Про булінг з боку дітей і вчителів, вербування школярів ворогом, про зарплати вчителів і проблему виїзду дітей з батьками за кордон – в інтервʼю освітнього омбудсмена Надії Лещик для РБК-Україна.
Головне:
– Чи розширили повноваження освітнього омбудсмена за останній час? Чи можете ви вже накладати санкції на порушників?
– Я маю право складати адмінпротоколи, але це не відображено у Положенні про освітнього омбудсмена, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів. Ми ще у грудні 2024-го ініціювали зміни до цього Положення. Це процес доволі тривалий, але сподіваюся, що ми подолаємо його, і зміни будуть внесені. Й тоді вже зможемо складати протоколи та направляти їх до суду.
– З якими скаргами до вас зараз найчастіше звертаються? Назвіть топ 5 проблем.
– З 1 листопада 2024 року, тобто з початку мого призначення освітнім омбудсменом, й станом на 1 червня ми отримали 1413 звернень. 312 стосувалися вільного вибору форми здобуття освіти. 180 звернень – щодо реорганізації, ліквідації закладів освіти, адже зараз через нестачу дітей змінюється ступінь закладів освіти або вони ліквідовуються, приєднуються до інших тощо. Тому це актуальне питання.
Серед інших проблем – жорстоке поводження з дитиною, зокрема булінг – 103 звернення. Безпека освітнього процесу – 87. А також педагогічне навантаження – 76 звернень.
Можу назвати топ звернень загалом за 2024 рік. Це дії у разі надзвичайного стану або військових подій – майже 300 звернень. Утворення, реорганізація, ліквідація, перепрофілювання закладів освіти – 159. Булінг – 146. Умови праці працівників закладів освіти – 104 та оплата праці – 100 звернень.
– Що освітян не влаштовує в умовах праці?
– Перевантаження різними обов'язками, які не стосуються освітнього процесу. Звісно, розмір заробітної плати. Мобінг зі сторони керівництва. Перебування педагогів в укритті, коли тривога триває більше, ніж урок, а в педагога закінчилися уроки на цей день.
Іноді для вчителя не забезпечені мінімальні умови праці. Вчителі звертаються навіть з тим, що за власний рахунок купують папір, заправку картриджів для друку документів, зокрема, що їх не забезпечили друком свідоцтв досягнень учнів. Це різностороннє питання.
– Побільшало випадків булінгу. Що з цим варто зробити на рівні держави, на рівні школи, батьків?
– У нас теж зростає кількість звернень щодо насильства та жорстокого поводження з дітьми, зокрема булінгу. Це звернення й про фізичне насильство і зі сторони дітей і, на жаль, зі сторони педагогічних працівників. Тут необхідна системна робота і розуміння причин, чому булінг виникає.
Про це мало говорять, зокрема й у соцмережах, але нерідко таку поведінку в дітей формують батьки. Однією з причин є те, що вони зайняті на роботі й не приділяють достатньо уваги дітям, і діти намагаються привернути увагу до себе. Або ж є насильство в сім'ї, не обов'язково фізичне, може бути і психологічне.
Війна погіршує наш психологічний стан, ми частіше можемо відчувати неконтрольовані прояви гніву. Це може позначатися на поведінці з дитиною. Але ж і до війни у нас був булінг, та зараз кількість випадків зросла.
Також впливають, звісно, соціальні мережі. Контент, що толерує і пропагує насильство. Були звернення, коли діти спробували повторити відео з TikTok, і це вилилося зовсім не в розваги. Для зменшення випадків насильства та жорстокого поводження нам треба працювати в кількох напрямках: і з батьками, і школі, й на рівні держави.
Існує кілька проблем на законодавчому рівні, які перешкоджають захисту від булінгу. На мою думку, недостатні строки накладення адмінстягнення. У 20% справ, які доходять до суду (а велика частина не доходить), ці справи закриваються, бо спливають строки, тобто період, упродовж якого правопорушник може бути притягнутий до адміністративної відповідальності.
Суди не встигають їх розглянути, справи затягують й адвокати. До судів доходить значно менша кількість справ, ніж трапилося таких випадків булінгу, бо частині батьків з різних причин легше перевести дитину в іншу школу чи в інший клас, замовчувати питання. Також вважаю, що у нас замалий штраф за булінг: 850-3400 гривень. Разом з депутатами адвокатуємо, щоб збільшити цю суму.
