Українці не самотні у боротьбі проти імперських амбіцій Росії. На нашому боці воюють представники різних народів, у тому числі чеченського, котрий у такий спосіб намагається наблизити незалежність своєї батьківщини. Про російське поглинання Чечні, умови, за яких вона може стати вільною, і про те, до чого тут Україна, – нижче у тексті оглядача РБК-Україна Данила Крамаренка.
При підготовці матеріалу використовувалися: публікації Центру протидії дезінформації при РНБО України, американського журналу The Atlantic, дані з wikipedia, коментарі почесного консула Чеченської республіки Ічкерія в Україні Юрія Шуліпи та командира групи "Ахмат" у складі батальйону "Ічкерія" з позивним "Мага".
Початок російської експансії на чеченські землі відносять до першої половини XVII століття. Вважається, що вже після ранніх битв тоді частина місцевих громад присягала на вірність Москві, а влада над регіоном насаджувалась за допомогою кабардинських та дагестанських феодалів.
Протягом XVII – XVIII століть російський вектор на Північний Кавказ посилився. Політичні зв'язки стали розширюватися після Перського походу Петра I 1722 року. Приблизно тоді в російських джерелах закріпилося слово "чеченці". Самоназва народу – "нохчій".
Експансія тривала, і походи для так званого "упокорення" були систематичними. Головним приводом були постійні набіги на південні козацькі поселення. Військова колонізація супроводжувалася переселенням волзьких і донських козаків на землі вздовж рік Кубань і Терек. У 1780-ті на чеченських землях виник шаріатський рух. До цього періоду відносять повстання Шейха Мансура. Туреччина, що вступила в 1787 році у війну, підтримала його і координувала зусилля з повстанцями-горцями. Але поразка у битві на березі Кубані у вересні 1790-го зламали сили Шейха Мансура. Майже за рік він потрапив у російський полон при штурмі Анапи.
Ситуацію на Кавказі радикально змінило приєднання Грузії 1801 року. Москва взяла курс на прямий контроль, а Чечня, Кабарда та Дагестан опинилися між Кавказькою лінією та Грузією. На території Чечні та Дагестану до 1840 року виник імамат Шаміля. Спочатку він успішно воював з Росією, але в 1869-му зазнав поразки. Потім чеченські землі були завойовані та приєднані. Хоча це не поклало край повстанням, що тривали до розпаду імперії та навіть у радянський період.
У роки Другої світової війни чеченці зазнали наймасовішої депортації нібито за співпрацю з німецькими окупантами. За різними оцінками, до північних районів Казахстану та Киргизстану переселили від 500 до 650 тисяч чеченців та інгушів. Повернутися на батьківщину їм дозволили у 1957-му, за чотири роки після смерті Йосипа Сталіна. Новий виток боротьби за незалежність пов'язаний із історією останніх десятиліть.
Напередодні розпаду СРСР активізувалися національні рухи, що й стало передумовами Першої російсько-чеченської війни. Новообраний президент Чеченської республіки Ічкерія (ЧРІ) Джохар Дудаєв у 1991 році оголосив про вихід з Російської Федерації. Варто зазначити, що з чеченської точки зору ЧРІ ніколи не була у складі РФ, а статус автономної РСР трактувався як рівний статусу союзних республік.
Перший президент Чеченської республіки Ічкерія Джохар Дудаєв (фото росЗМІ)
Політичний експерт, правознавець, почесний консул Чеченської республіки Ічкерія в Україні та директор міжнародної асоціації "Інститут національної політики" Юрій Шуліпа пояснює: вже тоді республіка почала будувати свою державу, провела вибори, а міжнародне співтовариство визнало сформовані органи влади.
"А далі, коли в 1992 році планувався проект російської конституції, до ст. 65 внесли свідомо неправдиві відомості про те, що Чеченська республіка нібито є суб'єктом РФ. Це було квазірішення, як зараз щодо тимчасово окупованих частин Запорізької, Херсонської, Донецької та Луганської областей України. Ця фальсифікація стала, як кажуть юристи, "легендою прикриття" для підготовки до Першої російсько-чеченської війни", - зазначив він у коментарі РБК-Україна.
