російські дрони, що залітають на їх територію.
"З моєї особистої точки зору, це одна з речей, які повинні бути включені в довгострокову стратегію, яку мають створити європейці. Бо коли ми думаємо про закінчення війни тут, в Україні, ми вже маємо знати, що буде далі. Якось уже готуємося до наступної війни, або думаємо, як захистити країну і обидва наші народи перед наступною війною", - сказав виданню польський фахівець із комунікацій з компанії GFT Матеуш Шумовський.
У стратегічній співпраці Києва та Варшави є ще один важливий аспект – з 1 січня Польща головуватиме в Євросоюзі. І тут теж не варто чекати проблем, що б не зараз говорили польські посадовці.
"Я думаю, що на цьому етапі навряд чи Польща буде створювати якісь перешкоди на шляху до ЄС. Всі їхні офіційні заяви впираються в те, що Україна має бути членом ЄС. Ми всі наші питання будемо вирішувати, але після війни і наразі я не бачу якихось таких критичних питань, щоб вони заблокували б наш процес вступу прямо на етапі скринінгу законодавства (перевірка українських законів на відповідність нормам ЄС, триватиме протягом 2025 року - ред.)", - сказала виданню асоційована експертка Ради зовнішньої політики "Українська призма" Юлія Шаіпова.
За її словами, головування когось дружнього в Євросоюзі все одно означає, що Україні потрібно робити домашню роботу щодо євроінтеграції.
Щодо стосується власне двосторонніх польсько-українських відносин, то Києву як мінімум варто зробити один висновок: не варто сподіватись що черговий оберт напруженості завершиться "після польських виборів" та чергової зміни влади. Натомість Варшаві зі свого боку не варто було би штучно підігрівати напруження довкола історичних питань і узалежнювати від них стратегічні речі для сучасності – як, приміром, рух України до ЄС. За таких умов, хоч і не у форматі "медового місяця", Україна та Польща зможуть триматися разом у нових геополітичних штормах, які невпинно насуваються.
При написанні матеріалу використовувались заяви польських та українських політиків, дані соціологічних опитувань, коментарі Даніеля Шеліговського, Лукаша Адамського, Євгена Магди, Антона Дробовича, Матеуша Шумовського та Юлії Шаіпової.