Періодично в мережі бачимо випадки, де вчитель стає булером. Але наше законодавство тут містить прогалини – і вчитель, якого суд визнав винним у булінгу, або звільняється, або отримує догану, або навіть без догани продовжує працювати в закладі освіти.
Є кілька важких кейсів. Вчителька вдарила кулаком в обличчя дитину, отримала догану і продовжує працювати у закладі освіти. Суд її визнав винною. Двоє батьків дитини – військові, і коли цей випадок стався, вони якимось чином відпросилися зі служби, приїхали в школу, розбиралися. Вони просять нас: "Вплиньте, будь ласка. Дитина продовжує страждати, бо щодня бачить у школі вчительку, яка її вдарила".
На мою думку, вчитель, який таке вчинив, не має працювати в закладі освіти. Має бути певний період відсторонення. На термін від року до трьох – відсторонення від посади, яка передбачає роботу з дітьми.
Також зараз у нас немає єдиного поняття булінгу в законах. У Кодексі про адміністративні правопорушення – одне визначення, в законі "Про охорону дитинства" – інше. Це має упорядкувати Верховна Рада України.
Ще одна значна проблема – повнолітні здобувачі освіти не захищені від булінгу. Є скарги від студентів, учнів профтехосвіти. Булінг – це коли страждає неповнолітня дитина. А старших за 18 років закони не захищають. Важко застосувати поняття булінгу, якщо є психологічне чи економічне насильство, і немає фізичного. Ми прагнемо розширення захисту на повнолітніх здобувачів освіти.
Особливо страждають студенти перших-других курсів. Коли вони тільки прийшли в університет, ще не такі впевнені в собі, бояться бути відрахованими. Проблема загостриться, коли буде 12-річна освіта, коли у 12-му класі будуть учні 18 років. Виникатиме дисонанс, коли в одному і тому ж класі дитина 17 років буде захищена від булінгу, а дитина 18 років – вже ні. Законопроект, який пропонує певні зміни, є, але його треба допрацьовувати.
– Чому самі вчителі йдуть на прояви булінгу? Колись чула, як вчителька навіть жалілася, що діти зараз можуть все швидко зняти на телефон, і тепер "навіть не накричиш на них".
– Аудіо, відео, світлини – все це можна здійснювати, якщо це потім буде використовуватися з метою захисту своїх прав. І саме завдяки таким зйомкам стало відомо про багато випадків насильства.
Я не хочу і не буду захищати педагогів, які здійснили насильство. Але ми маємо розуміти перевантаженість вчителів, погіршення психологічного стану через війну тощо. У нас приділяють значну увагу методам психологічного розвантаження дітей, але не приділяють увагу психологічному здоров'ю вчителя. Я багато про це говорю і підкреслюю, що необхідна програма, щоб вчитель мав можливість не вигоріти на роботі, а здійснювати роботу над собою.
Вчителі часто самі не розуміють, що їм потрібна допомога в цьому. Я питаю директорів, вчителів: "Як ви вважаєте, вам потрібна психологічна допомога?" Більшість говорить: "Ні, у нас все окей". Але ж не все окей, якщо такі випадки відбуваються. Тому над цим теж треба працювати.
– Наскільки поширеною є проблема вербування дітей Росією?
– Щодо поширеності – нам ці цифри не скажуть. Служба безпеки України з Нацполіцією запустили чат-бот, де можна повідомляти про вербування, якщо громадяни побачили, що їх вербують. Чат-бот запрацював у середині грудня 2024 року, і до середини січня цього року вже було 1300 повідомлень, що наших громадян намагаються залучити до вчинення злочинів з дестабілізації ситуації у країні. Ворог намагається дестабілізувати наше життя всілякими способами, зокрема вербуванням.
Провідну роль в убезпеченні дитини від вербування відіграють батьки. Вони мають звертати увагу на своїх дітей (а це переважно діти-підлітки), вибудовувати довірливі стосунки, спілкуватися з дітьми. Вчителі також мають говорити про це з батьками, з дітьми. Також проводить роз'яснення Нацполіція. У Тернополі 10-річний хлопчик побачив, як його намагалися завербувати. Він згадав роз'яснення, які давали вчитель і поліція. Зрозумів, що це вербування, і повідомив про нього поліцію. Тобто така робота дає результат.
