Клапан для надлишку: чому контрольований експорт газу може зміцнити Україну перед зимою

Уряд розробляє механізм часткового відкриття експорту природного газу. Попри перше враження, йдеться не про вивезення ресурсу, потрібного споживачам узимку, а про вузько зарегульований продаж надлишку, який сьогодні тисне на окремий сегмент ринку.

Як має працювати механізм і чому профільні експерти вважають, що за правильного дизайну він радше посилить енергетичну безпеку, ніж послабить її, – читайте у нашому матеріалі.

Дискусія про експорт газу повернулася на порядок денний через дисбаланс в окремому сегменті ринку. Після початку повномасштабної війни промислове й комерційне споживання газу впало майже вдвічі, тоді як приватний видобуток лишився відносно стабільним.

За оцінкою директора енергетичних програм Центру Разумкова Володимира Омельченка, приватні компанії щомісяця видобувають близько 300-330 млн кубометрів.

Падіння промислового споживання поглиблюється ще одним чинником – зупинкою роботи морських портів. Підприємства, орієнтовані на експорт, насамперед металургійні та переробні, втратили частину логістики й вимушено скорочують або зупиняють потужності. Це додатково зменшує їхній попит на газ у нерегульованому сегменті – і робить профіцит іще відчутнішим.

Через обмежений попит внутрішні ціни знижуються. За даними ExPro, які наводить Омельченко, у липні український газ коштував більш ніж на 30% дешевше за європейський, а різниця з цінами на хабі TTF перевищила 20 євро за МВт·год.

"Такий дисбаланс створює не лише фізичний надлишок ресурсу, а й економічну проблему", – зазначає експерт.

За даними Омельченка, станом на 26 липня у підземних сховищах перебувало близько 13,1 млрд кубометрів газу разом із буферним – це більше, ніж торік, але ще не підстава говорити про гарантований загальнонаціональний надлишок. Ідеться саме про профіцит в окремому сегменті, а не про надлишок газу як такого.

Україна накопичила газу більше ніж торік (фото:facebook com gas tso ua)

Чому профіцит перетворюється на проблему

Обмежений внутрішній попит позбавляє видобувні компанії частини виручки. Накладається на це головний фактор ризику: російські удари системно виводять з ладу газовидобувну інфраструктуру. Пошкоджені об'єкти потребують ремонту, нові свердловини – мільйонних інвестицій, геологорозвідка – окремого фінансування.

Утворюється замкнене коло. Компанії недоотримують кошти за вже видобутий газ і одночасно змушені вкладати дедалі більше у відновлення після атак.

Без додаткового ринку збуту логічний наслідок один – скорочення буріння, відкладені ремонти й ризик падіння видобутку в перспективі. Тобто неможливість продати надлишок сьогодні здатна обернутися нестачею власного газу завтра.

Що передбачає механізм

Як зазначає голова комітету з енергетичного права Національної асоціації адвокатів України, віцепрезидент ICC Ukraine з питань енергетики Олександр Трохимець, обговорювати сьогодні варто не сам факт можливого експорту, а якість запропонованого механізму: якщо модель одночасно захищає внутрішній ринок і дає видобувникам ресурс для відновлення після атак, вона заслуговує на фахову дискусію.

Про повний державний контроль над процесом наголошує й директор Асоціації газовидобувних компаній України Артем Петренко: за його словами, частковий експорт може бути дозволений лише як обмежений механізм, який у разі загроз можна оперативно зупинити.

"Держава повністю контролює весь процес", – підкреслює він, маючи на увазі весь ланцюг – від рішення про право експорту до можливості його зупинити.

Проєкт урядового рішення описує не лібералізацію вивозу, а керований клапан із кількома запобіжниками:

• щомісячний ліміт не вище 15% фактичного видобутку попереднього місяця (за нинішніх обсягів – приблизно 45-50 млн кубометрів на місяць);
• продаж виключно через відкриті біржові торги з публічною інформацією про угоди;
• ліцензування та чітко визначене коло погоджених учасників;
• контроль фактично експортованих обсягів;
• заборона переносити невикористані обсяги на наступний місяць;
• право держави оперативно зупинити експорт у разі ризиків для енергобезпеки.

Куди підуть кошти

Виручку від експорту частини надлишку компанії, за задумом, спрямовуватимуть на ремонт пошкоджених російськими атаками об'єктів, закупівлю обладнання, буріння нових свердловин і збільшення видобутку.

Логіку, на яку вказує Трохимець, можна звести до однієї тези: якщо частину надлишкового газу дозволять експортувати, компанії отримають додатковий ресурс на ремонт інфраструктури, нове буріння та підтримку видобутку. Іншими словами – продають частину газу там, де він коштує дорожче, і отримують кошти, щоб видобувати більше газу в Україні.

Ефект не обмежується доходами приватних видобувників. Держава може отримати додаткові валютні надходження та більші рентні й податкові платежі. У ширшій перспективі, зауважує Омельченко, ідеться не лише про підтримку окремих компаній, а про зміцнення всього газового ринку – за умови, що механізм одночасно підтримує видобуток, конкуренцію та європейську інтеграцію й не створює ризиків для енергетичної безпеки.

Чому 15% не мають працювати автоматично

Найчутливіше питання – вплив на проходження опалювального сезону. І тут експерти сходяться: сам по собі відсотковий ліміт недостатній. Цифра "до 15%" має бути стелею, а не автоматичним дозволом.

Омельченко вважає, що перед відкриттям експорту необхідно враховувати запаси у сховищах, темпи закачування, прогнозний баланс до завершення зими, обсяги видобутку та імпорту, потреби газової генерації, можливі морози й стан критичної інфраструктури.

Про ту саму логіку говорить і Петренко: фінальне рішення можливе лише за умови, що воно не підвищить ризиків для постачання газу всередині країни, не вплине на виконання графіка закачування в ПСГ і на дотримання прогнозного балансу країни.

Експорт газу має бути контрольованим (фото: GettyImages)

Принцип простий: дозволений обсяг має залежати від фактичного стану системи, а не лише від формули в постанові. Якщо баланс напружений – клапан стискається або перекривається; якщо є підтверджений надлишок – працює. Саме прив'язка до реального балансу й робить механізм сумісним із безпечним проходженням зими.

Такий підхід не є новацією. В електроенергетиці він працює вже давно: експорт відкривається або обмежується залежно від поточного стану енергосистеми. Коли є надлишок – електроенергію продають за кордон; щойно система входить у дефіцит, зокрема через атаки чи пікові навантаження, експорт згортають, а за потреби відкривають імпорт.

Той самий керований принцип можна застосувати й до газу: постачати надлишок на зовнішні ринки лише тоді й у тому обсязі, які не створюють ризиків для внутрішнього балансу.

Питання не в дилемі "за чи проти"

Предметом фахової дискусії, на думку прихильників зваженого підходу, має бути не примітивна дилема "експортувати чи ні", а якість самого механізму: чи здатна держава побудувати модель, за якої обмежений продаж надлишку не шкодить підготовці до зими, не створює дефіциту, дає компаніям кошти на відновлення, підтримує новий видобуток і може бути миттєво зупинений у разі загрози.

За таких умов, підсумовує Омельченко, контрольований експорт може поліпшити фінансовий стан видобувних компаній, підтримати інвестиції у нові свердловини та прискорити відновлення пошкодженої інфраструктури.

Іншими словами – перетворити локальний надлишок газу на інвестиції в майбутній український видобуток і працювати радше на зміцнення країни перед наступною зимою, ніж проти нього.