В умовах війни чисельність українців з інвалідністю (передусім у віці від 18 до 60 років) щоденно збільшується. У зв'язку з цим актуальним є питання працевлаштування таких осіб та підстав для відмови у прийнятті на роботу.
Про це у коментарі РБК-Україна розповіла юрист адвокатського об'єднання "Діксі Лекс" Каріна Гринчик.
Зміст
Право осіб з інвалідністю на працю нарівні з іншими закріплює стаття 27 Конвенції про права осіб з інвалідністю.
Йдеться про "право на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку особа з інвалідністю вільно вибрала чи на яку вона вільно погодилась, в умовах, коли ринок праці та виробниче середовище є відкритими, інклюзивними та доступними для осіб з інвалідністю".
При цьому стаття 43 Конституції України визначає зміст права на працю, як можливість кожної особи заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Експерт пояснила, що статтею 17 закону "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" визначено наступне: "З метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом".
"Формулювання, закріплене в законі України, - "з метою реалізації творчих та виробничих здібностей" фактично нівелює загальні принципи реалізації права на працю. Адже головна ціль роботодавця - не реалізація творчих і виробничих здібностей працівників, а пошук ефективного фахівця", - зауважила Гринчик.
За її словами, завданням держави повинно бути:
Юрист розповіла, що станом на 1 січня 2022 року, згідно з даними Державної служби статистики, в Україні налічувалося 2 725 826 людей з інвалідністю.
"Натомість за статистикою Пенсійного фонду України, кількість офіційно працюючих людей з інвалідністю станом на останню звітну дату (1 липня 2023 року) склала 428 785 осіб, тобто близько 16%. Тоді як у Європі цей показник перевищує 55%", - розповіла експерт.
За її словами, для досягнення фактичної рівності, законом "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" передбачено, що для підприємств, установ, організацій (у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб), які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування людей з інвалідністю в розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік.
А якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
"У межах зазначеного нормативу здійснюється також працевлаштування осіб з інвалідністю внаслідок психічного розладу відповідно до закону України "Про психіатричну допомогу", - уточнила юрист.
За невиконання нормативу роботодавці (згідно зі статтею 20 закону "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні") мають сплачувати адміністративно-господарські санкції.
Їхня сума визначається у розмірі:
Гринчик повідомила, що частина 3 статті 17 закону "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" передбачає, що "відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається".
"Отже, сам факт встановлення інвалідності людині - ні в якому випадку не може бути підставою для відмови у працевлаштуванні чи звільненні особи з інвалідністю із займаної посади", - наголосила вона.
Винятком є випадки, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан здоров'я працівника:
Юрист пояснила, що документами, які підтверджують інвалідність та містять інформацію щодо умов і характеру роботи, є:
"Роботодавець повинен звернути особливу увагу на установлені лікарями загальні обмеження у професійній діяльності, що можуть значно вплинути на погіршення здоров'я. Зокрема - чи не містять вони заборони на виконання роботи, для якої наймається працівник (особа з інвалідністю)", - наголосила Гринчик.
Вона зауважила, що при працевлаштуванні будь-якої людини, роботодавець намагається зрозуміти, чи зможе претендент виконувати конкретну роботу. Це сповна стосується й оцінювання можливостей людей з інвалідністю.
"У закордонній практиці поширено проведення невеличкого тестування, яке передбачає виконання реального чи умовного завдання (зазвичай, таке тестування проходять усі претенденти, незалежно від наявності чи відсутності у них інвалідності)", - розповіла юрист.
Вона уточнила, що за обставин, коли до певної роботи в людини з інвалідністю є певні протипоказання (що відображається в медичних документах), дозволяється відмовити особі у працевлаштуванні.
"А також у випадках, коли продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я особі з інвалідністю", - додала експерт.
За її словами, індивідуальна програма реабілітації найчастіше містить:
"У цій ситуації важливим є чітке розмежування. Насамперед протипоказань, які мають бути обов'язковими для роботодавців під час працевлаштування, та рекомендації, що не є обов'язковими до виконання, однак мають бути зазначені на рівні закону та підзаконних актів", - підсумувала Гринчик.
Нагадаємо, раніше ми розповідали, як оскаржити відмову в статусі інвалідності після реформи МСЕК.
Читайте також, як війна змінила працевлаштування молоді в Україні.
Термінові та важливі повідомлення про війну Росії проти України читайте на канал РБК-Україна в Telegram.