Ліміт (не)обмежений. Чому РФ не зможе воювати роками, або коли у Путіна закінчаться люди

Росія намагається захопити Україну вже два з половиною роки, витрачаючи на це величезну кількість грошей та людей. За цей час Захід наклав на Москву безпрецедентну кількість санкцій, а Україна отримала сотні одиниць сучасного та потужного озброєння.

Проте економіка Росії, побудована навколо експорту газу та нафти, виявилася досить міцною, а "санкційний кулак" не зміг пробити в ній значний пролом, щоб у Кремлі задумалися про припинення війни. Але тріщини з'явилися – протягом років великої війни РФ довелося залізти у запаси і їх вичерпати, вручну стримувати стрімке падіння рубля, відвідувати з дружніми візитами країни-вигнанці і просити в них боєприпаси.

Економіка Росії у режимі воєнного часу

Напередодні швейцарського саміту миру, організованого Україною, російський диктатор Володимир Путін вийшов із пропозицією. Київ має віддати йому чотири області, включаючи ті території, які сьогодні не захоплені, відмовитися від ідеї вступу до НАТО, провести "демілітаризацію та денацифікацію". До того ж союзники України мають зняти з Росії усі санкції. І нібито тоді Москва буде готова до припинення вогню та мирних переговорів. Через три тижні після цієї пропозиції російська армія провела один із наймасштабніших обстрілів України та Києва зокрема, вдаривши ракетою по дитячій лікарні "Охматдит".

Умови, які ставить Путін навіть не для виведення своїх військ, а для початку "мирних переговорів", є нездійсненними, і навряд чи в Москві цього не розуміють. Подібні заяви, найімовірніше, навіть не адресовані Україні, яку в Кремлі вважають "недоговороспроможною". Це спроба дати своїм агентам впливу на Заході аргументи для дискусій із тими, хто виступає за допомогу Києву – мовляв, Росія давно готова до миру, це Україна не готова.

З іншого боку, такі заяви, які не мають під собою реального бажання сісти за стіл переговорів (про що красномовно говорять масштабні обстріли), швидше за все, свідчать про впевненість Путіна – він може воювати ще довго. У Кремлі явно вирішили вести війну на виснаження та готують для цього потужну підмогу. Головний стовп війни на виснаження – стабільна економіка. Санкції, хоч би якими вони були, не повинні її зруйнувати.

Володимир Путін та Андрій Білоусов (фото: Getty Images)

Якийсь час Росія трималася за рахунок того, що її монолітну економіку важко було розгойдати. Москва залізла в резерви, голова Центрального Банку Росії Ельвіра Набіулліна в ручному режимі тримала на плаву рубль, світовим океаном став курсувати тіньовий флот з російською нафтою. Але, вирішивши грати у довгу, у Кремлі поставили економіку на військові рейки, практично зацикливши її навколо військово-промислового комплексу. Ідея непогана, тим більше, злякавшись санкцій, багато російських олігархів повернули свої капітали на батьківщину та інвестують у військове виробництво, бо більше нема куди. Але це не може тривати вічно, до того ж розкриваються й інші проблеми, наприклад, брак робочих рук, зазначає російський політолог Іван Преображенський.

"Військове виробництво не дає жодного економічного серйозного зростання. Відповідно, сьогодні можна говорити, що російська економіка перегріта. І не вистачає робочих рук. Кілька днів тому вийшло дослідження "Нова газета. Європа", згідно з яким російський ринок праці вже втратив більше 2% робочих рук за рахунок фронту та еміграції. І дефіцит робочої сили лише наростає", – зазначив Преображенський у коментарі РБК-Україна.

Щоб економіка твердо стояла на військових рейках, її потрібно позбавити корупції або хоча б звести до мінімуму. Очевидно, саме тому Путін прибрав з посади міністра оборони Сергія Шойгу та призначив економіста Андрія Бєлоусова. Який план Бєлоусов запропонував російському диктатору – достеменно невідомо, але, мабуть, він містить у собі якусь "дорожню карту СВО". Тому сьогоднішня економіка Росії, закручена навколо ВПК, виглядає міцною через зростання військових витрат. Витрати на оборону цього року склали 30% російського бюджету та 6% ВВП. Проте ця "мілітаризація" має і зворотний ефект.

Курс Кремля на зниження залежності від долара та зовнішніх факторів знецінив рубль та збільшив вартість імпорту. Активне вербування людей на війну та відкриття військових заводів дало потік грошей у маленькі міста. Джерело видання у Силах оборони пояснило, що цього року Кремль поставив завдання – залучити до армії 385 тисяч солдатів. І вони, за оцінкою співрозмовника, цей план виконають. Щомісяця у Росії контракти на війну укладають близько 30 тисяч осіб.