Навесні 1993 року за підтримки Кремля у північних районах з'явилася озброєна антидудаєвська опозиція. Влітку 1994-го вона спровокувала бойові дії, а у листопаді намагалася захопити столицю Грозний. Ті, хто потрапив до полону, казали про плани російських спецслужб подати події в Чечні як внутрішнє протистояння.
Провал змусив Росію розгорнути масштабну операцію. За указом президента Бориса Єльцина 11 грудня підрозділи міноборони зайшли на чеченську територію. Передбачалося, що ополчення з 15 тисяч чеченців не встоїть перед федеральними військами, які налічували до 40 тисяч (поступово угруповання збільшилося до 100-120 тисяч).
Спалена БМП на вулицях Грозного, 1995 (фото Mikhail Evstafiev commons.wikimedia.org)
Російські сили мали захопити всю республіку в другій декаді грудня, але натрапили на запеклий спротив. Новорічний штурм Грозного було зупинено і до 3 січня 1995 року сили вторгнення були розгромлені. Наступний штурм тривав до березня. Росія досягла успіхів у захопленні рівнинної частини, але не гористої місцевості. Атака Шаміля Басаєва на Будьоновськ змусила піти на переговори. У квітні 1996 року Дудаєв загинув від ракетного удару, а вже у серпні сторони підписали Хасавюртівські мирні угоди.
Згідно з ними, з республіки виводилися федеральні війська і фактично визнавалася незалежність. Втрати становили до 80 тисяч російських військових, жертви серед мирного населення – до 120 тисяч убитими та 240 тисяч пораненими. Зазначимо, у боях на чеченській стороні брав участь загін українських добровольців "Вікінг".
Формальним приводом до Другої російсько-чеченської війни стали теракти 1999 року у Буйнакську, Москві та Волгодонську. Хоча незалежні дослідники доводили, що за вибухами стояла ФСБ Росії. Ще один привід – прорив груп Басаєва та Хаттаба до Дагестану у серпні того ж року. Володимир Путін, який тільки-но став прем'єром, оголосив Чечню головною загрозою.
У вересні російська армія увійшла до республіки, за два тижні захопила третину, а до грудня всю рівнинну частину. З весни 2000 року центр спротиву перемістився в гори. Кремль зробив ставку на переманювання відомих чеченців. Після того, як президента Ічкерії Аслана Масхадова усунули від влади, на чолі промосковської адміністрації став головний муфтій Ахмат Кадиров.
Володимир Путін та ставленик московського режиму в Чечні Ахмат Кадиров (фото kremlin.ru)
Після вбивства Масхадова і загибелі більшості польових командирів, партизанський спротив пішов на спад. Кадиров загинув внаслідок теракту в 2004 році, і після невеликої перерви посаду президента обійняв його син Рамзан, який кинув сили на придушення партизанського руху. Вважається, що війна завершилась 16 квітня 2009 року. У ході найбільш активної фази загинули близько 6 тисяч російських та 16 тисяч чеченських військових. Жертви серед мирного населення становили 125 тисяч осіб.
Російська окупація Чечні спирається на два фактори – присутність близько 100-тисячного угруповання та колаборацію так званих "кадировців". На відміну від інших зон російської окупації в Придністров'ї, Абхазії чи Україні керування республікою здійснює безпосередньо клан Рамзана Кадирова.
"В Ічкерії Кадиров має повну автономію від Москви і творить все, що хоче. Його влада рівнозначна владі Путіна", – зазначив Юрій Шуліпа у розмові з виданням.
За його словами, незважаючи на автономію, Кадиров дуже залежний від Путіна та підтримки з центру.
"Щойно Москва припинить підтримувати окупацію Ічкерії, Кадиров втече до ОАЕ. У нього там резиденція, і, як мені здається, може бути домовленість з владою про притулок у разі, якщо республіка звільниться і там почнуться процеси деокупації", - додав він.