Дітям треба пояснювати, що тут покарання серйозніше, ніж штраф. Може бути позбавлення волі на термін до 15 років або взагалі довічно залежно від того, що було скоєно. Частина дітей, на жаль, цього не розуміє. Є багато матеріалів для батьків та вчителів, вони це все знають і можуть вільно знайти в мережі.
Батькам я раджу звернути увагу, як в соцмережах проводить свій час дитина. І ще раз наголошую, що слід налагодити довірливе спілкування з дитиною, бо з цим у нас є проблеми. Це ж часто є і причиною булінгу, коли немає контакту, немає взаємодії батьків з дітьми. Також треба казати дітям, що коли обіцяють гроші, – це не просто так, просто так кошти не виплачують, що це є ознакою вербування. Тобто постійно говорити, спілкуватися.
– Яка зараз ситуація з російською мовою в школах? Є ініціативи шкіл, де дітей просили не розмовляти російською в тому числі на перервах.
– У нас є закон "Про освіту", де зазначено, що мовою освітнього процесу є державна. Є закон, який забезпечує функціонування української мови як державної. Робочою мовою всіх органів влади, установ і організацій, ділового спілкування, нарад і всіх заходів є державна мова. Всі уроки мають відбуватися державною мовою.
Є випадки, коли вчитель на перерві дозволяє собі спілкуватися російською мовою. Перерва – це також робочий час вчителя, де він теж має спілкуватися державною. Для учнів відповідальності немає, має бути лише переконання, що варто спілкуватися державною мовою. Вчителі мають бути для учнів прикладом.
Є скарги, коли в закладах освіти педагоги використовують мову агресора. І коли, наприклад, керівник закладу дошкільної освіти взагалі не володів українською. Нам надіслали відео, і ми були вражені тим, як керівник не володів мовою, не застосовував її в освітньому процесі й відмовлявся застосувати навіть на прохання батьків.
Надіслала лист до органу управління освіти з проханням вжити заходів та надати сертифікат про вільне володіння державною мовою. У цієї директорки не було сертифікату, тому орган управління освіти її звільнив, бо вона не відповідає займаній посаді. Адже для посади керівника закладу освіти необхідно мати цей сертифікат.
Якщо ти виконуєш посадовий обов'язок, ти маєш спілкуватися державною мовою.
– В Україні все ще є школи, де освітній процес ведуть іншими мовами? Яка ситуація на Закарпатті?
– У початковій школі можуть здійснювати навчання мовою національних меншин, поряд із державною мовою. З 5 класу викладання має бути українською, а мова національних меншин вивчається як окремий предмет.
У класах (групах) з навчанням мовами нацменшин, які є офіційними мовами ЄС, гарантується право на використання мови відповідної нацменшини в освітньому процесі поряд з державною мовою. Є позитивний висновок Венеціанської комісії, тому утисків немає.
На Закарпатті є проблема – частина директорів за нашими неофіційними даними не має сертифіката про володіння державною мовою. Була історія, коли директор школи вже вкотре складав іспит з державної мови і досі не склав. Проблеми є, але з цим працюємо. Необхідно працювати без тиску, без примусу. І особистим прикладом показувати й розповідати, чому мова є важливою в освітньому процесі.
– Деякі країни починають забороняти використання дітьми смартфонів у школах. Як з цим у нас і чи можуть також заборонити?
– Це цікаве питання, воно постійно порушується. Я вже зазначала, що наразі законодавством не врегульоване використання смартфонів школярами. Добре це чи погано? Ми дивимося на приклади інших країн і вивчаємо їх досвід. Бачимо, що дехто забороняє, дехто дозволяє.
Я розумію вчителів, коли учень проводить час у смартфоні на уроці, і вже є певна залежність від гаджету. Це явище буде поглиблюватися, і це може заважати іншим, може бути поганим прикладом – не навчатися, а сидіти в смартфоні.
