Конституція – в наших головах!

Британія – законодавиця стандартів парламентаризму у світі, займає найвищі місця в різних рейтингах щодо прав та свобод особистості, в тому числі свободи слова, захисту прав людини, недоторканності приватної власності, має найякісніше правосуддя в світі (недарма всі олігархи з’ясовують між собою відносини саме в британських судах – бо там суддю купити практично неможливо).

Тобто країна має всі привілеї демократичного ліберального суспільства, які нібито повинна забезпечувати саме конституція.

Інший приклад – Росія. Має Конституцію. Написану. Там багато чого і про демократію, і про права людини, і про розподіл гілок влади, і про правосуддя. А на практиці? Демократія відсутня від слова "зовсім".

Свободи та права людини топчуться всіма, кому не ліньки. Влада узурпована диктатором в одних руках. Парламент бутафорський, незалежної судової гілки влади немає… А конституція є…. Який парадокс!

Це я до чого? До того, що написати на папері красиві побажання та свої мрії не означає, що вони будуть працювати в реальному житті та здійснюватися на практиці. Шлях сприйняття та адаптації конституційних норм у реальному часі та просторі дуже складний та довгий.

Українська Конституція – одна з найдемократичніших в Європі. Норми, які в ній закладені, нічим не відрізняються, за великим рахунком, від конституційних норм найдемократичніших країн світу, наприклад, скандинавських. Але з виконанням цих норм є проблеми.

І хоча Конституція України – це документ прямої дії, на жаль, це не гарантує, що ця дія завжди ефективна. Звісно, це процес навчання, ми живемо за Конституцією якихось 30 років. Для історії людства – мить!

Тим не менш, громадянину від цієї констатації не легше. Він хоче отримати всі переваги, які йому обіцяє демократична конституція. Він хоче жити за Основним Законом, мати бонуси від цього документа. Але не завжди розуміє, що, окрім прав та свобод, в Конституції є обов’язки.

От з цим часто-густо труднощі в сприйнятті. Громадянин вважає, що в частині обов’язків Конституція написана для держави, для влади, для чиновників, але не для нього.

Іноді не вистачає поваги до цього документа. У всього суспільства – від влади до звичайного платника податків чи пенсіонера. Іноді це навіть призводить до намагань можновладців переписати Основний Закон під себе.

Згадаймо спроби "не так" рахувати терміни президентства Леоніда Кучми. Знайшлися навіть парламентарі, які на два казали "один" і надіслали відповідне депутатське диво в Конституційний Суд.

Ну а апогеєм антиконституційного демаршу став фактичний конституційний переворот, організований Януковичем і Ко, коли "президенту-зеку" за ніч надали напівдиктаторські повноваження.

Але наша українська Конституція та політична система, як би ми їх не критикували, пережили ці кризи, вистояли та продовжують забезпечувати демократичність держави.

А запорукою того, що Конституція і далі буде гарантувати громадянам вільний розвиток і право вибору, є не стільки те, що написано на папері, скільки те, як ми це сприймаємо в своїх головах. Як розуміємо, як виконуємо, як поважаємо. Це і є політична культура. Не тільки політичного класу, а всього суспільства, всього народу, якщо хочете.

Отже, Конституція – в наших головах! І це треба пам’ятати, нагадувати собі кожного дня. А також те, що Конституція – це важливо. Важливо для кожного, незалежно від поглядів, займаних посад, релігійної чи етнічної приналежності, соціального чи будь-якого іншого статусу.

І якщо ми це усвідомимо – рано чи пізно наші українські стандарти демократії, правосуддя, прав та свобод людини стануть нічим не гіршими за британські чи скандинавські.

З Днем Конституції України, панство!