Рамзан Кадиров, швидше за все, матиме притулок в ОАЕ, якщо йому доведеться тікати з Чечні (фото Getty Images)
Характер окупації Чечні не має яскраво виражених ознак етноциду, як на окупованих частинах України. Якщо у Криму, на півдні та Донбасі знищується українська ідентичність, то принаймні на офіційному рівні у Чечні діє чеченська мова. Населення залякане, перебуває у стані депресії, у тому числі через високе безробіття, довільні арешти та позасудові розправи.
Ще одна складова – зміна етнічного складу. За даними міжнародних організацій, понад половина чеченців проживає за межами республіки. Наразі неможливо точно оцінити, скільки їх залишилося в Ічкерії, зазначає Шуліпа.
"Я думаю, оскільки історично Росія приречена на поразку, у майбутньому відповідь на це дасть міжнародний трибунал. Тільки там усі факти можуть бути встановлені після звільнення Ічкерії", – наголосив він.
Про паралелі з Україною писав авторитетний американський журнал The Atlantic. Зокрема, про те, що Путін приготував їй таку саму долю, яку свого часу нав'язав Чечні, реалізуючи план через низку послідовних етапів.
Перший - швидке "умиротворення" там, де це можливо. Що стосується України, то це були південні регіони, захоплені в перші тижні повномасштабного вторгнення. Інші регіони вистояли, тож Росія перейшла до тактики руїн. Власне, Маріуполь, а згодом інші міста повторили долю Грозного.
Потім Москва підбирає когось на роль маріонеток, здатних впливати на місцеве населення, а останній етап – встановлення нового порядку. У тому числі з нав'язуванням нової версії власної історії, згідно з якою поглинання було нібито "цілком добровільним" або "порятунком від радикалів". Таким чином, наступне покоління росте з почуттям обов'язку служити Москві та неминуче бере участь у черговому раунді імперських завоювань.
Командир групи "Адам" у складі батальйону "Ічкерія" із позивним "Мага", який воює на боці України, каже, що Росія практично не змінила підходи.
"Мені 30 років, я чудово пам'ятаю, як бомбили Чечню. Все починалося так само, як і в Україні. Вони навіть елементарно не змінили пропаганду. Також стверджували, що у нас нібито вбивають російськомовне населення, "їдять російськомовних дітей". Тільки називають українців не бандитами, а фашистами. Вони почали війну з розрахунком на страх, що всі здадуться, пішли колонами. І так само, як у Чечні, їх розбили, після чого вони окопалися і перейшли в позиційні бої. Але на відміну від Чечні, Україна є величезною країною, і початковий план не пройшов", – розповів він РБК-Україна.
На початку вторгнення, за різними оцінками, з російської сторони воювало не більше 2 тисяч чеченців у складі 141 спеціального моторизованого полку та полку поліції спецназу ім. Ахмата Кадирова. Але вже в червні 2022 року з'явилися чотири нові батальйони "Ахмат" (Північ, Південь, Захід та Схід). У жовтні 2023-го було сформовано батальйон ім. Шейха Мансура, що стало своєрідним парадоксом, оскільки цей національний герой боровся проти імперців.
"Кадировці", відправлені на війну з Україною (фото meta.ua)
На боці України воюють кількасот чеченських добровольців. Частина їх у складі батальйонів ім. Джохара Дудаєва та Шейха Мансура, які діяли з 2014 року. Окрім того, є оперативний загін ім. Хамзата Гелаєва, а також батальйон у складі Іноземного легіону. Усі вони позиціонують себе як Збройні сили Чеченської республіки Ічкерія. У вересні 2022 року глава уряду у вигнанні Ахмед Закаєв казав, що крім батальйону ім. Дудаєва за Україну воюють ще чотири чеченські батальйони.
"Наша мета - зупинити експансію "російського миру", який став раковою пухлиною. А також звільнення Чеченської республіки Ічкерія та відновлення державності", - пояснює "Мага" мотивацію чеченців.