З іншого боку, це збільшило інфляцію до рівня 8% та скоротило безробіття до 1,8%. А величезні одноразові транші, які виплачують регіони за підписання контрактів на війну, починають ставати для них тягарем і вже не здаються вдалою ідеєю. Ще один сигнал того, що в Росії не все гаразд – масштабне збільшення податків – на зарплату, на доходи фізичних осіб та на прибуток для бізнесу.

Можливості розширення виробництва теж невеликі. За даними джерел у Силах оборони, Москва змогла наростити виробництво за основними видами ракет від 10-15% порівняно з 2023 роком. Кількісно це вимірюється у лічених одиницях. Виробництво "шахедів" залишається на минулорічних показниках. За інформацією РБК-Україна, йдеться в середньому про 250 таких БПЛА на місяць.

Багато компонентів все ще складно дістати через міжнародні санкції. Отже, акцент робиться на ремонті та відновленні старої техніки. У міру розорення російських складів випуск продукції – справді нової бронетехніки чи артилерії – скорочуватиметься. А судячи з дослідження The Economist, запаси радянської техніки в Росії вже закінчуються, особливо якщо йдеться про "броню" та артилерійські стволи. На думку експертів, на яких посилаються журналісти, критична точка виснаження в РФ буде досягнута до другої половини 2025 року.

Концерн "Алмаз-Антей" (фото: Getty Images)

Російський ВПК, незважаючи на активний розвиток, фактично дає продукцію, яка спалюється на війні та не приносить жодної довгострокової вигоди для економіки. Тому далеко не "оборонка" є базою економіки РФ - вона тримається на плаву за рахунок нафти і нафтопродуктів, що досі експортуються в інші країни. Додатково прибуток забезпечує продаж алмазів, добрив та деревини.

Тому сьогодні головним завданням "рахівника" Білоусова є здешевлення виробництва, чого можна досягти за рахунок старого-доброго "воєнного замовлення" – системи, яка показала себе як у радянські часи, так і в період екс-міністра оборони Анатолія Сердюкова. У Росії він запам'ятався тим, що намагався активно подолати корупцію в армії, за що й був звільнений з посади.

"Російська військова система працює фактично так само, як працювала радянська. Тобто вона не ринкова. Завод ставить ціну практично від балди для міністерства оборони, ціна кілька разів змінюється за виробництво, терміни практично ніяк не витримуються. Як тільки це буде система, буде реальна звітність, буде складено контракт і він витримуватиметься якимось чином, все піде на лад", – зазначив Преображенський.

Як би там не було, економіка не може постійно перебувати в орбіті ВПК, рано чи пізно вона почне розвалюватися. У Кремлі, розуміючи це, мабуть, сподіваються, що це станеться пізно, аніж рано. І, судячи з міцності економіки РФ, вони цілком можуть мати рацію.

Мобілізація чи "купівля" людей у РФ

У Росії намагаються уникати слова "мобілізація" і загалом останнім часом про справжню мобілізацію говорити не доводиться. Йдеться швидше про "купівлю" солдатів до російської армії. Наприклад, сьогодні одноразова виплата росіянину, який вирішить приєднатися до війська, становить близько 1,7 млн. рублів або 20 тисяч доларів. Для більшості тих, хто погоджується, це суми, про які вони не могли і мріяти.

"Гроші, які поки що готова давати держава для середнього російського мужика з глибинки або з російських "люмпенізованих" міст – це гроші, які він би заробив для своєї родини, якби його не вбили, приблизно за 60 років. Тобто він не заробив би їх ніколи. Фактично, це угода з дияволом, де російські сім'ї продають життя своїх чоловіків, щоб отримати гроші, які чоловіки в принципі не змогли б принести в сім'ю", – зазначив Преображенський.

Призов на службу в московському метро (фото: Getty Images)

Ймовірно, через невеликий потік бажаючих у Кремлі навіть придумали "акцію" - приведи друга і отримай за нього додаткові 50-100 тисяч рублів, сума варіюється в залежності від бідності регіону. Загалом держава витрачає мільярди на утримання такої армії, яка мотивується виключно зарплатою. Дослідження проекту "Re:Russia" показало, що на виплати солдатам Кремль витратив уже понад півтрильйона рублів. Виходить, російський військовий обходиться скарбниці РФ стільки ж, скільки "коштує" французький чи американський солдат.