Водночас у нас війна, повітряні тривоги. І досить часто під час повітряної тривоги учень має взяти всі свої речі та перейти в укриття. І тому цей спосіб, коли в коробочку складають телефони й та коробочка зберігається у вчителя, на мою думку, не дуже досконалий. Бо тоді відповідальність за цей смартфон несе вчитель. І коли тривога, то тоді як? Вчитель буде нести коробочку в укриття. Але він має бути відповідальним за дітей, а не за мобільні телефони.
Тому моя позиція – поки немає законодавчої визначеності, батьки спільно з педагогами можуть розробити правила у школах щодо смартфонів. Найоптимальніше, на мою думку, – коли смартфон зберігається в сумці чи в рюкзаці дитини з вимкненим звуком під час уроку. Під час повітряної тривоги учень бере свою сумку і йде в укриття. Він відповідальний за свій смартфон і водночас не заважає іншим навчатися.
– Раніше ви просили відмовитися від практики шкільних фотозвітів, бо школи витрачають дуже багато часу на події "для галочки", а не для дітей. Щось вже змінилося?
– В освіті багато говорять про якість освітнього процесу.
Від кого залежить якість освітнього процесу? Переважно від вчителя, учня, від батьків учнів, директора закладу освіти у питаннях створення умов та позитивної атмосфери у школі. Тому ми почали з вивчення роботи вчителя.
Спільно з Громадською організацією "Центр інноваційної освіти "Про.Світ" ми провели опитування серед вчителів і директорів щодо їхніх обов'язків. Хотіли побачити, з чого складається робочий час вчителя, і що можна змінити Бо, крім проведення уроків, вчитель має багато інших обов'язків.
Вчителі одним із найпоширеніших видів діяльності поза уроками виокремили роботу з документами. Це заповнення різного виду звітів, класних журналів, оформлення документів про освіту тощо.
Наступна діяльність, яка забирає багато робочого часу, – участь у заходах, організація та проведення заходів з учнями. На школи накладають дуже багато невластивих їм завдань. Не те що прохання, а вимоги провести заходи й надати звіт або чи зокрема фото, відео про їх проведення. Бо вважають, що якщо немає світлини, то захід не відбувся. І ми зрозуміли, що від цього можна відмовитися та звільнити час вчителя, щоб приділяв більше уваги освітньому процесу, дітям, роботі з батьками, своєму психологічному розвантаженню.
Ми проаналізували нормативні документи щодо фото- та відеозйомки дітей, європейські та наші. Значна частина фото і відеозвітів, які здійснюють у наших закладах освіти – незаконні, бо зроблені без дозволу батьків. А їх передають далі по ланцюжку – від школи до управління освіти, громади, на сайт громади, в область. Уявіть, скільки робочого часу витрачають вчителі та чиновники, щоб це організувати.
Ми з цим поступово боремося. Я постійно зустрічаюся з педагогами, управлінцями. Мені дякують і говорять, що зробили висновки. Деякі виокремили певні критерії до заходів: чи потрібен захід? Що він дасть дітям? Якщо нічого – його не потрібно проводити.
Я пропоную директорам та вчителям набратися сміливості й відмовляти незаконним вимогам, які не входять у повноваження закладів освіти. Органи управління освіти можуть інформувати школу, що буде захід. Але школа та педагог вирішує, долучатися чи ні. Це академічна свобода вчителя та в автономія закладу освіти.
За кордоном вчителі витрачають більшість свого часу поза уроками на підготовку до уроків, заходів дуже мало. А у нас, на жаль, не так. Я сподіваюся, що вимоги щодо проведення заходів зменшать, кількість заходів переглянуть. Але головне – щоб вчитель мав змогу і сміливість відмовити тим, хто вимагає звіт.
Я розіслала лист на органи управління освіти та заклади освіти з юридичними роз'ясненнями, які ми розробили спільно з Українською Гельсінською спілкою з прав людини, щодо правомірності відео- і фотозйомки в закладі освіти.
Батьки почали розуміти, що це небезпечно, і скаржитися на те, що якщо вони не дають дозволу на такі зйомки, то дитину вчителі просто не беруть на захід. Кажуть: “Всі підуть, а ця дитина хай сидить отут, бо її не можна фотографувати”. Це ж дискримінація і цькування дитини за відмову батьків її фотографувати. Навіщо такі заходи тоді робити? Ми ж проводимо їх не для звіту, а заради дітей. Це мають зрозуміти всі – від управління освіти до педагогів. І мати сміливість відмовити, коли цей захід не потрібен.
