Як валютні обмеження голови НБУ Пишного стимулюють офшоризацію

Уявімо українського виробника, який експортує продукцію до Європейського Союзу, отримує валютну виручку, сплачує податки та забезпечує робочі місця в Україні. Для розширення експорту йому потрібно відкрити в Польщі, Німеччині чи Румунії склад, сервісний центр або торговельну компанію.

Для цього необхідно внести, наприклад, 300 тис. євро до капіталу іноземної дочірньої компанії. Гроші в українського підприємства є – це власна валютна виручка, а не валюта, яку потрібно купувати на міжбанківському ринку. Проте здійснити таку інвестицію за загальним правилом воно не може.

Тепер уявімо іншу компанію з аналогічним виробництвом в Україні, але її власником є холдинг, зареєстрований в одній з іноземних юрисдикцій. Українська компанія може виплатити холдингу дивіденди в межах дозволеного ліміту, після цього іноземний холдинг може профінансувати створення складу, сервісного центру або торговельної мережі в ЄС.

Економічна мета в обох випадках однакова і благородна – розширення збуту української продукції, однак регуляторні можливості різні. У результаті компанія, яка зберегла корпоративну власність в Україні, опиняється в гіршому становищі, ніж бізнес, який заздалегідь переніс центр власності до іноземної юрисдикції.

Від надзвичайного заходу до системи вибіркових дозволів

Що ж стало на заваді власне резиденту? Постанова правління НБУ №18 від 24 лютого 2022 року була необхідним антикризовим рішенням, оскільки на початку повномасштабної війни потрібно було зупинити непродуктивний відплив капіталу, захистити резерви та забезпечити роботу банківської системи.

Питання полягає не в самому існуванні валютних обмежень – в умовах війни вони залишаються необхідними, а в тому, що за чотири з половиною роки система перетворилася на складну конструкцію з десятків винятків, різних дат відліку, спеціальних лімітів, індивідуальних дозволів та додаткових вимог.

Національний банк поступово дозволив оплачувати імпорт робіт і послуг, репатріювати дивіденди за 2023-2025 роки в межах загального ліміту 1 млн євро на місяць, проводити окремі операції в межах "інвестиційного", "позикового" та "донатного" лімітів.

"Інвестиційний" ліміт прив’язаний до коштів, залучених із-за кордону до статутного капіталу української компанії з травня 2025 року. "Донатний" – до коштів, перерахованих на спеціальний рахунок НБУ для підтримки Збройних сил.

З 11 серпня 2026 року НБУ додатково дозволив формувати ліміт за рахунок прямих благодійних внесків українських компаній на користь військових частин ЗСУ та Національної гвардії. Компанії також отримали можливість передавати "інвестиційний" і "додатковий" ліміти пов’язаним юридичним особам у межах однієї бізнес-групи. Ці рішення загалом є позитивними, однак вони не усувають головної суперечності.

Новий іноземний капітал відкриває українській компанії додаткові можливості для транскордонних платежів, при цьому іноземний кредит також створює відповідний ліміт, а благодійний внесок може стати основою для здійснення певних валютних операцій. Водночас чинний режим не дає українській компанії можливості здійснити за рахунок власної валютної виручки продуктивну інвестицію за кордон – навіть якщо така інвестиція безпосередньо необхідна для збільшення українського експорту.

Більше того, НБУ прямо зазначив, що перелік операцій, доступних у межах механізмів стимулюючої валютної лібералізації, після серпневих змін не розширюється. Інвестиції резидентів за кордон у стратегії регулятора залишаються серед заходів третього етапу лібералізації.

Не юридична дискримінація, а небезпечна регуляторна асиметрія

Національний банк може заперечити, що іноземний інвестор і український резидент перебувають у різних економічних ситуаціях. Репатріація дивідендів іноземному власнику пов’язана з попереднім або майбутнім надходженням іноземного капіталу, а інвестиція українського резидента за кордон формально є відпливом капіталу. Такий аргумент має певну макрофінансову логіку, тому називати будь-яку відмінність у режимах прямою юридичною дискримінацією було б спрощенням. Однак економічна проблема від цього не зникає.

Чинна модель може створювати регуляторну асиметрію між двома українськими підприємствами залежно не від характеру їхньої діяльності, не від обсягу податків, кількості робочих місць і навіть не від валютного ефекту операції, а від того, де зареєстрована компанія-власник.

Це формує неправильний сигнал для бізнесу: щоб отримати більшу свободу руху капіталу та можливість міжнародної експансії, потрібно створити іноземний холдинг і перенести туди центр корпоративної власності. Таким чином, чинна модель валютного регулювання може створювати стимули саме до того, з чим держава роками декларує боротьбу: офшоризації та перенесення центрів власності й управління за межі України.