Його підрозділ координується з різними бригадами ЗСУ, зараз здебільшого працює з ударними та розвідувальними дронами. Щодо "кадирівців", то "Мага" та його бійці вважають їх націонал-зрадниками.
"Ярі "кадирівці" ніколи не йдуть на передову. Під час Київської кампанії вони показали себе нездатними захищати свої позиції та захоплювати нові. Більшою мірою виступають як каральні загони, можуть катувати, знущатися з мирних жителів. Але як бойова одиниця – вони ніякі", – додав він.
Юрій Шуліпа називає "кадирівців" найманцями та головорізами. Але звертає увагу на такий момент: у їхніх лавах воюють не лише чеченці, а й представники інших народів. Мотивація тут проста: люди йдуть на війну або через гроші, або намагаються уникнути покарання за скоєні злочини.
Чеченські бійці воюють за Україну проти спільного ворога (фото Getty Images)
"Ті, хто воює за Україну, чудово розуміють, що воюють за звільнення Чечні. Як і білоруси, чуваші, казанські татари вони розуміють, що ворог один, і доки Москва не буде розгромлена, не може йтися про незалежність їхніх держав. Тому перша причина - війна заради майбутнього. Друга - це, безумовно, помста, тому що російська окупація принесла чеченцям неймовірні страждання", - додав він.
Власне, тому надії поневолених народів пов'язані з військовою поразкою Російської Федерації та її наступним розпадом. Ще далекого 1995 року словами про те, що "в Криму буде бійня, і Україна схлиснеться з Росією", чеченський лідер Джохар Дудаєв передбачив війну. Також часто наводиться інша його цитата: "Коли зійде українське сонце, Росія зникне".
Почесний консул Чеченської республіки Ічкерія в Україні Юрій Шуліпа називає слова Дудаєва пророчими.
"Росія – це терористична імперія, суть існування якої у постійних війнах. Історично вона має лише два стани. Перший – війна проти сусідніх країн. Другий – колапс і розпад після геополітичної поразки. Тому, безумовно, перемога України призведе до ліквідації РФ", – зазначив він.
І це справедливо не лише для Ічкерії, а й для інших республік. Достатньо згадати, як лише через півроку після розпаду СРСР у Татарстані пройшов референдум, на якому населення виступило за незалежність від Москви. Що стосується того, коли звільниться Чеченська республіка Ічкерія, багато залежить від оперативних спроможностей Збройних сил України, наголошує Шуліпа. Хоча, на його думку, певні процеси можуть розпочатись ще до української перемоги.
"Якщо ЗСУ завдадуть такої шкоди, що Москва буде змушена вивести більшу частину окупаційних військ з Чечні, знизить дотації та фінансово знекровить кадирівський режим, тоді ще до остаточної поразки Росії можуть початися спорадичні події. Які призведуть до втечі Кадирова, або його самі чеченці знищать, тому що він має багато кровників (кровних ворогів, – ред.). Москва більше не зможе воєнним шляхом утримувати Ічкерію, повернеться легітимний уряд Закаєва і буде повоєнне державне будівництво", – розповів він у бесіді з виданням.
Наразі майбутнє Чечні залежить від результату російсько-української війни. Боєць із позивним "Мага" схиляється до того, що незалежність його батьківщини можлива лише після військової поразки та розпаду РФ. Зміна московського режиму на демократичний задачу не вирішить.
"У так званих "хороших русских" та ж імперська політика. Вони не хочуть відпускати території. Імперські амбіції були і за царських часів, і за СРСР, абсолютно нічого не змінюється. Ми не віримо, що є "хорошие русские", готові жити в миру з іншими народами. Їм потрібний черговий перепочинок, щоб відновити сили і знову рушити вперед, зробивши роботу над помилками", – додав він.
Співрозмовники РБК-Україна погоджуються й у тому, що боротьба чеченців за незалежність буде озброєною. Але наскільки кривавою, залежить від України. Військова перемога над агресором допоможе Ічкерії стати вільною з меншими втратами. Будь-який проміжний сценарій, швидше за все, буде пов'язаний із великою кількістю жертв.