Недавно заклад освіти отримав лист-вимогу від центру фізичного виховання, який не керує школами, але вимагає провести захід, надіслати звіт з фото, відео. Таких листів у мене багато. Ми пояснюємо батькам, які небезпеки може спричинити публікація фото дитини в мережі: кібербулінг, хакерство, шахрайство, шантаж.
Небезпека зростає під час війни. Особливо щодо оприлюднення фото дітей військовослужбовців. Світлини разом із супутньою інформацією іноді дозволяють ідентифікувати дитину та батьків, відстежити місце та час її перебування. Тому необхідно зберігати інформаційну тишу.
За кордоном є випадки, коли вже дорослі діти подають до суду на батьків за колись викладені без згоди фото з їх дитинства.
А у нас доходить до абсурдних ситуацій. Вчителька, у якої кілька своїх дітей, каже: "У нас дистанційне навчання, а все одно вимагають звіти. То я одягаю своїх дітей у вишиванки, вони співають, я знімаю й відправляю. Потім – тиждень фізичної культури. Діти віджимаються на відео". Я кажу: "Навіщо ви це робите?" Вона відповідає: "Бо не відчепляться, ще й догану дадуть".
Частина шкіл на початку року беруть в батьків одну згоду на фото- та відеозйомку на весь рік. Але, на нашу думку, потрібно брати дозвіл на здійснення фото чи відео окремо на кожен захід і окремо – на їх публікацію. Адже мета зйомки може змінюватися.
За кордоном школи практикують окрему згоду щоразу перед заходом, екскурсією тощо. Вчителі скаржаться, що це зайва робота. А я кажу: “Навіщо на себе брати цю відповідальність?” Навпаки: спростіть ці процеси, не вимагайте звіти – й не доведеться брати так багато згод. Хай вчителі виконують своє головне завдання – навчають дітей, готуються до уроків. У цьому і є якість освіти. Про найважливішу роль вчителя у якості освіти ми інколи забуваємо.
– На скільки слід очікувати зростання зарплат вчителям?
– Важко відповісти, оскільки тут важлива позиція уряду, Міністерства фінансів, бо вони виділяють кошти на заробітну плату. Тут є проблема: встановлена ставка вчителя, і її розмір не дотягує навіть до мінімальної заробітної плати. А далі йде велика кількість доплат та надбавок: за вислугу років, за класне керівництво, за перевірку зошитів, за престижність тощо.
Документи, які регулюють виплату зарплати, розроблені 20-30 років тому і не відповідають сучасним вимогам. Нам треба підходити до цього системно. Змінювати формат підходів до виплати заробітної плати як такий.
Я зверталася до органів влади, зокрема до Кабінету Міністрів України, щоб розробляти нові підходи щодо формування заробітної плати, закласти в них поступове підвищення зарплат. Одразу підвищити всім педагогам зарплату в умовах воєнного стану немає фінансової можливості, але поступове підвищення необхідне.
Кабмін запровадив доплату педагогам за роботу в несприятливих умовах. Я вдячна, що знайшли кошти. Є ще надбавка за престижність праці – від 5% до 30%, її розмір визначає громада і директор. З 1 січня 2025 року частина громад знизила надбавку за престижність, наприклад, з 25% до 5%. За роботу в несприятливих умовах доплата залишилася. У підсумку деякі педагоги отримали ту ж саму зарплату.
Надбавка за престижність закладається в освітню субвенцію. Я пропонувала встановити її на рівні 20–25%, щоб уникнути великих коливань. Чекаємо на рішення МОН і Кабміну.
– Яка зараз ситуація з відтоком педагогічних кадрів? І з тим, що багато хто з них їде за кордон – наскільки це масова проблема?
– По-перше, ми маємо розуміти, що зменшується кількість учнів. Багато учнів виїхали за кордон, частина дітей залишилася на ТОТ, і вони, на жаль, втрачають зв'язок з українською освітою і не навчаються в наших закладах.