Компанії, які не створювали іноземних холдингів, не переводили корпоративні права до інших юрисдикцій і залишали центр ухвалення рішень в Україні, можуть опинятися у менш вигідному регуляторному становищі.

Це викликає питання не лише з погляду економічної логіки, а й щодо відповідності підходу принципам Закону "Про валюту і валютні операції", який передбачає свободу валютних операцій як загальний принцип, право резидентів набувати активи за кордоном, а також принцип пропорційності встановлених обмежень. Воєнний стан дозволяє застосовувати тимчасові заходи захисту, однак не скасовує необхідності оцінювати їхню пропорційність та обґрунтованість.

Не кожна інвестиція за кордон є втечею капіталу

У валютному регулюванні досі часто використовується спрощена логіка: будь-який переказ коштів за межі України означає втрату валюти. Для спекулятивного придбання іноземних фінансових активів, елітної нерухомості чи фінансування особистих потреб власників це справді може бути так. Проте продуктивна закордонна інвестиція української компанії має іншу природу.

Сучасний експорт - це не лише перетин товаром державного кордону. Щоб конкурувати на зовнішньому ринку, підприємству часто потрібні торговельне представництво, склад готової продукції, а також сервісний або ремонтний центр та локальна система сертифікації. Не менше значення мають маркетингова та збутова мережа, участь у капіталі іноземного дистриб’ютора, дослідницький чи інженерний підрозділ і що важливо - виробнича кооперація з іноземним партнером.

Без такої інфраструктури український виробник залишається постачальником із низькою переговорною позицією, залежним від зовнішніх посередників. Значна частина торговельної маржі, сервісних доходів і доданої вартості залишається за кордоном. Отже, інвестиція в закордонний склад або сервісний центр може бути не виведенням капіталу, а необхідною передумовою збільшення майбутньої валютної виручки.

Переказ 300 тис. євро для створення європейської збутової компанії не можна оцінювати так само, як придбання вілли, портфеля іноземних акцій чи надання позики пов’язаній особі без зрозумілої економічної мети.

У першому випадку держава може отримати додатковий експорт, виробництво, робочі місця та податки. У другому йдеться переважно про переміщення приватного капіталу. Чинний режим не завжди достатньо розрізняє такі операції.

Щодо обґрунтованості побоювань НБУ

Не можна ігнорувати ризики, на які має зважати Національний банк. Під виглядом придбання корпоративних прав можуть здійснюватися приховане виведення капіталу, купівля активів за завищеною вартістю, фінансування компаній-оболонок, перекази пов’язаним особам або операції з непрозорими та санкційними юрисдикціями.

Масове відкриття можливості купувати валюту для закордонних інвестицій створило б додатковий попит на міжбанківському ринку та могло б збільшити обсяги інтервенцій НБУ.

Саме тому Україні зараз не потрібне повне скасування заборони на інвестиції за кордон. Однак між тотальною забороною і повною свободою руху капіталу існує простір для контрольованого рішення.

До речі, до повномасштабної війни українське валютне регулювання вже передбачало для юридичних осіб е-ліміт на закордонні інвестиції в розмірі 2 млн євро на рік.

Отже, йдеться не про створення принципово нового механізму, а про його значно вужчу, обережнішу і пристосовану до умов війни версію.

Валютні правила НБУ обмежують розвиток українського бізнесу (фото: flickr.com/National Bank Of Ukraine)

Ліміт міжнародної експансії українського бізнесу

НБУ варто запровадити пілотний "ліміт міжнародної експансії" для юридичних осіб-резидентів, які здійснюють операційну діяльність, сплачують податки та мають працівників в Україні. Такий механізм може базуватися на шести принципах.

Перший – лише власна валюта. Інвестиція має здійснюватися виключно за рахунок коштів, які вже перебувають на валютному рахунку підприємства. Купівля валюти на українському міжбанківському ринку для таких операцій на першому етапі не повинна дозволятися. Це означає, що операція не створюватиме прямого додаткового попиту на валюту.

Другий – чіткий кількісний ліміт. Максимальний річний обсяг інвестицій може визначатися як менша з двох величин: 1 млн євро або 10% валютної виручки, фактично зарахованої на рахунки підприємства в українських банках протягом попередніх 12 місяців. Таким чином, право на міжнародну експансію буде безпосередньо пов’язане з реальними експортними надходженнями.

Третій – обмежений перелік цілей. Кошти можуть спрямовуватися лише на створення або придбання торговельних, логістичних, сервісних, сертифікаційних, виробничих та науково-дослідних структур, діяльність яких безпосередньо пов’язана з експортом українських товарів і послуг. Придбання житлової нерухомості, портфельних фінансових активів, криптоактивів, фінансування особистих потреб власників та надання позик іноземним пов’язаним компаніям має залишатися забороненим.