Людський ресурс у регіонах теж не безкінечний і рано чи пізно почне закінчуватись. А точніше, за словами демографів, за два роки. І справа не в тому, що там буквально закінчаться люди – швидше за все ті, кого можна було б "купити". Поки що Путін уникає масштабної мобілізації у великих містах на кшталт Москви чи Санкт-Петербурга, але це також ненадовго, стверджує політичний діяч Гаррі Каспаров.

"Я вважаю, що великі міста активні мобілізаційні заходи взагалі обходять стороною. Наголос робиться на ув'язнених, на мігрантах, на депресивних регіонах і на національних республіках. Тобто Москва і Санкт-Петербург поки що по-справжньому не відчувають тягар війни. Але ми підходимо до того моменту, коли мобілізація та набір у війська торкнеться і цих міст", – зазначив Каспаров у коментарі РБК-Україна.

Поки що москвичам пропонують укласти контракт з армією за разову виплату в сумі майже 2 млн рублів, про що нещодавно заявив мер Москви Сергій Собянін. Але поки що, щоб не псувати суспільних настроїв у великих містах, Путін задовольняється ресурсом з регіонів та тих країн, чиї громадяни готові воювати за кілька тисяч доларів на місяць. Наприклад, африканці, непальці, шрі-ланкійці чи індуси. Українська армія періодично бере в полон військових з африканських чи азіатських країн – вони розповідають практично одну й ту саму історію про те, як хотіли заробити, а виявилися "гарматним м'ясом". Навряд чи їхній "внесок" незначний, інакше політики окремих держав не зверталися б до Путіна з проханням припинити "купувати" їх людей. Таку заяву робили у Непалі, а прем'єр-міністр Індії сказав про це, побувавши з візитом у Москві.

Африка - окреме поле невичерпного ресурсу для Москви. Росія продовжує розвивати та зміцнювати свій вплив на африканському континенті. Нещодавно РФ підписала угоду з Республікою Конго, завдяки якій вона може стати технологічним портовим хабом продукції з Демократичної Республіки Конго.

"Туди вже заходять російські технологічні компанії і, по суті, якщо зовсім грубо говорити, бельгійський король пішов (Леопольд II, який займався колонізацією Конго - ред.) і тепер "чорне дерево" звідти хоче купувати Путін. Тільки собі на фронт. По суті справи він намагається відновити работоргівлю. Якщо зовсім узагальнювати, Росія займається работоргівлею в Африці, щоб купити собі достатню кількість солдатів", – зазначив Преображенський.

Також Путін має потенційний ресурс у Білорусі. Сьогодні російського диктатора у своїх намірах задіяти білоруську армію стримує Китай. Олександр Лукашенко тому і їздив до Сі Цзіньпіна, і вступав до ШОС (Шанхайська організація співробітництва – ред.) – головним чином, щоб сховатись за спиною Китаю та вказати пальцем на Путіна. Але якщо так вийде, що потреба в людському ресурсі на фронті стане критичною, навряд чи Москву зупинять смикання Пекіна.

Мобілізація в Росії (фото: Getty Images)

Зрештою, існують окуповані Росією українські території. Сьогодні загарбники проводять на них мобілізаційні заходи, змушуючи чоловіків спочатку брати російські документи, а потім йти до російської армії. Зрозуміло, що до цього мобілізаційного ресурсу немає жодних сентиментів – грошей не обіцяють, екіпірують тим, що є, та посилають на штурм.

У схемі з покупкою людей на фронт у Росії та сама проблема, що й з економікою загалом – постійний пошук грошей. Зменшити витрати не можна, адже якщо людина неохоче йде на 100 тисяч, на 15 вона точно не погодиться. Відповідно, суму за "купівлю" треба збільшувати. Поки пошуком солдатів для армії займаються регіони, регулярно звітуючи про це нагору. Але й гроші для солдатів вони отримують з федерального бюджету, а його запаси теж складно назвати нескінченними.

Обстановка всередині Росії – Путін, "яструби" та "технократи"

Будь-яка колоніальна війна, як стверджують співрозмовники РБК-Україна, має відбуватися відносно швидко. Затягнувшись, вона загрожує втратити свою легітимність та підтримку насамперед в елітах. Путін, роблячи ставку на довгу війну, сподівається, що Захід втомиться і перестане допомагати Україні. Інакше ті деструктивні процеси, що відбуваються в російській економіці, торкнуться всіх, стверджує російський політолог Аббас Галлямов, який останні роки мешкає в Ізраїлі.

"Війна Росії проти України вже зараз стрімко втрачає легітимність. Вона стає дедалі дратівливішим чинником, і якщо Путін її не припинить, то в якийсь момент він має всі шанси втратити владу. А в тому випадку, якщо він встигне померти, його наступник виявиться перед дуже жорстким вибором: або швидко припинити війну, або втратити владу. Думаю, що Путін та його оточення це чудово розуміють", – зазначив Галлямов у розмові з РБК-Україна.