Громади змушені з'єднувати класи, закривати заклади освіти. Тут питання, куди підуть працювати ці вчителі, чи залишаться взагалі в освіті, чи поїдуть за кордон. Будемо сподіватися, що коли війна завершиться, діти повернуться. Але де тоді взяти кваліфікованих педагогів, які зможуть їх навчати? Як їх повернути?
Уповноважений з прав людини Дмитро Лубінець презентував цікаве дослідження про вимушене переміщення за кордон. Що люди зазначають серед підстав для повернення в Україну? На першому місці – безпека.
Але є багато інших чинників, про які заявляють люди. Це житло і працевлаштування. Орендувати житло і сплачувати за нього зараз дуже непросто. Також тримає зв'язок з рідними, які залишились в Україні. Тоді є шанс на повернення. Якщо тут рідних немає, то зростає ймовірність, що людина прийме рішення залишитися за кордоном.
Багато батьків вагаються через можливості для дітей. Вони вбачають за кордоном інші можливості. І краще навчання, і більше психологічне благополуччя, ніж в наших школах. Це теж вагомий аргумент для неповернення. Тому тут треба проводити роботу і показувати, що ми чекаємо наших громадян, наші школи чекають наших дітей.
Я бачила та відреагувала на пост у Фейсбуці відомої блогерки Зої Казанжи про те, як родина повернулася додому з-за кордону, а дитину в школі змусили складати велику кількість тестів з різних предметів. Міністерство освіти розробило проєкт рішення щодо визнання результатів навчання, отриманих за кордоном. Я надавала пропозиції та зауважувала, що має бути полегшене визнання, не має бути великої кількості тестів, екзаменів.
Ми маємо прийняти цих дітей і зробити не травмований вхід в нашу освіту. Наших дітей за кордоном приймали без іспитів, крім знання мови країни перебування та математики, щоб зрозуміти, в який клас дитину зарахувати. Все! Їх приймали без проблем у школи багатьох країн світу. Чому ми створюємо такі перепони й не допомагаємо повернутися, а навпаки?
Тут необхідно мати державну позицію: "Ми вас чекаємо!".
– Наскільки велика на вашу думку проблема з виїздами 17-річних хлопців за кордон?
– У мене немає статистики, тому не можу сказати, чи масова ця проблема. Але про це ми періодично говоримо з освітніми управлінцями на рівні областей і громад, що у 10-11 класах починає навчатися одна кількість дітей, а закінчує класи зовсім інша. Діти не відраховуються з наших шкіл, а переходять на дистанційне навчання. Тому статистика може бути, але вона не відповідає реальній ситуації.
На рівні держави треба виробити одну стратегію. Тому що це наша молодь, вона виїжджає, а це наше майбутнє. Необхідно тримати зв'язок з батьками, з учнями, роз'яснювати їм.
За статистикою, цього року на НМТ зареєструвалося 312 490 осіб. Це на 18% менше, ніж торік. 20 071 дитина складає тест за кордоном. Більшість країн, куди їде наша молодь, не потребує тесту НМТ.
Частіше рішення виїхати з дитиною приймають саме батьки. Я говорила з батьками, які такі рішення приймали, і вони звертали увагу на неоднозначність заяв про мобілізацію з 18-річного віку. Але виїжджають за кордон не лише 17-річні хлопці, а й дівчата.
Зростає оплата за контрактне навчання в закладах вищої освіти, це теж може сприяти виїзду за кордон. Треба прораховувати наслідки кожного рішення на рівні держави, до чого воно може призвести. Так, під час війни ми потребуємо швидких рішень, але все одно слід зважувати плюси та мінуси.
– До чого призведуть ці виїзди в перспективі? Що зміниться у нас в країні через це?
– Держава, яка не має молоді, може зникнути. Тому молодь для нас дуже важлива, це наше майбутнє. Це ті люди, які будуть далі керувати державою, будуть далі її розвивати, розбудовувати, відновлювати.
Я читала одне з досліджень щодо демографії, картина там невтішна і щодо кількості населення, і щодо розвитку майбутнього. Вже звучать заклики, що треба по троє дітей в сім'ях. Але зараз мати дитину – це розкіш, тому що треба вкладати дуже багато коштів і зусиль, щоб дитину виховати та забезпечити необхідним.
Сподіваємося, що бойові дії завершаться, і наша молодь повернеться. Ми віримо в нашу молодь і віримо у перемогу.