Четвертий – прозорість операції. Компанія повинна надати банку бізнес-план, документи про структуру власності, оцінку придбаного активу, інформацію про кінцевих бенефіціарів та обґрунтування впливу інвестиції на майбутній експорт. Операції з державою-агресором, санкційними особами, високоризиковими та непрозорими юрисдикціями не допускаються.

П’ятий – повернення доходів в Україну. Дивіденди, проценти, виручка від продажу закордонного активу та інші доходи від інвестиції мають зараховуватися на рахунок української компанії в банку України.

Шостий – пілотний режим і право зупинення. Механізм можна запровадити на 12 місяців із загальним граничним обсягом операцій для всієї банківської системи. У разі погіршення ситуації на валютному ринку НБУ матиме право тимчасово зупинити використання лімітів.

Така модель не створює неконтрольованого відпливу капіталу. Вона, навпаки, переводить частину потенційно тіньових або офшорних операцій у прозорий банківський канал. Для окремих стратегічних проектів уже існує процедура надання дозволів НБУ за клопотанням Кабінету Міністрів.

Однак індивідуальне урядове рішення може бути виправданим для великих чи виняткових операцій, а не для кожного складу, сервісного центру або торговельної компанії українського експортера. Бізнесу потрібне не ручне погодження, а зрозуміле правило.

Донати не повинні ставати привілеєм лише великого бізнесу

Запровадження додаткового валютного ліміту за рахунок прямих внесків військовим частинам є правильним кроком. Водночас вимога підтверджувати такі внески аудиторським звітом виключно однієї з компаній "великої четвірки" може обмежувати доступ до механізму для середнього бізнесу. Послуги таких аудиторів можуть бути неспівмірними із сумою самого внеску.

В Україні діє офіційний Реєстр аудиторів та суб’єктів аудиторської діяльності, а законодавство окремо визначає компанії, уповноважені проводити аудит підприємств, що становлять суспільний інтерес. Доцільніше, аби НБУ використовував саме цей критерій, а не належність до чотирьох міжнародних мереж.

До додаткового ліміту також варто зараховувати не лише грошові внески, а й документально підтверджену вартість автомобілів, безпілотників, засобів зв’язку, медичного обладнання, техніки та інших товарів, безоплатно переданих безпосередньо військовим частинам. Інакше підприємство, яке перерахувало гроші, отримує валютний ліміт, а підприємство, яке самостійно придбало і передало військовим необхідне обладнання, – ні. Це ще один приклад того, як формальна конструкція може не відповідати реальному економічному змісту операції.

Роялті потребують окремого врегулювання

Питання закордонних інвестицій не слід змішувати з виплатою роялті. З травня 2024 року НБУ дозволив бізнесу купувати та переказувати валюту для оплати імпорту робіт і послуг, тому твердження про абсолютну заборону всіх поточних платежів за ліцензійними договорами є надто широким.

Проблеми можуть виникати щодо заборгованості, сформованої до початку повномасштабної війни, платежів пов’язаним особам, трансфертного ціноутворення або кваліфікації конкретної операції банком.

Для цього НБУ повинен надати банкам однозначне роз’яснення щодо поточних ліцензійних платежів та розглянути окремий контрольований ліміт для погашення старої документально підтвердженої заборгованості. Проте це інша проблема, яка не повинна підміняти головну дискусію – право українського бізнесу здійснювати обмежені продуктивні інвестиції за кордон.

Потрібно оцінювати не паспорт власника, а економічний зміст операції

Валютні обмеження не можуть бути незмінними лише тому, що вони були виправданими в лютому 2022 року. Вони повинні еволюціонувати разом зі станом економіки, структурою зовнішньої торгівлі та потребами українського бізнесу.

Головним критерієм має бути не те, кому належить компанія – резиденту чи іноземному холдингу, – а економічний зміст операції:

• чи створює вона попит на валютному ринку;
• чи спрямована на розвиток українського експорту;
• чи є прозорими джерела коштів і структура власності;
• чи повернуться доходи від інвестиції в Україну;
• чи не використовується операція для прихованого виведення капіталу.

Водночас виникає питання, як одночасно закликати бізнес залишати власність, податки та центри ухвалення рішень в Україні й підтримувати валютну модель, яка може робити іноземну холдингову структуру вигіднішою, ніж українська.

НБУ не повинен одномоментно відкривати весь рух капіталу, але він може відкрити невелике, прозоре і контрольоване вікно для міжнародної експансії українських підприємств. Це буде не поступка окремим власникам і не відмова від захисту валютного ринку.

Це буде інвестиція у майбутню валютну виручку, український експорт і збереження корпоративних центрів в Україні.