Головному сержанту стрілецького батальйону у 110 ОМБр "Мойсею" – 51 рік. У перший день вторгнення росіян вирішив повернутися зі Швеції, щоб боронити Україну у складі Збройних сил. Про евакуацію цивільних з окупації, бої під Бахмутом і Лиманом, а також про міцну родину в бригаді – у матеріалі РБК-Україна нижче.
На початку повномасштабного вторгнення чоловік знаходився у Стокгольмі. Першим, що тоді відчув, було лише нерозуміння того, як могло початися таке вторгнення росіян.
"Колеги по роботі мені казали: вам труба, вам кришка. У росіян ракети, у росіян ядерка, а у вас (України – ред.) нічого немає. Вас знищать за три дні", – згадує їхні слова "Мойсей".
Йому, звісно, було дуже неприємно це чути. Але чоловік моментально ухвалив рішення повертатися в Україну і допомагати їй захищатися. Керівник фірми одразу ж виплатив йому всю зарплату, а колеги скинулися грошима і сказали: "вони тобі точно знадобляться".
Зі Стокгольма він полетів до Варшави, а звідти добирався автобусом у бік Києва. Проїжджаючи Житомир, чоловік потрапив під свій перший обстріл. Саме тоді він уперше відчув, що таке війна.
"Заїхали в Київ, і тоді я був у шоці. Чому поїхав у столицю, хоча я сам з Одеси? Тому що, якби вони взяли столицю, далі вже не було б що брати. Це ж серце нашої країни. Спустився в метро, побачив той жах в очах людей. У метро, у вагонах – собаки, кішки, сльози, дитячий плач. Я розумів, що треба щось робити", – каже він.
У військкоматі його не одразу захотіли брати. Проте чоловік буквально благав потрапити в армію. Оцінивши серйозність його намірів, у військкоматі пообіцяли передзвонити за кілька днів. Через деякий час так і сталося, і "Мойсей" врешті потрапив у 401-й стрілецький батальйон.
Оскільки чоловікові не вдалося з перших днів стати на захист батьківщини зі зброєю в руках, він вирішив хоча б допомагати, чим може. Скооперувавшись зі своїми товаришами, вирішив допомагати цивільним з евакуацією.
"Ми купили машини, ці "четвірки", червоні, звичайні "Жигулі". І цими чотирма машинами вивозили людей. У Чернігів заскакували під обстрілами, вивозили людей до "Богданів", а вони вже вивозили там далі на Київ. А потім волонтери попросили нас з'їздити за Кривий Ріг, у Високопілля, у Херсонську область. Росіяни дуже швидко просунулися, а в нас ще не було настільки все готово, щоб дати їм відсіч на кожному напрямку", – розповідає чоловік.
Одного разу, заїхавши в потрібне село, чоловіки поквапилися швидше забрати жінок і дітей, адже була інформація, що росіяни скоро окупують населений пункт. Однак встигнути вибратися до приходу загарбників їм не вдалося. З вікон будинків вони побачили ворожу техніку, БТР і БМП.
За його словами, окупанти одразу ж пішли до великого будинку, де мешкав місцевий фермер, і витягли його разом із дружиною на вулицю. Група росіян складалася з 7-8 бурятів, які на очах у фермера почали ґвалтувати його дружину. Видовище було жахливе. Проте ні "Мойсей", ні його товариші завадити цьому не могли – вони були без зброї, і були змушені перечікувати в іншому будинку.
У чотири машини вдалося помістити по чотири дитини і чотири жінки, а виїжджати планували в бік Кривого Рогу. Дорога з села була одна, і її вже перегородили окупанти. Встановили імпровізований блокпост і підтягнули на нього техніку. "Мойсей" разом із товаришами вирішили ризикнути і проїхати прямо через нього.
На щастя, окупанти на той час уже напилися і були в такому стані, що коли повз них на машинах проїжджали чоловіки, то їм навіть не вистачило сил щось сказати. Таким чином їм вдалося вивести понад 30 людей з окупованого села.
"Ми приїхали до Кривого Рогу. Я збігав і купив хліба, цілий піддон, гарячий ще був. Так діти і жінки той піддон хліба з'їли хвилин за 20. Ну, дивлячись на це, звичайно, що можна сказати. Було одне бажання тільки - знищувати їх (росіян – ред.), і знищувати, і знищувати, і знищувати. Тут мотивації навіть ніякої не треба, достатньо було побачити це все на власні очі", – згадує захисник.
"Мойсей" не приховує радості через те, що потрапив саме у 401 батальйон, і завдяки своїй ефективній службі зміг вже стати головним сержантом. Пізніше батальйон приєднали до 110 окремої механізованої бригади, а на поточний момент формування стало повноцінним 2-м стрілецьким батальйоном у складі 110-ки.
"Пам'ятаю ті перші виходи на Бахмуті. Це словами не розповісти. Це така свого роду сім'я, така "мужицька, міцна сім'я". Може дивно вам буде це чути, може ніхто цього не говорив ніколи, але вона настільки рідна, ця сім'я, ось таке ядро збите", – ділиться враженнями військовий.
За його словами, частина побратимів – вже у зрілому віці, багато хто має сформований характер, проте війна всіх згуртовує. Особливо це проявилося в боях під Бахмутом, Тернами та Покровськом.
Також "Мойсей" відзначив своє керівництво та командирів за їхню військову роботу.