Це ще одна причина, чому Путін заговорив про переговори – він хоче переконати насамперед російське суспільство в тому, що він і сам "за мир", а воює вимушено. Адже в якийсь момент російські еліти, втомившись від війни, можуть дійти висновку – її треба припиняти, запаси виснажуються, а якщо кремлівський диктатор закінчувати війну не хоче, то його час вийшов.

Самі ж еліти, за словами Галлямова, вже не задоволені тим, що відбувається. Тепер, окрім "КДБістів", які хочуть воювати стільки, скільки дозволить економіка та залякане суспільство, у провладних колах почали з'являтися й інші угруповання – так звані "яструби" та "технократи". Перші виступають за "тотальну війну" - повна мобілізація, тобто націоналізація економіки та перехід на військові рейки. Другі хочуть мінімізувати витрати – назвати війну "СВО", виділити на неї певний бюджет і вдати, що цього достатньо. "Технократи" не ставлять перед собою глобальних цілей на кшталт захоплення Києва або "походу" до кордонів Польщі. "Яструби" ж хочуть захопити все, що можливо.

До "технократів" можна віднести групу людей, яка сьогодні збирається довкола дочки Путіна Катерини Тихонової. Це так зване "друге покоління" путінської еліти – у 2000-х вони були ще досить молоді, щоби на щось впливати, але сьогодні мають достатньо важелів, щоб претендувати на владу.

Катерина Тихонова (фото: скріншот із її відеовиступу)

"Ці люди починають протиставляти себе тому першому поколінню, яке прийшло разом із Путіним 25 років тому, – усім цим Ковальчукам, Ротенбергам, Патрушевим. Саме на них вони покладають відповідальність за неефективність та корумпованість системи, її нездатність впоратися з Україною, подолати наслідки санкцій та т.д. При цьому щодо Путіна "тихонівці" безумовно лояльні", – додав Галлямов.

"Тихоновці" шукають свою стратегію і поки що схиляються до того, щоб зробити економіку повністю державною. Про це говорять і "яструби", але для них це швидше швидкий спосіб знайти ресурс для чергового "потужного прориву на фронті". У виконанні "тихонівців" це більше спроба відновити довіру суспільства – не красти у колишніх розмірах та подолати кризу легітимності. У перспективі, якщо "тихонівці" прийдуть до влади, вони, на думку Галлямова, не продовжуватимуть війну – для них вона не має жодного сенсу.

"Війна потрібна Путіну – довести, який він крутий, а після його відходу їм це буде не потрібно. Навіть Катерині. Навіщо даремно спалювати ресурси і налаштовувати проти себе суспільство? Так, зараз усі вони лояльні. Але оскільки не вони все це почали, то, закріпившись при владі, вони будуть використовувати будь-який аргумент про те, що війна надто затягнулася і треба її закінчувати", - зазначив політичний експерт.

Каспаров також поділяє російські еліти на дві групи. Перша виступає за продовження війни в її масштабному варіанті, а друга хоче закріпитися на існуючих територіях і почати їх освоювати.

"Тобто головне протиріччя між ними – у способі розподілу коштів. Але принципової різниці щодо України там немає. України немає на політичній карті в путінській Росії. Вони мають питання до методів, як це простіше робити", – зазначає Каспаров.

Про жодну революцію в самому суспільстві поки що говорити не доводиться – росіяни готові виходити на вулиці лише з тих питань, за які їх не посадять у в'язницю або не поб'ють палицями. Приклад – нещодавні мітинги через відключення світла в окремих містах. Для більшості росіян війна – це сфера, в якій вони не мають компетенції, тому їм простіше назвати себе "аполітичними" і вдавати, що нічого не відбувається.

***

Декілька поінформованих співрозмовників РБК-Україна в українських військових колах вважають, що зараз ще не склалися ті умови, за яких можливе завершення війни. Причому ані з боку України, ані з боку Росії.

Перші по-справжньому серйозні труднощі Росія відчуватиме з 2026 року, прогнозує одне з джерел. Очевидно, навіть якби зараз вдалося посадити Путіна за стіл переговорів із більш-менш компромісним сценарієм, це буде не кінець, а лише пауза.

Росія – її економіка та ресурси – ще не досягли тієї точки, після якої їм буде складно відновитися та піднятися, щоб розпочати нову хвилю агресії проти України. Багато опитаних співрозмовників упевнені: якщо сісти за переговори з Путіним зараз, далі Москві буде достатньо року, щоб відновитися, підготуватися та атакувати Україну з новою силою.