Будувати стосунки після 30-40 років стає все складніше. Ми звикаємо до автономії й боїмося нового болю, тиску та складнощів при побудові довіри. Тому часто ми обираємо комфорт замість близькості - а це прямий шлях до самотності.
Чому ми перетворюємося на світ самітників і як це впливає на побудову стосунків у зрілому віці, розповіла для РБК-Україна магістр психології та психотерапевт Наталія Гаріна.
У світі стає дедалі більше людей, яким простіше бути наодинці, ніж відкриватися комусь. І це не наша особиста примха, а результат досвіду і тренд, яким непокояться вчені.
Психологічні дослідження показують, що у середньому віці самотність часто набирає форму соціальної - пов’язаної не з відсутністю людей навколо, а зі зміною ролей, очікувань і внутрішніх критеріїв близькості, тому все більше людей обирають не створювати стосунки.
"З роками ми накопичуємо розчарування, тому підсвідомо обираємо безпеку замість ризику. Самотність здається комфортною: вона передбачувана, не ранить і не вимагає адаптації", - пояснює Наталія Гаріна.
Ще одна причина - автономія, до якої ми звикли. У 30-40 та у старшому віці - у нас уже є свій ритм, звички, побут і будь-які стосунки означають зміни, на які не завжди є емоційний ресурс.
"Саме тому ми кажемо: "Мені добре і так", хоча потреба в близькості залишається", - додає психологиня.
З віком ми стаємо вибагливішими не тому, що "перебираємо", а тому, що розуміємо, чого не хочемо повторювати. Але високі стандарти роблять вибір складнішим, а страх нового болю - сильнішим
Ми плутаємо комфорт зі щастям - самотність справді дає спокій, але не радість. Стосунки можливі й після тривалого періоду автономії.
"Починати варто з малого: повільної довіри, чесності з собою і готовності зробити один маленький крок назустріч іншій людині", - резюмує Наталія Гаріна.