"Вони не живуть, як звичайні люди. Вони живуть на командних пунктах цілодобово, місяцями. Вони миються раз на 10 днів, а буває ,що й раз на два тижні. Кожну обстановку, кожне пересування – вони все знають. Тому нам навіть буде соромно, дивлячись на них, не працювати. Ми з них і беремо приклад, тому в нас такий міцний сержантський, офіцерський склад. Ну, найкращі", – розповідає військовий.
Бойових виходів було багато, й офіцери йшли у бій разом із побратимами, перебуваючи в окопах поруч. За словами "Мойсея", кожен командир роти, кожен командир взводу побував у бою.
"Навіть штабні та служба МПЗ виходила на "нуль". Тому що людина поки там не побуває, як казав наш комбат, і він справді правду каже, якщо ти раз був на "нулі", ти вже герой. А якщо ти був там два рази, то ти вже воїн. Тому що вдруге туди піти, звичайно, складніше, ніж ти перший раз", – додає він.
До слова, над своїм позивним "Мойсей" думав довго, однак за добу прийшов "до спільного знаменника". Він сказав, що мало хто зрозуміє справжній сенс і відсилку до поеми Івана Франка під назвою "Мойсей". А його головна ідея полягала в небажанні жити в рабстві, в любові до свого народу і жаги жити вільною людиною.
401 батальйон спочатку брав участь у боях у районі Андріївки, яка розташована на південь від Бахмута. Бої були важкими, проте командир роти тоді прийняв досить нестандартне рішення, чим ошелешив ворога.
Щоб не йти посадкою і не потрапити на підриви мін, він вибіг із посадки і в штурм пішов по відкритій дорозі. Підрозділи ворога цього просто не очікували. За словами "Мойсея", це було найбільше просування батальйону на той момент у глибину росіян. Якби підтримка суміжних підрозділів була би більш ефективнішою, то Андріївку вдалося б звільнити саме в той самий момент.
Пізніше батальйон вивели на відновлення і з часом перевели в район села Терни на Лиманському напрямку. На тій ділянці фронту комбат особисто брав участь у боях, під час яких отримав поранення в руку.
"Мойсей" згадує, що після заходу на нові позиції їм довелося майже добу копати окоп завдовжки у 18 метрів. Облаштувавши позицію, батальйон очікував команди на штурм, їхнім завданням було прикриття лівого флангу, проте ворог пішов з іншого боку. Той бій не увінчався повним успіхом, проте завдання було необхідно виконати, а на третій штурм у бій йшли офіцери зі штабу.
"Там дуже важко було пройти, там були такі хащі, незважаючи навіть на те, що це зима була. Немає "зеленки", але просто кущі неймовірні, дуже важко було. Але трошки пізніше їх (росіян – ред.) все одно відкинули", – пригадує воїн.
При цьому під час таких боїв багато бійців проявили свій характер, один із них рвався в бій навіть попри те, що йому перебило пальці від кульового поранення. Окремо "Мойсей" похвалив медиків, які професійно виконують свою роботу, чим рятують життя воїнів у боях.
Служба головним сержантом батальйону насамперед полягає у вибудовуванні комунікації всередині підрозділу. І запорука успіху – ставлення до людей. Крім цього "Мойсей" займається навчанням особового складу.
"Крім навчання особового складу, у мене ще є купа інших завдань, які мені ставить комбат. До них (підлеглих – ред.) треба ставитись, як до мужиків, насамперед. Не як до військових, а як до мужиків, з якими ти їси хліб за одним столом. Коли ти сидиш із ним за столом і їси хліб, або п'єш каву, неважливо. І спілкуєшся з ним, як із мужиком. Тоді він тебе сприймає", – пояснює військовий.
Чоловікам-військовим, багатьом із яких уже під 50 років, дуже важливо відчувати до себе повагу. І завдяки розумінню кожного бійця вдається вибудувати злагоджену команду, яка зможе виконувати бойові завдання. При цьому втома серед воїнів природно відчувається, тому їм дуже важлива взаємопідтримка.
"Мені вже 51 рік. Який би я швидкий не був, ну, а скільки ти так пробігаєш? Ти ж усе одно втомлюєшся. Тут іноді за кермом цілий день просидиш, вилазиш із машини і вже відчуваєш втому", – додає "Мойсей".
При цьому втома помітна не так фізично, як психологічно. Багато хто з бійців не витримує, тому потрібно давати їм відпочити. І у комбата, за словами "Мойсея", щодо цього є своє розуміння. А найкращим відпочинком є поїздка додому, до рідних і близьких.
"Мойсей" за весь час війни їздив додому лише один раз. Але поточна його відпустка пов'язана з важливою подією в його житті - він їде додому одружуватися.
"Я дуже багато років жив один. Так склалася доля. Але це така людина (йдеться про його кохану – ред.), я вже давно її знаю, так я її люблю. Я не питуща, адекватна людина. Але самому жити – це не життя. Попри війну, життя ж не зупиняється. Я дивлюся на інших побратимів, офіцерів, сержантів, просто солдатів. У них є дружини, їм телефонують жінки, переживають. І я хочу, щоб у мене була дружина. Не цивільна там дружина, тимчасова, а дружина", – підкреслює чоловік.
"Мойсей" попросив комбата дати йому таку очікувану відпустку і він вирушив до своєї майбутньої дружини. Після весілля він знову повернеться на передову – захищати Україну і далі будувати дружний згуртований колектив побратимів всередині батальйону.