Не лише Україна. Хто ще в Європі робить ставку на атомну енергетику

Зміст

• Атомна енергетика в Європейському Союзі
• Франція - європейський флагман атомної енергії
• Іспанія на шляху до закриття АЕС
• Швеція розвиває "атомку", незважаючи на лідерство в гідро- та вітроенергетиці

Минулого тижня Верховна Рада ухвалила законопроєкт, який розблокує добудову двох атомних блоків на Хмельницькій АЕС. Передбачається, що їх закуплять у Болгарії, документ має підписати президент Володимир Зеленський, але ще до голосування він публічно його підтримав.

У четвер він приїжджав у Нетішин, де розташована Хмельницька АЕС із недобудованими блоками: №3 готовий на 75-80%, №4 - на 25-30%. За його словами, купівля обладнання і запуск в експлуатацію додасть 2,2 ГВт в енергосистему. Щонайменше стільки ж становить дефіцит, який виник через російські атаки. Ба більше, є плани ще на два американські блоки, теж на 2,2 ГВт.

"Це буде найсильніша наша станція. І цей великий проєкт допоможе Україні не лише обходитися без імпорту електрики в складні зимові періоди, а й дати дешевшу електрику", - пізніше додав він у вечірньому зверненні.

Про дешевизну енергії кажуть прихильники "атомки", противники - про ризики для екології. Наприклад, свого часу в Німеччині (країні з сильним антиядерним лобі, але водночас провідною економікою) після аварії на японській АЕС "Фукусіма" вирішили закрити свої атомні станції і завершили процес у 2023 році. Але інші європейські країни не готові відмовлятися від наявних потужностей.

Атомна енергетика в Європейському Союзі

На сьогодні у 12 (із 27) країнах Європейського Союзу працює 101 атомний енергоблок сумарною встановленою потужністю 98 ГВт. І на атомні станції припадає близько 25% всієї електричної енергії, що виробляється в Євросоюзі. Причому більше половини лише в одній країні - Франції.

Хоча атомна енергетика є надійним джерелом і забезпечує 40% безвуглецевої електроенергії в ЄС, цей сектор стикається з серйозними проблемами. Деякі країни налаштовані різко проти і до 2030 року очікується закриття низки реакторів або через закінчення термінів експлуатації, або через політичне втручання.

Наразі будівництво АЕС ведеться тільки у двох країнах ЄС - Франції та Словаччині. Проекти зіткнулися з перевитратою коштів і затримками, але від їх реалізації залежить майбутнє європейської атомної енергетики.

Франція - європейський флагман атомної енергії

Франція - країна з 18 комерційними АЕС, на яких діють 57 реакторів. Країна отримує близько 70% своєї електроенергії з атомних станцій, що зумовлено давньою політикою енергетичної безпеки.

У 2022 році реакторний парк виробив 282 млрд кВт*год, що значно нижче за середній десятирічний показник у 395 млрд кВт*год. У 2023 році виробництво зросло до 320 млрд, а у 2024-му - орієнтовно 358-364 млрд кВт*год.

Ще в 1970-х Франція виробляла більшу частину з нафти, будучи імпортером електроенергії. Після нафтової кризи 1973 року було анонсовано план реорганізації економіки, який включав прискорений розвиток атомної енергетики. Роботи над першими трьома АЕС розпочалися 1974 року, а вже через 15 років діяли 55 енергоблоків у складі 18 станцій.

На сьогодні Франція перетворилася на великого світового експортера електроенергії, замикаючи топ-4. Найбільшим імпортером французької енергії є Італія. Велика Британія також є одним з основних споживачів.

У лютому 2022 року президент Еммануель Макрон оголосив про плани з будівництва 6 нових реакторів (і розгляд можливості будівництва ще 8), оскільки необхідно скоротити споживання нафти і газу протягом наступних 30 років.

"Ключем до виробництва електроенергії у найбезпечніший і найсуверенніший спосіб є множинна стратегія... розвиток як поновлюваних, так і ядерних джерел енергії. У нас немає іншого вибору, окрім як зробити ставку на ці два стовпи одночасно", - зазначив він.

У січні 2023 року Сенат схвалив прискорення процедур, очікується, що будівництво першого із запланованих реакторів розпочнеться до кінця поточного терміну Макрона в травні 2027 року.

Іспанія на шляху до закриття АЕС

Іспанія - другий за величиною атомної енергетики член Євросоюзу. Там розташовано 7 ядерних реакторів зі встановленою потужністю понад 7 ГВт, які виробляють приблизно 20% електроенергії в країні.

Будівництво першого покоління реакторів розпочалося 1964 року, але вже в 1970-х вирішили будувати друге (побудували п'ять із семи запланованих), а в 1980-х - третє покоління, однак після зміни влади соціалістичний уряд запровадив мораторій, і було завершено лише два.

У 1994 році мораторій підтвердили і всі заплановані енергоблоки були закинуті, причому частина з них була готова до запуску. Станції демонтували, а землю продали, але в 2010-х влада почала більш позитивно ставитися до ядерної програми, оскільки очікувалося, що до 2014 року кількість електромобілів в Іспанії досягне 1 мільйона.

Проте ця країна не робить ставку на розвиток атомної енергетики. У грудні 2023 року уряд оголосив про намір закрити всі АЕС, причому перший реактор планують вивести з експлуатації до 2027-го.

Швеція розвиває "атомку", незважаючи на лідерство в гідро- і вітроенергетиці

Швеція - третій за величиною атомної енергетики член ЄС. Там діють три атомні станції з 6 реакторами, які виробляють близько 30% електроенергії країни. Найбільша АЕС "Форсмарк" має три блоки потужністю 3,3 ГВт.

Після аварії на американській АЕС "Три Майл Айленд" 1979 року у Швеції провели референдум, за результатами якого було ухвалено закон, що передбачав повну відмову від атомної енергії до 2010 року. Однак різні уряди дотримувалися різних стратегій. У підсумку в 2010 році вирішили послідовно міняти старі реактори на нові.

У жовтні 2022 року порушували питання про будівництво додаткових блоків. А з приходом уряду Ульфа Крістерссона мету переходу на 100% відновлюваної енергії до 2045 року змінили на 100% енергії без використання викопного палива. На той момент гідро-, атомна та вітряна енергія вже виробляла 98% електроенергії у Швеції.

У листопаді 2023 року було представлено дорожню карту для нових атомних станцій з планом будівництва двох великих реакторів до 2035 року, а також еквівалент 10 нових реакторів (за допомогою малих модульних) до 2045 року. На сьогодні діє закон, який скасовує обмеження на будівництво блоків виключно тими місцями, де вони існують.

При підготовці використовувалися актуальні дані Всесвітньої ядерної асоціації (WNA).